Кейнсіанство: еволюція та ключові постулати
До 30-их років ХХ ст. панувала думка що за допомогою вільного цінутворення економіка автоматично прямує до рівноваги (попит = пропозиції) але згодом ця теорія вичерпала себе, яскравим прикладом цього був циклічний характер розвитку капітал економіки. На рубежі 20ст монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталіст господарства, вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробнитва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими. Економічна криза 1929-33рр продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів.
Перші кроки були зроблені у США у “новому курсі” Рузвельта. На перших порах втручання в економічного життя пояснювалося практичними міркуваням без відповідної теоретичної бази. У 1936 англійський економіст Кейнс видав книгу “Загальна теорія зайнятості, процента, грошей”, цим самим створивши теорет базу нового напряму котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капітал. економіки на мікрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.
Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) - англ.економіст, держ. і політичний діяч. Гол.праця - “Загальна теорія вартості, процента і грошей” (1936) - книгу сприйняли у колі великої буржуазії і назв. “біблією кейнсіанства”.
Кризи 1929-1933рр. змінює погляди Кейнса, він пориває з ідеями фритредерства, і вважає, що доба вільної конкуренції вичерпала свої можливості.
Він чітко сформулював новий напрям ек. теорії державного регулювання економіки. Оперував величинами, що визначають рівень та темпи зростання нац.доходу- споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість. Він заклав основи макроекономічному напрямку економіки.
Кейнс вважав, що проблеми розвинутого кап. суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів, а у сфері попиту. Кейнс поставив під сумнів існування за умов монополістичного капіталізму вільного руху цін у напрямку зниження (досвід показав, що ціни залишаються незмінними навіть за умов зниження зарплати та спаду виробницва.
Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є межа, нижче якої суб”єкти не передадуть свої заощадження у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі ускладнень.
Отже він намагався показати, що механізм автоматичного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія є утопією.
За К. витрати на споживання зростають мірою збільшення доходу, що є у розпорядженні суспільства. Але зі зростанням доходу зменшується показник граничної схильності до споживання, а відтак зменшується і частка споживання в доході. Це пов”язано з тим, що частина національного доходу заощаджується. Причину цього К. бачив в схильності людини споживати менше в міру збільшення її доходу - “основний психологічний закон суспільства”.Умова досягнення рівноважного стану економіки за К. полягає щоб вакуум між рівнем доходу і споживанням заповнювався збільшенням інвестиційних витрат
К. виділив три мотиви зберігати гроші готівкою;
- трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів);
- мотив перестороги;
-спекулятивний мотив.
За К. зменшення зарплати не здатні зменшити безрбіття.
Теорія попиту на гроші у К. - теорія “ переваги ліквідності “. Ліквідність за К. - це можливість ати за одиницую часу за макс. ціною будь-яке майно.
Значення теорії К.;
-висуває на перший план проблеми реалізіції (неефективного попиту), що започаткувало розвиток динамічної теорії циклу.
-теорія національного доходу та мультиплікатора увійшли в післякейнстанські теорії ек. зростання;
-поєднав ек. теорію та ек. політику.
Вчення Кейнса згодом розділилося на ліве кейнсіанство і неокейнсіанство.
Найбільш визначним представником лівого кейнсіанства була Джоан Робінсон. Ліві кейнсіанці, погоджуючись із Кейнсом у тому, що основна проблема капіталізму - проблема ефективного попиту, бачать головну причину недостатності попиту в нерівномірному розподілі національного доходу. Засобом підвищення попиту вони вважають обмеження діяльності монополій. Щодо державних витрат як засобу підвищення зайнятості ліві кейнсіанці наполягають на соціальній орієнтації цих витрат: відмові від гіпертрофії військових витрат, збільшенні вкладень у житлове і дорожнє будівництво, охорону здоров'я, освіту, соціальне страхування та ін.
Неокейнсіанство пов'язане, зокрема, з діяльністю англійських вчених Роя Харрода (1900-1978) і Миколи Калрода (1908-1986).
Неокейнсіанці багато в чому пішли далі свого вчителя. Якщо у Кейнса втручання держави розглядається як спорадичне, то в неокейнсіанців як постійне. Кейнс практично відсторонюється від змін, внесених науково-технічним прогресом. У неокейнсіанців вплив НТП включений до аналізу економічних процесів. Неокейнсіанці наполягають на форсованих державних вкладеннях у наукові дослідження, нову техніку, а також на проведення активної політики структурної перебудови господарства у зв'язку з досягненнями науки і техніки.
Неокейнсіанці стоять у джерел так званих теорій економічного зростання.
Одна з перших теорій економічного зростання, належала Рою Форбсу Xарроду. Він висунув її ще в 40-ві роки. Харрод бачить основний недолік концепції Кейнса в тому, що в ній економічна динаміка розглядається тільки під кутом зору впливу нагромадження капіталу на економічну ситуацію. Харрод включає в аналіз вплив величини національного доходу на розмір інвестицій; він досліджує відношення зростання зайнятості робочої сили, доходу на душу населення і наявного капіталу. Він запровадив поняття "коефіцієнт капіталу", що відображає капіталомісткість національного доходу. Критерій капіталомісткості Харрод використовує, аналізуючи вплив технічного прогресу на економіку. Одні інновації, знижуючи витрати праці, збільшують витрати капіталу в його речовинній а]юрмі; інші, навпаки, дають можливість заощаджувати речовинний капітал, але спричиняють додаткові витрати живої праці. Ці зміни співвідношень витрат зумовлюють істотні зрушення і на ринках праці та засобів виробництва. Харрод запропонував систему з трьох рівнянь динаміки, кожне з яких відображає особливий тип економічного зростання: фактичне зростання, гарантоване зростання (яке відповідає очікуванням підприємців) і потенційно можливе зростання (зумовлене обсягом наявних ресурсів).
Інший варіант теорії зростання розробив американський неокейнсіанець Євсій Дейвід Домар (нар. 1914 р.). Погоджуючись із Кейнсом у тому, що інвестиції створюють дохід, який збільшує попит, Домар акцентує увагу на тому, що одночасно інвестиції ведуть до зростання пропозиції товарів. Основна проблема полягає в тому, щоб визначити обсяги інвестицій, які забезпечують зростання доходу, бо це дорівнює збільшенню пропозиції товарів внаслідок збільшення виробничих потужностей. Зайнятість при цьому розглядається як функція відносин доходу до виробничих потужностей. Домар запропонував "головне рівняння зростання", у якому фігурує "темп урівноваженого зростання" - темп приросту інвестицій, за якого врівноважується приріст пропозиції та попиту на товари. На відміну від Р. Харрода Є. Домар включає до аналізу мінливу в ході розширень виробництва місткість ринку.
З критикою кейнсіанських моделей Р. Харрода і Є. Домара виступив американський економіст Роберт Солоу (нар. 1924 р.), відзначений згодом Нобелівською премією за внесок у теорію економічного зростання. Використовуючи апарат диференціальних рівнянь, Солоу створив модель економічної динаміки. У центрі його уваги - заміщення праці речовинним капіталом. За Солоу, у тривалій перспективі за відсутності технічного прогресу капітал, праця й обсяг виробництва зростатимуть однаковими темпами. Темпи економічного зростання при цьому залежать не від норми заощаджень, що визначає капіталовкладення, а від пропозиції праці. Зниження трудомісткості робить зростання виробництва відносно незалежним від зростання пропозиції праці. Тому вирішальним фактором прискорення економічного зростання є технічний прогрес.