Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК)
Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що утворення у тіньовому секторі економіки та послідуюче введення, у легальну господарську та підприємницьку діяльність “брудних” коштів підриває існуючий баланс в економіці, сприяє зростанню інфляції, підриває засади добросовісної конкуренції, а також завдає матеріальної шкоди бюджетам та державним цільовим фондам через ненадходження до них податкових внесків.
Безпосереднім об’єктомзлочину визнаються суспільні відносини у сфері функціонування державної фінансової системи як гаранта недопущення залучення в економіку «брудних» коштів.
Додатковим об’єктом є засади добросовісної конкуренції, нормальна господарська діяльність та відносини сфери оподаткування.
Предметом злочину є грошові кошти та інше майно, а також права на майно та кошти, здобуті в наслідок вчинення протиправного суспільно небезпечного діяння (злочину), яке передувало легалізації (відмиванню) доходів.
Предикатним діянням визнається, згідно примітки до ст. 209 КК діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.
Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні з визначеними у диспозиції норми предметами таких дій:
а) вчинення фінансових операцій та інших правочинів; вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування їх незаконного походження, чи володіння ними, прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження або переміщення;
в) володіння ними або їх використання. За конструкцією об’єктивної сторони склад злочину формальний.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Особа усвідомлює, що легалізує кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом і бажає їх легалізувати. Бажання приховати справжнє джерело походження коштів та майна та видати отримані злочинним шляхом доходи за легальні (законні) обумовлює і мету вчинення злочину – ввести брудні кошти та майно в легальний сектор економіки.
Слід звернути увагу на те, що прямо в законі зазначені особливості предмета злочину, у зв’язку з чим особа має усвідомлювати, що діє або повинна діяти саме з грошовими коштами або іншим майном, здобутими злочинним шляхом. Сумлінна помилка або необізнаність щодо злочинного їх походження виключає відповідальність за ст. 209 КК.
При вирішенні питання про наявність ознак цього складу злочину в діях особи, яка не вчиняла предикатного діяння, необхідно встановити, що особа, котра вчинила одну з дій, зазначених у ч. 1 ст. 209, усвідомлювала, що кошти або майно одержані іншими особами злочинним шляхом (абз. 2 п. 12 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5) .
Суб’єктомзлочину, склад якого передбачено в ст. 209 КК, може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а стосовно вчинення тих чи інших правочинів – ще й набула повної дієздатності у випадках та порядку, передбачених законом, і не була обмежена у дієздатності або не позбавлена її судом.
Суб’єктом злочину при його вчиненні у формі будь-якої з дій, визначених ч. 1 ст. 209 КК, може бути лише особа, котра не вчиняла предикатного діяння, за умови, що вона усвідомлювала факт одержання коштів або майна іншими особами злочинним шляхом.
Особа, яка вчинила таке діяння, відповідає лише за вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном чи укладення щодо них угоди, а також за вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів, або іншого майна чи володіння ними. А за використання таких коштів або майна - лише в разі, коли воно полягало у вчиненні фінансової операції чи укладенні правочину (п. 15 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).
Вчинення злочину службовою особою з використанням свого службового становища в усякому разі потребує додаткової кваліфікації дій цієї особи в залежності від конкретних обставин: за статтями 364 або 365 КК.
Кваліфікуючі ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ч. 2 ст. 209 КК), – вчинення злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі.
Для кваліфікації легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом як вчиненої повторно, не має значення, в якій з форм мало місце попереднє вчинення тотожного злочину, ця ознака матиме місце, якщо злочин вчинено в двох або трьох формах, причому послідовність різних форм вчинення злочину на кваліфікацію не впливає. Злочин вважається вчиненим повторно не залежно від того, була особа засуджена за попередній злочин, чи ні. Головним є те, що б судимість була не знятою і не погашеною, а якщо особа не була засуджена, – що б не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.
За ознакою вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб має кваліфікуватися діяння, коли в ньому брали участь як співвиконавці дві чи більше особи, котрі до вчинення діяння домовилися легалізувати (відмити) доходи, одержані внаслідок вчинення предикатного діяння. Для наявності цієї кваліфікуючої ознаки не обов’язково, щоб усі особи вчинювали одні й ті самі (тотожні) дії, передбачені ст. 209 КК. Зазначена ознака буде наявною й у тому разі, коли одна особа вчиняє будь-які з альтернативних дій, передбачених ч. 1 ст. 209 КК, а друга – інші (п. 19 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).
Дії осіб, які взяли участь у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, як організатори, підбурювачі або пособники, якщо вони не є одночасно співвиконавцями цього злочину, належить кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 і 209 КК (п. 20 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).
Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Особливо кваліфікуючі ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ч. 3 ст. 209 КК), – вчинення злочину організованою групою або в особливо великих розмірах.
Поняття організованої злочинної групивизначено ч. 3 ст. 28 КК.
Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При розмежуванні злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 198 і 209 КК, необхідно виходити насамперед із їх предмета. Предметом першого є будь-яке майно, одержане злочинним шляхом, другого – лише майно, одержане внаслідок вчинення предикатного діяння, за яке положеннями КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не менше трьох років, а також майно, одержане злочинним шляхом на території інших держав. Визначальним фактором у розмежуванні цих злочинів є мета. Згідно зі ст. 209 КК метою вчинення дій із коштами або іншим майном є надання їх походженню легального статусу, а для дій, передбачених ст. 198 КК, не вимагається надання такого статусу майну. Якщо дії, відповідальність за які встановлена цією статтею, вчиняються з метою надання майну легального статусу, вони підлягають кваліфікації за ст. 209 КК.
Суб’єктом злочину, склад якого передбачено в ст. 198 КК, є лише особа, котра не одержувала майна злочинним шляхом, а за ст. 209 КК – як особа, яка одержала кошти чи інше майно злочинним шляхом, так і та, котра заздалегідь пообіцяла вчинити передбачені цією статтею дії для легалізації коштів чи майна, одержаних внаслідок вчинення предикатного діяння (п. 17 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).