Злочини, що виражають неповагу до суду. Злочини проти правосуддя

Втручання в діяльність судових органів (Стаття 376)

Відповідно до ст. 6, 126, 129 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Незалежність судової влади та її рівноправність з іншими гілками державної влади є ознаками правової держави, у якій кожному ґарантується право на оскарження в суді рішень, дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування, службових осіб.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” від 12 квітня 1996 р. № 4, нерідко органи виконавчої влади намагаються контролювати діяльність судів, втручаються у розгляд конкретних справ і призначення винним покарань. Трапляються випадки тиску на суддів шляхом шантажу, погроз, застосування фізичного насильства у зв’язку зі здійсненням ними правосуддя.

Ст. 376 чинного Кодексу захищає незалежність суддів від будь-якого впливу з метою перешкоди відправленню ними правосуддя і є кримінально-правовою ґарантією цієї незалежності.

Об’єктивну сторону злочину утворює незаконне втручання у розгляд та вирішення будь-яких судових справ у будь-якій судовій інстанції шляхом впливу на суддів, від рішень яких залежить доля справи. Втручання може бути у вигляді прямої вимоги, вказівки скоїти ті чи інші дії або прийняти те чи інше рішення, погрози, обіцянки надати будь-які блага, організованої критики в засобах масової інформації тощо. Для наявності в діях особи складу злочину не має значення, в якій стадії процесу і за допомогою яких засобів було здійснено втручання.

Якщо втручання супроводжувалось спробою дати хабара судді, дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 376 та ст. 15 і 369. Якщо при втручанні висловлювались щодо судді чи його близьких родичів погрози здійснити насильницькі дії, вбивство, знищення майна, то такі дії необхідно кваліфікувати за ст. 377. Вплив повинен мати місце щодо участі судді у конкретній справі. Якщо вплив на суддю призвів до скоєння ним незаконних дій у справі, то дії особи, яка здійснювала цей вплив, повинні кваліфікуватись як за ст. 376, так і як співучасть у скоєнні злочину суддею.

Звернення, які надходять до судів від народних депутатів чи інших представників влади, залежно від їх змісту і характеру, можна розцінювати як:

— супровідні листи до скарг заінтересованих осіб;

— скаргу самого представника влади;

— втручання у вирішення судових справ.

Такі злочини вчиняються з прямим умислом. Слід обов’язково з’ясувати спрямованість умислу винної особи саме на втручання з метою перешкодити виконанню суддею своїх службових обов’язків. Прохання до судді про прийняття ним того чи іншого рішення у справі в інтересах прохача не утворює складу злочину, за винятком випадків, коли прохання висловлює особа, котра обіймає таку посаду, яка дає можливість вплинути на суддю.

Дії винної особи кваліфікуються як закінчений злочин незалежно від того, чи перешкодили вони виконанню суддею службових обов’язків, чи викликали винесення неправосудного рішення.

За ч. 2 ст. 376 кваліфікується втручання у діяльність судді, якщо воно перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинене особою з використанням свого службового становища. Введення цієї частини в статтю є особливо актуальним у зв’язку з тим, що санкції на арешт осіб, які скоїли злочини, дають судді.

Під використанням службового становища потрібно розуміти як випадки зловживання ним з боку службових осіб, які мають певні повноваження щодо суддів, так і випадки використання службового становища особами, які таких повноважень не мають.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 376, може бути як приватна особа, яка досягла 16 років, так і службова особа. В той же час у одному з варіантів злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, відповідальність може нести лише службова особа.

Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (Стаття 379)

Згідно із ст. 127 Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Вагомими ґарантіями їх незалежності є забезпечення їх особистої безпеки та державний захист. Незалежність і недоторканність суддів ґарантуються Конституцією України та законами України. Коли під час здійснення правосуддя чи у зв’язку з ним виникнуть обставини, що свідчать про наявність небезпеки для життя судді або його близьких родичів, головам судів приписано відповідно до Закону України від 23 грудня 1993 р. “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” вживати заходів до нормального здійснення правосуддя.

Суди уповноважені контролювати виконання органами внутрішніх справ таких заходів безпеки, як здійснення особистої охорони цих осіб, їх житла, майна, видачі зброї чи засобів індивідуального захисту тощо (див. постанову Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” від 12 квітня 1996 р. № 4).

Якщо перед розглядом справи надходять дані про те, що під час судового засідання можливе посягання на життя судді, розгляд справи не повинен розпочинатися до здійснення необхідних заходів безпеки. У такому випадку суд має відкласти або зупинити розгляд справи (див. п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві” від 18 червня 1999 р. № 10).

Статтею передбачена відповідальність за намагання переліченими в ній засобами відреагували на рішення по будь-якій з категорій справ. Дії винного можуть торкатись рішення по справі в цілому або в якійсь її частині, можуть стосуватися всіх підсудних у справі (відповідачів, позивачів, осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, тощо) або одного з них. Вони можуть також поєднуватися з вимогами до потерпілого усунутись від участі у справі. Посягання на життя судді можливе у будь-якій стадії процесу, але переважно воно відбувається після закінчення провадження у справі.

Склад злочину, передбачений ст. 379, має місце у випадках, коли особа вчиняє дії з метою помсти зазначеним особам за прийняте суддею рішення, яке є небажаним для зловмисника. У всіх випадках вчинення злочину пов’язане зі здійсненням правосуддя, тобто з діяльністю суду по розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних справ. При цьому не має значення, наскільки судовий акт відповідав закону і обставинам справи.

Ст. 379 передбачає відповідальність за вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного (або їх близьких родичів) у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здісненням правосуддя.

Даний злочин визнається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на заподіяння смерті потерпілому. Суб’єктом злочину є фізична особа, яка досягла 14 років.

З суб’єктивної сторони діяння може бути вчинене тільки з прямим умислом. Особа усвідомлює, що скоює вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, вона заподіює смерть потерпілому і бажає цього у зв’язку з діяльністю судді, засідателя чи присяжного, що пов’язана із здійсненням правосуддя. Не доведене до кінця вбивство (замах) має ті ж правові наслідки і на кваліфікацію злочину не впливає, а лише може бути враховане при визначенні міри покарання.

Втручання в діяльність захисника чи представника особи(Стаття 397)

Основним об’єктом злочину є нормальна діяльність осіб по наданню правової допомоги при здійсненні правосуддя в кримінальному, адміністративному та кримінальному процесі. Додатковим об’єктом виступають права, свободи та законні інтереси людини та громадянина.

Конституція України надає кожному право на правову допомогу, на забезпечення цього права та права на захист від обвинувачення при вирішенні справ у судах та в інших державних органах за допомогою адвокатури (див. ч. 2 ст. 59); надає право кожному заарештованому чи затриманому з моменту затримання користуватися правовою допомогою захисника (див. ч. 4 ст.29); право підозрюваному, обвинуваченому, підсудному на захист (див. ч. 2 ст. 63) та забезпечення цього права (ч. 3 ст. 129).

Участь захисника при провадженні у справі є важливою гарантією прав і законних інтересів осіб, яких він уповноважений захищати і котрим надає юридичну допомогу, а також є необхідною умовою реалізації конституційного принципу змагальності сторін (ст. 16 КПК).

Потерпілим від злочину є: 1) захисник та 2) представник особи. Захисником є особа, яка в порядку, передбаченому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі (ст. 44 КПК). Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які мають право надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи (ст. 44 КПК, ст.271 КпАП).

Захисником у справі можуть бути: 1) адвокат - особа, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (ст. 2 Закону України „Про адвокатуру”); 2) фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; 3) близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, а також опікуни або піклувальники цих осіб за їх заявою.

Однією з основних гарантій адвокатської діяльності являється суворе дотримання законності в процесі проведення досудового слідства та судового розгляду справи; усунення порушень професійних прав адвокатів, недопущення втручання в їх діяльність.

Гарантії діяльності адвокатів передбачені і міжнародними документами про адвокатуру. Так, ст. 16 Основних положень про роль адвокатів, прийнятих VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам у 1990 р., встановлює обов’язок урядів забезпечувати адвокатам можливість здійснювати свої професійні обов’язки, усувати залякування, перешкоди, завдання турбот і недоречне втручання. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків, прийняті 25 жовтня 2000 р., наголошують на необхідності вжиття заходів для забезпечення поваги до свободи здійснення професійних адвокатських обов’язків, її захисту і сприяння такій свободі, без будь-якої дискримінації і без неналежного втручання державних органів або приватних осіб, з особливим урахуванням відповідних положень Європейської конвенції з прав людини.

Представник особи – це особа, яка представляє інтереси потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, цивільного позивача та цивільного відповідача, а також юридичної особи у цивільному (статті 110-112 ЦПК), кримінальному (п. 10 ст. 32, ст. 52, п. 3 ч. 1 ст. 253, статті 441-443 КПК) чи адміністративному (ст. 270 КпАП) процесі. Представниками сторін і третіх осіб, крім представників за законом, можуть бути також адвокати.

Об’єктивна сторона злочину представляє собою протиправне втручання в діяльність захисника чи представника особи шляхом: 1) вчинення вбудь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності особи по наданню правової допомоги або 2) порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та 3) порушення професійної таємниці.

Вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги може бути здійснене як у формі активних дій, так і бездіяльності винного. Перешкодою для надання правової допомоги можуть стати погрози притягнути до відповідальності, прохання, умовляння, які супроводжуються обіцянкою матеріальної винагороди чи іншої користі для особи та інші активні дії, спрямовані на схиляння захисника чи представника до відмови від надання правової допомоги або до відстоювання певної правової позиції; відмова в представленні документів, матеріалів чи інформації.

У тих випадках, коли перешкоди створюються через психічний або фізичний вплив на особу, пов’язаний з погрозою вбивством, насильством щодо захисника, представника особи або їх близьких родичів, погрозою знищення, пошкодження або умисне знищення чи пошкодження майна, а також посягання на їх життя, вчинення необхідно кваліфікувати відповідно за статтями 398, 399 або 400 КК.

Порушення встановлених законом гарантій діяльності захисника чи представника може бути вчинено діями, які порушують законодавчі приписи щодо реалізації особою своїх функцій як захисника або представника особи по наданню правової допомоги.

Законом передбачений відповідний порядок вступу особи до участі у справі в якості захисника або представника особи, регламентовані права та повноваження цих осіб щодо надання правової допомоги. Тому будь-які дії, які позбавляють захисника чи представника особи можливості реалізації свого права чи значно ускладнюють таку діяльність, є неправомірними.

Такими, зокрема, можуть бути визнані ненадання захиснику конфіденційного побачення з підозрюваним чи обвинуваченим до першого їх допиту; непредставлення для ознайомлення матеріалів, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою; відмова захиснику бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого або при виконанні інших слідчих дій; відмова у допуску особи в якості захисника або представника особи до участі в судовому процесі, якщо ці, а також інші діяння були вчинені незаконно.

Порушення професійної таємниці може проявитись у порушенні законодавчих норм, які гарантують забезпечення дотримання адвокатської таємниці при наданні захисником або представником особи правової допомоги. Її законодавчими гарантіями, зокрема, є заборона допитувати адвоката як свідка, інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги, щодо даних, що їм були довірені або стали відомі при здійсненні професійної діяльності; представника потерпілого про обставини, що стали йому відомі при наданні юридичної допомоги (ст. 69 КПК). Тому, як порушення професійної таємниці повинно кваліфікуватись тиск, погрози, примушування особи повідомити інформацію чи фактичні дані; незаконне вилучення у адвокатів документів, що складають адвокатську таємницю, їх послідуюче використання всупереч інтересам особи, якій надається правова допомога; обшук приміщень адвокатських фірм; прослуховування або запис конфіденційних розмов під час побачення захисника або представника та послідуюче їх оприлюднення чи використання отриманої інформації.

Склад аналізованого злочину формальний і вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого з передбачених частиною 1 злочинних діянь.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що незаконно втручається в діяльність захисника або представника особи, перешкоджає їх діяльності, порушує встановлені гарантії їх діяльності та професійну таємницю і бажає вчинити ці злочинні діяння.

Суб’єкт злочину загальний– це особа, яка досягла 16 років. Ним може бути як службова особа (ч. 2), так і інші особи, котрі чинять перешкоди професійній діяльності захисника або представника (потерпілий, його родичі, інші обвинувачені або захисники у справі, члени злочинних формувань, зацікавлені у розгляді справи, законні представники, сторона в цивільній справі або її представник, особа, яка своєчасно не видає захиснику для ознайомлення документи, необхідні для виконання захисту або представництва, чи не відповідає на запити адвоката, адвокатського об’єднання у встановленому порядку та вчиняє інші дії, що ускладнюють збирання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази в кримінальних, цивільних справах, а також у справах про адміністративні правопорушення.

Кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 397 КК, є вчинення злочинних діянь службовою особою з використанням свого службового становища. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 КК. Зокрема, до кола таких осіб відносяться співробітники правоохоронних органів, які проводять дізнання, досудове слідство у кримінальних справах, прокурор, працівники слідчого ізолятору, кримінально-виконавчої установи.

Діяння осіб, які проводять дізнання, слідчого, прокурора або судді (суду), якщо останні перешкодили здійсненню професійної діяльності захисником або представником особи по наданню правової допомоги або порушили встановлені законом гарантії їх діяльності та професійної таємниці, і тим самим порушили права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 374 та 397 КК.

Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи(Стаття 398)

Основним безпосереднімоб’єктом злочину являються суспільні відносини, які регламентують діяльність учасників процесу по наданню правової допомоги при здійсненні правосуддя в кримінальному, цивільному та адміністративному процесі. Додатковим обов’язковимоб’єктом виступають здоров’я особи, особиста недоторканість, права власності.

Потерпілим від злочину являється захисник, представник особи у зв’язку з їх діяльністю по наданню ними правової допомоги, а також їх близькі родичі. Про поняття захисника і представника особи див. Коментар до ст. 397; поняття близьких родичів – коментар до ст.

Об’єктивна стороназлочинів, передбачених ч. 1 ст. 398 КК, полягає в погрозах:

1) вбивством,

2) насильством та

3) знищенням чи пошкодженням майна потерпілого. Під погрозою розуміються заяви, зроблені потерпілим особисто або через посередника в будь-якій формі: усно, електронною поштою, по телефону чи листом та ін. Дана норма містить вичерпний перелік можливих погроз. Так, погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілого, може бути оцінена як вчинення перешкод до здійснення правомірної діяльності особи по наданню правової допомоги, і відповідно кваліфікована за ст. 397 КК.

Погроза вбивством потребує самостійної додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 129 у тих випадках, коли дане злочинне діяння вчиняється членом організованої групи.

Злочин є закінченимз моменту висловлення погрози. Вчинення будь-якого із діянь, щодо яких висловлені погрози, повністю охоплює вчинене і кваліфікується залежно від наслідків, що настали: вбивство потерпілого (ст. 400); знищення або пошкодження майна (ст.399). Злочин у формі заподіяння потерпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень передбачений ч. 2 ст. 398; тяжких тілесних ушкоджень – ч. 3 ст. 398.

Заподіяння тілесних ушкоджень всіх ступенів тяжкості повністю охоплюється ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 398. Лише у випадку умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого за обтяжуючих цей злочин обставин, має місце сукупність злочинів, передбачених ч. 3 ст. 398 та ч. 2 ст. 121.

Злочин, передбачений частинами 2 та 3 ст. 398, вважається закінченим з моменту заподіяння відповідних тілесних ушкоджень.

Обов’язковою умовою настання кримінальної відповідальності за нормами ст. 398 є вчинення злочинних діянь у зв’язку з професійною діяльністю потерпілих, пов’язаною з наданням ними правової допомоги учасникам кримінального, цивільного або адміністративного провадження. При відсутності цієї умови вчинене підлягає кваліфікації за нормами, які передбачають відповідальність за злочини проти життя, здоров’я або проти власності.

Реалізація права на правову допомогу є забезпеченням конституційних прав громадян (ст. 59 Конституції України). Правова допомога це надання юридичних консультацій і роз’яснень з правових питань, усних та письмових довідок щодо законодавчих положень; складання заяв, скарг та інших документів, які мають юридичне значення; здійснення представництва прав та інтересів особи у кримінальному, цивільному та адміністративному процесі.

З суб’єктивної сторони злочин вчиняється з прямим умислом. Винний усвідомлює, що його дії мають на меті перешкодити захиснику чи представнику особи займатись діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги під час здійснення правосуддя, примусити особу відмовитися від такого виду діяльності або вчиняються з помсти за таку діяльність в минулому і бажає вчинити їх.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 398, а також умисного заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 398) є особа, яка досягла віку 16 років, а за діяння у виді умисного заподіяння середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень відповідальності підлягає особа, яка досягла 14-річного віку.

Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи(Стаття 399)

Додатковим обов’язковимоб’єктом виступає право власності, а додатковим факультативним – здоров’я, життя особи.

Предметом злочинного посягання може бути будь-яке майно, що має певну економічну або споживчу цінність: нерухоме майно (будинок, квартира, земельна ділянка та ін.); рухоме майно (транспорті засоби, особисті речі; коштовності; гроші та ін.), і на праві приватної власності належить захиснику, представнику особи або їх близьким родичам.

Потерпілими від злочину можуть бути особи, які постійно чи тимчасово виконують свої професійні обов’язки по наданню правової допомоги при відправленні правосуддя:

1) захисник; 2) представник особи; 3) їх близькі родичі (див. коментар до ст. 397).

З об’єктивної сторони злочин виражається у: 1) знищенні або 2) пошкодженні майна, що належить потерпілому.

Суб’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 399 КК) характеризується виною у формі прямого чи непрямого умислу. Винний бажає заподіяти шкоду майну з метою перешкодити захиснику чи представнику особи займатись діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги під час здійснення правосуддя (залякати, шантажувати) або діє з помсти за таку діяльність в минулому і бажає вчинити їх.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 399 КК, є особа, яка досягла 16 років або 14 років – за ч. 2 чи 3 ст. 399 КК.

Частина 2 ст. 399 КК передбачає кваліфікований склад злочину при вчиненні діяння шляхом:

1) підпалу;

2) вибуху чи

3) іншим загально небезпечним способом; або

4) якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах і частина 3 – особливо кваліфікований: дії, що

4) спричинили загибель людей, 5) завдання їм тяжких тілесних ушкоджень або 6) настання інших тяжких наслідків.

Знищення або пошкодження майна шляхом підпалу слід розуміти навмисні дії, які привели до пожежі, тобто неконтрольованого процесу горіння.

Посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги(Стаття 400)

Основним безпосереднімоб’єктом злочину являються суспільні відносини, які регламентують діяльність особи по наданню правової допомоги при здійсненні правосуддя в кримінальному, цивільному та адміністративному процесі.

Додатковим обов’язковимоб’єктом виступає життя потерпілого.

Потерпілими від злочину можуть бути особи, які постійно чи тимчасово виконують свої професійні обов’язки по наданню правової допомоги при відправленні правосуддя: 1

) захисник; 2) представник особи; 3) їх близькі родичі (див. коментар до ст. 397).

Об’єктивна сторона злочину представляє собою посягання на життя особи у формі:

1) вбивства або

2) замаху на вбивство. Вбивство це протиправне позбавлення життя іншої особи. Посягання повинно бути пов’язане з професійною діяльністю захисника або представника особи по наданню правової допомоги.

Злочин визнається закінченим як з моменту настання смерті потерпілого, так і з моменту вчинення будь-яких дій, спрямованих на заподіяння такого наслідку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що його дії спрямовані на заподіяння смерті потерпілим особам і бажає настання такого наслідку. Обов’язковими ознаками є мета злочину як намагання винного через смерть перешкодити законній діяльності особи, яка надає правову, або мотив помсти за таку діяльність. Посягання на близьких родичів може бути вчинене з метою залякування захисника або представника особи, примусу до вчинення дій в інтересах винного або інших осіб, а також з помсти.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 400 КК, є особа, яка досягла 14 років.

Невиконання судового рішення (Стаття 382)

Судові рішення, вироки, ухвали та постанови, що набрали законної сили, обов’язкові до виконання всіма службовими особами та громадянами. Службовими особами, які повинні виконувати судові рішення або допомагати їх виконанню, є керівники та інші працівники органів та установ внутрішніх справ, державні виконавці, керівники та інші службові особи різноманітних підприємств, установ та організацій.

Невиконання будь-якого судового рішення, яке безпосередньо належить виконати даній службовій особі, або перешкоджання нею його виконанню становлять склад зазначеного злочину. Невиконання може характеризуватись бездіяльністю. Наприклад, службова особа, що отримала вирок, яким підлеглому їй працівникові заборонено займати посаду, на якій він працює, не робить ніяких дій для його виконання.

Злочин вважається закінченим після того, як судове рішення надійшло до службової особи, яка повинна його виконувати, але цього зроблено не було. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, якій за службовим становищем необхідно виконувати судове рішення, усвідомлює свій обов’язок, але не бажає це робити і не виконує розпорядження за умови наявності можливості для його виконання або перешкоджає такому виконанню. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають. Якщо ж невиконання судового рішення сталося через необережність, то дії (бездіяльність) службової особи повинні кваліфікуватись за ст. 367.

Суб’єктом злочину може бути службова особа, яка, виходячи з її службових обов’язків, повинна виконати судове рішення. Це може бути лише спеціальний суб’єкт.

У названій постанові Пленуму Верховного Суду України говориться, що за невиконання судового рішення до відповідальності може бути притягнута лише службова особа, яка відповідно до своїх повноважень повинна була вчинити дії по його виконанню або мала можливість перешкодити останньому. При цьому не має значення, яке рішення не виконала службова особа, — те, яким закінчено провадження у справі, чи інше, прийняте відповідно до закону (про привід або арешт, про скасування санкції на арешт тощо).

Характеристика осіб, які займають відповідальне чи особливо відповідальне становище, міститься в ч. 2 примітки до ст. 368.

Повторним вчинення злочину може бути лише тоді, коли особа раніше вже була судимою за такий же злочин.

Якщо невиконання судового рішення або перешкоджання його виконанню завдають істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, кваліфікація здійснюється за ч. 2 ст. 382. Шкода визнається істотною в залежності від обставин справи, оскільки матеріальні збитки від таких дій можуть бути лише непрямими. В той же час матеріальним виразом істотної шкоди може бути прийнятий у чинному Кодексі розмір в сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При умисному невиконанні службовою особою рішення Європейського суду з прав людини настає кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 382.