Тема 6. Медичне страхування

План

1. Економічна необхідність медичного страхування

2. Форми медичного страхування та їхні організаційні основи

3. Загальний підхід до побудови системи медичного страхування

4. Організація обов'язкового медичного страхування

5. Особливості складання договору «асистанс»

6. Організація національних систем охорони здоров’я

7. Особливості медичного страхування в Німеччині

8. Медичне страхування Франції

9. Особливості бюджетної системи охорони здоров’я у Швеції та Великій Британії

 

 

1. Економічна необхідність медичного страхування

Медичне страхування — це форма соціального захисту насе­лення щодо охорони здоров'я, пов'язана з компенсацією витрат громадян на медичне обслуговування.

Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини.

Медичне страхування є складовою нормативного функціо­нування системи охорони здоров'я, економічну основу якої скла­дає фінансування із спеціальних страхових фондів, що форму­ються за рахунок грошових внесків підприємств, закладів і організацій різних форм власності і які призначені для фінансуван­ня надання медичної допомоги населенню в рамках страхових програм, контролю за обсягом і якістю.

Об'єктом медичного страхування є майнові інтереси, пов'я­зані з життям і здоров'ям громадян, а його метою — забезпечен­ня застрахованим особам при виникненні страхового випадку права на отримання медичної допомоги за рахунок нагромад­жених коштів та фінансування профілактичних заходів.

Основними завданнями медичного страхування є:

1) посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм із надання медичної допомоги населенню;

2) контроль за обсягом та якістю виконання страхових ме­дичних програм лікувально-профілактичними, соціальними закладами і окремими приватними лікарями;

3) розрахунок з медичними, соціальними установами та при­ватними лікарями за виконану роботу згідно з угодою через стра­хові фонди, які формуються за рахунок грошових внесків підприємств, закладів, організацій, громадян.

Медичне страхування трактується як система економічних відносин, і тому характерним для нього є наявність декількох суб'єктів страхової діяльності.

Суб'єктами медичного страхування є :

- страховики, страхувальники;

- застраховані особи;

- медичні заклади.

Страховиками (страхові медичні організації, компанії, фон­ди) визнаються юридичні особи, які створені і функціонують у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю у відповідності до чин­ного законодавства країни, а також отримали у встановленому порядку ліцензію для здійснення цієї діяльності.

2. Форми медичного страхування та їхні організаційні основи

Медичне страхування поділяється за формами на обов'язко­ве і добровільне.

Обов'язкове медичне страхування (ОМС) є частиною системи соціального страхування і основною формою медичного стра­хування у країнах з ринковою економікою.

Добровільне медич­не страхування (ДМС) є доповненням до обов'язкового і гаран­тує оплату медичних послуг, що надані понад його програму.

В основу обох форм медичного страхування покладені різні організаційно-правові та економічні принципи (табл. 7.1).

Обов'язкове медичне страхуваннямає риси соціального стра­хування, оскільки порядок його здійснення визначається держав­ним законодавством. Обов’язкове медичне страхування реалізується відповідно до держав­них програм, що обумовлюють гарантований обсяг та умо­ви надання медичної допомоги населенню і здійснення необхідних профілактичних заходів, та координується державни­ми структурами.

ОМС охоплює практично все населення і задовольняє основні першочергові потреби, але воно не може охопити весь обсяг ри­зиків. Тому незадоволений страховий інтерес реалізується орга­нізацією добровільного медичного страхування, що доповнює обов'язкове.

Добровільне медичне страхуваннязабезпечує страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації до­даткових витрат, які виникають при зверненні у медичні закла­ди.

Основна мета ДМС — гарантувати застрахованим особам при виникненні страхового випадку оплату вартості медичних по­слуг за рахунок коштів страхових резервів, а також фінансувати профілактичні заходи.

Добровільне медичне страхування базується на залученні вільних коштів підприємств, організацій і населення до сфери охорони здоров'я.

Добровільна форма медичного страхування в порівнянні з обов'язковою забезпечує більшу доступність, якість і повноту щодо задоволення потреб населення в наданні медичних послуг.

3. Загальний підхід до побудови системи медичного страхування

У межах функціонування бюджетно-страхової моделі повинні працювати наступні структури:

• Українське медичне страхове бюро, яке повинно координувати діяльність страховиків, контролювати звітність, якість надання медичної допомоги, правила страхування та тарифи;

• Гарантійний фонд медичного страхування, який повинен формуватися за рахунок відрахувань від валових доходів страховиків за програмами обов'язкового медичного страхування, є позабюджетним, і кошти направляються на забезпечення гарантій у тому випадку, коли страхова компанія їх не виконує;

• страхові компанії, що мають ліцензії відповідно до чинного законодавства України, їх діяльність контролюється Держфінпослуг і координується Українським медичним страховим бюро;

• медичні установи, які контролюються Міністерством охорони здоров'я і взаємодіють з Українським медичним страховим бюро.

В умовах економічної нестабільності в країні, основною рисою якої є відсутність державних коштів, зростає потреба у плануванні ресурсів. Доцільним є також запровадження централізованої бюджетно-страхової моделі охорони здоров'я з прямою формою організації фінансування із поступовим залученням на ринок медичних послуг страхових компаній[2, c. 381-384].

Враховуючи нерозвиненість економічних і правових відносин в охороні здоров'я, розглядається модель акумуляції страхових коштів у єдиному фонді.

Фонд соціального медичного страхування — це самоврядна некомерційна організація, що є головним утримувачем коштів в охороні здоров'я і покупцем медичних послуг для населення.

Функціонування централізованого фонду медичного страхування з мережею регіональних, відносно автономних філій підвищує передбачуваність відшкодування витрат на медичну допомогу, мінімізує чисельність адміністративного апарату, що займається страхуванням і, відповідно, зменшує витрати на його утримання до 3-5%, тоді як в інших видах систем адміністративні видатки, за даними Міжнародної організації праці, поглинають 8—10% від загального обсягу видатків за страховими програмами.

Система охорони здоров'я повинна бути ефективною, якісною, сучасною, ресурсно забезпеченою. Щоб медична допомога стала такою, її потрібно докорінно реорганізувати. Але перш, ніж представити проект і завдання реорганізації, необхідно проаналізувати стан фінансів охорони здоров'я.

Україна, як і колишні соціалістичні країни Центральної і Східної Європи, а також колишні республіки СРСР, переживає період глобальних перетворень у всіх сферах життя, в тому числі і в охороні здоров'я. Майже повністю зруйнована попередня система, яка мала і позитивні сторони, хоча існувало і немало проблем. Сьогодні вони різко загострились у зв'язку з нестачею коштів.

Достатньо сказати, що навіть до зміни державних цін у квітні 1991 року потреба в фінансових ресурсах на розвиток охорони здоров'я перевищувала розмір фактичних бюджетних асигнувань не менше, ніж у три рази. Низькому рівню фінансування відповідали недостатній обсяг, якість і ефективність медичної допомоги.

Ця ситуація загострює проблему пошуку і впровадження нової і ефективної системи управління фінансовими та іншими видами матеріально-технічного забезпечення галузі.

 

 

4. Організація обов'язкового медичного страхування

Одним із шляхів вирішення проблем, пов'язаних з розвит­ком охорони здоров'я і покращанням медичного обслуговуван­ня населення, є ОМС, що базується на принципах соціальної со­лідарності і набуло значного поширення в багатьох державах.

Україна довго готувалася до запровадження ОМС. Урядом з метою подальшого затвердження державної політики відносно реформування системи охорони здоров'я та перетворення ме­дичного страхування в ефективну складову соціального захисту населення була запропонована модель загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування (ЗОДСМС).

ЗОДСМС здійснюватиметься через Фонд медичного страху­вання — самостійну, децентралізовану і некомерційну організа­цію, що є юридичною особою і здійснює свою діяльність відпо­відно до чинного законодавства.

Основними функціями Фонду медичного страхування є:

— акумулювання коштів на ЗОДСМС населення;

— забезпечення фінансування відповідних програм ЗОДСМС;

— формування фінансових резервів для забезпечення стабільності системи загальнообов'язкового медичного страхуван­ня;

— розроблення та впровадження правил ЗОДСМС громадян;

— здійснення контролю за раціональним і ефективним використанням закладами охорони здоров'я коштів, а також контролю за своєчасністю та повнотою сплати страхувальниками страхових внесків до Фондів медичного страхування ЗОДСМС;

— формування баз даних згідно з усіма категоріями платників страхових внесків та застрахованих осіб;

— внесення на затвердження відповідними державними адмі­ністраціями пропозицій щодо встановлення та регулюван­ня страхового тарифу для страхувальників;

— участь у проведенні ліцензування та акредитації закладів охорони здоров'я;

— здійснення контролю за якістю, достатністю та доцільністю медичної допомоги;

— проведення роз'яснювальної роботи з питань, які стосуються компетенції Фонду медичного страхування;

— кредитування за необхідності закладів охорони здоров'я.

Основні надходження до Фонуд медичного страхування ЗОДСМС забезпечують страхові внески страхувальників.

Страховий внесок- це щомісячна плата за загальнообов'яз­кове соціальне медичне страхування, яку страхувальник зобов'­язаний внести до Фонду медичного страхування ЗОДСМС згідно з договором медичного страхування.

Створення системи ЗОДСМС в Україні призначене:

—забезпечувати доступну, якісну і безплатну допомогу в медич­них закладах будь-якої форми власності;

—контролювати формування і використання коштів соціаль­ного медичного страхування з боку держави, громадян через профспілки, а також роботодавців;

—призупиняти надзвичайну комерціалізацію системи охоро­ни здоров'я;

—надавати пацієнту право самостійно обирати лікаря і медич­ний заклад, вирішувати конфліктні питання;

—сприяти перебудові структури управління і організації системи охорони здоров'я, виходячи з потреб ринкової еко­номіки.

5.Особливості складання договору «асистанс»

Добровільна форма медичного страхування передбачає здійснення медичного страхування громадян, що виїжджають за кордон.

Це новий вид страхування на випадок захворювання, тілесних пошкоджень застрахованої особи внаслідок нещасно­го випадку, а також смерті під час перебування за кордоном.

Ця форма страхування дістала назву асистанс.

Необхідність його застосування зумовлена двома причинами.

По-перше, щороку все більше і більше громадян виїжджає за кордон на відпочинок, відрядження, лікування чи працевлаштування.

По-друге, ряд країн, зокрема Німеччина, Франція, США, не дають дозволу на в'їзд у країну без страхового поліса, що гарантує надання і оплату медичної допомоги.

Головна мета асистансу — негайне реагування в надзвичай­них обставинах, надання клієнтові моральної, медичної, а та­кож технічної допомоги.

Договір асистансу може передбачати відпов­ідальність страховика при потребі медичного транспортуван­ня хворого до найближчої або спеціалізованої лікарні, транс­портування в країну проживання з медичним супроводом, ре­патріацію тіла застрахованого, дострокове повернення, надання екстреної стоматологічної допомоги, юридичної до­помоги та інше.

Проте він не відшкодовує вартість цілеспря­мованого лікування за кордоном, лікування захворювань, які були відомі страхувальникові на момент укладання договору, вартість лікування хронічних захворювань, стоматологічного протезування тощо.

При укладанні договору страхування стра­хові компанії встановлюють максимальний розмір страхової суми, яка може бути виплачена у разі настання страхового ви­падку і розмір франшизи.

 

6. Організація національних систем охорони здоров’я

Система охорони здоров'я— це сукупність усіх організацій, інститутів і ресурсів, головною метою яких є зміцнення, підтримка або відновлення здоров'я. Основними цілями системи охорони здоров'я є поліпшення здоров'я всього населення, відповідність запитам і потребам людей, забезпечення справедливості в розподілі фінансових ресурсів, доступності всіх до наявних ресурсів. Умовою для успішного функціонування СОЗ є нормативно-правова база, що включає комплекс ресурсів, таких як фінансові, кадрові, матеріально-технічні, управління та керівництво, технології, а основними цінностями є справедливість, солідарність, участь населення, етичний підхід до розвитку систем. Прогрес у досягненні основних цілей безпосередньо залежить від ефективного виконання ключових функцій: спрямовуючого керівництва, формування ресурсів, надання послуг, фінансування.

СОЗ певною мірою відображає стан суспільства, не лише орієнтуючись на цільові показники здоров'я, але й ураховуючи загальні цінності. Вони в своєму розвитку дотримуються універсальних принципів поліпшення здоров'я, справедливості, чутливості.

Модель системи охорони здоров'я визначається цілями, принципами та співвідношенням елементів системи, а також суспільним устроєм, політичним і соціально-економічним становищем, традиціями, культурою, релігією тощо.

Що являє собою модель Бісмарка (Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Голландія)? Це неурядові страхові фонди та компанії із законодавчо визначеним статусом; страхові компанії є покупцями медичних послуг; передбачені обов'язкові внески працівників та роботодавців або спеціальні податки; оплата праці медичних працівників за послуги обумовлена кошторисом страхової компанії; пацієнти частково сплачують медичні послуги, що не охоплені страховками.

Існує програма переходу до моделі Бісмарка:

— обгрунтування відповідальності страхвиків;

— обгрунтування вимог до страховиків;

— створення єдиної системи ідентифікації застрахованих осіб;

— cтворення програми державних гарантій для застрахованих осіб, методики обліку витрат;

— перехід до диференційованої системи розрахунку страхових внесків;

— зміна статусу надавача медичної допомоги;

— стандартизація в системі медичного страхування;

— експертиза й аудит медичної допомоги в лікувально-профілактичних закладах;

— упровадження системи страхування фахової відповідальності лікарів (У. Маттілла та ін., 2002).

Модель Беверіджа (Велика Британія, Ірландія, Канада) — це загальна система оподаткування; територіальні відділи охорони здоров'я є покупцями медичних послуг; видатки переважно з державного та місцевих бюджетів, державні стандарти якості, оплата праці медичних працівників на подушній основі; пацієнти частково оплачують медичні послуги , що не входять до гарантій держави.

Доцільно провести структурні зміни в системі шляхом розвитку стаціонарозамінюючих видів медичної допомоги (денні стаціонари, стаціонари вдома), диференціація стаціонарів (лікарні інтенсивного лікування, лікарні довготривалого перебування, хоспіси), скорочення кількості ліжок, особливо «соціальних», оснащення закладів сімейної медицини, організація діяльності закладів у єдиному медичному просторі, перехід від фельдшерської до лікарської моделі медичної допомоги на селі.

У найближчій перспективі для України доцільність вибору моделі Бісмарка продовжує бути дискусійною. На даний час структурно й економічно близькою до України є модель Беверіджа, особливо заходи перехідного етапу.

Критерії моніторингу поетапних змін моделі — покращання стану здоров'я населення (зниження захворюваності, смертності, збільшення тривалості життя й активного довголіття), соціальна справедливість (забезпечення кожній людині рівного фізичного, фінансового й соціального доступу до мінімально необхідної медичної допомоги, зменшення відмінностей у рівнях здоров'я представників різних соціально-економічних і етнічних груп), задоволеність населення медичною допомогою.

 

7. Особливості медичного страхування в Німеччині

Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування Німеччина. Система медичного страхування створена в Німеччині ще в 1881 році.
Основним принципом німецької системи медичного страхування є те, що уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров'я (за винятком деяких його сегментів), а лише створює умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями, а також здійснює нагляд над функціонуванням усієї системи медичного страхування. В Німеччині діє децентралізована система медичного страхування. Ним займається біля 1200 страхових кас (страхових фондів) побудованих по професійному принципу (шахтарі,фермери, моряки та ін.), по територіальному принципу та ерзац каси. Територіальні страхові каси беруть на себе страхування тих категорій, що не охоплені страхуванням на підприємствах. Всі три різновиди кас входять у систему керованого державою медичного страхування.

Головна функція уряду по відношенню домедичного страхування; - забезпечення відповідності діяльності страхових кас нормам закону,зокрема,забезпечення виконання страхових програм. У зв'язку з цим держава надає медичному страхуванню обов'язковий характер та визначає його головні умови -базові ставки страхових внесків, схему фінансування та організації медичної допомоги, бере участь у формуванні цін на медичні послуги, надає недержавним органам - страховим компаніям та асоціаціям лікарів значні функції в управлінні системою з наданням їм прав представляти інтереси застрахованих та інтереси медичних працівників.

Страхові каси в Німеччині - це автономні організації, яким надано право встановлення ставки страхового внеску вище його базового рівня,розширення сфери медичних послуг вище базової програми,вибору форми взаємороз-рахунків із лікувально-профілактичними закладами. Звідси їх повна фінансова незалежність від держави. Але це,у свою чергу,не значить, що страхові каси не є часткою системи охорони здоров'я Німеччини. Страхові каси є органічною невід'ємною частиною всієї системи охорони здоров'я, його підсистемою. Страхові каси тісно взаємодіють з урядом, в виконанні активної політики стримування росту вартості медичної допомоги, беручи на себе зобов'язання більш жорсткої системи взаєморозрахунків з медичними закладами, введенням доплат застрахованим та інше, в результаті чого страхові каси не є понентами органів управління охороною здоров'я та розділяють із ними відповідальність за стан медичної допомоги населенню.

 

 

8.Медичне страхування Франції

У Франції медичне страхування було введено в 1910 році спочатку у вигляді фондів взаємодопомоги,а починаючи з 1928 року ці фонди,були перетворені в страхові компанії. На сьогодні у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичного страхування: могутня страхова організація

Національна страхова організація (національна каса страхування найманих робітників), яка знаходиться під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці й обіймаєсобою 78% населення, має 129 місцевих відділень, кожне з яких відповідаєза страхування в окремому регіоні і не конкурує між собою. Місцеві відділення мають певну автономію, але, в цілому, підлягають адміністративному контролю з цент РУ Фермери Франції зберегли свої страхові компанії, але і вони,в цілому, підпорядковані загальним правилам, встановленим урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові каси обіймають 12% населення.

Окрім цього, Франція має розвинуту сітку приватних стра-хових компаній. У випадку отримання страхового поліса у приватній страховій компанії остання, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнта за прийом лікарями. Шкала додаткових послуг варіює та являється предметом конкуренції приватних страхових компаній.

 

 

9.Особливості бюджетної системи охорони здоров’я у Швеції та Великій Британії

Один із найвищих у світі життєвих рівнів має Швеція. У Швеції страхові закони по медичному страхуванню були видані в 1898 році. Всезагальне обов'язкове медичне страхування було введено в 1955 році. Воно обіймало всіх громадян у віці до 16 років. Національна система соціального страхування - загальна й обов'язкова для всього населення країни. Особисто медичне та стоматологічне страхування є його невід'ємною частиною. Управління всією системою виконується 26 регіональними бюро соціального страхування. Управління їх діяльністю виконує Національна Рада соціального страхування. Затрати на соціальне благо досягаються за рахунок 25% бюджету центрального уряду,26% затрат несуть муніципальні та окружні ради та 48% витрат несуть роботодавці. Чисто на охорону здоров'я та медичну допомогу 18% коштів відраховує уряд, 51% місцеві органи влади, 31 % роботодавці. Однією з особливостей шведської системи страхування являється передача застрахованими до страховиків своїх юридичних прав по питанням медичного страхування.

У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я,що обумовлює його державний характер із великою отупінню централізації управління. Закон про страхування, що прийнятий у 1912 році ввів принцип обов'язковості, та охопив у коло обов'язкового медичного страхування третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим винятком.

Фінансовою основою Національної системи охорони здоров'я є надходження від податків, які складають 90% бюджету охорони здоров'я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров'я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби.

В цілому, пацієнти платять 10% вартості лікування. Всі поапюючі підлягають обов'язковому страхуванню здоров я за винятком непрацюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування по добровільним програмам. За рахунок цих коштів часто надаються фінансові допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв'язку із хворобою.

Уряд Великобританії пропонує стимулювати намагання Національної системи охорони здоров'я до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами. Введено розділення відповідальності за придбання медичної допомоги та за її надання. Система медичного страхування також приєднана до придбання медичної допомоги.
Приватне медичне страхування у Великобританії охоплює переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоплено більше 13% населення.

 

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. До суб'єктів обов'язкового медичного страхування:

а) страхові компанії;

б) вигодонабувачі;

в) застраховані;

г) вірні відповіді а) і в).

 

2. Лікувально-профілактична установа як суб'єкт обов'язкового медичного страхування повинна:

а) мати лише ліцензію на право надання медичних послуг у системі обов'язкового медичного страхування;

б) пройти саму тільки акредитацію на відповідність встановленим професійним стандартам;

в) виконати обидві зазначені умови;

г) жодна відповідь не вірна.

 

3. Соціальна система фінансування охорони здоров'я базується на:

а) внесках підприємств та працівників, і на державних субсидіях;

б)лише на благодійних внесках;

в) на податкових надходженнях;

г)на самих лише державних субсидіях.

 

4. При укладанні договору добровільного медичного страхування програма страхування обирається:

а) страховиком;

б) страхувальником;

в) застрахованим;

г) вигодонабувачем.

 

5. У якому відношенні перебувають страхова медицина і медичне страхування?

а) не пов'язані між собою;

б) медичне страхування – це складова частина страхової медицини;

в) страхова медицина – це складова частина медичного страхування.

г) жодна відповідь не вірна.

 

6. Страхові внески, які сплачуються страхувальником згідно з договором добровільного медичного страхування, залежать від:

а) строку страхування;

б) фінансових можливостей страхувальника;

в)бажання страховика;

г) вказівки Уповноваженого органу.

 

8. Згідно із обов'язковим медичним страхуванням внески сплачують

а) підприємці;

б) працівники;

в)все населення країни;

г) медичні установи.

 

9.Розрахунки за надану послугу в системі медичного страхування здійснюються:

а) між страховиком і страхувальником;

б) між страхувальником і лікувально-профілактичною установою;

в) між страховиком і лікувально-профілактичною установою;

г) між лікувально-профілактичною установою і медичним страховим фондом.

 

10. Добровільна форма медичного страхування потрібна:

а) тільки для заможних людей;

б) тільки для бідних людей;

в)для більш повного задоволення потреб страхувальників;

г) як альтернатива обов’язковому страхуванню.

 

Тема 7. Страхування від нещасних випадків на виробництві та від професійного

Захворювання

План

 

1. Страхування від нешасного випадку на виробництві: завдання, принципи та особливості

2.Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань

3. Порядок призначення та здійснення страхових виплат при нещасному випадку

4. Види страхування від нещасних випадків

5.Особливості становлення страхових тарифів

6.Категорії платників збору

7. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та нагляд за його діяльністю

8.Завдання Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

 

 

1. Страхування від нешасного випадку на виробництві: завдання, принципи та особливості

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підляга­ють:

- особи, які працюють на умовах трудового договору (кон­тракту);

- учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

- особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяль­ності на виробництві цих установ або на інших підприєм­ствах за спеціальними договорами.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

— проведення профілактичних заходів, спрямованих на усу­нення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, за­побігання нещасним випадкам на виробництві, професій­ним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

— відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на ви­робництві від нещасних випадків або професійних захворю­вань;

— відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахо­ваним і членам їхніх сімей.

Нещасний випадок на виробництві або професійне захворю­вання розслідується у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілі­тації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного ви­падку або професійного захворювання за встановленою формою.

 

2. Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань

До джерел доходів бюджету ФСС НВВ належать:

— внески роботодавців: для підприємств – з віднесенням на валові витрати виробництва; для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

— капіталізовані платежі у випадках ліквідації страхувальників;

— доход, одержаний від тимчасово вільних коштів ФСС НВВ на депозитних рахунках;

— кошти, одержані від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

— добровільні внески та інші надходження, отримання яких не суперечить законодавству.

 

 

3.Порядок призначення та здійснення страхових виплат при нещасному випадку

Для призначення страхових виплат при нещасному випадку на виробництві працівнику необхідно пройти обстеження в МСЕК, яка має право встановити ступінь втрати працездат­ності.

У роботі МСЕК беруть участь представники ФСС НВВ, що дозволяє найбільш об'єктивно оцінити ситуацію при кожному нещасному випадку та уникнути розбіжностей при призна­ченні страхових виплат.

Направляють хворого на огляд МСЕК лікарсько-консуль­таційні комісії відповідної лікувально-профілактичної устано­ви за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я (ф. 88-у), після клінічних досліджень, що підтверджують стійкий або безповоротний характер захворювання, а також у тому ви­падку, коли хворий був звільнений від роботи протягом чоти­рьох місяців з дня тимчасової втрати працездатності або протя­гом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останні дванадцять місяців, а хворий на туберкульоз — про­тягом десяти місяців із дня втрати працездатності.

ФСС НВВ зобов'язаний прийняти рішення про призначен­ня страхових виплат у десятиденний строк із дня подання доку­ментів, не враховуючи дня, коли ці документи надійшли.

ФСС НВВ може відмовити у страховій виплаті застрахованому, якщо мали місце:

— навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку, якщо це встановлено комісією з розслідування страхового випадку;

— подання роботодавцем або потерпілим свідомо неправди­вих відомостей про страховий випадок;

— вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку.

У разі настання страхового випадку ФСС НВВ зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які мають на це право:

1) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого;

3) щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

4) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту запо­діяння цієї шкоди потерпілому;

5) виплату потерпілому в розмірі його середньомісячного за­робітку при тимчасовому переведенні його на більш легку роботу;

6) виплату потерпілому під час його професійної реабілітації;

7) одноразову допомогу в разі смерті потерпілого;

8) щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого;

9) витрати на поховання потерпілого.

 

4. Види страхування від нещасних випадків

Страхування від нещасних випадків може мати обов'язкову або добровільну форми.
Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків поділяється на:

• державне обов'язкове особове страхування;

• обов'язкове особове страхування.

Такий поділ обов'язкового особового страхування від нещасних випадків здійснюється залежно від джерела сплати страхових платежів. Для державного обов'язкового особового страхування джерелом сплати є кошти державного бюджету. Для інших видів обов'язкового особового страхування джерелом сплати є кошти юридичних та фізичних осіб.

Організаційна схема страхування від нещасних випадків може бути двох або трьох елементною. При двох елементній схемі – страхувальник і застрахований одна особа ( характерна при добровільному страхувані).

Для здійснення обов’язкових видів страхувань КМУ встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, умови отримання ліцензії, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів, тощо.

Добровільні види страхувань здійснюється на підставі договорів страхування, які розробляють страховики. Правили страхування погоджуються з Уповноваженим органом нагляду за страховою діяльністю.

Державному обов’язковому страхуванню підлягають особи, які займаються ризикованими видами діяльності при роботі в державних установах, організаціях, підприємствах, тощо. Перелік ризикових професій для державного обов’язкового страхування встановлюється законодавче ( нормативно).

Особи, діяльність яких на підприємствах всіх форм власності пов’язана з ризиками підлягають обов’язковому страхуванню. Перелік ризикових професій, які підлягають обов’язковому страхуванню від нещасних випадків визначається як законодавчо так і статутом підприємства або іншими документами. Крім того, обов’язковому страхуванню від нещасних випадків на всьому шляху руху підлягають пасажири усіх видів транспорту.

Так, згідно статті 6 Закону України "Про страхування" визначені такі види обов'язкового особового страхування від нещасних випадків:

- особове страхування медичних та фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом СНЩ під час виконання ними службових обов'язків;

- медичне страхування;

- страхування спортсменів вищих категорій;

- особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

- працівників відомчої та сільської пожежної охорони добровільних пожежних дружин;

- життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

- членів екіпажу і авіаційного персоналу.

Страховими ризиками обов'язкового страхування від нещасних випадків як правило є:

- смерть (загибель) застрахованого під час виконання службових обов'язків;

- втрата працездатності внаслідок травми, поранення;

- встановлення інвалідності, отриманої внаслідок виконання службових обов'язків.

Добровільно від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, члени фермерського господарства;

3) громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, укладають з Фондом соціального страхування від нещасних випадків договір про добровільну участь у страхуванні від нещасних випадків.

Порядок укладення та зразок договору про добровільне страхування затверджуються правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

 

5.Особливості становлення страхових тарифів

Сума страхових внесків страхувальників до ФСС НВВ повин­на забезпечувати:

- фінансування заходів, спрямованих на вирішення планових завдань;

- створення резерву коштів для забезпечення його стабільно­го функціонування;

- покриття витрат, пов'язаних із здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

для роботодавців – у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витра­ти на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці»;

для добровільно застрахованих осіб – у відсотках від мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються у межах граничної суми за­робітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхо­вих виплат ( 10035 грн).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про вне­сення змін до порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання» № 985 від 27 червня 2003 р. страхові тарифи диференційовані за галузями економіки та ви­дами робіт за професійним ризиком виробництва (див. табл.1).

Таблиця 1 – Розміри страхового тарифу

Тарифи відповідно до класів професійного ризику виробництва
Клас професійного ризику виробництва Страховий тариф (у %) Клас професійного ризику виробництва Страховий тариф (у %) Клас професійного ризику виробництва Страховий тариф (у %)
0,56 1,10 2,04
0,57 1,13 2,06
0,58 1,19 2,08
0,59 1,25 2,25
0,60 1,31 2,27
0,62 1,38 2,32
0,63 1,40 2,34
0,65 1,41 2,37
0,66 1,45 2,46
0,68 1,46 2,54
0,70 1,57 2,81
0,72 1,58 2,82
0,73 1,66 2,90
0,75 1,67 3,28
0,80 1,76 3,56
0,84 1,77 3,70
0,86 1,79 3,99
0,93 1,80 4,2
0,96 1,83 6,41
0,97 1,85 6,52
0,98 1,90 13,50
0,99 1,91    
1,06 1,99    
Тарифи для окремих галузей економіки без зміни класів професійного ризику їх виробництва
Клас професійного ризику виробництва Галузь економіки Страховий тариф (у %)
Обслуговування сільського господарства, господарське управління сільським господарством 0,5
Сільське господарство 0,2
Відкритий видобуток руд чорних металів, видобуток та збагачення нерудної сировини для чорної металургії 2,1

 

Нараховані страхові внески, інші платежі сплачуються стра­хувальниками шляхом перерахування відповідних сум на відпо­відний рахунок ФСС НВВ.

У разі нестачі коштів на поточному рахунку платника на ви­плату заробітної плати та сплату страхових внесків у повному об­сязі отримання платниками коштів на оплату праці й перераху­вання страхових внесків здійснюється у пропорційних сумах.

Страхові внески сплачуються у національній валюті Украї­ни.

6.Категорії платників збору

До них належать:

1) юридичні особи незалежно від форм власності і господа­рювання, виду діяльності та галузевої належності, їх об'єднан­ня, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не ма­ють статусу юридичної особи і розташовані на іншій території, ніж платник страхових внесків, якому вони підпорядковані;

2) розташовані в Україні іноземні підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародні), філії або представництва, які використовують найману працю;

3) фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, фізичні особи, які використовують найману працю;

4)фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих робітників, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, священики, церков­нослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах і сплачують внески на добровільних за­садах.

Платники 1-ї і 2-ї груп зобов'язані зареєструватися в робочих органах виконавчої дирекції ФСС НВВ за місцем знаходження у десятиденний строк з дня отримання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, платники 3-ї групи – у десятиденний строк після укладання трудового дого­вору (контракту) з першим із найманих робітників.

Платники страхових внесків, що належать до 1-ї та 2-ї груп, подають до робочих органів виконавчої дирекції за місцем зна­ходження заяву та завірені нотаріально або відповідальною осо­бою робочого органу виконавчої дирекції копії таких документів:

— свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності (рішення про створення установи, органі­зації);

— довідки органу статистики про внесення до Єдиного дер­жавного реєстру підприємств та організацій України, при­своєння ідентифікаційного коду.

Платники страхових внесків 3-ї групи подають до робочих органів виконавчої дирекції за місцем знаходження заяву та за­вірені копії таких документів:

—свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності (посвідчення підприємця, що проводить свою діяльність без створення юридичної особи) або довідку про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язко­вих платежів;

—угоди про наймання на роботу фізичної особи.

Платники страхових внесків, перелічені у 4-й групі, для реє­страції на добровільних засадах подають до робочих органів ви­конавчої дирекції ФСС НВВ за місцем знаходження заяву та за­вірені копії таких документів:

— свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності або довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів.

У разі реорганізації (зміни форми власності, організа­ційно-правової форми, назви) або зміни місця знаходження платник зобов'язаний у 10-денний строк подати до робочого органу виконавчої дирекції відповідну заяву про перереєстрацію.

Юридична особа, що підлягає ліквідації, у 10-денний строк з дня прийняття рішення про ліквідацію повинна подати до робо­чого органу виконавчої дирекції заяву про зняття з обліку із за­значенням її правонаступника, документ про ліквідацію, випис­ку із поточного рахунка в банку. Отримавши ці документи, робочий орган виконавчої дирекції проводить документальну перевірку повноти сплати страхових внесків і потім закриває справу страхувальника.

 

7. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та нагляд за його діяльністю

До складу правління включаються представники держави, застрахованих осіб і роботодавців. Пред­ставники держави призначаються Кабінетом Міністрів Украї­ни, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються об'єднаннями профспілок та роботодавців.

Правління ФСС НВВ:

1) обирає із своїх членів строком на два роки голову правлін­ня та двох його заступників;

2) спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції та її робочих органів;

3) створює комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій тощо;

4) щорічно готує та подає пропозиції щодо галузевих тарифів внесків на соціальне страхування від нещасних випадків;

5) визначає кадрову політику;

6) призначає директора виконавчої дирекції та його заступ­ників;

7) затверджує:

— статут ФСС НВВ;

— річні бюджети ФСС НВВ та звіти про їх виконання, поря­док використання коштів бюджету та коштів резерву;

— Положення про виконавчу дирекцію та її структуру;

8) розпоряджається майном, яке перебуває у власності;

9) створює резерв коштів для забезпечення виконання завдань страхування від нещасного випадку;

10) готує подання щорічних звітів.

Виконавча дирекція ФСС НВВ є постійно діючим виконав­чим органом правління.

Робочими органами виконавчої дирекції є її управління в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного підпорядкування.

Директор виконавчої дирекції:

—діє від імені ФСС НВВ, представляє його в усіх установах та організаціях;

—розпоряджається коштами в межах затвердженого правлін­ням бюджету та майном відповідно до чинного законодав­ства;

—укладає договори, видає довіреності, відкриває рахунки в

установах банку.

При виконавчій дирекції створюється спеціальна комісія, яка за бажанням страхувальника чи застрахованого розглядає спо­ри щодо суми страхових внесків, розміру шкоди та права на її відшкодування, накладання штрафів та з інших питань.

До скла­ду комісії входять представники держави, застрахованих осіб і страхувальників.

Такі ж комісії створюються при робочих органах виконавчої дирекції.

8.Завдання Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань

ФСС НВВ зобов'язаний:

— вести реєстр страхувальників;

— письмово повідомляти страхувальнику умовний клас про­фесійного ризику його підприємства;

— укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарями щодо обслуговування потерпілих на вироб­ництві;

— вивчати і використовувати досвід управління охороною праці та страхування від нещасних випадків у зарубіжних країнах;

— співпрацювати з фондами з інших видів соціального страху­вання у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахова­ним, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів;

— виконувати інші роботи, пов'язані з координацією страхо­вої діяльності.

Нагляд за діяльністю ФСС НВВ здійснює Наглядова рада.

 

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Суб’єкти підприємницької діяльності сплачують внески у Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в залежності від фактичних витрат на оплату праці працівників в розмірі:

а) 33,2%;

б) 2%;

в) 1,5%;

г) 2,9%.

2. Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві є:

а) самостійною фінансовою установою;

б) вищестоящим органом для недержавних пенсійних фондів;

в) підрозділом Міністерства фінансів;

г) підрозділом Податкової адміністрації.

3. Обов’язок сплачувати внески до Фонду страхування від нещасного випадку на виробництві покладено на:

а) самого працюючого громадянина;

б) підприємство-роботодавця;

в) комерційний банк;

г) Пенсійний фонд.

4. Що є об’єктом нарахування внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків?

а) річний фактичний обсяг реалізованої продукції за винятком ПДВ і АЗ;

б) фактичний обсяг заробітної плати;

в) прибуток;

г) собівартість продукції (робіт, послуг).

5. На які цілі можуть бути використані кошти Фонду соціального страхування від нещасних випадків?

а) проведення профілактичних заходів на усунення небезпечних факторів;

б) виплата пенсій громадянам, що виїздять за кордон;

в) виплата пенсій по тимчасовій непрацездатності;

г) допомога на випадок безробіття.

6. Внески роботодавців до Фонду страхування від нещасних випадків відносяться до:

а) валових витрат;

б) фонду оплати праці;

в) валових доходів;

г) фонду розвитку виробництва.

7. Розміри страхових внесків до фонду страхування від нещасних випадків для бюджетних установ і організацій обчислюються у відсотках до:

а) річної суми фактичних витрат на оплату праці;

б) фактичного обсягу послуг;

в) планової суми витрат на оплату праці;

г) загальної суми витрат за місяць.

8. Що не належить до джерел формування Фонду соціального страхування від нещасних випадків?

а) внески працівників;

б) добровільні внески;

в) прибуток від тимчасово вільних коштів на депозитних рахунках;

г) внески роботодавців.

Тема 8. Страхування на випадок безробіття

План

1. Сутність соціального страхування на випадок безробіття

2. Сутність, організаційна структура та діяльність Фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття

3. Джерела формування коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття

4. Розміри внесків до Фонду зайнятості

5. Порядок нарахування розмірів матеріального забезпечення, що надаються Фондом зайнятості, база для нарахування допомоги по безробіттю

6. Перерахування страхових внесків до фонду, облік та звітність платників страхових внесків

7. Напрямки використання коштів фонду

8. Світовий досвід організацій державної підтримки безробітних

9. Управління Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

10. Органи нагляду у сфері страхування на випадок безробіття

 

 

1.Сутність соціального страхування на випадок безробіття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка перед­бачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалеж­них від застрахованих осіб обставин та надання соціальних по­слуг.

Страхова система передбачає залежність отримання допомоги у зв’язку з безробіттям від вкладу застрахованої осо би, а саме від сплати страхових внесків та наявності страхового стажу.

Законодавство про страхування на випадок безробіття включає:

· основи законодавства України про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування;

· Закон України «Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування на випадок без­робіття» (визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття);

· Закон України «Про зайнятість населен­ня» та інші нормативно-правові акти, що регулюють відно­сини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжна­родні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють в умовах трудового договору (контракту), включаю­чи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а та­кож тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законо­давством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірван­ня трудового договору.

Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до ФСС ВБ із дня реєстрації (роботодавець зобов'язаний зареєст­руватися у виконавчій дирекції за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк із дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності або з дня укладання трудового договору з найма­ним працівником).

Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхуван­ня.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.

2.Сутність, організаційна структура та діяльність Фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Діяльність Фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», статутом Фонду, який затверджується правлінням Фонду.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду. До складу правління Фонду входять по 15 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Правління Фонду очолює голова, який обирається з членів правління Фонду строком на два роки почергово від представників кожної сторони. Правління Фонду проводить свої засідання відповідно до затвердженого плану, але не рідше ніж один раз на квартал.

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.

Нагляд за діяльністю Фонду здійснює наглядова рада. Наглядова рада контролює виконання Фондом статутних завдань та цільове використання ним коштів.

 

3.Джерела формування коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття

Джерелами формування коштів Фонду є:

· страхові внески страхувальників - роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та іншими законодавчими актами;

· асигнування з державного бюджету;

· суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Закону України "Про зайнятість населення", інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

· прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду на депозитному рахунку;

· благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

· інші надходження відповідно до законодавства України.

Кошти Фонду використовуються на:

· виплату забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

· відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у частині другій статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

· фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;

· створення резерву коштів Фонду.

Фонд несе відповідальність відповідно до законодавства України за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання забезпечення, передбаченого Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

4.Розміри внесків до Фонду зайнятості

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Встановлено такі розміри внесків на загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок безробіття:

— для роботодавців – 1,6% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на ви­плату основної та додаткової заробітної плати, інші заохо­чувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці»;

— для найманих працівників – 0,6% від суми оплати праці, що включає основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в на­туральній формі);

— для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах, забезпечують себе роботою са­мостійно, фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в си­стемі загальнообов'язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають – 2,2% від суми оподатковуваного доходу (прибутку), обчисленого відповідно до чинного законодавства України.

5.Порядок нарахування розмірів матеріального забезпечення, що надаються Фондом зайнятості, база для нарахування допомоги по безробіттю

Обчислення страхових внесків роботодавців та застрахова­них осіб здійснюється щомісячно.

Обчислення страхових внесків осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному со­ціальному страхуванні на добровільних засадах, здійснюється у строки, передбачені для сплати цими особами податків.

Страхові внески нараховуються на фактичні виплати (дохо­ди), що не перевищують визначеної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб, з якої справляються внески до ФСС ВБ.

Інструкцією «Про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на ви­падок безробіття» встановлено такі строки сплати страхових внесків:

1) роботодавець починає сплачувати страхові внески з дня його реєстрації як платника страхових внесків;

2) фізична особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору з роботодавцем (з цього дня по­чинається сплата страхових внесків). Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору;

3) із дня реєстрації як платника внесків починають сплачува­ти страхові внески особи, які беруть участь у загальнообов'язко­вому державному соціальному страхуванні на випадок безробіт­тя на добровільних засадах.

У разі порушення установленого строку сплати страхових внесків за звітний період та несплати їх протягом наступного звітного періоду ці особи знімаються з обліку як платники стра­хових внесків з першого дня, за який страхові внески не сплаче­но.

Фізичні особи, які використовують працю найманих праців­ників, сплачують страхові внески щомісяця не пізніше 5 чис­ла місяця, наступного за місяцем, за який сплачена заробітна плата.

Вказана сплата страхових внесків проводиться за безготівко­вими розрахунками або готівкою через установи банків; у разі відсутності рахунків в установах банків — поштовими переказа­ми через підприємства зв'язку на рахунок ФСС ВБ.

Роботодавці щокварталу складають у двох примірниках роз­рахункову відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до ФСС ВБ.

Один екземпляр подається до центру зай­нятості за місцем реєстрації платника в такі строки: 10 квітня, 10 липня, 10 жовтня, 15 січня.

Усі примірники розрахункової відомості підписуються кері­вником і головним бухгалтером підприємства або організації, виконавцем та завіряються печаткою. Другий примірник звіту, завірений центром зайнятості, залишається в бухгалтерії плат­ника страхових внесків.

 

 

6.Перерахування страхових внесків до фонду, облік та звітність платників страхових внесків