УМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
Умови виникнення вільного ринку - такі, як і умови виникнення товарного виробництва в цілому, це:
- суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація виробників на виробництві тих чи інших конкретних товарів;
- економічне відокремлення виробників на основі приватної власності на засоби виробництва, що в основному забезпечує еквівалентність товарного обміну;
- самостійність товаровиробника та свобода підприємництва;
- наявність попиту на товар, що виробляється, з боку покупців. Аналогічними є умови виникнення ринку праці:
Перша умова - юридична свобода і здатність власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатися своїми здібностями до праці.
Друга умова виникнення ринку праці - відсутність у працівника засобів виробництва як джерела одержання всіх необхідних для життя засобів існування. У сучасних умовах мова йде не про абсолютну відсутність будь-яких засобів чи умов існування, а про їх недостатню кількість. Необхідність продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли дохід з інших джерел є недостатнім для одержання всіх необхідних для життя засобів.
Третьою умовою є поява на ринку праці покупця-підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоби купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.[5, c. 58-62]
Умови ефективного функціонування ринку праці
Основними умовами ефективного функціонування ринку праці є: - Повна самостійність і незалежність продавця й покупця робочої сили в поєднанні з їхньою економічною відповідальністю.
- Відносини на ринку праці - це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами.
- Активна конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття кращого робочого місця та роботодавців за залучення більш кваліфікованої робочої сили.
- Баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати.
- Об'єднання найманих працівників і роботодавців у спілки для захисту своїх інтересів.
Крім того, можна виділити ще дві умови ефективного функціонування ринку праці:
- прагнення продавця продати свій товар найдорожче, а покупця - купити найдешевше;
- єдність ринку робочої сили з ринком товарів і послуг, ринком капіталів та іншими типами ринків[10, c. 31-34].
ЕЛЕМЕНТИ РИНКУ ПРАЦІ
Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції та ціни робочої сили визначають кон'юнктуру ринку праці.
Попит на робочу силу - це суспільна платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон'юнктурою ринків капіталу, товарів і послуг, ціною робочої сили, а також правовими нормами, що регламентують її використання, та іншими умовами.
Пропозиція робочої сили являє собою контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцеві свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають: демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів, система оплати праці, кон'юнктура ринків капіталу, товарів і послуг тощо.
Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх наявних видів ринків за структурою, специфікою, ціноутворенням, зв'язками з іншими ринками. Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має особливості, властиві лише йому.
Ціноутворення на ринку праці має специфічні особливості. Заробітна плата найманого працівника повинна містити не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім'ї. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вартість робочої сили. Верхній рівень ціни робочої сили обмежується величиною знову створеної вартості. Він не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства підприємства.
Закономірним явищем у ринкових умовах є встановлення ринкової ціни на робочу силу. Жива праця швидко стає одним із найдорожчих факторів виробництва. Нині робоча сила в Україні - одна з найдешевших у світі. Наприклад, оплата праці однієї години праці складає: у Швейцарії - 30 доларів, Німеччині - 38, Австрії - 22, Франції - 15, в Україні ж вона менше 1 долара США.
Щодо такого елементу ринку праці як товар, то в економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість дослідників вважає, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили. Тобто, товаром на ринку праці виступає індивідуальна робоча сила.
Товар «робоча сила» не є однорідним за соціальними, економічними, демографічними, національними, етнічними, професійно-кваліфікаційними, майновими та іншими ознаками. Робоча сила - товар специфічний.
Специфічність його полягає в тому, що він, з одного боку, є живим організмом із власним характером, психологією, прагне до самовираження, потребує соціального захисту за несприятливої кон'юнктури ринку праці, диференційного та індивідуального підходу, а з іншого - є виробничим ресурсом.
Специфічні риси товару «робоча сила»
1. Робоча сила є живим товаром, купівля якого має назву найму. Відповідно продана таким чином робоча сила називається найманою робочою силою.
2. Робоча сила не відчужується від свого власника - найманого працівника у процесі купівлі-продажу. Працівник продає підприємцеві користування своєю робочою силою на певний час, залишаючись носієм і власником цього своєрідного товару. Відносини між найманим працівником і роботодавцем оформляються трудовим договором, в якому вказуються взаємні права та обов'язки сторін із виконання всіх умов купівлі-продажу робочої сили.
3. Використання робочої сили передбачає продовження безперервних відносин роботодавця і найманого працівника від моменту найму працівника до його звільнення.
4. Робоча сила відіграє значну роль у створенні доходів суспільства. Так, наприклад, за трудовою теорією вартості продукт створюється двома факторами - робочою силою і засобами виробництва. Проте нову вартість створює жива праця. Вся знову створена живою працею протягом року вартість створює національний дохід, який є джерелом доходів усіх верств населення (заробітної плати, прибутку, відсотків, ренти, дивідендів тощо), а також коштів на розширення виробництва. Згідно з теорією граничної продуктивності, продукт створюють чотири фактори: капітал, земля, праця і підприємницька діяльність. Теорія граничної корисності стверджує, що участь кожного з факторів у створенні цінності визначається його граничною продуктивністю. Економіко-математичні дослідження граничної продуктивності праці показали, що обсяг виробленої продукції на 75% створюється працею найманих працівників і на 25% - капіталом. Крім того, слід додати, що заробітна плата в розвинутих країнах складає близько 75% національного доходу.
5. Робоча сила не приносить доходу, якщо її не продавати, до того ж потребує додаткових життєвих благ для її утримання.
7. Здібності найманого працівника не знищуються з використанням, а навпаки, примножуються. Мова йде про підвищення професійної майстерності, зростання продуктивності праці у процесі трудового життя працівника.
8. Робоча сила не може бути абсолютно однаковою в різних індивідів, якщо навіть вони належать до однієї й тієї ж професії, спеціальності, на відміну від інших товарів і послуг, вироблених за одним стандартом і технологією.
9. Робоча сила є капіталоємним товаром для суспільства. Відтворення його включає затрати на фізичне відтворення, освітню, професійно-кваліфікаційну підготовку. Крім того, цей процес - довготривалий і не підлягає значному скороченню.
10. Робоча сила має обмежену мобільність. Для її територіального і професійного переміщення між галузями чи підприємствами слід створити відповідні умови, зокрема розвивати ринок житла, транспортну інфраструктуру тощо.
11. Навіть після залучення в суспільне виробництво найманий працівник може претендувати на інше робоче місце, повторно виходити на ринок праці, щоб знайти краще місце роботи [13, c. 206-209].
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши стан ринку праці і зарплати в Україні слід зазначити, що не дивлячись на деякі позитивні моменти формування ринку праці відбувається вкрай повільно. Це зумовлено, по-перше, слабкою структурною перебудовою економіки, внаслідок чого у ВВП зменшується частка найдинамічніших з огляду створення нових робочих місць галузей (машинобудування, харчова і легка промисловість) та зростає частка неперспективних галузей (зокрема чорної металургії). По-друге, це спричинене неефективністю роздержавлення і приватизації, що не привели до зростання продуктивності праці, появи реального власника, трансформації прихованого безробіття у відкрите і зменшення надлишкової зайнятості. По-третє, через недостатній розвиток малого та середнього бізнесу працівники, які втратили роботу, не забезпечуються новими робочими місцями в повній мірі.
В Україні існують величезні можливості для підвищення рівня зайнятості – розвиток приватного підприємства, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, всієї ринкової інфраструктури тощо.
Поліпшення ситуації у сфері зайнятості вітчизняної економіки передбачає формування динамічного та гнучкого ринку праці, підвищення рівня його організованості. Для цього необхідно створити розгалужену мережу інституцій ринку праці, поліпшити їх фінансування, кадрове та інформаційне забезпечення. Інформаційний масив повинен містити дані про всі основні аспекти функціонування ринку праці: масштаби пропозиції праці, її вартість та якість, структуру зайнятості, реальні обсяги безробіття.
Крім цього потрібно виконати такі першочергові завдання для забезпечення належних умов життя і зайнятості населення на сучасному етапі розвитку:
• створення відповідного законодавчо-нормативного поля з достатньою конкретизацією для всіх рівнів управління, що надає регіонам, галузям та суб’єктам господарювання різних форм власності рівні можливості у забезпеченні продуктивної зайнятості і ефективного використання робочої сили;
• вдосконалення фінансового механізму регулювання ринку праці у взаємозв’язку з реформуванням податкової системи, здійсненням структурних трансформацій, стимулюванням нових форм зайнятості населення;
• підвищення цільової спрямованості та соціальної адресності окремих заходів державної політики на ринку праці з метою поліпшення становища різних соціальних та статевовікових категорій населення; визначеним завданням мають відповідати головні напрями державної політики зайнятості;
• розвиток професійної підготовки й перепідготовки кадрів, вдосконалення системи професійної орієнтації;
• стимулювання створення нових робочих місць;
• сприяння самозайнятості населення, розвитку підприємництва, малого й середнього бізнесу;
• організація оплачуваних сезонних і громадських робіт, розвиток гнучких форм зайнятості;
• бронювання (квотування) і створення робочих місць на діючих підприємствах і організація для працевлаштування громадян, що неспроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці (працевлаштування інвалідів, молоді, жінок та інших).