Володимир Вернадський і Україна

Ім’я Володимира Вернадського вписане золотими літерами в історію світової науки. Першовідкривач нових наук, творець вчення про біосферу й ноосферу, природознавець, філософ, пророк . та, на жаль, часто його називають російським ученим, забуваючи, що геніальний мислитель з діда-прадіда був українцем.

Із листів Вернадського до своєї майбутньої дружини (1886р.) [13].

«Наш рід (спочатку просто Верна) походить із Литви. В часи війни хмельницького проти Польщі литовський шляхтич Верна перейшов на сторону козаків і з ними разом боровся проти панства. Потім його діти і нащадки служили в козацтві малоросійському і Запоріжжі. Мій прадід втік у Чернігівську губернію і там, після кількох років тихого життя, був вибраний священиком. Це був чоловік гордий, досить добре освічений (він закінчив курс в Київській духовній академії). Від нього зберігся у мене тільки папір, в якому він старався довести своє дворянське походження . Він хотів заставити свого сина (мого діда) бути або священиком, або військовим . Дід був тихий і скромний чоловік, із великим бажанням вчитися; тоді був тільки один Московський університет, і мій дід вночі втік від свого батька і пішки із глушини Чернігівської губернії прийшов до Москви, в університет; батько його після того не хотів бачити і не простив до самої смерті, мати ж сприяла його втечі. В Москві він страшно бідував, але поволі пробився, закінчив університет і став військовим лікарем. В часи наполеонівських воєн потрапив у полон, і це мало величезний вплив на нього (Наполеон Бонапарт за гуманне відношення до хворих різних національностей нагородив його орденом Почесного легіону офіцерського ступеня).

Останні роки він прожив у Києві, де помер у 1830-х роках. Із його дітей вижив тільки мій батько. Це (батько) був безперечно прекрасний чоловік, я його дуже любив, хоча характером ми з ним не зовсім і сходились, і сходимось. Лицем я на нього дуже схожий. Він закінчив Київський університет і після нетривалого вчителювання на початку 40-х років, був направлений за границю, де пробув три роки. Повернувшись, він був професором політичної економії і статистики спочатку в Київському університеті, потім у Московському. Він був одружений два рази: перша його дружина – Шигаєва – померла через кілька років після одруження . Він неї в нього залишився один син. Потім він одружився з моєю матір’ю – Константинович.

Народився я тут, в Петербурзі, на початку 1863 року, батько мій був тоді професором в Ліцеї і Технологічному інституті і видавав економічний журнал (заснував і редагував журнали «Экономический указатель» (1857-1861); «Экономист» (1858-1864)). Як у тумані згадується мені Літній сад з пам’ятником Крилову, згадуються і перші уроки грамоти, якої я навчався по заголовках газет, згадується перша ялинка . Із розповідей я був здоровою, дуже тихою, серйозною дитиною. В 1868 році через хворобу батька ми виїхали на південь. Батько посів місце директора контори Державного банку у Харкові. Життя у Харкові, здавалося мені в ті часи, було найкращим життям, яке можна було бажати. Найсвітлішими хвилинами були в той час ті книги і думки, які ними викликалися, і розмови з батьком і моїм двоюрідним дядьком Євграфом Максимовичем Короленком (він доводився дядьклм письменнику В.Г.Короленкові), пригадується також сильний вплив дружби з моїм старшим братом . » [3].

До цього слід додати, що мати майбутнього вченого – дочка українського поміщика. Викладач вокалу і співачка хору. Вона любила українські пісні, і в домі Вернадських часто звучала українська мова. Батько його Іван Васильович підтримував тісні зв’язки з визначними діячами української культури, був знайомий з Т.Г.Шевченком, дружив з М.О.Максимовичем – першим ректором Київського університету, біологом, істориком, фольклористом, письменником, другом Т.Г.Шевченка. Сім’я Вернадських була ріднею сім’ї Короленка – відомого письменника, та ріднею Гулака Миколи – педагога і вченого, одного з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, яке очолював Т.Г. Шевченко. В сім’ї Вернадських свято берегли українську мову, пісню, книжки, спогади про Великого Кобзаря. Мабуть тому і поїхав вчений у тяжкі для України часи до Києва і створив національну Академію Наук України, збираючи в Києві розкиданих по всій Росії і Європі видатних українських вчених. [10].

Володимиру Вернадському виповнилось чотири роки, коли родина переїхала до Харкова. Згодом він вступив у Харкові до гімназії і охоче взявся до науки .

Харківське життя здавалося Володі ідилією. Особливо полюбляв він читати книжки з великої сімейної бібліотеки, слухати розповіді про Україну, козаків, Шевченка. Також полюбив він вечірні прогулянки з дядьком Євграфом Короленком, закоханим у зоряне небо, коли обоє подовгу розглядали Чумацький Шлях. Після розповідей дядька світлові цятки – зорі, розсіяні у височині – оживали в хлопчиковій уяві, а місяць заселяли незвичайні істоти. Бажання пізнати загадковий космос перетворилося на таємну пристрасть і згодом визначило долю Володі.

До речі, змалечку і до кінця своїх днів він вів щоденник, у якому записував усе, що з ним трапилося. [15]

Дитячі роки Вернадського минули в Харкові, а в селі Великі Шишаки під Полтавою Вернадські мали садибу – двоповерховий будинок, коди приїжджали чи не щоліта. На жаль, від цього будинку не залишилося й сліду. [10].

Закінчував В.Вернадський гімназію, а згодом і університет у Петербурзі. Знаменно й цікаво, що першим науковим рефератом його при закінченні гімназії був саме реферат про історію, культуру, природу України, яку він так любив. [17].

1886 року Вернадський одружився з Наталією Старицькою. Вона була дочкою іменитого й високопоставленого державного діяча Єгора Старицького, також пов’язаного походженням з Україною. В сім’ї Старицького Володимира зразу ж полюбили батьки й брати Наталії. З цією жінкою, яка була все життя йому вірною подругою, неоціненною помічницею у наукових пошуках (переписувала, друкувала його рукописи), вірною і люблячою дружиною Вернадський прожив Луша в душу і думка в думку 56 щасливих років, виростивши двох чудових дітей Георгія і Ніну [17].

На наукові відкриття Вернадського надихала робота в рідному краї. Свою найголовнішу працю, яка має назву «Біосфера», він почав писати влітку 1917 року у родинному хуторі Великі Шишаки під Полтавою. Прогресивні вчення Вернадського про живу речовину, біосферу, запропоновані ним нові терміни, учений розробив якраз того літа, коли працював на Полтавщині. Ту він пережив стан найвищого піднесення і натхнення, а наступні три роки лише допрацьовував цю революційну наукову працю.

У роки «жовтневого перевороту», незважаючи на часту зміну влади в Україні, Вернадський їде до Полтави, де плідно працює, знайомиться з місцевою інтелігенцією. Згодом він переїжджає до Києва і організовує першу Українську Академію Наук, засновує універсальну Національну бібліотеку України.

Та вчений побоюється, що через більшовицький режим не зможе втілити свої наукові ідеї. А заради науки він готовий навіть емігрувати за кордон. Після тривалих вагань він вирішує все-таки залишитись в Україні. Невдовзі очолює кафедру геохімії і мінералогії Таврійського університету в Криму, а через рік стає ректором цього вузу.

У Криму Вернадський захворів на тиф і мало не помер. Під час важкої хвороби Вернадський марив, перебуваючи на межі сну і дійсності. Цікаво, що саме тоді він напророкував, скільки проживе, – 83-85 років. І не помилився – помер легендарний учений у 82 роки.

Тоді ж сталася ще одна пригода, яка мало не вартувала вченому життя. У Севастополі перебувало багато офіцерів врангелівської армії, які не встигли на кораблі, що відпливали за кордон. Їм погрожувала загибель. Дізнавшись про це, Вернадський розпорядився негайно видати 200 молодим офіцерам посвідчення студентів його вузу і таким чином врятував їм життя. Про це довідалися чекісти. Можна лише припускати, що завадило їм розстріляти Володимира Івановича. Ученого просто вислали . до Петербурга. Серед тих молодих офіцерів було багато українців. [15].

У 1922-1926 роках Вернадський викладав у знаменитих університетах Франції – Карловому і Сорбонському.

. Після повернення з Парижа для Вернадського настали лихі часи: Українська Академія наук втратила самоуправління, серед викладачів з’явилися філософи-марксисти, а Вернадський з його вченням про живу речовину став першою мішенню пильних «філософів-комісарів». Його оголошують анти матеріалістом і містиком, його біохімічну лабораторію намагаються закрити, учнів-послідовників репресують . Та попри це, Вернадський свідомо залишається в Україні.

1937 року геніальний вчений виступає в Україні на Міжнародному геологічному конгресі в Харкові з доповіддю «Про значення радіоактивності для сучасної геології», в якій попереджає про радіоактивну небезпеку для людства. [12].

Останні роки життя вченого припали на другу Світову війну. В роки війни і окупації України Вернадський написав патріотичну статтю «Збережіть український народ». Ця стаття проникнена болем вченого за долю України, її народ, її культуру . [10].

1943 року вчений пише спогади про заснування й перші роки існування Академії Наук України до 35-річчя її заснування. Стаття так по-варварськи була скорочена радянською цензурою, що про 1918 рік – рік заснування Академії навіть не згадувалося. Радянська пропаганда скрізь твердила, що АН України була заснована в 1919 році, а не в часи УНР і що багато зробили для її заснування Петлюра, гетьман Скоропадський. Стаття півстоліття повністю не публікувалася. [11].

В евакуації в Казахстані (курорт Борове) Вернадський, ніби передчуваючи смерть, впорядковує щоденники, записи, історію розвитку свого вчення і готується до відходу у небуття. Вернадський поховав кохану дружину, закінчив свою останню статтю «Кілька слів про ноосферу» і вранці 6 січня 1945 року, на Святий Вечір, помер, як і його батько, від крововиливу в мозок.

. На похорон прийшла сила-силенна люду. Хтось із колег, промовляючи останнє слово на могилою, вже тоді назвав Володимира Вернадського «пророком, який бачив через голови інших людей і через століття». [17].

В Україні ім’я великого вченого не забуте. Його ім’я носить найбільша бібліотека в Київі, є премія ім.Вернадського, університет ім.Вернадського (м.Сімферополь), його ім’ям названо полярну станцію в Антарктиді.