Характеристика словесних методів навчання
Розповідь - монологічний послідовний виклад навчального матеріалу, розрахований на доступність розуміння його учнями та на візуальний контроль за цим розумінням. Розрізняють такі види розповіді: художню, наукову, науково-популярну, розповідь-опис.
Художня розповідь - образний переказ подій, випадків, фактів, учинків дійових осіб. Особливо широко використовується на уроках літератур, історії та географії. Образний, емоційний виклад стимулює довготривалу пам'ять учня, дозволяє вчителю у створеній ним естетичній атмосфері легко передавати вихованцям особистісні смисли нових для них понять, готувати грунт для реалізації таких компонентів змісту шкільної освіти, як досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу. Можливість візуального контролю за розумінням навчального матеріалу забезпечується постійним обміном між вчителем та учнями за відомим завдяки К.Станіславському з театрального мистецтва "променевипусканням". Це значить, що вчитель на очах учнів визначає рівень їх уваги та ступінь розуміння того, про що він розповідає.
Художня розповідь на уроках логічно спрямованих дисциплін, пов'язуючись із ознайомленням учнів з цікавими фактами із життя великих людей, учених, із незвичайними ситуаціями, які супроводжували певне наукове відкриття, сприяє гуманітаризації у викладанні цих навчальних дисциплін, вирівнюванню логічно-емоційного балансу процесу навчання.
Наукова розповідь спрямовується насамперед на розкриття наукової суті виучуваних понять, об'єктів, процесів, явищ тощо. Вона покликана здивувати учнів красою своєї логічної довершеності, глибиною проникнення в суть виучуваних фрагментів дійсності. їй призначено бути зразком доведення істинності та використання наукової термінології.
Науково-популярна розповідь дозволяє уникнути надлишкової лінеарності (сухості, логізованості оповіді), оскільки така надлишковість нерідко викликає нудьгу в учнів та втрату інтересу до пізнання нового. Особливо вона необхідна в середніх класах, де логічні побудови на основі голих абстракцій здатні утримувати увагу учнів не більше 6-7 хвилин. До того ж внесення у наукову розповідь елементів емоційності та образності сприяє довготривалосгі запам'ятовування навчального матеріалу, оскільки, згідно з законом функціональної асиметрії півкуль кори головного мозку, "словесному каркасу", який у ході розповіді вибудовується в лівій півкулі, починають відповідати образи певних об'єктів пізнання у всьому багатстві барв, форм, ліній, асоціацій, які у цей час синхронно постають у правій півкулі.
Розповідь-опис передбачає послідовний виклад характерних ознак, які властиві для об'єкта пізнання. Однак цей виклад не обмежений. Він призначений насамперед для висвітлення тих деталей, які дозволяють найкоротшим шляхом проникнути у його суть. Тут важливо дотримуватися вимог закону золотого перетину, який дозволяє творити довершеність на основі чітко витриманих пропорцій.
Лекція - переважно усний виклад великої за обсягом навчальної інформації, яка згрупована у певній системі, відрізняється строгою структурою та логікою викладу. Найдоцільніше використовувати метод лекції у старших класах, коли виникає необхідність ознайомити учнів з великим обсягом навчальної інформації з метою створення її цілісного глобального образу з наступним детальним аналізом його окремих фрагментів (дедуктивний підхід) або ж, навпаки, коли, завершуючи вивчення великої за обсягом навчальної теми, такий образ вибудовується за опорою на раніше вивчені його фрагменти (індуктивний підхід).
На початку лекційного заняття бажано запропонувати учням записати в робочі зошити його тему, план, список рекомендованої для ознайомлення літератури. Упродовж лекції слухачі можуть самі тезисно занотовувати вузлові моменти змісту. Але інколи доцільніше зупинитися на них і, коротко сформулювавши їх, продиктувати. А після цього ілюструвати записане цікавими прикладами, дотепними зауваженнями тощо.
Пояснення - тлумачення сутності виучуваних об'єктів, явищ, процесів, подій; розкриття змісту понять, термінів; ознайомлення з принципами дій приладів тощо.
Метод пояснення використовують, коли вивчається ускладнений матеріал, для якого властиві складні логічні внутрішні зв'язки, з якими більшості учнів важко розібратися в режимі самостійної роботи. Пояснення буває ефективним тоді, коли вчитель ілюструє його різноманітними наочними посібниками або ж у ході поєднання його з відомими елементами синхронного моделювання. Це означає, що педагог, пояснюючи певний навчальний матеріал, супроводжує його малюванням на дошці моделі, яка, наприклад, розкриває структуру об'єкта пізнання або передає динаміку розвитку певних подій, процесів та явищ. Упродовж пояснення вчитель часто звертається до учнів із запитаннями, намагаючись визначити, наскільки дохідливе його пояснення.
Бесіда - метод навчання, впродовж якого не тільки вчитель, а й учні вступають у розмову, керуючись запитаннями, які ставить до них учитель. Однак вони самі теж можуть ставити запитання.
Прийнято розрізняти такі види навчальних бесід: вступну бесіду, бесіду-повідомлення, бесіду-повторення, контрольну бесіду, репродуктивну, евристичну (сократівську), катехізисну.
Вступну бесіду найчастіше проводять перед вивченням нового навчального матеріалу, з одного боку, намагаючись перевірити готовність учнів до його засвоєння, а з іншого - готуючи фунт для сприйняття нового, нерідко на основі елементарного первинного синтезу його. Перед підготовкою до лабораторних занять чи екскурсії такі бесіди мають інструктивний характер.
Бесіду-повідомлення найчастіше вибудовують на матеріалах спостереження, фрагментах тексту підручника, різноманітних наочних посібників.Бесіда-повторення допомагає закріпити щойно вивчений навчальний матеріал.Контрольна бесіда є одним із способів перевірки рівня засвоєння вивченого.Залежно від характеру діяльності учнів у ході бесіди розрізняють такі її види: репродуктивну, евристичну, катехізисну.Репродуктивна спрямовується на відтворення вивченого навчального матеріалу, що допомагає повторювати його, закріплювати, контролювати рівень засвоєння. Як підвиди ця бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.Евристична (сократівська) бесіда відзначається намаганням учителя за допомогою запитань скерувати учнів на формування висновків, правил, понять, залучаючи їх до активної пізнавальної діяльності.Катехізисна має давню історію. У середньовічних монастирських школах, згідно з її закономірностями будувалися церковні підручники, у яких знайомство з релігійними істинами відбувалося на основі запитань і відповідей на них. Готові відповіді, таким чином, вимагали лише заучування.Сьогодні ж, навпаки, вона слугує розумовому розвитку учнів, оскільки вимагає, окрім тренування пам'яті, ще й уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.
Вирішивши використати бесіду в процесі навчання, вчитель заздалегідь придумує питання, які він поставить перед учнями. Бажано, щоб, з одного боку, такі питання вирізнялися образністю та емоційністю, а, з іншого - своїм змістом охоплювали весь обсяг вивченого навчального матеріалу.
Пояснення передбачає тлумачення певних понять, явищ, процесів, принципів дії тощо. У процесі вивчення навчального матеріалу воно має переважно тактичний характер. Особливо велика роль його у тих випадках, коли потрібно допомогти учням розв'язати вузол складно переплетених причинно-наслідкових зв'язків. Часто це трапляється на уроках математичного циклу. Потребують його також природознавчі дисципліни. Наприклад, під час вивчення природних зон у Північній Америці в курсі географії материків та океанів учні зустрічаються з фактом меридіонального простягання на цьому материку частин зон. Спираючись на навідні питання вчителя, вони намагатимуться спочатку самі визначити причини такого простягання. Коли ж це не вдасться, вчитель вимушений буде зробити це сам, використовуючи метод пояснення.
Подібні випадки досить часті на уроках історії, коли необхідно донести до розуміння учнів вияв історичних закономірностей у певних подіях, явищах, процесах суспільного характеру.
Прийнято розрізняти кілька типів пояснення: 1) причинні (виявляють причинну зумовленість певних явищ, подій, процесів, випадків тощо); 2) закономірні (виявлення закономірностей та законів розвитку); 3) структурні (висвітлюють будову об'єкта, характер поєднання його елементів у систему); 4) генетичні (виявляють "коріння" першопочатку); 5) функціональні (допомагають усвідомити об'єкт у дії, у деяких випадках зрозуміти його як функціональну систему з певною емерджентною властивістю),
У всіх випадках перед початком бесіди важливо актуалізувати опорні знання учнів, тобто створити з уже відомого той ґрунт, на якому в ході бесіди можуть "вирости" і формуватися у певній системі нові знання.
Наочні методи навчання
Особливість цих методів навчання полягає у використанні зображень об'єктів і явищ, конкретних образів, які безпосередньо сприймають учні. До таких методів належить ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.
Ілюстрування - використання у навчальному процесі наочності (плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.) з метою оптимізації засвоєння знань.
У навчальному процесі нерідко ілюструють натуральні предмети (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та ін.), зображення об'єктів, що вивчаються (фотографії, картини, моделі та ін.), схематичні зображення предметів вивчення (географічні, історичні карти, графіки, схеми, діаграми тощо). Такі ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття.
Демонстрування - використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.
Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення. Під час демонстрування дію складного механізму розчленовують на елементи, щоб докладно ознайомити учнів з окремими процесами, які відбуваються одночасно. Демонструючи діючі моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід подбати про дотримання правил техніки безпеки. Вчитель повинен забезпечитивсебічний огляд об'єкта, чітко визначити головне, детально продумати пояснення, залучати учнів до пошуку потрібної інформації.
Самостійне спостереження - безпосереднє сприймання явищ дійсності.
Як стверджував К. Ушинський, "ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений. Якщо ми вникнемо глибше в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це, головним чином, є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставлені. Якщо навчання має претензію на розвиток розуму у дітей, то воно повинно вправляти їх здатність спостереження ".
Школа має великі можливості для організації спостережень, їх можна вести на уроці (лабораторні і практичні заняття), використовуючи наочні посібники, під час екскурсій. Наприклад, за завданням учителя біології учні тривалий час спостерігають за ростом рослин. Формування складних географічних понять (клімат, погода) потребує самостійних спостережень упродовж року за атмосферою. Такі спостереження привчають учнів глибше аналізувати їх, порівнювати, робити висновки, занотовуючи все це в свої щоденники.
Методика організації будь-якого виду самостійного спостереження потребує послідовного використання його елементів. Це інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження (повторення або вивчення навчального матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження), здійснення спостереження, фіксація, відбір і аналіз його результатів учнем, узагальнення і формулювання висновків (вивчення вчителем поданих учнями матеріалів спостереження, їх аналіз і оцінка виконаної роботи).
Процес формування міжпредметної спостережливості яскраво описав у своїй книзі "Школа просто неба" В. Сухомлинський: "...Лютий. Зимова холоднеча. Але ось випала сонячна днинка. Ми йдемо в тихий, засніжений сад. "Придивіться, діти, уважно до всього, що оточує нас, - чи бачите ви перші ознаки наближення весни? Навіть найнеуважніший з вас може помітити дві-три ознаки, а той, хто не тільки подивиться, а й подумає, побачить двадцять ознак... Дивіться, слухайте, думайте", - кажу я учням. Я бачу, як придивляються діти до засніженого віття, до кори дерев, прислухаються до звуків... Потім ми приходимо в сад через тиждень, знову через тиждень, і щоразу перед допитливим дитячим поглядом відкривається щось нове".
Ефективність методу спостереження залежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівництвом учителя й на їх основі роблять певні висновки, узагальнення.
28.Практичні методи навчання
Використовують для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь і навичок. До них належать: вправи, лабораторні, практичні, графічні й дослідні роботи.
Вправи — цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь.
Їх особливості залежать від змісту і дидактичної мети навчання. За формою навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні. Усні вправи широко застосовують при викладанні всіх предметів: усна лічба на уроках математики, усні вправи з мови, розповідь з історії, літератури, опис у географії, фізиці тощо. Письмові вправи виконують при вивченні різних предметів, найчастіше — мови та математики. На уроках з мови учні виконують різні види переписування, диктанти, стилістичні вправи, творчі роботи та повідомлення. При виконанні графічних вправучні виражають свої знання зображальними засобами — малюванням і кресленням. Насамперед, складанням таблиць, кресленням діаграм, графіків, карт, деталей машин, графічним методом розв'язування задач з алгебри тощо. Технічні вправи стосуються виконання розмітки, рубання зубилом у слюсарній справі тощо.
За навчальною метою вправи бувають вступні, пробні, тренувальні, творчі, контрольні. Під час вступних вправ учитель поєднує пояснення з демонстрацією дій, а учні повторюють їх за вчителем.Пробні вправи застосовують, коли новий матеріал ще недостатньо засвоєний учнями. їх три види: попереджувальні (пояснення учня передує виконанню дії), коментовані (пояснення і виконання дії збігаються) і пояснювальні (дія передує поясненню щодо її виконання). Тренувальні вправи від пробних відрізняються більшим ступенем самостійності учнів, поступовим наростанням їх складності. Це вправи за зразком, інструкцією, за завданням без зразка і докладних вказівок учителя. Вони наближаються до творчих вправ — застосування знань, умінь і навичок в нових життєвих ситуаціях, розв'язування задач із зайвими або неповними даними тощо.
Виконання вправ передбачає певну послідовність дій, спершу матеріал вправ необхідно розчленовувати на окремі елементи, а учень повинен добре розуміти кожен із них. Наступним етапом є об'єднання розчленованих елементів для своєрідного “зв'язування” окремо вироблених навичок. Виконання вправ слід постійно контролювати, аналізувати, розвиваючи в учнів навички самоконтролю.
Лабораторні роботи — вивчення у школі природних явищ за допомогою спеціального обладнання.
Вони є одним із видів дослідницької самостійної роботи учнів, здійснюваної за завданням учителя в спеціально пристосованому приміщенні (лабораторії), де є необхідне обладнання (прилади, столи, витяжні шафи та ін.). Така робота сприяє поєднанню теорії з практикою, виробленню вмінь працювати з приладдям, опрацьовувати, аналізувати результати вимірювань і науково обґрунтовано оцінювати їх. Лабораторні роботи проводять як в ілюстративному (учні у своїх дослідах відтворюють те, що було попередньо продемонстровано учителем або прочитано в підручнику), так і в дослідницькому плані (учні самі вперше виконують поставлене перед ними пізнавальне значення й на основі дослідів самостійно приходять до нових висновків).
До лабораторних робіт учителі вдаються перед поясненням нового матеріалу, в процесі або після його вивчення. Вони бувають фронтальні й групові. Під час фронтальних лабораторних робіт усі учні класу виконують одночасно одну й ту саму роботу на нескладному обладнанні. При виконанні групових (окремими групами учнів) лабораторних робіт чітко розмежовують завдання між учнями, дбають про зміну їх занять у складі однієї групи. В усіх випадках важливо ґрунтовно пояснити учням мету роботи, її пізнавальне завдання, повторити теоретичний матеріал, докладно ознайомити з планом роботи. За фронтальної лабораторної роботи проводять усний інструктаж, зрідка письмовий.
Під час лабораторної роботи вчитель уважно стежить за діями учнів, дотриманням ними техніки безпеки, консультує їх. Завершується лабораторна робота усним або письмовим звітом учнів. її результати вчитель оцінює у формі бесіди.
Практичні роботи — застосування знань учнями у ситуаціях, наближених до життєвих.
Вони передбачають безпосереднє використання знань учнів у суспільно корисній праці (заміряння, зіставляння, визначення ознаки та властивостей предметів, формулювання висновків). За своєю метою й завданнями аналогічні лабораторним роботам. Під час вивчення деяких навчальних предметів застосовують термін “лабораторно-практичні роботи” (в геометрії, хімії, трудовому навчанні). Сприяють розвитку пізнавальних сил, самостійності учнів, формуванню умінь і навичок, необхідних для майбутнього життя й самоосвіти, розвитку спостержливості й аналізу явища. Зміст і прийоми виконання практичних робіт зумовлюються специфікою навчального предмета. До них учитель вдається перед поясненням нового матеріалу (для актуалізації опорних знань та умінь), у процесі розповіді (для ілюстрування теоретичних положень) або після вивчення матеріалу (з метою узагальнення і систематизації комплексного застосування знань).
Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення матеріалу), показ (інструктаж), проба (2—3 учні виконують роботу, решта спостерігає), виконання роботи (кожен учень самостійно виконує роботу), контроль (приймання та оцінювання роботи). Якщо лабораторні роботи повністю співвідносяться з темою, що вивчається, то практикуми і практичні заняття проводять наприкінці чверті, півріччя або навчального року після вивчення великих тем курсу.
Графічні роботи —- відображення знань учнів у кресленнях, графіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках із натури. Виконують за завданням і під керівництвом учителя. Застосовують під час вивчення теоретичних навчальних предметів на всіх етапах шкільного навчання.
Техніку графічного зображення учні опановують на уроках креслення, малювання, математики (побудова графіків), біології (малювання схем), географії (робота з контурними картами), історії (складання хронологічних таблиць) та ін.
Дослідні роботи — пошукові завдання, проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, використовують на факультативних, гурткових заняттях з метою підготовки учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної активності та самостійності.
Вони сприяють поєднанню теорії з практикою, формуванню в учнів активності, ініціативи, допитливості, творчої уяви, уміння зосереджуватися, спонукають до самостійної пошукової діяльності.
Вчитель використовує наочність (розвиток рослин, життя тварин, природні явища тощо) як засіб залучення учнів до самостійної дослідницької діяльності; забезпечує їм умови для практичного ознайомлення з логікою та методами проведення дослідження; спрямовує їх роботу; завдяки пізнавально-практичним завданням, організовує самостійний пошук, розвиває допитливість, здатність до зосередження, творчу уяву. Водночас учень самостійно визначає проблему, вчиться бачити її в оточуючому житті, висловлює передбачення, гіпотези, обмірковує план і способи їх перевірки, фантазує, організовує спеціальні спостереження і досліди, самостійно вирішує нові пізнавальні завдання або розв'язує новими способами уже відомі задачі. При цьому пізнавальна самостійність і активність учнів є максимальною.
У практичній діяльності вчителя словесні, наочні й практичні методи навчання взаємопов'язані. Головне — оптимально поєднати їх.
29. Методи стимулювання навчальної діяльності школярів у процесі навчання
Будь-яка діяльність здійснюється більш ефективно і забезпечує якісні результати, якщо при цьому в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, які викликають бажання діяти активно, сповна, переборюючи неминучі труднощі, несприятливі умови та інші обставини, наполегливо просуваючись до визначеної мети. З мотивацією діяльності тісно пов'язано її стимулювання. Стимулювати — означає спонукати, давати поштовх, імпульс думки, почуття і дії. З метою підвищення і зміцнення впливу на особистість школяра тих чи інших факторів використовуються різноманітні методи стимулювання, серед яких найпоширенішими є змагання, пізнавальні ігри, заохочення, покарання та ін.
Змагання в педагогічному процесі організується вчителем з урахуванням того соціально-психологічного факту, що дітям, підліткам і юнакам властиве прагнення до самоутвердження, здорового суперництва, пріоритету, першості. Залучення учнів до боротьби за досягнення найкращих результатів у навчанні, праці І громадській діяльності спонукає відстаючих підтягуватися до рівня передових, стимулює розвиток творчої активності, ініціативи, новаторських починів, відповідальності.
Нині змагання з конкретних показників успішності не проводиться. Однак, повністю усунути змагання з найважливіших галузей життя й діяльності школярів було б невірно. Змагання приносить користь, якщо воно організовано правильно і ведеться за добросовісне ставлення до навчання. Особливо доцільним є змагання в початкових класах, коли визначаються такі обов'язки: завжди виконувати домашні завдання, працювати старанно, не мати зауважень на уроці, мати охайні зошити, щоденники, виконувати режим дня, читати додаткову літературу.
Змагання може бути колективним та індивідуальним, розрахованим на тривалий термін і епізодичним. У процесі його організації і проведення дотримуються традиційних принципів: гласність, конкретність показників, порівняння результатів, можливість практичного використання передового досвіду.
Дієвість змагання підвищується при розумному насиченні як навчальної, так і поза-навчальної діяльності ситуаціями переживання успіху, пов'язаними з позитивними емоційними переживаннями. Таких ситуацій особливо потребують учні, що відчувають певні утруднення в навчанні. У зв'язку з цим необхідно добирати такі завдання, з якими учні цієї категорії могли б впоратися без особливих утруднень, а потім переходити до більш складних вправ. Надійним шляхом створення ситуації успіху є диференційований підхід до визначення змісту діяльності й характеру допомоги учням. У цьому випадку повинні бути і словесні заохочення, підбадьорювання учня, що викликатимуть у нього впевненість у своїх силах, намагання відповідати оцінці вчителя.
Пізнавальні ігри з урахуванням віку широко використовують у початкових класах. Вони передбачають ситуації переживання успіху, оскільки також спрямовані на створення ситуацій, але ігрових, які, як і попередні, викликають яскраві емоційні переживання.
Заохочення – спосіб вираження громадської позитивної оцінки поведінки і діяльності окремого учня колективу.Стимулююча роль заохочення визначається тим, що в ньому міститься суспільне визнання того образу дій, який вибрано й реалізується учнями у житті. Переживаючи почуття задоволення, учень відчуває піднесення бадьорості й енергії, впевненості у власних силах І подальший рух вперед.
Виховне значення заохочення зростає, якщо воно містить у собі оцінку не лише результату, але мотиву і способів діяльності. Необхідно привчати дітей цінувати, перш за все, сам факт схвалення, а не його престижне значення. Погано, якщо учень очікує нагороди за найменший успіх. Заохочення особливо необхідні дітям несміливим, невпевненим. Заохочення частіше доводиться використовувати в роботі з молодшими школярами і підлітками, які особливо чутливі до оцінок їхніх вчинків і поведінки в цілому. Учителю необхідно потурбуватися про те, щоб не з'явились учні захвалені і позбавлені громадської уваги.
Ефективність виховного впливу заохочення залежить від того, наскільки воно об'єктивне і знаходить підтримку в громадській думці колективу.
Покарання – це такий вплив на особистість школяра, який виражає осуд (засудження) дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, і змушують учнів неухильно дотримуватися їх. Покарання коригує поведінку дитини, дозволяє їй ясно зрозуміти, де і в чому вона помилилась, викликає почуття незадоволення, дискомфорту, сорому. Цей стан породжує в школяра потребу зміни своєї поведінки. Але покарання ні в якому разі не повинно причиняти дитині страждань - ні фізичних, ні моральних.
Засобами методу покарання є: зауваження вчителя, виклик на педраду школи, переведення в паралельний клас чи іншу школу.
Уміле використання покарань вимагає від учителя педагогічного такту і певної майстерності. Всяке покарання повинно супроводжуватися аналізом причин і умов, що сприяли тому чи іншому вчинку учня. Не варто використовувати колективні покарання, а також зловживати карами.
Мотиви обов'язку і відповідальності школярів у навчанні дозволяють переборювати неминучі труднощі, відчувати радість, почуття задоволення від переборення труднощів у навчанні.
Мотиви обов'язку і відповідальності формуються на основі використання цілої групи методів і прийомів:роз'яснення школярам суспільної та індивідуальної значимості навчання; пред'явлення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку як школярів; привчання їх до виконання вимог; заохочення за успішне, добросовісне виконання своїх обов'язків; оперативного контролю за виконанням вимог і в необхідних випадках відзначення недоліків, засудження, з тим, щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання. Методи і прийоми формування обов'язку й відповідальності у навчанні ґрунтуються на методах виховання школярів, що підкреслює єдність процесів навчання й виховання.
Роз'яснення суспільної значимості навчання. Переконання школярів у суспільній значимості навчання передбачає розкриття ролі науки в розвитку всього суспільства. Показ учням на переконливих прикладах того, що зростання загальноосвітнього світогляду значно підвищує продуктивність праці, створюються можливості для широкого раціоналізаторства і винахідництва, для механізації і автоматизації виробництва і на цій основі полегшення трудових процесів, що використання результатів науки обумовлюють революційні зміни на виробництві — все це важливі елементи формування розуміння суспільної значимості праці. Розповіді, бесіди, лекції в цьому випадку набувають характеру методів стимулювання обов'язку в навчанні.
Роз'яснення індивідуальної значимості навчання. У цій справі вчителі відчувають особливі труднощі. Якщо школярі ще розуміють значення засвоєння навчальних предметів близьких до профілю очікуваної спеціальності, то значимість засвоєння інших предметів їм все ж доводиться роз'яснювати. Наприклад, коли учні вибирають технічний профіль спеціалізації, їм доводиться роз'яснювати роль і значення гуманітарного циклу предметів, які сприяють формуванню культурного світогляду. Відсутність культурного і морального світогляду нерідко обумовлює дискомфорт особистості в суспільному середовищі. Учнів потрібно переконувати і в необхідності вивчення циклу суспільних наук, які створюють умови для успішної участі в суспільно-політичному житті країни.
Пред'явлення навчальних вимог. Цей метод визначається правилами поведінки, критеріями оцінки знань з усіх предметів, правилами внутрішнього розпорядку, Статутом школи. Необхідно мати на увазі, що стимулювання почуттів обов'язку і відповідальності в навчанні повинно поєднуватися з методами привчання школярів до виконання навчальної роботи, навчальних вимог, бо відсутність таких навичок може викликати відставання школярів у навчанні, а відповідно й порушення дисципліни. Велику роль тут відіграє приклад інших учнів і самого вчителя.