Список використаної літератури ……………….……………..…………….……11
РЕФЕРАТ
з навчальної дисципліни
«Теорія держави і права України»
на тему:
«Особливості форми держави в Україні в умовах сьогодення»
Домашня робота
Виконала:
студентка 1 курсу, гр. ПР-103
Черіпко Марина Іванівна
Перевірила:
науковий доцент кафедри теорії і історії держави і права Пильгун Н.В.
Зміст
Вступ…………………………………………………………….………………………………3
Розділ І. Загальні теоретичні засади щодо розгляду форми держави та її ознак……………………………………………………….……………………………………4
Форма державного правління…………………………………………………….…4
Форма державного устрою………………………………….………………………..5
Розділ II. Форма української держави. Її характерні ознаки та особливості………………………………………………..…………………………………6
Структура форми української держави…………………………….…...…………6
Форма українського державного устрою……………………….………………….7
Український державний (політичний) режим……………………………….……8
Розділ ІІІ. Конституційні реформи в Україні, їх можливий вплив на форму української держави……………………….………………………………….8
Основні напрямки реформації політичної системи……………..……………….8
Критичний аналіз конституційної реформи в Україні……………….………….9
Висновки……………………………………………………………………….……….…10
Список використаної літератури ……………….……………..…………….……11
Вступ Однією з найголовніших характеристик державного ладу будь-якої країни є форма держави, в якій виявляються особливості організації влади, відбивається співвідношення окремих ланок державного механізму. Форма держави — це сукупність найбільш загальних ознак держави, які зумовлені інституціональними і територіальними способами організації влади. Нерідко форма держави сприймається як сукупність саме таких способів. Елементами форми держави, що прямо стосуються змісту конституційного права, є форма державного правління (інституціональні характеристики організації влади) і форма державного устрою (територіальні характеристики). Вибір форми держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів. Відповідно до змісту Конституції наша держава за своїми основними рисами вважається президентсько-парламентською республікою, оскільки Президент обирається громадянами України, формує Кабінет Міністрів (уряд), який відповідальний перед ним, але не очолює уряд, не є главою виконавчої влади. Верховна Рада – парламент України – може прийняти резолюціюнедовіри Кабінетові Міністрів, яка веде до відставки Кабінету Міністрів. За відповідних умов Президент має право розпуску Парламенту. Названа форма нашої держави не є випадковою. Сучасні держави в переважній більшості є республіками: президентськими, парламентськими або змішаними – президентсько-парламентськими чи парламентсько-президентськими (статус інституту президентства в них неоднаковий).
Розділ І. Загальні теоретичні засади щодо розгляду форми держави та її ознак 1.1. Форма державного правління Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави. Характер форми державного правління співвіднесений з конституційно-правовим статусом кожного з відповідних органів. Зовні форма правління зумовлена насамперед тією юридичною і фактичною роллю, яку відіграє в державному механізмі глава держави, а також порядком формування цього інституту. Однак по суті визначальними тут є взаємовідносини органів законодавчої і виконавчої влади. Характер взаємовідносин вищих органів держави є визначальним і з точки зору теорії поділу влад. Ідея поділу влад у найбільш чіткому і послідовному викладі була запропонована вже згадуваним Ш. Монтеск'є. Він розрізняв три влади — законодавчу, виконавчу і судову. Кожна з них мала здійснюватися відповідними органами (органом). Усі три влади визначалися як рівнозначущі і взаємно зрівноважені. Ш. Монтеск'є розглядав поділ влад не як простий поділ функцій між різними державними органами, а як розмежування політичних сил, що здійснюється в ім'я політичних свобод. На його думку, зосередження всіх названих влад у руках однієї особи чи групи осіб було б неприпустимим. Як альтернативу деспотизму і гарантію одержання прав і свобод особи розглядали поділ влад і всі наступні прихильники цієї ідеї. Концепція Ш. Монтеск'є справила великий вплив на розвиток конституційної теорії і практики і, зокрема, знайшла пряме відображення в конституційних актах періоду французької революції XVIII ст. Одне з положень Декларації прав людини і громадянина 1789 p. визначало, що «суспільство, в якому не забезпечене користування правами і не здійснений поділ влад, не має конституції». Характерно, що Декларація тій чи іншій формі була інкорпорована до змісту багатьох прийнятих за два століття конституцій Франції, включаючи і чинну. Сама ж форма державного правління має кілька сучасних різновидів. Кожен з них в умовах конкретної країни має свої особливості, що не заважає визначенню загальних характеристик. Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є президентська республіка. Головними ознаками президентської республіки є: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних виборах; 3)поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; 4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; 6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність. Різновидами сучасних форм державного правління є парламентарні республіка і монархія. Головна відмінність між ними полягає у тому, що в монархіях глава держави визначається в порядку престолонаслідування, в республіках — шляхом виборів. Парламентарні форми правління досить поширені в розвинутих країнах. Їхніми ознаками є: 1) здійснення повноважень глави держави (президента, монарха) і глави уряду різними особами; 2)обмеженість владних повноважень глави держави і водночас віднесеність реальної компетенції у сфері виконавчої влади до уряду та його глави; 3) формування уряду парламентом за участю глави держави, яка в багатьох випадках є майже номінальною; 4) формальна політична відповідальність уряду (колективна та індивідуальна) перед парламентом; 5) право глави держави розпустити парламент, яке, як правило, ефективно контролює уряд;6)контрасигнування актів глави держави главою уряду та (або) відповідним міністром. Ознакою парламентарно-республіканської форми є також те, що глава держави — президент — обирається не на загальних виборах, а парламентом або спеціальною колегією, яка в основному складається з депутатів того ж парламенту. Фактичним центром здійснення державної влади в парламентарних за формами правління країнах завжди виступає не представницький орган, а уряд. Усі важелі реальної влади знаходяться тут у керівників політичних партій, яким належить більшість місць у парламенті. Сам же парламент виступає вролі своєрідного механізму, за допомогою якого політика правлячої партії або партій офіційно оформляється. Суто партійний характер має тут звичайно і уряд, глава якого очолює партію парламентської більшості або, у випадках утворення коаліційного уряду, є лідером чи входить до складу керівництва однієї з партій правлячої коаліції. 1.2. Форма державного устрою Форма державного устрою — це спосіб організації державної влади, який визначається характером взаємовідносин держави як цілого і її складових частин. Свій вияв форма державного устрою знаходить в особливостях політико-територіальної організації (устрою) держави та її адміністративно-територіального устрою. В теорії і практиці сучасного конституціоналізму відомо дві форми державного устрою — федеративна та унітарна. Федерація — це держава, територія якої складається з територій її членів — суб'єктів (державних утворень). Федеративні держави звичайно кваліфікують як складні. Нині їх налічується близько 20. Протягом останніх десятиліть від федеративної форми з різних причин відмовилися Індонезія, Камерун, Лівія та деякі інші країни, що розвиваються. В Європі на початку 90-х років XX ст. самоліквідувалася така федерація, як Чехословаччина. Водночас на засадах федералізму відбувалося реформування державного устрою такої країни, як Бельгія. Проте всі суб'єкти федерацій мають однаковий юридичний титул: з позицій визначення їх політико-правового статусу вони є державними утвореннями. Державні утворення не є державами, хоча нерідко наділені багатьма відповідними ознаками, крім державного суверенітету. Іншими словами, державні утворення не можуть здійснювати самостійну внутрішню (з багатьох питань) і зовнішню політику. З цим пов'язане і те, що за суб'єктами федерацій не визнається право виходу — так зване право сецесії. Іншою формою державного устрою є унітарна форма. Держава звичайно вважається унітарною (простою), якщо жодна з частин її території не наділена статусом державного утворення. В унітарній державі існує лише одна конституція, одна система права і одна система органів влади. Територія унітарної держави навіть формально є єдиною. Її складові частини найчастіше мають статус адміністративно-територіальних одиниць. Адміністративно-територіальні одиниці — це частини території держави, організаційно відокремлені для виконання загальних завдань державного управління. Вони є територіальною базою для здійснення функцій такого управління. Однак у межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюються не тільки функції державного управління у вузькому значенні цього поняття (тобто суто адміністративні функції), а й певні політичні функції. Усе це ускладнює визначення такого явища, як автономія. Звичайно автономія супроводжує унітарну форму державного устрою і за таких умов розглядається як засіб децентралізації. За своєю юридичною природою автономія є самоврядуванням населення на частині території держави, що звичайно характеризується наданням органам автономії законодавчих повноважень з питань місцевого значення. Статус автономних одиниць відмінний від правового положення звичайних адміністративно-територіальних одиниць. Найчастіше цей статус надається не всім, а лише окремим частинам держави.