Грубе порушення законодавства про працю. Відмінність цього злочину від грубого порушення угоди про працю
Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосереднім об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок. Потерпілими від цього злочину виступають працівники (особи, на яких поширюється законодавство України про працю та які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні службовці, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу). Поняттям "працівники" в контексті ст. 172 КК не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т.ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом.
Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 172 КК) виявляється у формі: 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.
Звільнення працівника з роботи є незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом. Незаконне звільнення працівника з роботи завжди є грубим порушенням законодавства про працю. Інше грубе порушення законодавства про працю- це будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю (наприклад, невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудових спорів тощо).
Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 41 КУпАП).
Злочин є закінченим: а) при незаконному звільненні працівника з роботи - з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; б) при іншому грубому порушенні законодавства про працю - з моменту фактичного вчинення такого діяння, незалежно від його наслідків.
Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа, якій надано право приймати працівника на роботу чи поновлювати на роботі, звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників).
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а перша його форма, крім того, особистими мотивами (помста, особиста неприязнь, корисливість, прагнення влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо). Порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів расової національної, релігійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161 КК.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 172 КК) є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього (особа, яка не досягла 18-річного віку), вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту).
Безпосереднім об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на можливість заробляти собі на життя працею, право не бути примушеним до праці, право громадян України на піклування і захист з боку держави під час роботи за кордоном.
Потерпілим від злочину є працівник, з яким укладено угоду про працю.
З об'єктивної сторони цей злочин полягає в грубому порушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою.
Угода про працю – це укладений відповідно до закону між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою трудовий договір (письмовий чи усний, а також трудовий контракт), за яким, зокрема, працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.
Способами вчинення злочину, як обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є: обман; зловживання довірою; примус до виконання роботи, не обумовленої угодою.
Злочин вважається закінченим злочин вважається з моменту грубого порушення угоди про працю.
Суб'єктзлочину може визнаватися службова особа підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, окремий громадянин-підприємець, інший громадянин, який уклав з працівником угоду про працю, або уповноважені ним особи.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючою ознакою цього злочину є порушення угоди про працю стосовно громадянина, з яким укладено угоду щодо його роботи за межами України.