Вчення про суспільство за цивілізацією Ж.-Ж. Руссо

Основні праці: «Розмисли про науки й мистецтво», «Міркування про походження та підстави нерівності між людьми», «Юлиія, або Нова Єлоїза», «Про суспільний договір», «Єміль, або про виховання».Ж-Ж.Руссо торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, розмірковує над проблемами соціальної нерівності та виховання, вимагав свободи й забезпечення повноти юридичних прав. Вбачаючи джерело змін людського життя в розумі, Руссо вважав, що сам розум при цьому зазнає впливів життєвих потреб людей. Люди, що спочатку жили в «природному» стані, поступо­во переходять у «суспільний стан», об'єднуються в сім'ї, а остан­ні — у племена. У племенах люди живуть вільно, вони здорові й щасливі, продовжують насолоджуватись усіма радощами спілку­вання, які ще не порушують їхньої незалежності. Залізо та хліб — ось що, на думку Руссо, цивілізувало людей і згубило рід людський. Таке суспільство мало бути ліквідоване, а натомість збудоване нове, на засадах нового суспільного договору. Руссо помітно схиляється до насолоди і намагається уникнути страждань. Цивілізація, твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості, поміркованості. Поділ праці, який має величезне значення для прогресу, не тільки благо, але й зло, оскільки людина втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві.

54.Матеріалізм епохи Просвітництва(Дідро, Гольбах)

Представники атеїстично-матеріалістичного напряму філософії Просвітництва заперечували саму ідею існування Бона в будь-яких формах, пояснювали походження світу й самої людини з матеріалістичних позицій, а в питаннях пізнання навколишнього світу стояли на позиціях емпіризму.Дені Дідро: «Філософська думка», «Думки про тлумачення природи», «Розмова Д’Аламбера з Дідро», «Сон Д’Аламбера», «Продовження розмови», «Філософські принципи відносно матерії і руху», «Монахиня», «Жак-фаталіст».Одним з перших виступив за необхідність повного знищення релігії, організацію життя без Бога на засадах атеїзму як форми світогляду. При цьому атеїзм мав ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, здоровому глузді, моральній відповідальності. Він ввжав необхідним відокремлення церкви від держави та школи від церкви.Головним завданням він вважав подолання негативного пливу релігії на людину.Поль-Анрі Гольбах: «Система природи», «Розвінчане християнство», «Здоровий глузд», «Універсальна мораль, або Права людини, основані на прирлоді» та ін.Він стверджував, що існує первинна матерія, яка є самопричиною, безкінечною в просторі й часі. Намагався дати визначення матерії: матерія – це все, що діє на наші органи чуття, а рух є способом існування матерії. Він вважав, що людина є витвором природи й існує тільки в її межах, вона не може звільнитися, підкоряється законом природи.Критично ставився до релігії. Він вважав, що головною причиною існування релігії є відсутність наукових знань про природу. Він зазначив, що люди кажуть «Бог», коли забувають слво «природа». Щоб бути щасливою, людина має знати своє місце в природі.

 

Філософія І.Канта

Кант був фундатором німецької класичної філософії. Його філософія— перехідна ланка між раціоналізмом епохи Просвітництва та романтично забарв­леною філософією XIX ст. Теоретична діяльність поділяється на 2 періоди. Перший період – „докритичний” закінчується 1770 р. та характеризується матеріалізмом і діалектичним підходом до розв”язання природничих проблем. Він розробив космого­нічну гіпотезу, згідно з якою Сонячна система є продуктом по­ступового охолодження газової туманності. Він уперше поняття еволюції поширив на космічні явища. Згідно з Кантом, у ство­ренні Всесвіту брали участь дві сили — тяжіння та відштовху­вання. Завдяки взаємодії цих сил на основі природних законів почали утворюватися планети. Процес виникнення, розвитку й загибелі світів є постійним. Звідси випливає висновок про віднос­ність поняття спокою.Найважливіші ідеї філософії Кант розробив у другому пері­оді— «критичному», який почався після 1770 р. (назва періоду пов'язана зі словом «критика» у титулі трьох основних праць, що означає дослідження самих підвалин). Свою критичну філософію учений виклав у працях «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму» та «Критика здатності судження». Перша присвячена проблемі меж пізнавальних можливостей людини, у другій — з'ясовується природа моралі, у третій— викладено ес­тетичні погляди,У центрі філософії Канта знаходиться проблема теорії пізнан­ня. Підхід філософа до її вирішення полягає в тому, що він задіяв перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження пізна­вальної діяльності людини. Перш, ніж пізнавати світ, потрібно пізнати власне пізнання, установивши його межі та можливості.Кант уважав, що людський розум пізнає не «речі в собі», тоб­то їх сутність, а явища речей, результат їх дії на органи відчуттів людини. «Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір, час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін.). Наступна сходинка пі­знання — це розум, який завершує мислення й при цьому, не створюючи нічого нового, заплутується в невирішених супереч­ностях—так званих «антиноміях» чистого розуму. Філософ пе­реконаний, що таких антиномій є чотири: 1) світ є простий і вод­ночас складний; 2) світ є скінченний і водночас нескінченний у просторі й часі; 3) у світі існує свобода й водночас її немає, а все підкоряється законам природи; 4) у світі існує Бог і водночас Бо­га не існує. Вирішити ці антиномії розум не може, оскільки кож­ну з цих тез можна без порушення правил логіки однаково довес­ти або спростувати.У вченні про антиномії Кант виявив діалектику суперечностей у процесі пізнання. Наявність антиномії доводить те, що існують межі пізнавальних властивостей розуму. Крім того, людина від природи отримує апріорні форми знань (тобто знань, що існують у розумі без необхідності доведення їх істиності), які забезпечу­ють правильну впорядкованість отримання дослідного знання. Це означає можливість часткового осягнення істини.Отже, у філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об'єктивного існування «речей в собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об'єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.Звідси Кант робить висновок, що речі самі по собі не можна пізнати. Ні форми чуттєвості, ані категорії не становлять собою визначення "предметів самих по собі". Тим самим обґрунтовується теза про можливість пізнання "речей для нас" та неможливість пізнання "речей в собі", що стає основою нової форми агностицизму.

Кантівська етика

Кант багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Він ставив питання про співвідношення понять «людина» і «особистість». Кант-творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив учення про так званий категоричний імператив (закон, повеління, який він означає, що людина обираючи певний вид поведінки, повинна припускати можливість такої поведінки для будь-кого.), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства. Згідно з цим законом людину не можна перетворювати на засіб, річ, яку можна використати. До неї потрібно ставитися, як до мети, як до самоцінної особистості.Так, що стосується проблеми необхідного та вільного в діяльності людей, то він вважав, що дана суперечність — уявна: людина діє необхідно в одному відношенні, вільно — в іншому. Людина діє з необхідністю, оскільки вона з своїми думками, чуттями розміщується серед інших явищ природи і в цьому відношенні підкоряється необхідності світу явищ. Разом з цим людина є моральною істотою. Як моральна істота, вона належить до світу духовного. І в цій якості людина — вільна. Моральний закон, який дається лише розумові, це "категоричний імператив".Призначення людини він бачив в тому, щоб головною метою зробити встановлення блага на землі, зокрема й вічного миру. Умовами його досягнення він вважав розформування постійного війська всіх держав, укладання міжнародних угод.Етика не повинна будуватися з розрахунку на емпіричне щастя. Суперечність між моральною поведінкою людини і результатом цієї поведінки в емпіричному житті не знімається нашою моральною свідомістю. Не знаходячи справедливого стану речей у світі явищ, моральна свідомість діє у світі уявному. Існування таких понять, як "свобода", "безсмертя", "Бог", пояснюється вірою в уявний світ, даний тільки думкам, але неосяжний для думок (трансцендентний світ). Трансцендентність уявного світу буде існувати завжди, бо людина не здатна своїм розумом вийти за межі антиномічності загальних і необхідних понять.В естетиці він зводить прекрасне до "незацікавленого" задоволення. В етиці Кант проголошує самоцінність кожного індивіда як особистості. Прогресивним було також вчення Канта про необхідність вічного миру. Засобом до встановлення миру він вважав розвиток міжнародної торгівлі та взаємовигідне спілкування різних держав.