Звільнення від відбування покарання у зв'язку із законом про амністію (ч. 2 ст. 86 КК)
Амністія - це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності й покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Амністія оголошується законом. Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.
Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.
Не допускається застосування амністії:
а) до осіб, яким довічне позбавлення волі в порядку помилування замінене позбавленням волі на певний строк;
б) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;
в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави (чит.: злочини проти основ національної безпеки України), бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
г) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у п. «в», і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.
Є три види амністії:
1) повна амністія - це повне звільнення зазначених у законі про амністію осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання. Наприклад, на підставі ст. 1 Закону «Про амністію» від 5 липня 2001 р. звільнено від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань ряд категорій осіб, зазначених у законі.
Повна амністія може бути і з іспитовим строком. Так, згідно зі ст. 6 згаданого Закону про амністію, замінено невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі на умовне засудження з іспитовим строком до трьох років особам, вперше засудженим до позбавлення волі на певний строк, невідбута частина покарання в яких на день набрання цим законом чинності становить не менше трьох років. Якщо протягом цього іспитового строку такі особи не вчинять нового злочину, покарання, від якого їх умовно звільнили, вони вже не відбуватимуть;
2) часткова амністія — це часткове звільнення зазначених у законі про амністію осіб від відбування призначеного судом покарання (фактично така амністія є різновидом пом'якшення покарання);
3) умовна амністія. У виняткових випадках, із метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.
9. Звільнення від відбування покарання у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено, регламентується ч. 2 ст. 74 КК. Відповідно до цієї статті особа, засуджена за діяння, караність якого законам усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. З прийняттям нового КК зазначене положення було конкретизоване у розділі II Прикінцевих та перехідних положень КК.
Так, ст. 5 КК 1960 р. передбачала можливість покарання осіб, які за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном. Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Незважаючи на те, що зазначені вище діяння були декриміналізовані ще в 1996 р. (Конституція України - закон прямої дії), це конституційне положення знайшло втілення у ч. З ст. 2 КК 2001 р. та в п/п. «а» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК. Згідно з ним підлягають звільненню від покарання особи, які за вчинені за межами України злочини зазнали покарання за кордоном і були піддані покаранню в Україні.
Частина 2 ст. 14 КК 2001 р. декриміналізувала готування до злочину невеликої тяжкості. У зв'язку з цим особи, засуджені за готування до злочину за ч. 1 ст. 17 та відповідними статтями Особливої частини КК 1960 p., якщо ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості, звільняються від покарання (основного й додаткового) (п/п. «б» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).
КК 2001 р. передбачив часткову декриміналізацію окремих діянь залежно від особливостей суб'єкта злочину. Зважаючи на цю підставу, звільняються від відбування покарання особи, засуджені:
а) за злочини, вчинені у віці від 14-ти до 16-ти років, передбачені статтями 78 (пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів), 97 (вбивство при перевищенні меж необхідної оборони), 98 (вбивство з необережності), ч. 1 ст. 106 (умисне легке тілесне ушкодження) КК 1960 р. За згадані злочини відповідальність за КК 1960 р. наставала з 14-річного віку, за КК 2001 p.- із 16-річного віку (п/п. «г» п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК);
б) за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів за ст. 186 КК 1960 р. члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом (п/п. «є» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК);
в) уперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18-ти років, відповідно до вимог ч. 2 ст.12 та ч. 2 ст. 102 КК 2001 р. (п/п. «а» п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).
Внесення змін у систему покарань, визначення нових меж окремих видів покарання потягло за собою зміну санкцій у статтях Особливої частини КК 2001 р. У зв'язку з цим Прикінцевими та перехідними положеннями передбачено кілька випадків звільнення від відбування покарання у зв 'язку зі зміною санкції. За цією підставою звільняються від відбування покарання:
а) військовослужбовці, засуджені до покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон на строк до шести місяців (п/п. «б» п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК), тобто до мінімальної межі цього виду покарання за КК 2001 р. Згідно зі ст. 34 КК 1960 p., мінімальний строк зазначеного покарання дорівнював 3-м місяцям;
б) особи, засуджені до виправних робіт без позбавлення волі на підставі ч. 1 ст. 29 КК 1960 p., які відбувають це покарання не за місцем роботи, а в інших місцях, але в районі проживання засудженого, а також осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі на строк до шести місяців (п/п. «в» п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК), тобто до мінімальної межі цього виду покарання за КК 2001 р. Ст. 29 КК 1960 р. передбачала покарання у виді виправних робіт від двох місяців до двох років.
Крім того, не приводяться у виконання вироки судів у частині конфіскації майна і стягнення штрафу, якщо до набрання чинності КК 2001 р. конфісковане майно не було вилучене й реалізоване, а штраф не був стягнений у разі, якщо за даний злочин КК 2001 р. конфіскація майна і накладення штрафу не передбачені (п. 8 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК)
Заміна покарання більш м’яким.
Заміна засудженому, що відбуває покарання, невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосовано судом за наявності умов, визначених у ст. 82 КК:
1. Така заміна може застосовуватися лише до осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі.
2. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням може бути застосовано, якщо засуджений став на шлях виправлення.Це означає, що поведінка засудженого та його сумлінна активна праця в містах позбавлення волі і виконання умов режиму відбування покарання є свідченням його бажання залишити назавжди свою злочинність в минулому. Все це дає можливість для пом'якшення такому засудженому кримінально-правового примусу з менш інтенсивним каральним впливом, властивим для більш м'яких видів покарання, ніж обмеження волі або позбавлення волі.
3. Суд може замінити невідбуту частину покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі будь-яким більш м'яким покаранням з передбачених видів покарання у ст. 51 КК. Наприклад, суд може за наявності визначених в законі умов невідбуту частину строку покарання у вигляді обмеження волі замінити більш м'яким видом покарання - виправними роботами на строк невідбутої частини покарання у вигляді обмеження волі.
В іншому випадку суд може замінити невідбуту частину строку покарання у вигляді позбавлення волі більш м'яким покаранням обмеженням волі на строк невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі.
У разі заміни невідбутої частини покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі більш м'яким видом покарання, останнє призначається на строк, рівний невідбутій частині покарання. При цьому більш м'яке покарання призначається у межах строків, установлених у Загальній частини КК для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного за вироком суду.Наприклад, якщо засуджений, відбуваючи призначене йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки, відбув третину строку такого виду покарання, тобто один рік, то суд за наявності всіх інших умов, зазначених у законі, може замінити такому засудженому невідбуту частину покарання у вигляді позбавлення волі, яка становить у даному випадку два роки, більш м'яким видом покарання, скажімо, обмеженням волі, але на строк не більше двох років, хоча покарання у вигляді обмеження волі установлено в Загальній частині КК від одного до п'яти років (ч. 2 ст. 61 КК).
Разом з тим застосований строк більш м'якого виду покарання має бути у межах визначеного строку для даного виду покарання, навіть якщо невідбута частина обмеження або позбавлення волі перевищує цей строк.
4. Заміна невідбутої частини покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі більш м'яким видом покарання можлива лише після фактичного відбуття засудженим:
а) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
б) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
в) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
У разі заміни засудженому невідбутої частини основного покарання більш м'яким його може бути звільнено також і від додаткового покарання. Засуджений підлягає звільненню і від додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Якщо ж додаткове покарання є більш суворим, ніж нове основне покарання, то такого засудженого слід звільняти від додаткового покарання.Наприклад, особі за вчинення злочину середньої тяжкості було призначене покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки з позбавленням права обіймати посаду головного бухгалтера строком на два роки. Після відбуття такою особою третини строку призначеного їй основного покарання суд замінив їй невідбуту частину покарання у вигляді обмеження волі більш м'яким покаранням у вигляді громадських робіт на строк сто двадцять годин. У цьому випадку додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посаду головного бухгалтера строком на два роки є більш суворим, ніж нове основне покарання, яким є громадські роботи, тому засуджений, очевидно, заслуговує на звільнення судом від додаткового покарання, яким є позбавлення права обіймати посаду головного бухгалтера.
5. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.
6. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.
Пом’якшення покарання.