Синтаксична будова мови, будучи безмежно розгалуженою як
структурно, так і функціонально, переважно виявляється у порів-
няно нечисленних структурних типах синтаксичних конструкцій —
однослівних, дво-, кілька- і багатослівних речень. Саме в структурі
всіх різновидів речення найбільше реалізується те, що прийнято
називати стилістичним синтаксисом. Його мета полягає в тому,
щоб виявити стилістичну спроможність кожного зі структурних
типів синтаксичних одиниць — словосполучень, членів речення
і речень.
Словосполучення — лексико-семантична й граматична цілість що-
найменше двох повнозначних слів, поєднаних сурядним або підряд-
ним зв’язком. Більшість словосполучень мови — підрядні, сурядні
словосполучення — є фразеологізованими виразами чи конструкці-
ями з парними компонентами. При синтаксичному аналізі речення
сурядні словосполучення не членуються і виступають як один член
Речення.
Стилістика словосполучень, тобто їх функції, виявляється
тільки в контексті, у реченні. В окремо взятому словосполученні
наявна лише модель (семантична й морфологічна). Наприклад: тер-
міновий виклик — підрядне словосполучення, номінативна одиниця
з двох елементів. Ця словесна модель може стати синтаксичною
й комунікативною одиницею (реченням) і набувати різних модифі-
кацій, змін, виявів: Терміновий виклик. Терміновий виклик! Тер-
міновий виклик?
За вираженням головного слова
прикметникові
іменникові числівникові дієслівні
займенникові прислівникові
За зв’язками слів
підрядні сурядні
За типами синтаксичного зв’язку
Узгодження керування прилягання
За способами зв’язку
прийменникові безприйменникові
За відношенням між залежними і головними словами
означальні додаткові обставинні
За структурою
прості складні
;; Розповідь
Речення — це граматично й інтонаційно оформлена за законами
даної мови синтаксична одиниця, що є засобом формування, вира-
ження і повідомлення думки.
Основні ознаки речення такі:
1) предикативність;
2) модальність;
3) змістова завершеність;
4) інтонаційна завершеність;
5) наявність головних членів.
За складом граматичної основи
двоскладні:
має два головних члени речення — підмет
і присудок, які групують навколо себе друго-
рядні члени
односкладні:
граматична основа складається з одного голов-
ного члена (підмета чи присудка); другий член
не потрібен, бо зміст речення і так зрозумілий
За метою висловлювання
розповідні:
містять повідомлення, розпо-
відь про щось (інтонація ха-
рактеризується пониженням
тону наприкінці речення)
питальні:
містять питання, на яке передбачаєть-
ся відповідь або що не вимагає відпо-
віді (тон підвищується на тому слові,
в якому міститься зміст питання)
спонукальні:
містять наказ, вимогу, за-
Клик, побажання, пораду,
прохання… (розповідна
або оклична інтонація)
За емоційним забарвленням
окличні;
розповідні, питальні;
Можуть бути окличними, якщо виражають емо-
ційні переживання мовця або його ставлення
до фактів і явищ дійсності
неокличні;
спонукальні;
надають повідомленню за допомогою інтонації
різкого відтінку, часом навіть протилежного
Значення
За будовою
прості:
наявність однієї граматичної
Основи
складні:
наявність двох і більше граматичних основ (речення складається
з двох або кількох простих, об’єднаних за смислом та інтонаційно)
За наявністю чи відсутністю другорядних членів
поширені:
крім головних, у реченні є ще й другорядні члени
Речення
непоширені:
відсутність другорядних членів речення
25)Роль фразеологізмів у професійному мовленні.
Стилістичні засоби лексикології та фразеології.
Фразеологією (від гр. phrasis — вислів) називають: 1) розділ мо-
вознавства, що вивчає фразеологізми, тобто стійкі сполучення слів;
2) сукупність усіх фразеологізмів мови.Стійкі сполучення слів лексично неподільні, а тому в ряді
випадків близькі за значенням до окремих повнозначних слів. На-
приклад: клювати носом (дрімати), дивитись крізь пальці (не по-
мічати), накивати п’ятами(втекти) та ін. До фразеологізмів, або
фразеологічних словосполучень, також належать народні прислів’я,
приказки, влучні вислови видатних осіб («крилаті слова»), усталені
звороти типу мати на увазі, брати участь тощо.
Фразеологія сучасної української літературної мови дуже ба-
гата. Вона є продуктом вікової мовної творчості нашого народу.
У багатьох давніх і сучасних фразеологізмах виражається по-
зитивне ставлення до праці, освіти, науки, натомість засуджуються
боягузтво, брехливість, нечемність, сварливість, хвастощі, лінощі,
безпринципність, нещирість, пияцтво та інші людські вади. Напри-
клад: Праця чоловіка годує, а лінь марнує. Хто знання має, той
і мур зламає. Книга вчить, як на світі жить. Де господар добре
робить, там і поле буйно родить. У страху великі очі. Брехнею
весь світ пройдеш, та назад не вернешся. Хвалилася кобила, що
з возом горшки побила. Лінивому все ніколи. П’яний та дурний —
рідні брати.
Різними були і залишаються джерела української фразеології.
1. Переважна більшість фразеологізмів походить з народної мови.
Це передусім прислів’я, приказки, вислови жартівливого ха-
рактеру (буває, що й корова літає) тощо. З народними звичая-
ми й обрядами пов’язані вислови типу дати гарбуза, піймати
облизня, замовляти зуби, виносити сміття з хати.
2. Фразеологія збагачується за рахунок влучних висловів видат-
них осіб: Бути чи не бути? (В. Шекспір); Мучусь, караюсь,
але не каюсь. (Т. Шевченко); Мужича правда єсть колюча,
а панська на всі боки гнуча. (І. К отляревський); Хіба ревуть
воли, як ясла повні? (П. Мирний).
3. До фразеологізмів належать деякі професійно-технічні за по-
ходженням вислови: грати першу скрипку, сходити зі сцени,
з іншої опери (з мовлення артистів); де тонко, там і рветься
(з мовлення ткачів); куди голка, туди й нитка (з мовлення
кравців); куй залізо, поки гаряче (з мовлення ковалів); на лов-
ця і звір біжить (з мовлення мисливців); підносити на щит
(з мовлення військових).
4. Здобутком фразеології стали вислови античних часів, у тому
числі біблійні:берегти як зіницю ока; вавилон-
ське стовпотворіння.
5. Фразеологізмами стають переклади іншомовних ідіом: бути
не у своїй тарілці (з фр.); дивитися крізь пальці Прислів’я — влучний образний вислів, часто ритмічний за будо-
вою, що в стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя, має
повчальний зміст; синтаксично закінчений: як дбаєш, так і маєш;
яке коріння, таке й насіння; скрипливе дерево довго живе; друзі
пізнаються в біді; яка головонька, така й розмовонька; не все те
Золото, що блищить.
Приказка — образний вислів, нерідко римований, близький до
прислів’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки,
прислів’я): ні до ради, ні до звади; ні пава, ні ґава; кіт наплакав
Крилаті вислови — поширені й загальновідомі влучні звороти
мови, джерело яких може бути встановлене. Це нетлінний фонд
загальнолюдської культури: олімпійський спокій
Афоризм (від грец. aforismos — «вислів») — узагальнена, за-
кінчена й глибока думка певного автора, висловлена у відточеній,
відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність,
виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існу-
вання. Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив.
(Леся Українка)
Парадокс (від грец. parа5doxos — несподіваний, дивний) — дум-
ка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку ніби-
то суперечить здоровому глузду. Здорове тіло — продукт здорового
розуму. (Б. Шоу)
Евфемізми (від грец. euphemismos — добре і phemi — говорю —
пом’якшений вираз) — це делікатні вислови, що вживаються з ме-
тою уникнути слів з грубим чи непристойним змістом або з непри-
стойним забарвленням. «За такі думки я б надавав панові по тому
місцю, де, як кажуть французи, спина втрачає своє ім’я»,— сердито
промовив Дулькевич. (П. Загребельний)
26)Стилістичні особливості значущих частин слова.
Стилістичні засоби словотвору.
Винятково важлива роль у вираженні найрізноманітніших
лексичних значень, які властиві словам і багатьом сполученням
слів, належить засобам словотвору, особливо афіксам (префіксам,
суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен слово-
твірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо надає кореневій
частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій
частині незмінного повнозначного слова чогось нового, якоїсь до-
даткової семантики, а з нею й певної експресивності, емоційності,
порівняйте: дід — дідусь — дідуньо — дідусько — дідисько — ді-
дище — дідуган
Словотвірний афікс — явище одночасно і лексичне, і морфологічне,
і стилістичне, бо кожен суфікс чи префікс завжди надає семантиці
кореневої (основної, стрижневої) частини слова або зовсім нового
лексичного значення (пісня →пісняр, будова →перебудова), або
значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмі-
нює те, що виражається кореневою частиною слова.Словотвірний
афікс, як відомо, перетворює структурно непохідне слово в похідне
і належать до продуктивних мовних одиниць.
Стилістичні можливості словотвору виявляються, насампе-
ред, у синонімії словотвірних афіксів. Одні суфікси використову-
ються для творення від якоїсь основи слів з відмінними значення-
ми: воля — вільний, вольовий, воліти.Кожен окремий словотвірний афікс-суфікс
чи афікс-префікс — це семантично й стилістично неповторна, суто
індивідуальна мовна одиниця, яка не може бути компенсована й за-
мінена жодним іншим афіксом, бо кожен із них виконує в структурі
слова свою функцію. Наприклад, суфікс -еньк- комунікативно зорі-
єнтований на вираження словом додаткового значення зменшеності
або пестливості, голубливості (річенька), тоді як із суфіксом -ищ- не-
рідко пов’язана експресія, емоційність чогось або позитивного (ве-
селище, видовище, переможище), або негативного (дідище).
27)Займенники й контекст. Синоніміка
займенникових форм: неозначених,
заперечних, означальних; вказівних
займенників і прикметників; пропуск
особових займенників; зайве вживання
займенників.
Займенник ви вживається як засіб вияву ввічливості у
зверненні до однієї особи (пошанна множина). Наприклад: Ви така
добра й сердечна. Займенник ми функціонує у науковому стилі
(т. зв. авторське ми).
В українській мові синонімічно використовують такі форми
займенників:
а) «ми» в значенні «я» (у публіцистичному, науковому стилі);
б) «ми» в значенні «ти», «ви» (у розмовному стилі — з додат-
ковим відтінком жарту чи співчуття;
в) «ти» з узагальнювальним значенням;
г) «ви» для вираження пошани;
г) «вони» — щодо старшої завіком чи службовим становищем
Людини;
д) «воно» як форма зневаги (так само «він» чи «вона» в при-
сутності цієї людини, про яку йдеться).
е) неозначені займенники надають розмовному мовленню емо-
ційного забарвлення.
Неозначено-особові займенники з частками будь-, -небудь,
казна-, хтозна-, бозна-, пишемо через дефіс: будь-хто, хто-небудь,
Казна-хто, бозна-хто.
Заперечні займенники в непрямих відмінках пишемо окремо,
якщо вжито прийменник: ні в якому, ні з яким, ні до кого.
28).Стилістичні аспекти дієслівних
категорій. Синоніміка дієприкметників:
дієприкметникових зворотів і підрядних
означальних речень. Синоніміка
дієприслівників: дієприслівниковий зворот
і підрядні речення обставинні
Часові форми дієслова. У розмовному і художньому стилях
можуть вживатися форми одного часу або способу замість іншого:
а) у ролі наказового способу можуть виступати форми дійсного:
Ти прочитаєш це оповідання і перекажеш його зміст;
б) у ролі наказового способу часто вживається неозначена фор-
ма, що більш категорично виражає наказ: Встати! Суд іде!
Не курити!
в) форми теперішнього часу замість форм минулого слугують
для живого відтворення описуваних подій (художній, розмов-
ний, публіцистичний стиль);
г) форми теперішнього часу замість майбутнього підкреслює,
що дія відбудеться найближчим часом (у розмовному стилі):
Закінчаться уроки — іду в басейн!
ґ) форма теперішнього часу замість форми майбутнього може
підкреслювати категоричність (в офіційно-діловому стилі)
і вживатися в наказах, оголошеннях, розпорядженнях: За-
няття мовного гуртка розпочинається о 16:00;
д) форми майбутнього часу в сполученні з часткою «як» замість
теперішнього й минулого часу для передачі відтінку рапто-
вості дії, що відбулася чи відбуватиметься.
Відокремлені означення й обставини несуть більше смислове
навантаження, ніж складні синонімічні речення, їх уживають тоді,
коли прагнуть зосередити увагу читача на ознаці. Іноді відокрем-
лення зумовлене прагненням уникнути структурної одноманітності,