Тема: Методи відпрацювання технологічності конструкцій

(Технологічність конструкції та оцінка технологічності на стадіях проектування)

1. Задачі (види робіт) технологічної підготовки виробництва (ТПВ)

2. Вимоги до технологічності конструкцій

3. Правила відпрацювання конструкцій на технологічність

4. Засоби відпрацювання конструкцій на технологічність та економічність

5. Комплексні та одиничні показники технологічності

6. Нормативні і базові показники технологічності

7. Аналіз матеріалоємності конструкцій

8. Аналіз трудомісткості конструкцій

9. Уніфікація, об’єкти уніфікації, методи оцінки рівня уніфікації

10. Аналіз технологічності на стадіях проектування.

 

За технологічну конструкцію одягу приймається таке конструктивне рішення деталей, вузлів та виробу в цілому, яке дозволяє при мінімальних витратах на конструктивну і технологічну підготовку виробництва застосувати найбільш прогресивні методи виготовлення, які забезпечують високу якість виробу.

Технологічність конструкції на підприємстві забезпечується ТПВ на підставі ДСТ ЄСТПВ.

ТПВ вирішує наступні задачі:

1. розробка і впровадження нових методів обробки;

2. застосування сучасного обладнання;

3. розробка засобів малої механізації, автоматизації та удосконалення робочих місць;

4. нормування сировини;

5. оцінка якості та технологічності виробів.

 

На основі вимог ДСТ ЄСТПВ та з урахуванням особливостей конструктивного устрою одягу визначаються вимоги до технологічності конструкції.

Вимоги до технологічності конструкції:

1. складова одиниця виробу (пілочка, спинка, рукав) повинна членуватися на раціональну кількість складових частин;

2. конструкція одиниці, що складається, повинна передбачати базову складову частину;

3. конструкція одиниці, що складається, повинна забезпечувати її компоновку з уніфікованих складових частин та елементів;

4. види з’єднань, їх конструкція і розташування повинні забезпечувати можливість автоматизації та механізації;

5. методи виготовлення повинні забезпечувати одночасну обробку декількох деталей або одиниць, що складаються,;

6. форма контурних ліній деталей, що з’єднуються, повинна забезпечувати їх повну спряженість;

7. конструкція деталей і вузлів повинна забезпечувати створення об’ємної форми сучасними методами формоутворення (пароповітряний манекен).

8. перевага надається конструктивному методу формоутворення.

Правила (засоби) відпрацювання конструкції на технологічність і економічність

 

1. Скорочення або повне виключення внутрішньопроцесної примусової ВТО (заміна спрасування і відтягування деталей по зрізах конструктивними елементами формоутворення: виточками, членуваннями, подовженням лінії відльоту коміра і т.д.)

2. Застосування суцільнокроєних деталей (виключення зайвих швів, наприклад, обшивних по краю деталі: борт, клапан, комір; зшивних: передній і нижній шов рукава, шов пришивання стояка до коміру, бокові шви, підзор та підкладка кишень).

3. Забезпечення конструктивної і технологічної прийнятності за рахунок застосування уніфікованих деталей.

4. Заміна ручних способів обробки машинними (виключення крейдування, скорочення ручного ВТО).

5. Використання уніфікованих технологій.

6. Застосування точного крою.

7. Додаткове членування деталей без зміни зовнішнього виду.

8. Застосування адаптивного конструювання (відпрацювання конфігурації зрізів деталей).

9. Ущільнення розкладок (зміна напряму нитки основи, розбивка деталі на дрібні частини: підборту, поясу, обшивки, коміру і т.д.; перенесення конструктивних швів: плечових, бокових, ліктьових).

 

Комплексні та одиничні показники технологічності

Для оцінки технологічності конструкції одягу використовують комплексні і одиничні показники:

Виробнича технологічність оцінюється наступними комплексними показниками, які складаються з одиничних:

1 прогресивність конструкції:

1.1 мінімальна кількість деталей і з’єднань;

1.2 коефіцієнт застосування нових матеріалів;

1.3 коефіцієнт механізації та автоматизації;

1.4 коефіцієнт застосування паралельно-послідовних методів обробки;

1.5 застосування раціональних методів формоутворення.

2 працемісткість виготовлення виробу

При проектуванні:

2.1 коефіцієнт працемісткості виготовлення швів;

2.2 коефіцієнт уніфікації;

При виготовленні:

2.3 складність обробки виробу;

2.4 відносний показник працемісткості.

3 матеріалоємність виробу:

3.1 витрати матеріалів;

3.2 процент між лекальних відходів;

3.3 коефіцієнт використання матеріалів.

площа розкладки

площа лекал

Експлуатаційна технологічність оцінюється наступними показниками:

1 зручність використання:

2 зручність догляду;

3 термін фізичного зносу;

4 витрати на догляд.

 

Кількість комплексних і одиничних показників технологічності, що розраховуються, повинна бути мінімальною, але достатньою для відпрацювання конструкції на технологічність на усіх етапах проектування.

 

Нормативні і базові показники технологічності

Аналіз одиничних показників технологічності і економічності конструкції виконують шляхом порівняння їх з базовими та нормативними показниками, які є оптимальними для кожного конкретного асортименту виробів при виготовленні їх в умовах масового виробництва.

Значення величин нормативних і базових показників знаходяться в довідковій і технічній літературі.

До цих показників відносяться:

Вн – процент міжлекальних відходів;

Мб – матеріалоємність базова;

Тб – працемісткість виготовлення базова;

Сб – складність обробки базова.

 

Уніфікація, об'єкти уніфікації, методи оцінки рівня уніфікації

Уніфікація конструкцій одягу полягає у приведенні різноманітних форм деталей і вузлів всередині кожного виду одягу до розумної одноманітності (однаковості) без збитку для якості, зовнішнього вигляду виробів та інтересів споживачів.

За видом уніфікація може бути повна або часткова.

Повну уніфікацію застосовують:

- для похідних деталей (кишені, хлястики, клапани, пояси, обтачки, деталі підкладки та прокладу, і т.д.);

- для основних деталей асортиментних видів одягу, які не піддаються змінам моди (чоловічі сорочки, спеціальний та відомчий одяг).

Часткову уніфікацію застосовують для основних деталей асортиментних видів побутового одягу.

Об'єкти уніфікації:

· основні та додаткові формоутворюючі деталі;

· функціонально-декоративні та декоративні деталі;

· функціонально-декоративні вузли;

· похідні деталі конструкцій;

· деталі підкладки;

· конструктивні лінії основних і додаткових формоутворюючих деталей;

· величини припусків;

 

Ступінь уніфікації оцінюється коефіцієнтами уніфікації деталей, конструктивних ліній, вузлів.

 

Коефіцієнт уніфікації деталей визначається за формулою:

,

де Д_у – кількість уніфікованих деталей,

Д – загальна кількість деталей.

 

Коефіцієнт уніфікації конструктивних ліній та вузлів розраховуються аналогічно.

 

Аналіз технологічності конструкцій на стадіях проектування

(!!!! Питання розглядається під час виконання лабораторних робіт)

Технічна пропозиція – оцінка моделей в ескізах за наступними показниками:

 

1. Виробнича технологічність – методи формоутворення, працемісткість виконання швів, раціональність конструктивних рішень, номенклатура матеріалів та фурнітури, використання уніфікованих деталей.

 

2. Експлуатаційна технологічність – зручність використання, зручність догляду.

 

Оцінка виконується в бальній системі, що вибирається самостійно.

 

Ескізний проект – проробка конструкції, виконується експериментальна розкладка і розраховуються показники, що визначають матеріалоємність виробу:

· ширина тканини;

· довжина розкладки

· абсолютний показник матеріалоємності

· відносний показник матеріалоємності

· абсолютний показник витрат матеріалів при розкрої

· коефіцієнт використання матеріалів

· процент міжлекальних витрат

· норма витрат тканини при виконанні крейдування

Технічний проект – відпрацювання технологічності конструкції, розрахунок показників працемісткості виготовлення виробу та рівня уніфікації.

· коефіцієнт уніфікації

· абсолютний показник працемісткості

· відносний показник працемісткості

· коефіцієнт механізації

· порівняльна (відносна) складність обробки