Поняття інтелектуальної власності
Поняття „інтелектуальна власність” чітко сформувалося тільки у кінці XVIII століття у Франції. Вперше, у середні віки, інтелектуальна власність була пов’язана з привілеями. Іще в 1236 році один з мешканців Бордо одержав у Франції привілею на спосіб вичинки вовняної одежі за фламандським взірцем строком на п’ятнадцять років. За привілеями почали видавати патенти.
Поняття „інтелектуальна власність” виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за визначеними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності в сфері науки, виробництва, літератури і мистецтва. У наукових кругах цей термін використовується з 50-х років ХХ століття.
Інтелектуальна власність (ІВ) у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній, художній та інших сферах. Це виключні права на результат творчої праці – об’єкт інтелектуальної власності, який відповідає встановленим критеріям, оформлений у певних документах та захищений законом про охорону інтелектуальної власності, патентом або свідоцтвом, іншим охоронним документом.
Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнята в Стокгольмі 14 липня 1967 року, передбачає, що інтелектуальна власність має включати права, що стосуються:
- літературних, художніх і наукових творів;
- виконавської діяльності артистів, звукозаписів, радіо та телепередач;
- винаходів у всіх галузях людської діяльності;
- наукових відкриттів;
- промислових зразків;
- товарних знаків, знаків обслуговування та комерційних найменувань і позначень;
- захисту від недобросовісної конкуренції;
- усіх інших прав, що виникають внаслідок інтелектуальної праці в галузях промисловості, науки, літератури та мистецтва.
Даний перелік не є вичерпним.
Інтелектуальна діяльність – це творча діяльність, а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю, суттєвістю вирішення задач. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності – інтелектуальної власності.
Інтелектуальна власність – це права на результати творчої діяльності. Права неможливо відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об’єктом.
Особливістю інтелектуальної власності є те, що вона складається з двох половин:
- особистого немайнового права творця на створений ним конкретний результат інтелектуальної праці;
- майнового права на цей результат (об’єкт права).
Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього відносяться:
- право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і таке інше);
- право перешкоджати будь якому зазіханню на право інтелектуальної власності, здатному нанести збиток честі і репутації творцю об’єкта права інтелектуальної власності;
- другі особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом відносно певного об’єкта права інтелектуальної власності.
Особисте немайнове право невід’ємне від автора і діє без обмежень в часі.
До майнового права відносяться:
- право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
- виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
- другі майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
На відміну від особистого немайнового права, майнове право може належати як творцю (автору), так і другій фізичній або юридичній особі. Окрім того, воно має обмеження в часі і території[5].