ПОЯСНЮЮТЬСЯ ОБСТАВИНИ ОСІБ, РЕЧЕЙ І МІСЦЯ, ЩО НАЗИВАЮТЬСЯ ПОПЕРЕДНІМИ

Другорядні дані з попередніми і наступними обставинами заслуговують, щоб їх розглянути окремо, бо містять у собі численні і майже невичерпні засоби. Отже, нехай буде мова про чотирнадцяте, п’ятнадцяте і шістнадцяте місця: попередні обставини на п’ятнадцятому, а наступні на шістнадцятому місці.

Другорядні дані. Я об’єдную їх разом, тому що вони всі можуть позначитись назвою обставин. Але про деякі з них скажемо окремо.

Попередні обставини — це те, що неодмінно передує якійсь «праві: світлу передує світанок, ночі — сутінки, війні — захист народів. Наступні обставини — це знову те, що неодмінно наступає за якоюсь справою. Світло — за світанком, ніч — за сутінками, війна — за захистом. \171\

ЩО ТАКЕ ДРУГОРЯДНІ ДАНІ?

Другорядні дані, як це видно з назви, додаються до речі і одні додаються перед, а інші — після неї. Перші називаються попередніми. /47зв./ Попередні і наступні обставини існують одночасно з річчю і цю річ супроводять. Це місце таке багате, що воно одне охоплює в собі майже всі інші, про які дотепер йшлося. Тому поговоримо про нього трохи детальніше.

Отже, загально всі додаткові обставини речей виражаються таким віршиком:

Хто, що, де, чим і чому, як і коли це.

Однак тому що початківцеві не легко схопити, що криється в кожному з цих слів, тому ми відкриймо їх скарб і пригляньмося, що може послужити нам в окремих випадках.

І так, певніше і правильніше ділять деякі ці другорядні дані на два роди: осіб і речей, що варто тут обговорити докладно.

ОБСТАВИНИ АБО ДРУГОРЯДНІ ДАНІ ОСІБ

Особам приділяються такі одинадцять обставин: ім’я, природа, спосіб життя, доля, зовнішній і внутрішній навик, душевний і фізичний стан, уподобання, плани, вчинки, випадки, промови.

Ім’я — це те, що надається кожній особі, як-от: Петро, Іван, Андрія, Василь, Остап, Олексій і т. д.

У понятті «природа» треба розглядати стать, національність, батьківщину, /48/ споріднення, вік, достоїнство. Стать: це чоловік чи жінка. Національність: грек, чи чужоземець. Батьківщина: афінянин чи лакедемонець. Споріднення: які в нього предки, з ким споріднений. Вік: хлопець чи юнак, дорослий чи старик.

При розгляді поняття достоїнства треба мати на увазі користі та невигоди, якими природа наділила дух і тіло: дужий чи слабосильний, високий чи низький, вродливий чи негарний, швидкий чи повільний, дотепний чи тупий, пам’ятливий чи забудькуватий, ввічливий чи гордовитий, соромливий, терпеливий чи навпаки і т. д. Взагалі духовні і фізичні властивості треба розглядати як такі, що дані природою. А те, що набувається власними силами, буде відноситись до зовнішнього і внутрішнього навику, про що тре,ба буде говорити пізніше.

Треба також розглянути спосіб життя і виховання, у кого, як і під чиїм керівництвом людина виховувалась, кого мала \172\ учителями життя, яких мала друзів, яким займалася ділом, ремеслом, мистецтвом, як керувала своїми домашніми справами, як вела себе вдома.

Якщо йдеться про долю, то виникає питання, чи це людина вільна чи раб, грошовита чи незаможня, приватна чи на державній посаді, законно чи незаконно вона здобула щастя і славу чи навпаки, яких має дітей, а якщо йдеться про покійних, треба буде розглянути так само, /48зв./ якою смертю загинув.

Внутрішнім і зовнішнім навиком називаємо стійку, абсолютну і гармонійну досконалість духа і тіла, як-от: здатність набуття чеснот, якогось мистецтва чи певного знання, а також якусь фізичну вправність, не дану природою, а набуту старанням і зусиллями.

Душевний і фізичний стан — це зміна духа і тіла, що триває певний час і викликається якоюсь причиною, як, наприклад, веселість, жадоба, пригнічення, хвороба, кволість і тому подібне.

Уподобання — це таке наполегливе і пристрасне розумове заняття, якому людина віддається з великим захопленням, у певній ділянці, як-от: у філософії, поетиці, геометрії, літературі тощо.

План — це обдуманий спосіб щось виконувати або не виконувати. А вчинки, випадки і промови будуть розглядатися в трьох часових аспектах: хтось зробив або що йому самому трапилося, або що він сказав, або що він робить, що йому трапляється, що він говорить, або що потім робитиме, які в нього будуть справи, яку буде виголошувати промову.

Щодо даних особи, то з них, очевидно, аргументами є ті, з яких можна брати докази для підтвердження або ампліфікації. Інші докази рідко беруться з імені особи, яке ми поставили на першому місці, хіба що саме ім’я надано особі якимсь особливим способом, як славетне ім’я Христа, а також імена Авраама, Сарри, Ісаака, Якова, Ізраїля, Йосифа, Петра і т. п. /49/.

Правильно виводяться докази від загальних імен і вони називаються доказами з етимології імені. Це місце дуже близьке до визначення і зараховується до місць першого ряду. На основі цього місця блаженний Ієронім з Геліодором ⁹доводять так: «Що ти робиш в юрбі, будучи ченцем?»

Клерик [духівник] каже до Непотіяна, щоб він, передусім, пояснив його ім’я, а встановивши етимологію його імені, хай знайде його значення. З уваги на те, що по-грецьки «клерос» означає латинською мовою — жеребок, то клерики отримали цю назву тому, що вони є жеребком самого господа або господь є їх жеребком. \173\

Беручи до уваги походження, ми заохочуємо любити чесноти, щоб людина не відходила від звичаїв і благородності батьків. На цій підставі ми збільшуємо неприязнь до тих, хто відійшов од цієї благородності і встановлюємо характер тих, які походять від злочинних батьків. Звідси відомі прислів’я: «у поганої ворони — погане яйце», «він нечесний, бо народився у нечесних батьків».

Дані беруться й від національності. Він пунієць ¹⁰, отже, він віроломний. Він крітянин, отже, він брехун, бо крітяни (як каже також Апулей) завжди брехливі, погані звірі, ліниві черева ¹¹. Також пророк Даниїл ¹² каже до безсоромного старика: «Рід Ханаану ¹³ і вид Іуди прийняв тебе». А через пророка господь говорить: «Твій корінь і твій рід із землі Ханаан, твій батько Аморфей і твоя мати Кетея». Тут і батьківщина нечесних прийняла зіпсовані звичаї народу, які є в тих народів.

Від статі: нестійкість навіть чесних жінок згідно з тим відомим висловом: «Жінка завжди не стійка і мінлива» [Вергілій. «Енеїда», IV, р. 569]. А так само беруться пристрасні почуття, бо жінка — це істота, що піддається пристрасним почуттям. Звідси відомий вислів Публілія-мімографа ¹⁴: «Жінка або любить або ненавидить, третього немає нічого». Також беручи до уваги стать, збільшуємо подиву гідну відвагу матері семи Маккавеїв ¹⁵ і відвагу Симфорози ¹⁶у блаженному нещасті, які перенесли вбивство синів більш ніж мужнім духом. /49зв./ Так, бл. Кипріан говорить про жінок, що сміливо переносили смертну кару: «Жінка, що зазнала тортур, стає сильнішою від своїх мучителів».

З уваги на вік треба прощати, бо і Теренцій любив, поки дозволяв вік, а коли постарів, то, напевно, став добрим порадником і розсудливим у справах.

Дані беруться також від виховання і освіти. Він нікчемний, бо погано вихований і від хлоп’ячих літ погано навчився, бо вчився в поганих і дурнуватих учителів.

Від душевного стану: тому що він завжди був найбільшим злочинцем, то що ж тут дивного, що він під присягою заявив, що не отримав позики. Сюди відносяться добрі і погані прикмети душі.

Від становища і долі: він зазнався, бо йому прибуло трішки грошей. Бідного топчуть всюди. Тут є доречним відомий вислів Еклезіаста ¹⁷: «Якщо будеш багатим, не будеш непричетним до злочину», а також і такі його слова: «Промовив багач і всі замовкли, а його слово будуть підносити до небес. Промовив бідний і кажуть: «А це хто такий?»

Від способу життя: він нечесний, тому що спілкується з нечесними. Так, Соломон говорить: «Хто йде з мудрецями, \174\ той буде мудрецем. Друг дурних стане подібним до них». Так само: «Хто доторкається до смоли, — забруднюється від неї, і хто спілкує з гордим, — набереться гордості» ¹⁸.

Від уподобання: не є розпусником, тому що вивчає літературу.

Від подвигів: доручено Помпеєві вести війну з Мітрідатом, бо він дуже успішно закінчив багато воєн.

ОБСТАВИНИ АБО ДРУГОРЯДНІ ДАНІ РЕЧЕЙ

Речі і справи мають сім таких атрибутів: речі, причини, місце, час, нагода, спосіб, спроможність або знаряддя.

Річ або справа — це коротке схоплення всієї справи, що містить основну суть вчинку, наприклад, вбивство батька, зрада батьківщини.

Причина — це те, до чого ставиться питання: через що, з приводу чого і із-за чого щось сталося. Цим терміном охоплюємо також спонукальну причину і мету, що спонукала приступити до діла.

Місце: тут треба відзначити, чи воно святе чи непосвячене, громадське чи приватне, чи чуже, чи воно є, чи належало тому, про кого йдеться.

Час — це якась частина вічності, з певним визначенням якогось раку, чи то місячного, денного, нічного відрізку часу.

Нагода — це частина часу, вигідного або відповідного, щоб виконати або не виконати якусь річ. /50/Вона відрізняється від часу тим, що, хоч взагалі час і нагода — тотожні поняття, але в часі визначається якимсь чином відрізок, що обмежується роками, роком або якоюсь частиною року, а під нагодою розуміється певна сприятлива для вчинку обставина, поєднана з відрізком часу.

Спосіб відповідає на питання: яким способом і з якою метою щось зроблено. Його частина є розважливість і нерозважливість. Розважливість пізнається з того, що зроблено потай, явно чи з намови. Нерозважливість зводиться до виправдання (частинами якого є: незнання, випадок, необхідність) і до душевного настрою, а саме: прикрості, гніву, любові, та іншого, що властиве людському родові.

Можливість — це те, за допомогою чого щось діється або без чого щось не могло б здійснитись, а сюди відносяться також знаряддя, якими виконується справа.

Можливість і нагода, звичайно, дають велику змогу щось виконувати. Ось це обставини, що приписуються окремим особам і справам, з яких випливають докази в здогадах, \175\ котрі, як ми вже сказали, називаються гіпотезами й іншими словами коротко визначаються так:

Хто, що, чому, коли, як, куди?

Наприклад, грек, хоробрий, невідомий та інші, що, як ми вже вказували, є атрибутами осіб. Також з даних: коли, або яке, або скільки, як, наприклад, майбутнє святотатство, чесне, гидке, корисне, нове, жорстоке і т. д. Далі, чому? З ненависті, гніву, надії на зиск тощо. Коли? Відень, вночі і т. п. Де? В храмі, в лісі. Як? Потай, мечем, підступом, отрутою, петлею, чаклунством, при допомозі посередників і т. д. Але головне вживання обставим спостерігається при збільшуванні та зменшуванні. Бо немає жодної обставини, що, додана до якоїсь речі, не збільшувала б її або не зменшувала б.

ПОСЕРЕДНІ МІСЦЯ

Залишається нам ще сказати дещо про посередні місця, а їх різні автори визначають по-різному. Найскоріше можна їх звести до двох родів, а саме: свідчення і приклади.

Під свідченням розуміємо не тільки живі слова свідків, що їх висловлюють у суді, а й усі вислови й думки, що їх висловили поважні історики, оратори, філософи, а також догми і божественні пророцтва, що містяться у святому письмі.

Є два види прикладів: перший стосується подій і називається просто прикладом. /50зв./ Таким є приклад про хоробрість Горація Коклеса ¹⁹, Луція Сцеволи ²⁰, Кінегіра ²¹ і про чесність Лукреції ²², про хитрість Одіссея, про Квінтія ²³, який волів жити в бідності, про суворість вдачі Катона ²⁴ і т. д. Цього виду прикладів є багато в історичних творах і деякі з них зібрав Валерій Максім ²⁵.

У другому виді прикладів одночасно поєднуються події і вислови, які називаються апофтегматами ²⁶. Наприклад, коли полонена мати Дарія ²⁷ Сісігамбіда хотіла поклонитись Александрові, і помилково привітала Гефестіона ²⁸ і коли їй вказали, що Гефестіон не є царем, то вона попросила вибачення у царя, а Александр мав тоді сказати: «Ти, мати, не помилилась, бо і він називається Александром». Багато таких прикладів можна побачити в книгах істориків. Їх зібрали і помістили у великих томах Лікосфен ²⁹, Еразм Роттердамський та ін.

Щодо цих двох місць ти повинен запам’ятати таке: поперше, хоч є тільки два місця, та все-таки вони нам відкривають безмежне поле для доказів і обгрунтування. Що тільки є у святому письмі, або святих канонах, у рішеннях соборів або творах отців церкви, або у книгах і вченні істориків, \176\ філософів, ораторів, поетів і всіх мудреців, то все це стосується цих двох місць.

По-друге. Місця, що називаються безпосередніми або внутрішніми, називаються також мистецькими, бо ними займається тільки мистецтво, а попередні називаються посередніми; вони не вимагають мистецтва, тому що їх винаходимо не за допомогою мистецтва, а великою начитанністю.

Через те оратор, якщо не хоче бути безплідним і сухим, а красномовним, нехай ніколи не думає, що він начитався досить авторів. Він повинен читати їх безперервно.

По-третє. Хоч в дійсності ці місця здобуваються не мистецтвом, а працею, та мистецтво вимагає читання і застосування авторів, щоб ці місця не тільки застосовувати по-просту, але їх треба викладати, вживаючи якусь відповідну фігуру або користуючись якимсь іншим мистецьким прийомом. По-четверте. Запам’ятай, що не будь-які приклади або свідчення мають силу всюди, тому в церковних проповідях треба застосовувати тільки священні приклади. У них можна теж застосовувати і світські, але рідко. Тут треба дотримуватись двох правил: перше правило полягає в тому, щоб подавати приклади, застосовуючи порівняння від меншого до більшого. Наприклад, якщо у поган уважалось священним те, щоб людські стопи не торкались порога, якого торкнулась голова розбитої статуї Дагона ³⁰, то наскільки більшою пошаною і культом необхідно нам оточувати наші храми, в яких, як віримо, перебуває велич істинного божества. Друге правило: не слід уживати прикладів тільки для підтвердження, а й для прикраси. Ця фігура не є місцем аргументації.

По-п’яте. Нарешті, ти повинен дивитися, чи те, що ти доводиш, правдиве й авторитетне. /51/ Тому не старайся наводити мені свідчення Фоми Аквінського ³¹ або Скотта ³² чи інших людей безбожної секти ³³, ані також вигаданих прикладів, яких чимало є в цьому зліпку, що його називають «Дзеркалом прикладів», кажу, не розповідай мені тих байок, бо ними ти не обгрунтуєш своєї справи, а опоганиш тільки промову, вуха вірного народу і священний амвон.

Цього досить для пояснення місць, а тепер погляньмо як їх застосовувати і як з них треба черпати докази. \177\

Розділ четвертий