ЩО ТАКЕ АРГУМЕНТАЦІЯ І ФОРМИ ДОКАЗІВ

Багато легше винайти доказ, ніж належно і відповідно його витлумачить. Доведення — це виклад доказу; тут винайдений доказ подається в певній формі слів і речень і вдало поєднується з твердженням, яке обґрунтовується. Бо вбивати у голову слухачам: «Той муж достойний похвали, що народжений у благородному місці, бо він добре вихований, тому що вишколений у літературі», — це слабенький прийом і таки не притаманний ораторові. /56зв./ Бувають різні форми доказів, але поки їх викладемо, треба звернути увагу ,на те, що між діалектичним способом викладу і ораторським є велика різниця.

По-перше. У діалектиків те судження, що його треба обгрунтувати, ставиться завжди на останньому місці, і тому воно називається висновком, консеквентом, а те, що ми розуміємо під доказом, завжди передує. Якщо висновок пояснюється двома твердженнями, то утворює силогізм, якщо ні — ентимему ³⁷. По-друге. Діалектики подають голі аргументи і їх не обґрунтовують, хіба що заперечують. По-третє. Висновок силогізму в диспуті ніколи не заперечується, щоб була можливість обгрунтувати його новим способом, коли він уже наведений у силогізмі. Висновок ентимеми треба обґрунтовувати тільки антецедентом ³⁸. По-четверте. В силогізмі те судження, що називається меншим, завжди стоїть на першому місці, те, що більшим — на другому, висновок — на третьому. А в ентимемі передує антецедент, після нього йде консеквент. Ось це законний спосіб диспуту в діалектиків.

Та оратор не зв’язаний цими законами. Він звичайно будує доказ різними способами відповідно з висновками: Про це поговоримо тут, бо це необхідно знати початківцям, аби вони розуміли, коли читають промови і поеми інших, чи можна схвалити те, про що йдеться, і щоб самі знали спосіб і метод різноманітності доведення. Далі, треба розуміти те, що говориться не тільки про доведення головного предмета, а й про будь-яке сумнівне твердження, що виступає в промові, яке треба обгрунтувати, як це було сказано під кінець розгляду попереднього питання. \188\

ПЕРШИЙ СПОСІБ

Перший спосіб ораторського доведення — це силогізм та ентимема. Ритори називають це міркуванням. Якщо міркування має повну форму, то воно складається з п’яти частин.

Перша частина — більший засновок силогізму, друга — підтвердження більшого засновку, що здійснюється одним або багатьма міркуваннями. Третя частина — менший засновок силогізму, четверта — підтвердження меншого засновку одним а,бо багатьма міркуваяиями. /57/ П’ята частина — висновок. Приклади такого міркування маємо у Ціцерона («Про добір матеріалу», кн. 2). Тут сенс такий:

Судження: Управління світом здійснюється за планом. Доказ: Тому що це управління здійснюється у бездоганному порядку. У міркуванні це виглядає так: Більший висновок: те, що підлягає бездоганному управлінню, підлягає плановому управлінню. Підтвердження більшого засновку: дім, армія, судно, якщо підлягають бездоганному управлінню, підлягають плановому управлінню. Менший засновок: світ підлягає бездоганному управлінню. Підтвердження меншого засновку за пунктами: небеса обертаються за визначеним порядком, пори року зберігають встановлену черговість, ніч постійно наступає за днем. Висновок: Отже, світ підлягає плановому управлінню.

Це є повний силогізм, тобто містить у собі всі п’ять частин. Але він може складатися з чотирьох, трьох чи тільки двох частин, якщо, очевидно, деякі з них пропускаються, що буває тоді, коли судження відомі і їх не треба підтверджувати, або коли можна догадатись, що якесь судження пропущене. Приклади в Ціцерона, там же.

Зрештою, частини силогізму не завжди розміщуються в промові так, як подано тут, міняються залежно від вигоди та потреби справи. Бо інколи допускається той чи інший порядок і подеколи буває, що обгрунтування меншого або більшого засновку ставиться перед самим засновком. А висновок також ставиться між іншими частинами, або навіть на першому місці. Приклади будуть подані в розділі дев’ятому.

ДРУГИЙ СПОСІБ

Сам доказ ставиться в більшому або меншому засновку, а замість висновку — один чи більше силогізмів, які його підтверджують. Ціцерон у промові «На захист Росція Америнського» хотів довести, що батьковбивство — це найбільший злочин, і взяв доказ з порівнянням так: «Хто лютим поглядом \189\ глянув на батька, той безбожник. Отже, хто вбив батька, — найбільший безбожник».

Замість висновку говорить: «Яка ж суворіша кара знайдеться на того, що завдав смерть батькові, за якого сам повинен вмерти, якби того потребувала справа. Адже цього вимагає боже і людське право». Тут маємо два судження, якими доводиться тяжкий злочин батьковбивства: не може бути жодної гідної кари за батьковбивство; син зобов’язаний інколи вмерти за батька. /57зв./

ТРЕТІЙ СПОСІБ

Доведення переплітається з судженням, яке треба обгрунтувати. Це робиться так:

По-перше. Те й друге міститься в епіхейремі ³⁹. Ціцерон [(промова «На захист царя Дейотара» ⁴⁰, 17) говорить]: «Ось вина, ось справа чому раб — втікач, звинувачує хазяїна». Сенс такий: обвинувачення Дейотара фальшиве, бо втікач чи раб може легко вигадати проти свого царя й володаря. По-друге. Юнона ⁴¹пробує міркувати: Я переможена мала б лишитись на шляху? [«Енеїда», I, р. 37]. Сенс такий: не перестану переслідувати троянців, бо інакше буду здаватися переможеною. По-третє. В середині висновку через гіпербатон ⁴²вставляється міркування, наприклад [Ціцерон у промові] («На захист Квінктія»): «Тому що не було причини брехати, не думав, що бреше». По-четверте. Міркування міститься у парентезі ⁴³([Ціцерон у промові] «На захист Мілона», 27): Перед своїм полем [що зрозуміле зі справи] влаштував засідку на Мілона».

ЧЕТВЕРТИЙ СПОСІБ

На першому місці ставиться судження, яке потрібно обгрунтувати і після цього додається доказ. Це звичайно робиться двома шляхами.

По-перше. Додається доказ за допомогою причинових сполучників: «бо», «саме тому», «тому», «через те» і т. д. («На захист Квінктія», 21): Не можна було ніяк вирішити справу, бо той погодився на помірковану втрату, а цей не задовільнявся поміркованою здобиччю.

По-друге. За допомогою синонімічного судження зі сполучною часткою, наприклад («Енеїда», II, р. 130 — 131).

Всі це схвалили й того, хто боявся з них, кожен для себе.

Перенесли і звалили на згубу одного сіроми.

Смисл: погодилися на мою смерть, тому що таким чином самі звільнилися від смерті. \190\

П’ЯТИЙ СПОСІБ

На першому місці ставиться судження або висновок, який треба обгрунтувати, після чого додається:

1) міркування; 2) наводиться обгрунтування міркування, що підсилюється одним або багатьма доказами; 3) додається прикрашення, що більше висвітлює обгрунтовану справу; 4) вноситься період, в якому міститься все доведення в коротко зібраних частинах. Цей спосіб називається зібранням або вигладженням ентимеми. Він корисний і дуже частий в ораторів. /58/ Приклад дивись в автора «До Гереннія» (кн. II).

Його смислом є судження: «Одіссей мав причину вбити Аянта». Міркування: «Бо Одіссей був ворогом Аянта, тому, побоюючись за себе, карає його». Обгрунтування: те саме робить, вбиваючи Паламеда ⁴⁴. А, крім того, Одіссей — людина погана, підступна.

Прикрашення: «Тварини не щадять інших тварин, з якими ведуть війну». Період: «Отже, якщо Одіссей був ворогом Аянта і боявся його з уваги на свою безпеку, то мав причину вбити його».

ЩО ТАКЕ АРГУМЕНТАЦІЯ ТА РІЗНОВИДИ АРГУМЕНТІВ

Отже, доведення, коли воно ясне, поділяється на чотири частини, і, якщо не пропускати жодної, їх стільки само залишиться. Це приблизно всі способи, котрими оратори поєднують докази з судженнями, які треба довести. А якщо у практиці виявляться якісь інші способи, то їх можна буде легко застосувати. Крім цього, додаю, що треба знати те, що оратор інколи подає весь доказ, поєднуючи з висновком, або розчленовує його на короткі частини, або охоплює одним чи багатьма періодами і так в основному переплітає доказ з висновком, збільшуючи раз висновок, раз доказ, додаючи щось нове, щоб недосвідчені не легко помітили зіставлення протилежних думок, А це кожному трапляється при читанні ораторів.

Часто також більше доказів і приєднаних обгрунтувань дуже тонко містить у собі один період, наприклад, такий («На захист Квінктія») початок: /58зв./ «Бо якщо товариські відносини плекаються правдою, дружбою і вірністю, а споріднення — відданістю, то необхідно, щоб той, хто намагається позбавити друга, товариша, родича слави й майна, визнав себе брехливим і віроломним і безбожним». Тут три доводи, переплетені зі своїми обгрунтованнями. \191\

Розділ восьмий