Характеристика та склад грошових надходжень підприємств

 

Рух грошових коштів, які надходять і витрачаються підприємством у готівковій і безготівковій формі, називають грошовими потоками. Ці потоки бувають двох видів: 1) позитивні й 2) негативні. Позитивні потоки (притоки) відбивають надходження грошей на підприємство, негативні (відтоки) – вибуття або витрачання грошей підприємством. Переказ грошей з каси на розрахунковий рахунок і подібні йому внутрішні переміщення грошей не розглядаються як грошові потоки. Найважливішою умовою виникнення грошового потоку є перетинання ними умовного «кордону» підприємства. Різниця між валовими притоками й відтоками коштів за певний період часу називається чистим грошовим потоком. Він також може бути позитивним або негативним (притоком або відтоком).

На відміну від прибутку й витрат грошові потоки мають конкретні ознаки. Якщо показник бухгалтерського прибутку базується на численних, часто дуже умовних розрахунках, грошовий потік завжди очевидний - достатньо сальдувати притоки й відтоки (кожен елемент яких підтверджується банківським витягом або касовим документом), щоб одержати підсумкову величину чистого грошового потоку. Даний показник є інтернаціональним. Спроби внести в грошові відносини елементи національної або ідеологічної специфіки приречені на поразку (приклади формування фінансової системи і фінансових відносин Куби, Радянського Союзу). Тому у фінансах будь-який актив або господарська операція оцінюються насамперед з погляду величини й спрямованості грошових потоків, породжуваних активом або операцією. Трансакція, що не впливає на грошові потоки підприємства, не становить інтерес для фінансів. Однак дуже важко навести приклад операцій, які не ведуть до змін у грошових потоках.

Головним джерелом грошових надходжень підприємства є його основна діяльність – виробництво й реалізація продукції для заводу, роздрібна торгівля для магазина тощо. Багато підприємств одночасно проводять декілька видів діяльності, сполучаючи виробництво з посередницькими операціями або наданням інших послуг. Проте діяльність такого роду часто позначається єдиним терміном – виробнича або операційна. Грошові потоки від цієї діяльності (виторг від реалізації, оплата рахунків постачальників, виплата заробітної плати) є регулярними, тому що вони обслуговують повторювані поточні операції щомісяця.

Поряд зі здійсненням рутинних господарських операцій підприємство періодично розв’язує задачі придбання нового або реалізації застарілого устаткування, здійснення довгострокових інвестицій. Крім цього, важливого значення набуває діяльність, пов’язана з залученням додаткового власного або позикового капіталу. Кожна із цих операцій породжує відповідні грошові потоки, які, незважаючи на нерегулярність, можуть значно впливати на величину сукупного грошового потоку підприємства.

Кожна фінансово-господарська операція сприяє накопиченню або витрачанню грошових коштів. Відповідно до пріоритетності у здійсненні тієї чи іншої операції розрізняють потоки:

· ліквідний грошовий;

· неліквідний грошовий.

Ліквідний грошовий потік являє собою зміну чистої кредитної позиції підприємства за рік. Чиста кредитна позиція – це різниця між сумою короткострокових і довгострокових кредитів банку та наявністю у підприємства грошових коштів. Вона показує, чи має підприємство надлишкові кошти для покриття зобов’язань, що залишаються після погашення банківських позик. Якщо позначити довгострокові банківські кредити Дк, короткострокові - Кк, а залишок коштів – Зк, то чиста кредитна позиція (Чкп) може бути визначена за формулою

 

Чкп = (Дк + Кк) – Зк. (3.1)

 

Позначивши залишки на початок року нижнім індексом – 0, а залишки на кінець року – 1, одержимо формулу для визначення ліквідного грошового потоку (Лгп):

 

Лгп = – (Чкп1 – Чкп0). (3.2)

 

Даний показник узгоджує рух грошових коштів з ефективністю використання банківських позик. Деякою мірою він характеризує ліквідність підприємства. Його значення буде приблизно дорівнювати сукупному грошовому потоку від операційної та інвестиційної діяльності (тому що неприпустимим є вплив основних фінансових чинників).

Відповідно до міжнародних облікових стандартів звіт про грошові потоки(в Україні – це звіт про рух грошових коштів(ф. № 3)) входить до складу фінансової звітності підприємства на правах основного документа поряд з бухгалтерським балансом, звітом про фінансові результати і звітом про прибутки й збитки. Схема взаємозв’язків між цими трьома звітами зображена на рис. 3.1. Цей документ не має статусу основного звіту, методика його складання недостатньо конкретизована, але описана у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 4. Тому він ще дотепер став таким же ґрунтовним джерелом інформації, як його зарубіжний аналог, звіт про грошові потоки. Приділяючи увагу руху грошових потоків підприємства, процеси фінансового управління не варто абстрагувати від інших економічних показників його діяльності. При цьому необхідно вивчати й виявляти причини розбіжностей між рухом вартості й рухом грошей, оцінювати й розкривати факти, здійснювати розробку заходів щодо усунення наявних недоліків.
                Звіт про фінансові результати
                Сума Стаття
                Чистий виторг та інші доходи
      Бухгалтерський баланс   Собівартість та інші витрати
Звіт про рух грошових коштів     Прибуток звітного періоду
  Зміни за рік Статті активу Статті власного капіталу і пасиву Зміни за рік   Податок на прибуток
Стаття Сума   Основні фонди Статутний капітал   Чистий прибуток
Операційна діяльність   –300 Запаси Додатковий капітал   Дивіденди
Інвестиційна діяльність –300   Дебітори Нерозподілений прибуток 180   Реінвестований прибуток
Фінансова діяльність –100   –60 Фінансові вкладення Кредити банків –140      
Чистий грошовий потік 60   Грошові кошти Кредитори –140      
      –80 БАЛАНС БАЛАНС –80      
Рис. 3.1. Взаємозв’язок форм фінансової звітності

Розв’язання цієї задачі сприяє використанню оптимальної концепції фінансових ресурсів. Концепція фінансових ресурсів значною мірою визначається змінами фінансових ресурсів на підприємстві (рис. 3.2).

Збільшення:      
         
чистого прибутку   Прирістфінансових ресурсів    
Амортизації      
статей власного капіталу      
статей пасиву     статей активу
статей активу   Вкладенняфінансових ресурсів   статей пасиву
      статей власного капіталу
      чистого прибутку
      амортизації
         
         
        Зменшення:
Рис. 3.2. Фінансові ресурси підприємства та їх зміни Усі грошові потоки підприємства обумовлені грошовими надходженнями й відрахуваннями, пов’язаними із виторгом від реалізації. Виторг – основне джерело формування власних фінансових ресурсів підприємства. Він формується в результаті діяльності підприємства за трьома основними видами: 1) основний; 2) інвестиційний; 3) фінансовий.Виторг від основної діяльності виступає як виторг від реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Виторг від інвестиційної діяльності являє собою фінансовий результат від продажу позаоборотних активів, реалізації цінних паперів. Виторг від фінансової діяльності містить у собі результат від розміщення серед інвесторів облігацій та акцій підприємства.Поширеними є такі поняття, як «рух грошових коштів» й «потік коштів». Рух грошових коштів розуміють як усі валові грошові надходження й платежі підприємства. Потік коштів пов’язаний з конкретним періодом часу і являє собою різницю між всіма, що надійшли й виплаченими підприємством коштами за період. Рух грошей є основою фінансових потоків, у результаті цього виникають фінанси, тобто фінансові відносини, грошові фонди, грошові потоки.Необхідність розподілу діяльності підприємства на три види обумовлена роллю кожного з них та їхнім взаємозв’язком. Якщо основна діяльність покликана забезпечити необхідними коштами всі види і є основним джерелом прибутку, тоді, як інвестиційна і фінансова – покликані сприяти, з одного боку, розвитку основної діяльності, з іншого – забезпеченню її додатковими коштами. Грошові потоки пов’язані з притоками й відтоками коштів (рис. 3.3).
Притоки Відтоки
  Основна діяльність  
     
Виручка від реалізації продукціїНадходження дебіторської заборгованостіНадходження від продажів матеріальних цінностей, бартеруАванси покупцівАмортизація основних засобів і нематеріальних активів Платежі постачальникамПлатежі до бюджету та позабюджетних фондівПлатежі процентів за кредитиСобівартість реалізованої продукціїАдміністративні витратиВитрати на збутІнші операційні витрати
   
  Інвестиційна діяльність  
     
Продаж основних фондів, нематеріальних актів, незавершеного будівництва, фінансових інвестиційРеалізація фінансових інвестиційНадходження коштів від продажівДовгострокові фінансові вкладення Виплати по фонду споживанняКапітальні вкладення на розвиток виробництваДовгострокові фінансові вкладення
   
  Фінансова діяльність  
     
Короткострокові кредити й позикиДовгострокові кредити й позикиНадходження від продажів та оплати векселівНадходження від емісії акцій (формування статутного капіталу)Цільове фінансуванняДивіденди та відсотки Погашення короткострокових кредитів та позикПогашення довгострокових кредитів та позикВиплата дивідендівОплата векселівВикуп акцій власної емісії
           
Рис. 3.3. Складові елементи грошових потоків підприємства за видами діяльності

Операційна діяльність– це основна діяльність підприємства, пов’язана з виробництвом та реалізацією продукції (послуг, робіт), вона забезпечує основну частку доходу і є головною метою створення підприємства. Притоки від операційної діяльності формуються за рахунок виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг), погашення дебіторської заборгованості, одержуваних від покупців авансів. Операційні відтоки– це оплата рахунків постачальників і підрядників, виплата заробітної плати, платежі в бюджет і позабюджетні фонди, сплата відсотків за кредит. Цей перелік містить у собі практично всі поточні операції підприємства, пов’язані з використанням оборотних коштів.

Інвестиційна діяльність– це сукупність операцій з придбан­ня та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Грошові відтоки від інвестиційної діяльності містять у собі оплату основних фондів, що надходять, капітальні вкладення в будівництво нових об’єктів, придбання підприємств або пакетів їхніх акцій (часток у капіталі) з метою одержання доходу або для проведення контролю за їхньою діяльністю, надання довгострокових позик іншим підприємствам. Відповідно, інвестиційні притоки формуються за рахунок виторгу від реалізації основних фондів або незавершеного будівництва, вартості проданих пакетів акцій інших підприємств, сум повернення довгострокових позик, сум дивідендів, отриманих підприємством за час володіння ним пакетами акцій або відсотків сплачених боржниками за час користування довгостроковими позиками.

Фінансова діяльність– це сукупність операцій, які призво­дять до зміни величини та складу власного і позикового капіталів. Фінансові притоки – це суми, одержані від розміщення нових акцій або облігацій, короткострокові й довгострокові позики, отримані в банках або в інших підприємств, цільове фінансування з різних джерел. Відтоки містять у собі повернення позик і кредитів, погашення облігацій, викуп власних акцій, виплату дивідендів. Даний вид діяльності концентрується на зовнішніх джерелах фінансування щодо незалежних від основної діяльності підприємства. Варто звернути увагу на те, що до фінансових операцій належать як довгострокові, так і короткострокові позики й банківські кредити, отримані підприємством (у тому числі й заборгованість за векселями). Однак всі витрати на виплату відсотків за кредит (незалежно від його строку) зараховують до операційної діяльності підприємства.

Групування грошових потоків підприємства за видами діяльності значно підвищує аналітичність звітної інформації. Фінансовий менеджер (або кредитор) може бачити, які саме джерела приносять підприємству найбільші грошові надходження і які – споживають їх у більшому обсязі. У стабільно функціонуючого підприємства сукупний чистий грошовий потік має прагнути до нуля, тобто всі зароблені у звітному періоді кошти мають бути ефективно інвестовані. Однак до досягнення такого результату ведуть різні шляхи: операційна діяльність може обумовити значний чистий приплив готівки, яку підприємство використає для розширення основних фондів. Але можлива й протилежна ситуація – реалізуючи частину свого основного капіталу, підприємство в такий спосіб перекриває чистий грошовий відтік від операційної діяльності, що вкрай небажано для підприємства, тому що основним джерелом коштів повинна служити його основна, операційна діяльність, а не розпродаж майна та інших основних фондів і нематеріальних активів.

Розподіл грошових потоків на операційні, інвестиційну й фінансову складові зумовлений винятково потребами фінансового менеджменту. Даний підхід не передбачає виокремлення «продуктивних» і «непродуктивних» витрат. Якщо велике промислове підприємство має на своєму балансі роздрібний магазин, то сума виторгу від реалізації в ньому товарів буде врахована в складі загального операційного потоку всього підприємства. Розповсюджене в статистичній звітності виокремлення «основної» та «не основної» діяльності при розрахунку грошових потоків не береться до уваги. Також не передбачається відбиття «соціальної» діяльності підприємства. Будь-яке придбання основних фондів буде показано як інвестиційна діяльність, будь-які грошові витрати будуть зараховані до виробничих або фінансових відтоків. Єдиною формою «непродуктивної» витрати коштів є виплата дивідендів із чистого прибутку підприємства. У цьому випадку відбивається факт одержання власниками підприємства належної їм частини результатів його діяльності – чистого прибутку.

Держава пропонує обмежену кількість власних джерел грошових потоків та, відповідно, грошових надходжень – це собівартість продукції та чистий прибуток. Однак варіює кількість напрямків грошових відтоків на свою користь. Наприклад, уважається природним, що витрати підприємства на рекламу в межах офіційної норми є продуктивними витратами й можуть бути вилучені з оподатковуваної бази, а все, що витрачено на рекламу понад цю норму суми податку на прибуток знизити вже не може, тобто має оплачуватися з чистого прибутку. Аналогічний підхід сформувався до так званих “соціальних” витрат підприємства. Отже, вкладаючи свої гроші у власний капітал підприємства, інвестор зобов’язаний пам’ятати, що офіційно встановлена ставка податку на прибуток не відбиває всіх реальних витрат, які повинно буде понести підприємство, до того як зможе розрахуватися з ним за дивідендами. Це знижує рівень зацікавленості потенційних інвесторів до вкладення грошей в українські підприємства.

У процесі підприємницької діяльності підприємство несе грошові витрати. Їх характер, склад і структура залежать від багатьох чинників:· організаційно-правової форми господарювання;· галузевої належності;· місця, які посідають суб’єкти господарювання на ринку товарів і капіталу;· інвестиційної, фінансової й облікової політики;· установленими законодавчо правилами й принципами поводження суб’єкти господарювання у податковій, кредитній, страховій і фондовій сферах. Виходячи з економічного змісту всі грошові витрати можна поділити на три групи: а) витрати, пов’язані з вилученням прибутку;б) витрати не пов’язані з вилученням прибутку;в) примусові витрати.Витрати, пов’язані з вилученням прибутку, містять витрати на обслуговування виробничого процесу (матеріальні витрати, витрати на оплату праці), витрати на реалізацію продукції (накладні витрати), проведення робіт, надання послуг, інвестиції.Матеріальні витрати – містять у собі оплату сировини та матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива й енергії всіх видів, витрати на тару й тарні матеріали, запасні частини, витрати, пов’язані з придбанням малоцінних і швидко зношуваних предметів; кошти, віддані стороннім організаціям за виробничі послуги тощо. Як правило, дані витрати становлять більшу частку у витратах підприємства. Їхня структура багато в чому визначається галузевою належністю. Наприклад у матеріалоємних галузях промисловості й будівництві основне грошове навантаження припадає на закупівлю сировини й матеріалів, на транспорті – значна частина витрат йде на придбання палива й запасних частин тощо.Формування цієї групи витрат прямо пов’язане з величиною прибутку, від рівня витрат залежать стабільність положення підприємства на ринку, конкурентоспроможність його продукції. Для відшкодування матеріальних витрат підприємства необхідно дотримання двох умов: 1) продукція повинна бути реалізована;2) виторг від реалізації продукції має вчасно надходити на грошові рахунки організації.Оскільки факт реалізації продукції залежить і від облікової політики підприємства (реалізація визначається на момент відвантаження продукції й пред’явлення платіжних документів покупцеві або на момент оплати відвантаженої продукції), то матеріальні витрати відшкодовуються після завершення кругообігу коштів і реального надходження грошей на рахунки або в касу підприємства.Основою для визначення вартості матеріальних витрат є ціна їхнього придбання без урахування непрямих податків. Ціна придбання матеріалів, відбита в рахунку-фактурі, становить їх базову собівартість. До неї варто додати витрати на перевезення, доставку й зберігання. Якщо матеріальні запаси імпортуються, то їх базова собівартість зростає на величину мит й інших митних витрат.Витрати на оплату праці являють собою грошові й натуральні виплати працівникам підприємства для забезпечення нормального відтворення робочої сили. Натуральні виплати враховуються в грошовій формі й належать до сукупного річного доходу працівника.Склад цієї групи витрат багатошаровий. До неї належать усі виплати, які формують фонд оплати праці відповідно до чинного законодавства. Крім того, до витрат на оплату праці зараховують матеріальну допомогу, премії з цільових коштів, оплату додаткових відпусток, одноразові допомоги й надбавки до пенсій, компенсаційні та інші виплати, здійснені за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків і податкових платежів.До накладних витрат належать адміністративно-управлінські витрати, орендна плата, амортизація нематеріальних активів, витрати допоміжного виробництва.Інвестиції являють собою капітальні вкладення як з метою розширення обсягів власного виробництва, так і для вилучення доходу на фінансових і фондових ринках. Їхня структура залежить від застосовуваної підприємством політики в області капітальних вкладень. Відповідно й джерела фінансування інвестицій різні. Ними можуть бути як власні кошти (прибуток, амортизації, кошти від розміщення цінних паперів, статутний фонд), так і позикові (цільові кредити банків, банківських установ, фінансова допомога, бюджетні кошти).Зворотність цієї групи грошових витрат обумовлена ефективністю капіталовкладень, що виражається ступенем ризику інвестицій, їхнім техніко-економічним обґрунтуванням і строком окупності.Витрати на виробництво й реалізацію продукції класифікують:1) за обліковою ознакою;2) способом віднесення на одиницю виробленої продукції;3) ступенем однорідності витрат. Розподіл витрат підприємства за обліковою ознакою відбувається за чинним законодавством і є основою для визначення законодавчої бази. Держава встановлює певні принципи й правила, за якими платники податків зобов’язані вести облік витрат на виробництво й реалізацію продукції, регламентує порядок їх нарахування й списання, встановлює джерела їхнього покриття. Понесені підприємством грошові витрати на закупівлю сировини, матеріалів та інших елементів матеріальних витрат, компенсуються лише у тому обсязі, який витрачений на реалізовану продукцію. Частина, що залишилася, осідає в нереалізованій готовій продукції та складських запасах. Не всі фактично понесені витрати у звітному періоді є підставою для їхнього повного врахування в собівартості зробленої й реалізованої продукції, що має важливе значення для планування й оподаткування прибутку. Витрати на оплату праці враховуються в складі собівартості продукції при їхньому фактичному нарахуванні незалежно від того, чи зробило підприємство реальні грошові виплати.Окрема група витрат містить у собі витрати, пов’язані з підготовкою наступного періоду виробництва. До них належать: залишки незавершеного виробництва, резерв майбутніх витрат і платежів та витрати майбутніх періодів.Інші витрати являють собою велику групу різних за економічним змістом витрат з різноманітними способами віднесення їх на собівартість продукції. До їхнього складу входять відрядні, представницькі витрати, витрати на рекламу, погашення відсотків за короткостроковими банківськими кредитами. Для цих витрат властивий подвійний спосіб покриття. У межах законодавчо встановлених норм їх зараховують на собівартість продукції, наднормативні витрати погашаються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після оподатковування.До складу інших витрат входять також окремі податки, збори й платежі, відрахування в спеціальні позабюджетні фонди, орендна плата, адміністративні витрати, витрати зі створення ремонтних фондів, амортизаційні відрахування за нематеріальними активами та ін. Для кожного елемента витрат передбачені свої правила списання. Таким чином, витрати, класифіковані за обліковою ознакою, зараховують на собівартість продукції специфічними способами. Вони впливають на формування як прибутку від реалізації продукції, так й оподатковуваного прибутку.За способом віднесення витрат на одиницю продукції, що випускаєтьсярозрізняють постійні й змінні витрати. Постійні витрати не залежать від зміни обсягу продукції, що випускається. Це адміністративно-управлінські витрати, погодинна заробітна плата, амортизація, господарські витрати, орендна плата тощо. Змінні витрати прямо пропорційні обсягу виробництва. Це витрати на сировину й матеріали, технологічне паливо й енергію, відрядна заробітна плата й т. д. Розподіл витрат на постійні й змінні необхідний для планування собівартості й відповідно для правильного визначення ціни реалізації. За ступенем однорідності витрати поділяють на елементні й комплексні. Такий розподіл необхідний насамперед при плануванні собівартості нових видів продукції, коли виокремлюють витрати за їхніми видами.До витрат, не пов’язаних з вилученням прибутку, належать споживчі витрати, а також на благодійні й гуманітарні цілі. Сюди ж можна зарахувати заохочувальні виплати працівникам підприємства, відрахування до недержавних страхових й пенсійних фондів, на розвиток соціально-культурної сфери та політику. Витрати цього типу можуть опосередковано впливати на прибутковість компанії, формуючи її імідж. Налагоджена рекламна й маркетингова служба дають змогу широко використовувати репутацію фірми для залучення покупців, інвесторів, робочої сили.До третьої групи витрат – примусових – належать податки й податкові платежі, відрахування до державних позабюджетних фондів, витрати з обов’язкового страхування, створення резервів, штрафні санкції. Наприклад,відрахування на соціальні потреби – один з видів примусових витрат, законодавчо покладених на суб’єктів господарювання. Це платежі з обов’язкового соціального страхування й відрахування до соціальних позабюджетних фондів – Пенсійний фонд, Державний фонд зайнятості населення тощо. Норми відрахувань установлені законодавчо у відсотках до фонду оплати праці. Віднесення відрахувань на соціальні потреби на собівартість продукції здійснюють при нарахуванні коштів на оплату праці незалежно від фактичних виплат. Амортизація основних фондів входить до складу собівартості з установлених норм до балансової вартості основних фондів. Оскільки амортизаційні відрахування враховують у собівартості, їхня величина відбивається на загальній сумі, яка підлягає до сплати податків. За інших рівних умов, чим більше розмір амортизаційних відрахувань, тим менша сума податку на прибуток і податок на майно юридичних осіб. Амортизаційні відрахування не являють собою грошові витрати. Це розрахункова величина, за допомогою якого підприємство накопичує власні кошти для інвестицій. Грошову форму амортизаційні відрахування одержують при фінансуванні за рахунок цього джерела інвестиційних програм.