Класифікація обігових активів
Класифікація обігових активів проводиться залежно від багатьох чинників:
джерел формування – валові обігові активи (характеризують загальний їх обсяг, сформований за рахунок власного й позикового капіталів), чисті оборотні активи (чистий робочій капітал – характеризує частину їх обсягу, сформовану за рахунок власного капіталу) і власні обігові активи (характеризують частину обігових активів, сформованих за рахунок власного капіталу);
функціональної ролі в процесі виробництва – оборотні виробничі фонди (кошти, які обслуговують сферу виробництва і містять предмети праці, засоби праці у виді малоцінних та швидкозношуваних предметів; виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (безпосередньо не беруть участь у процесі виробництва, їх призначення полягає в забезпеченні ресурсами процесу обігу, в обслуговуванні кругообігу засобів підприємства й досягнення єдності виробництва і обігу. До їх складу належать готова продукція й грошові кошти);
видів – запаси сировини, матеріалів й напівфабрикатів; запаси готової продукції, грошові активи, поточна дебіторська заборгованість;
принципів оптимізації (дає можливість економічного обґрунтування потреби у відповідних видах обігових коштів) – нормовані (засоби в запасах й виробництві, готова продукція) і ненормовані обігові кошти (товари відвантажені, дебіторська заборгованість та грошові кошти);
ліквідності (швидкості перетворення в кошти) – абсолютно ліквідні (кошти, цінні папери – еквіваленти грошових коштів, депозити), швидкореалізовані (дебіторська заборгованість, запаси готової продукції, товари відвантажені), повільно реалізовані (напівфабрикати, незавершене виробництво, залежані товари на складі, сумнівна заборгованість);
характеру участі в операційному процесі – оборотні активи, які обслуговують виробничий цикл (сировина, матеріали, незавершене виробництво й готова продукція); оборотні активи, які обслуговують фінансовий цикл (грошові кошти, дебіторська заборгованість);
періоду функціонування оборотних активів – постійні оборотні активи (являють собою незмінну частину оборотних активів, яка не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності, тобто є незнижуваним мінімумом оборотних активів для підтримки операційного циклу) і змінні оборотні активи (це частина оборотних активів, що варіює, оскільки пов’язана зі зростанням виробництва та реалізації продукції, необхідністю формування запасів сезонного зберігання, довгострокового завезення, цільового призначення);
ступеня ризику вкладень капіталу – з мінімальним (гроші в касі й на рахунках у банку), середнім (відвантажені товари, виробничі запаси, готова продукція й дебіторська заборгованість), високим (незавершене виробництво);
стандартів обліку і відбиття в балансі– обігові кошти в запасах, кошти, розрахунки та інші активи;
матеріально-речовинного змісту – предмети праці (сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво), готова продукція і товари, кошти і засоби в розрахунках.
Розподіл за функціональною ознакою необхідний для окремого обліку та аналізу часу перебування обігових коштів у процесі виробництва й обігу. Це збільшує якість управління оборотними активами та економічний ефект від їх використання.
Важливим чинником, за яким проводиться класифікація оборотних активів є джерело їх формування. Це пояснюється тим, що фінансування виробництва за рахунок власних коштів не передбачає вилучення частки для обслуговування саме процесу фінансування. Кредитування ж передбачає таке вилучення, а отже, сума «активних» обігових коштів для проведення наступного операційного й фінансового циклів зменшується на суму такого вилучення. Фінансовому менеджеру для ефективної роботи необхідно знати суму валових оборотних активів, чистих оборотних активів і власних оборотних активів. Чисті оборотні активи (ЧОА) визначають за формулою
| ЧОА = ОА – КФЗ, | (6.5) |
де ОА – оборотні активи, грн;
КФЗ – короткострокові поточні фінансові зобов’язання, грн.
Власні обігові активи (ВлОА) розраховуються за формулою: