Другої відміни у родовому відмінку однини

Найбільше помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого та середнього роду. У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від значення мають закінчення –а(-я), або –у(-ю).

Закінчення –а(-я)мають:

1. Назви осіб, власні імена, прізвища, назви міфічних осіб; персоніфіковані предмети та явища: бакалавра, Івана, студента, лісовика, Мороза, Вітра.

2. Назви органів, частин тіла людини і тварини: живота, зуба, шлунка, ліктя, хребта (але мозку, стравоходу).

3. Назви тварин: верблюда, індика, півня.

4. Назви дерев і квітів: апельсина, банана, береста, бука, каштана, едельвейса, гладіолуса (але бузку, очерету, щавлю, ранету, ячменю) .

5. Назви конкретних предметів: трактора, двигуна, стовпа, ножа, клена (але вокзалу, даху). Залежно від наголосу: стола (але столу), моста (але мосту), паркана (але паркану), плота (але плоту), полка (але полку), двора (але двору), гурта (але гурту).

6. Назви мір довжини, площі, часу, ваги, числові одиниці, назви грошей: метра, кілометра, гектара, липня, листопада (листопаду – процес), четверга, місяця (але року, кварталу, ранку, віку), мільйона, карбованця, долара.

7. Назви машин і їх деталей: автобуса, комбайна, двигуна, форда, кузова, мотора, дизеля.

8. Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, сегмента, інтеграла, вектора, ромба, карниза, синуса.

9. Українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, чисельника, відрізка, додатка, іменника (але виду, роду, складу, способу, стану).

10. Назви населених пунктів (міст, сіл тощо), а також інші географічні назви із суфіксами –ов, -ев (-єв), -ин (-їн) або назви річок з наголошеним закінченням (у родовому відмінку): Загреба, Харкова, Тернополя; Дінця, Дністра, Іртиша, Каракоїна (озеро). У складних назвах населених пунктів іменник зберігає властиве йому в загальному значенні закінчення: Кривого Рогу (ріг – рогу), Холодного Яру (яр – яру), Зеленого Гаю, Кам’яного Броду, Нового Саду, Старого Криму.

Закінчення –у(-ю) мають:

1. Назви речовин, матеріалу: анальгіну, бархату, жиру, кефіру, рису, квасу, борщу, льоду (але: хліба).

2. Сукупність чогось чи когось: капіталу, тексту, кодексу, колективу, процесу, хору, оркестру, полку, каравану.

3. Абстрактні (почуття, стан, дія, процес тощо) поняття: болю, подиву, гуманізму, референдуму, страху, експерименту, досліду, розуму, характеру, грипу, кашлю (але ривка, стрибка, стусана, парадокса).

4. Назви явищ природи: вітру, вогню, граду, листопаду, землетрусу, холоду, жару.

5. Назви кущових і трав’янистих рослин і сортів плодових дерев: барвінку, бузку, щавлю (але вівса), ренету, ренклоду.

6. Назви установ, закладів, організацій та їх підрозділів: банку, гуртожитку, деканату, кемпінгу, пансіонату, факультету, тресту, комітету, штабу, технікуму.

7. Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу (але гопака, козачка).

8. Назви будівель, приміщень і їх частин: будинку, палацу, готелю, ґанку, сараю, вокзалу, даху, заводу (але гаража, куреня, млина, карниза, хліва, бліндажа).

9. Терміни іншомовного походження, що означають хімічні або фізичні процеси, частину площі і т. ін.: аналізу, тексту, імпульсу, синтезу; літературознавчі терміни: стилю, сюжету, жанру, епосу, міфу, образу, фарсу, евфемізму.

10. Назви річок, озер, гір, вулканів, островів, півостровів, країн, областей, регіонів тощо (крім зазначених у пункті 10 на –а, -я): Алжиру, Китаю, Єгипту, Ельзасу, Криму, Сибіру, Байкалу, Мічигану, Алтаю, Ельбрусу, Амуру, Дунаю.

11. Слова із зазначенням місця, простору: валу, гаю, долу, лісу, майдану, регіону, світу, степу (але ліска, майданчика, ярка; берега, горба, пагорба, острова, хутора, хребта).

12. Складні безсуфіксні слова (крім назв істот): телецентру, телефону, телефільму, водогону, живопису, манускрипту, рукопису, трубопроводу (але електровоза, пароплава, теплохода, паровоза, телетайпа).

У багатозначних словах і омонімах закінчення родового відмінка визначається значенням: Алжира (місто) – Алжиру (країна), Кизила (місто) – кизилу (рослина), листопада (місяць) – листопаду (процес), пояса (предмет) – поясу(просторове поняття), каменя (окремий предмет) – каменю (матеріал), блока (частина споруди машини) – блоку (об’єднання), лома (інструмент) – лому (брухт), елемента (деталь) – елементу (абстрактне).

 

Правопис закінчень іменників другої відміни

у давальному відмінку однини

При відмінюванні іменників ІІ відміни однини найбільше помилок виникає при утворенні форми давального відмінка однини чоловічого роду. Це пов’язано з тим, що ці іменники можуть мати паралельні форми закінчення: –у, -юі-ові, -еві, -єві: директору і директорові, батьку і батькові, Петру і Петрові, робітнику і робітникові, секретарю і секретареві, Шевченку і Шевченкові, Франку і Франкові, Олійнику і Олійникові.

Потрібно запам’ятати і правильно використовувати такі правила вживання форми Д.в. однини іменників другої відміни чоловічого роду.

1. У діловому стилі перевага надається закінченням –у(-ю): менеджеру, юристу, ректору. Хоча форма менеджерові, ректорові, юристові – не є порушенням морфологічної норми. Закінчення –ові, -еві, -єві найчастіше вживається в розмовній мові, у художній літературі, особливо в іменниках – назвах істот. Хоча, як зазначає дехто з науковців (О.Сербенська, О.Горбул), для української мови більш характерним є використання закінчень –ові, -еві, -єві.

2. Для уникнення двозначності в тексті документа при використанні збірних та абстрактних іменників, які мають однакові закінчення в Р. та Д. відмінках (-у), слід вживати у Д. відмінку закінчення –ові, -еві, -єві. Наприклад: допомога колективу (це Р. чи Д. в.); допомога заводу (коли допомагає завод – Р.в.) і допомога заводові (коли допомагають заводові – Д.в.); побажання відділу (бажають комусь) і побажання відділові (бажають їм). Зважаючи на такі обставини у діловому мовленні знову активно почали використовуватись форми -ові, -еві, -єві, особливо в тих випадках, коли вони позначають назви істот, осіб за фахом чи родом занять.

3. Якщо в тексті зустрічаються поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід, спочатку вжити закінчення –ові, -еві, -єві, а тоді –у(-ю): панові Дорошенку – пану Дорошенкові, добродієві ректору, Петренкові Василю Степановичу, секретареві В.Степаненку, студентові-математику.

4. Закінчення –у(-ю) мають власні назви на –ів, -їв, -ов (-ев, -єв), -ин (-ін, -їн): Львову, Харкову, Тамбову, Києву. Прізвища з суфіксами –ин, -ін, -їн, -ко можуть мати закінчення –у, а також –ові: Павелко – Павелку, Павелкові, Тимченко – Тимченку, Тимченкові.

5. Для іменників середнього роду (іменники ІІ відміни) типовим є закінчення –у(-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які позначають істот, властиві паралельні закінчення –ові і –у: хлоп’яткові (-у), немовляткові (-у), ягняткові (-у).