Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю
Найважливіше завдання наукового стилю мови − пояснити причини явищ, повідомити, описати суттєві ознаки, властивості предмета наукового пізнання.
Науковий стиль належить до числа книжних стилів української літературної мови, що володіють загальними умовами функціонування і схожими мовними особливостями, серед яких:
− попереднє обдумування висловлювання;
− монологічний характер мови;
− суворий відбір мовних засобів;
− прагнення до унормованої мови.
Науковий текст − це повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми. Реалізуючись у письмовій та в усній формі спілкування, сучасний науковий стиль має різні жанри, види текстів. Так, наукове знання може бути виражене в таких видах усних текстів, як дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми. Серед письмових текстів виділяють такі види: підручник, довідник, наукова стаття, монографія, дисертація, лекція, доповідь, анотація, реферат, конспект, тези, план, програма, резюме, рецензія, відгук.
Найповніше наукове знання про явище, предмет наукового пізнання, його ознаки та властивості виявляється в жанрі наукової монографії (книга, дисертація).
Основними книгами для навчальної діяльності студентів є підручники та навчальні посібники.
Підручник – навчальне видання, що містить систематизоване викладення навчальної дисципліни, відповідає програмі дисципліни та офіційно затверджене як такий вид видання.
Навчальний посібник – навчальне видання, що частково або повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид видання.
Словники, енциклопедії, довідники, рубрикатори, стандарти на терміни – навчальні видання довідкового характеру, які містять упорядкований перелік відомостей про певну галузь знань або мовні одиниці (слова, словосполучення, фрази, терміни, поняття тощо).
У наукових статтях подають аналіз одного з аспектів, критичне осмислення стану дослідження проблеми.
Спільними позамовними властивостями наукового стилю мови, його стильовими рисами, зумовленими абстрактністю (понятійністю) і суворою логічністю мислення, є:
1. Наукова тематика текстів.
2. Узагальненість, абстрактність, абстрактність викладу. Майже кожне слово виступає як позначення загального поняття або абстрактного предмета. Абстрактно-узагальнений характер мовлення проявляється у відборі лексичного матеріалу (іменники переважають над дієсловами, використовуються загальнонаукові терміни та слова, дієслова вживаються в певних часових і особистих формах) і особливих синтаксичних конструкцій (невизначено-особисті пропозиції, пасивні конструкції).
3. Логічність викладу. Між частинами висловлювання є впорядкована система зв'язків, виклад несуперечливо і послідовно. Це досягається використанням особливих синтаксичних конструкцій і типових засобів міжфразового зв'язку.
4. Точність викладу. Досягається використанням однозначних виразів, термінів, слів з ясною лексико-семантичної сполучуваністю.
5. Доказовість викладу. Міркування аргументують наукові гіпотези та положення.
6. Об'єктивність викладу. Виявляється в викладі, аналізі різних точок зору на проблему, в зосередженості на предмет висловлювання і відсутності суб'єктивізму при передачі змісту, в безособовості мовного вираження.
7. Насиченість фактичної інформацією, що необхідно для доказовості та об'єктивності викладу.
Названі особливості наукового стилю знаходять вираз в його мовних характеристиках і визначають системність власне мовних засобів цього стилю. Науковий стиль мови включає в себе мовні одиниці трьох типів.
1. Лексичні одиниці, що володіють функціонально-стильової забарвленням даного (тобто наукового) стилю. Це особливі лексичні одиниці, синтаксичні конструкції, морфологічні форми.
2. Міжстильові одиниці, тобто мовні одиниці стилістично нейтральні, що використовуються в рівною мірою в усіх стилях.
3. Стилістично нейтральні мовні одиниці, переважно функціонують саме в даному стилі. Таким чином, стилістично значущим стає їх кількісне переважання в даному стилі. Кількісно маркованими одиницями в науковому стилі стають, перш за все, деякі морфологічні форми, а також синтаксичні конструкції.
Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:
− великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);
− наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;
− оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);
− використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;
− залучення цитат і посилань на першоджерела;
− як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;
− наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);
− окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;
− монологічним характером текстів;
− переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).
Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
Протягом усього свідомого життя людина здобуває нові знання здебільшого з книг.
Досвід роботи з книгою виробив такі способи фіксації прочитаного: план, тези, виписки, конспект. Відомо, що запис допомагає зберегти в пам’яті частину прочитаного. Він дисциплінує, змушує заглибитися в зміст, привчає виділяти головне, сприяє міцнішому засвоєнню, повторенню, закріпленню знань. Часто в тих, хто навчається, виникають труднощі під час опрацювання змісту наукової літератури через відсутність знань і вмінь правильно створювати й використовувати різні види запису прочитаного.
Найпростішою формою нотування є план – попередня форма запису прочитаного, пункти якого є зазвичай простими реченнями. Складання плану формує вміння аналізувати структуру тексту, визначати тип і стиль мовлення, тему, мікротеми складних синтаксичних цілих, ідею тексту. Він передує тезам та конспекту – складнішим та змістовнішим формам нотування.
Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.
При складанні плану треба пам'ятати, що в пунктах плану перелічуються основні мікротеми тексту. Перший та останній пункти співвідносяться як вступ та висновки до тексту. Кожен пункт має бути коротким, чітким, відповідати змісту виділеної частини. Пункти складного плану можна розбивати на підпункти. Пункти (підпункти) оформляють як розповідне, здебільшого односкладне називне речення, або питальне речення.
Основні правила складання плану такі:
1. Попередньо перегляньте текст.
2. Уважно прочитайте текст, визначте головну думку.
3. Поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми.
4. Сформулюйте пункти плану.
5. Спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.
Удало написані тези включають усі основні питання плану. Але ці питання доповнюються в тезах положеннями, що розкривають окремі аспекти мікротем і суть усієї текстової інформації. Тези відрізняються від повного тексту відсутністю деталей, пояснень, ілюстрацій.
Тези (від гр. thesis – положення, твердження) – стисло сформульовані основні положення прочитаного тексту (статті, доповіді, лекції чи повідомлення), що передають суть висловленого.
Якщо план допомагає представити структуру тексту та назвати основні теми, то тези розкривають суть усієї текстової інформації. Розрізняють два види тестування:
1) відбір авторських тез із тексту;
2) формулювання основних положень статті чи розділу книжки власними словами.
Розроблено вимоги до процесу складання тез прочитаного тексту. Щоб правильно скласти тези, потрібно дотримуватися таких правил:
1. Прочитати весь текст, якщо він невеликий, або розділ, якщо твір великий за обсягом. Обміркувати мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до роботи, визначити його основну думку.
2. Поділити текст на смислові частини, визначити всі мікротеми.
3. Сформулювати пункти плану, логічно пов’язавши їх між собою.
4. Знайти і виділити для тез основні ідеї та положення, сформульовані автором, виокремити важливі деталі від подробиць і записати їх словами автора та власними словами, додержуючись певної послідовності.
5. Керуватися найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не припускатися перекручень змісту. Викласти основні авторські думки у вигляді послідовних пунктів.
Вимоги до складання тез:
• формулювання думки повинно бути чітке й коротке (4-5 речень);
• кожне положення містить у собі лише одну думку й пишеться з абзацу;
• можна складати тези за абзацами. Іноді одна теза може об'єднувати декілька абзаців;
• записуючи тези, краще їх нумерувати, хоча це не обов'язково.
Тези позбавлені деталей, пояснень, таблиць, ілюстрацій тощо. Їх подають у вигляді цитат з першоджерела або формулюють власними словами. На відміну від конспекту тези не включають фактичного матеріалу книги.
Пошук та опрацювання літератури неодмінно вимагає навичок конспектування. Конспект– це стислий писаний виклад змісту першоджерела (лекції, виступу, промови, книги, статті тощо). При конспектуванні спрацьовує зорова, механічна, а при слуханні лекції – і слухова пам'ять, що допомагає людині пізніше легко згадати колись почуте чи прочитане й законспектоване.
Зміст першоджерела може передаватися:
– своїми словами – вільний прийом конспектування;
– цитатами з першоджерела – текстуальний прийом конспектування;
– своїми словами й цитатами – змішаний прийом конспектування.
За походженням конспекти поділяються на види:
– конспекти усних виступів;
– конспекти друкованих праць.
Реквізити конспекту усного виступу:
1. Дата складання.
2. Прізвища та ініціали автора виступу.
3. Заголовок.
4. Текст.
Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У конспекті слухач має можливість занотувати почуте, виразити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записатиголовне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень.
Реквізити конспекту друкованої праці:
1. Дата складання.
2. Бібліографічні відомості першоджерела:
– прізвище та ініціали автора;
– назва (заголовок);
– місто, видавництво, рік видання;
– кількість сторінок.
3. Текст.
Конспект прочитаного складати легше – читач не обмежений у часі й може декілька разів перечитати незрозуміле, щоб чітко його занотувати. Конспект включає тези, які визначають основу його змісту. Конспект – це тези в дещо розширеному вигляді. Учені радять знайти таку форму запису, яка б дозволила не просто фіксувати прочитане, але й заповнювати прогалини та зберігати логічну послідовність викладу, повинна бути стислою та зрозумілою.
Варто дотримуватися таких основних правил складання конспекту:
• Уважно прочитайте текст, супроводжуйте читання відмічанням незрозумілих або незнайомих слів, нових імен, дат.
• Запишіть на першій сторінці паспортні відомості книжки (статті), над якою працюєте.
• Поділіть текст на логічно-смислові частини під час повторного читання.
• Читайте відзначені частини, дайте їм заголовок (складіть простий детальний план – послідовний перелік основних думок автора) і коротко запишіть.
• Залишайте певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або поле на одному з його країв) для запису власних думок, оцінки законспектованого.
• Скорочуйте часто вживані терміни, загальновживані слова, але так, щоб пізніше можна було прочитати написане. Наприклад, ін-т – інститут, вид-во – видавництво, ф-к – факультет, у т.ч. – у тому числі.
• Цитуючи, указуйте відповідну сторінку першоджерела. Не допускайте неточностей у передачі авторського тексту.
Текст конспекту оформляється довільно. На відміну від тез, крім основних положень, конспект містить і фактичний матеріал, містить таблиці, деталі, символи, математичні знаки.