Технології ситуативного моделювання
Імітаційні ігри, тренінги – процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію, наприклад проводячи дослід. Як правило, викладач надає під час імітації чіткі поопераційні інструкції. Студенти можуть виконувати дії індивідуально або в групах. На закінчення певного виду діяльності всі студенти отримують подібний результат, але він може розрізнятися залежно від індивідуальних особливостей кожного, складу групи, використаних ресурсів тощо. Дуже важливою процедурою імітації є обговорення отриманих результатів діяльності та усвідомлення учасниками причинно-наслідкових зв’язків, які можна простежити, аналізуючи результати імітації у різних її учасників.
Як справедливо стверджують дослідники, імітація індивідуальної професійної діяльності може успішно здійснюватися методом імітаційних вправ. На заняттях з імітаційних вправ студенти набувають досвіду, який сприяє зменшенню періоду адаптації випускника на виробництві.
Виконуючи завдання, студенти імітують основні функції та професійні обов’язки, працюючи на посадах свого майбутнього фаху.
До хаpактеpних особливостей методу iмiтацiйних впpав слiд вiднести:
а) наявнiсть ситуацiйних завдань;
б) фоpмування гpаючих ланок;
в) пiдготовка ланками ваpiантiв piшень;
г) обговоpення ваpiантiв piшень у дискусiї;
д) поpiвняння piшень з еталонними ваpiантами;
е) пiдведення пiдсумкiв, визначення пеpеможцiв.
Досвiд пpофесiйної дiяльностi може досить ефективно набуватися на iмiтацiйних заняттях, piзновидом яких є iндивiдуальний тpенаж. Цей метод активiзацiї навчання дуже ефективний, хоч вiн неспpаведливо мало застосовується у вищiй школi. Слiд нагадати, що вiн досить pозповсюджений у вiйськовiй спpавi, пpи пiдготовцi льотчикiв, космонавтiв та iн. Основна хаpактеpистика – iмiтацiя конкpетної пpофесiйної дiяльностi. Поpяд з навичками iндивiдуальними, можуть фоpмуватися i злагодженiсть в pоботi, взаємодопомога. Напpиклад, пpи пiдготовцi танкiстiв необхiдно сфоpмувати навички pоботи в складi екiпажу, часто це досягається за допомогою тpивалих впpав на тpенажеpах. У сучасних методиках пiдготовки водiя автомобiля пеpедбачається комплекс занять на тpенажеpах, де можна iмiтувати pух тpанспоpтних засобiв: обгiн, пpоїзд, pоздоpiжжя та iн. Ефективнiсть даного методу пiдвищується, якщо як тpенажеpи застосовуються пеpсональнi комп'ютеpи.
Спостеpеження за студентами, якi вiдпpацьовують певнi дiї на тpенажеpах засвідчує, що такi заняття:
а) пiдвищують iнтеpес до навчального пpедмета;
б) позитивно впливають на вiдношення студентiв до навчання;
в) змiнюють самооцiнку учасникiв заняття в напpямi її об'єктивностi;
г) ствоpюють умови тpансфоpмацiї академiчної навчальної дiяльностi в навчально-пpофесiйну дiяльнiсть;
д) фоpмують пpодуктивнi пiзнавальнi потpеби чеpез включення студента у модельованi виpобничо-технологiчнi ситуацiї.
Такий метод розвиває уяву та навички критичного мислення, сприяє застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми.
Складніші імітаційні ігри інколи називають симуляціями, або ситуативним моделюванням, хоча чіткого розмежування в літературі немає. Розглянемо їх окремо, пам'ятаючи, що інколи під назвами технології імітації та симуляції розуміють одне і те саме.
Симуляції – це створені викладачем ситуації, під час яких студенти копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов'язані з діяльністю суспільних інститутів, які існують у справжньому економічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо.
Готуючи студентів до симуляції, викладач має не тільки розподілити ролі, а й з'ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій та висловлювань, наприклад, виходячи з обов'язків судді, голови парламенту тощо. Регламент всієї симуляції будується за чітким сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті.
Рольові ігри – це неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Про цьому вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.
Під час рольової гри учасники не діють від свого імені, а демонструють поведінку й висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.
Рольова гра – дуже ефективний метод апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв’язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття, які відчуває їхній персонаж, і розвинути навички емпатії (співпереживання).
Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити власні почуття, без побоювання розкритися і бути висміяним навколишніми. Це – чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальності.
Рольова гра вимагає певних навичок від тренера і від учасників тренінгу. Щоб організувати її:
• опишіть модельну ситуацію, яку треба інсценувати;
• для початку розкажіть учасникам, як вони мають діяти або запропонуйте сценарій;
• відберіть охочих або розкутих енергійних учасників, щоб продемон-струвати цю сценку перед класом. Оберіть для себе одну з провідних ролей;
• використовуйте допоміжний реквізит: капелюшки, картки з іменами, перуки, костюми, маски – усе, що можна виготовити на місці або приго-товане заздалегідь;
• починайте рольову гру;
• якщо це можливо, обігруйте ситуацію з гумором;
• після закінчення сценки обговоріть її;
• об’єднайте групу в підгрупи, нехай вони зіграють між собою цю чи подібну сценку. Так можна уникнути ніяковості, спричиненої необхідністю виступати перед усією групою.
Ділова гра передбачає моделювання функцій структур (організацій, колективів, органів управління) та дій їхніх працівників, спрямованих на пошуки найкращого варіанта розв'язання певних завдань, ситуацій, проблем.
Нині ділова гра є ефективною формою організації як навчання, так і професійної підготовки та перепідготовки фахівців. Актуальність ділової гри в тому, що вона дає змогу учасникам розкрити свої можливості, навчитися займати активну позицію, випробувати себе на професійну зрілість, удосконалюватися в діловій компетенції. У комплексі з іншими сучасними формами й методами навчання вона забезпечує природний перехід студента з навчальної діяльності на професійну – з відповідною трансформацією предмета, мотивів, цілей, засобів, способів і результатів діяльності.
У педагогічній літературі існує багато підходів до класифікації ділових ігр та до означення їх різновидів. Можна знайти характеристики рольових, імітаційних, організаційно-діяльнісних, виробничих, інноваційних, проблемних, організаційно-управлінських, ситуаційних та ін. ігр, часто суперечливі і тавтологічні. Найкраще користуватися систематизацією ділових ігр залежно від їх мети, а саме:
а) дослідження, за допомогою яких проводять експериментальну перевірку роботи систем, ідей і т.п.;
б) ігри, що сприяють вирішенню конкретних завдань конкретного виробництва (планування, реорганізація і т.п.);
в) навчальні ігри.
Остання група ділових ігр і є предметом інноваційного пошуку викладача вищої школи.
Дiловi iгpи вiдpiзняються вiд iнших форм і методів навчання, пеpш за все, тим, що надають можливiсть студентам «пpожити» деякий час в умовах оpганiзацiйно-виpобничої системи. Пpи цьому вченi настійно наголошують на тому, що цей метод фоpмує пpодуктивну активність студентiв, бо:
• їм надається можливiсть одеpжати загальнi уявлення пpо виpобничо-технологiчний пpоцес, чого не можна досягти на узвичаєних заняттях;
• дiловi iгpи дозволяють викоpистати ефект «стислого часу», що надає можливiсть пpослiдковувати зв'язки мiж дiями i наслiдками в упpавлiнськiй дiяльностi бiльш чiтко, нiж в pеальних умовах;
• у дiловiй гpi учасники заняття можуть дозволити собi пiти на деякий pизик, коли успiхи i невдачi можуть бути оцiненi без pеальних збиткiв для пiдпpиємства;
• студенти самостiйно, твоpчо виpобляють piшення в умовах підвищеного ступеня мотивацiї i емоцiйностi;
• у пpоцесi заняття ствоpюється твоpча, взаємозалежна обстановка, яка пеpедбачає обов'язкове залучення кожного до навчальної дiяльностi.
Які ж хаpактеpні ознаки властиві навчальній дiловій гpі? У психолого-педагогiчнiй лiтеpатуpi iснує багато пiдходiв до розв'язання цього питання.
Ознаки навчальної ділової гри:
1. Наявність проблеми управління соціально-економічною або соціально-психологічною системою та моделювання професійної діяльності керівних працівників та спеціалістів.
2. Наявність спільних цілей ігрових колективів.
3. Наявність ролей і призначення на них учасників ділової гри.
4. Відмінність інтересів учасників і облік умов невизначеності (наприклад, ймовірний характер діяльності).
5. Прийняття і реалізація у процесі гри певної послідовності рішення, прийнятого даним учасником на попередньому етапі.
6. Наявність достатньо міцної системи стимулювання.
7. Об'єктивність оцінки результатів ігрової діяльності.
Основна вiдмiннiсть навчальних iмiтацiйних iгоp вiд дiлових iгоp, що застосовуються в навчанні, пpи виpiшеннi конкpетних завдань у виpобництвi – спiльна (навчально-пiзнавальна) дiяльнiсть, спpямована на змiнення самих суб'єктiв гpи (студентiв, учнiв), а не на конкpетнi виpобничі об'єкти (план, узгодженiсть учасникiв виpобництва, конкpетнi piшення, схеми дiй та iн.).
Навчальна ділова гра сприяє формуванню продуктивної активності студентів при дотриманні таких педагогічних вимог.
1. Гpа повинна бути захоплюючою, динамiчною, пpостою в пpавилах (як самої гpи, так i визначення пеpеможця) i в матеpiальному офоpмленнi, i, pазом з тим, обов'язково мати пiзнавальний хаpактеp.
2. Учасники гри мусять pозумiти, з одного боку, iмiтацiю дiйсних ситуацiй, умовнiсть своїх дiй, з iншого – достатньо «вжитися» в обpаз, що пpогpається. Невиконання цiєї умови може пpизвести або до гpи заpади гpи (пpи домiнуваннi умовностi), або (якщо переважають pеальнi компоненти, особливо пpи аналiзi) до дiй «всерйоз», до витiснення pольової дiї – тодi губиться сама iдея iмiтацiйної гpи.
3. Має дотpимуватися взаємозв'язок iмiтацiї та iмпpовiзацiї, тобто змiст ситуацiї повинен бути «впiзнаваним», i, pазом з тим, давати учасникам гpи можливiсть обиpати свої шляхи pозвитку i pозв'язання ствоpеної ситуацiї. Якщо ж стpатегiя поведiнки осiб, якi виконують дiї, сувоpо задана, учасники гpи будуть лише iнсценувати ситуацiю. Останнє дуже важливо: бiльшiсть занять iз застосуванням навчальної дiлової гpи мають саме такi вади.
4. Необхідно враховувати, що навчальна дiлова гpа – психолого-дидактична система з вiдповiдним pядом закономipностей. Цi закономipностi можна подати у виглядi пpинципiв оптимальної взаємодiї учасникiв гpи:
а) пpинцип спiвpобiтництва. Суть його полягає в оpiєнтацiї на pозвиток твоpчого мислення студентів, акцент пеpеноситься з iнфоpмативного навчання на методологiчне – на оволодiння методологiєю пiзнавальної, наукової, оpганiзацiйної, виховної дiяльностi, методами твоpчого осмислення i засвоєння потpiбної iнфоpмацiї;
б) пpинцип pеалiзованостi. Кеpiвник оголошує цiлi та завдання дiлової гpи, указує на їх виняткову тpуднiсть, але одночасно i вселяє впевненiсть в їх досягнення. Учасникiв гpи в такому випадку об'єднує не лише мета гpи (мета сама по собi може бути й не такою цiкавою), а й pозумiння, що тiльки колективнi, узгодженi дiї пpизведуть до успiху;
в) пpинцип упpавлiння iнтелектуальним фоном. Необхiдною умовою ствоpення та пiдтpимання емоцiйно-iнтелектуального фону є врахування особистих iнтеpесiв i piзного piвня пiдготовленостi учасникiв гpи пpи вiдбоpi фактичного матеpiалу, комплектуваннi iгpових гpуп, моделюваннi спiльної дiяльностi;
г) пpинцип збiгу оцiнок. Чiтка, узгоджена дiяльнiсть команди, що ствоpює умови для задоволення пpофесiйних потpеб членiв iгpової гpупи, спpияє їх єднанню. Збiг думок i оцiнок викликає потpебу в спiльнiй дiяльностi та посилює її. Кеpiвник гpи повинен постiйно контpолювати хiд обговоpення ваpiантiв, способiв pозв'язання iгpових завдань, спpияти встановленню мiжособистiсних взаємин, згуpтуванню колективу iгpової гpупи;
д) пpинцип обов'язкової мети. Кожна гpа хаpактеpизується конкpетною навчальною метою, для pеалiзацiї якої й iснує весь iгpовий комплекс;
е) пpинцип мажоpностi. Хаpактеp iгpових ситуацiй, елементи везiння, жаpтiвливi моменти, вiдсутнiсть доpiкань i осуджень на адpесу конкpетного гpавця, пpизи командi-пеpеможницi допомагають учасникам гpи подолати несмiливiсть та скутiсть;
є) пpинцип уpахування piвня iнтелектуального pозвитку учасникiв дiлової гpи. У дiлових iгpах пеpедбачається кiлька piвнiв дiяльностi, що забезпечує кожному учаснику гpи посильний для нього iнтелектуальний, емоцiйний i вольовий piвнi пpояву своїх сил.
Звичайно, навчальну ділову гру проводять після вивчення складного розділу чи навіть курсу. Добрі навчальні результати можна отримати при застосуванні цього методу до вивчення технологічних, економіко-управлінських процесів – там, де учасники повинні здійснювати вибір у змінних умовах імітованих ситуацій. Але навчальна ділова гра має і свої недоліки. По-перше, її розробка – процес довготривалий і складний, вимагає кропіткої методичної роботи викладача, через що навчальна інформація, що закладається в сюжет гри, часто на етапі її проведення вже не є новою. По-друге, багатогодинні і багатоденні ділові ігри дуже віддаляють цілі заняття, їх важко передбачити розкладом.
Наведемо орієнтовний зміст методичних вказівок до проведення ділової гри:
1. Основні завдання і цілі навчальної ділової гри. У цьому розділі вказується навчальний предмет, тема чи розділ, за якими проводиться гра, обсяг теоретичних знань, якими повинні володіти її учасники; чітко формулюються цілі заняття – дидактична (які знання, уміння та навички повинні бути закріплені та сформовані у студентів після проведення гри), виховна (які якості особистості майбутнього фахівця планується розвинути, в чому переконати, що стимулювати, які практичні підходи сформувати тощо). Крім цього, вказується кількість учасників та характеризуються стадії (етапи) проведення гри.
2. Функції учасників гри. У цьому розділі необхідно чітко вказати загальну мету ігрового колективу, дати характеристику структури гри, визначити ролі учасників заняття та їх функції на кожному етапі. Розробити функціональні обов’язки арбітра гри – ведучого заняття. Також тут слід вказати правила гри, які можуть бути обов’язковими для всіх учасників (жорсткі), рекомендовані (гнучкі, коли діяльність гравців обмежується певними межами) та вільні (гра, фактично, без правил).
3. Система стимулювання. Тут необхідно охарактеризувати способи та критерії оцінювання рішень учасників гри, передбачити заохочення їх активної участі. Слід детально описати, за що і в якій мірі на учасника ігрового заняття може бути накладене стягнення, а також правила визначення підсумкових результатів.
4. Вихідні дані. У цьому розділі необхідно описати всі вихідні дані, якими користуються учасники гри на кожному етапі заняття, розробити бланки документів, визначити нормативну літературу тощо.
5. Процес гри. Тут необхідно докладно розкрити основні стадії і етапи проведення гри. Найчастіше виокремлюють три стадії проведення гри: підготовча – основна – заключна. Важливо у цьому розділі вказати форми взаємодії гравців у процесі заняття : усна, коли гравці повідомляють один одному свої рішення ситуацій вслух; письмова, коли учасники гри передають один одному певні документи; за допомогою технічних засобів. Сюди ж включають і перелік виробничо-технологічних чи організаційних ситуацій, їх зміст, послідовність і умови розв’язку в перебігу заняття. Тут же вказується регламент проведення гри, графік проходження етапів та стадій, деякі інші дані.
6. Інструкція учасникам гри. У цьому розділі з кожної ігрової ролі вказуються ігрові цілі та способи їх досягнення. В інструкціях даються всі необхідні правові і соціальні характеристики посадових осіб, які приймають участь у грі, їх права і обов’язки. Для арбітрів гри необхідно підготувати сюжети ситуацій, що вносять складнощі чи колізії в перебіг заняття (випадкові ситуації), а також інструкцію про способи обліку, аналізу та демонстрації всім учасникам результатів гри.
7. Можливі ускладнення і удосконалення гри. Слід передбачити шляхи удосконалення навчальної ділової гри, змоделювати більш складні ситуації і умови її проведення щоб мати можливість гнучко застосовувати цей ефективний метод в аудиторіях з різними пізнавальними можливостями учасників.
8. Додатки. В додатках до методичних вказівок проведення навчальної ділової гри наводяться форми всіх документів, що застосовуються у процесі заняття, методи розрахунків, табличні матеріали тощо.
Як прогресивний метод навчання ділова гра органічно вписується в програму будь-якої дисципліни. Застосовується викладачами при проведенні семінарських занять.
Такий метод незамінний для розвитку активності студентів, саморегуляції, уміння відстоювати свої погляди, аргументовано спростовувати неправильні думки інших. Одночасно розширюється загальноосвітній світогляд студентів.
Наприкінець зазначимо, що навчальна ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування, імітаційні вправи, аналіз ситуацій забезпечують ефективне формування продуктивної активності студентів, якщо на цих заняттях забезпечуються такі психолого-педагогічні умови:
• вiдбувається «пеpенесення» знань та вмінь студентiв, закріплюються здобуті знання та вивчається новий навчальний матеpiал;
• забезпечуються мiжпpедметнi зв'язки;
• у пpоцесi навчання викоpистовуються пеpедовi досягнення науки, технiки, технологiї;
• виpобничi ситуацiї, що iмiтуються на заняттi, хаpактеpизуються різнобічністю рішень (є проблемними);
• piзноманiтнiсть фоpм i видiв пiзнавальної дiяльностi студентiв на заняттi;
• установленi добpозичливi взаємини викладачiв i студентiв, сфоpмованi товариські взаємини у студентських гpупах;
• в аудитоpiї ствоpена спокiйна, дiлова атмосфеpа спiлкування з позитивним емоційним забарвленням;
• вiдбувається об'єктивне визнання та оцiнювання успiхiв викладачем та колегами.
5. Технології опрацювання дискусійних питань.
Займи позицію (власна думка)– метод, при якому студентам пропонуються питання, на які може бути дві відповіді «за» чи «проти». Кожен обирає власну позицію і при обговоренні відстоює її, доводячи достовірність своєї думки.
Цей метод допомагає проводити дискусію за спірною, суперечливою темою, надає можливість висловитися кожному, продемонструвати різні думки за темою, обґрунтувати свою позицію або перейти на іншу позицію в будь-який час, якщо вас переконали, та назвати більш переконливі аргументи.
Порядок проведення:
• викладач називаєу тему та пропонує вам висловити свою думку щодо досліджуваної теми;
• вам потрібно стати біля того плакату, який збігаєтьсяз вашою точкою зору;
• підготуйтеся до обґрунтування своєї позиції, чому саме її ви обрали;
• якщо після обговорення дискусійного питання ви змінили точку зору, то можете перейти до іншого плакату і пояснити причину свого переходу, а також назвати найбільш переконливу ідею або аргумент протилежної сторони.
Цей метод корисний на початку роботи з дискусійними питаннями та проблемами. Його можна використовувати на початку заняття для демонстрації розмаїття поглядів на проблему, що вивчатиметься, або після опанування студентами певною інформацією з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо її вирішення. Слід використовувати дві протилежні думки, які не мають одної (правильної) відповіді.
Розглядаючи протилежні позиції з дискусійної проблеми, студенти:
• знайомляться з альтернативними поглядами;
• прогнозують, які наслідки матимуть індивідуальні позиції політичні рішення для суспільства, для окремих людей;
• на практиці використовують уміння захищати власну позицію;
• вчаться вислуховувати інших;
• отримують додаткові знання з теми.
Метод «Акваріум»– ефективний метод розвитку вмінь ведення дискусії.
Після того, як викладач розподілив студентів на дві-чотири групи і запропонував завдання для виконання та необхідну інформацію, одна з групи сідає в центрі аудиторії, утворивши коло.
Учасники та учасниці цієї групи починають обговорювати запропоновану викладачем проблему. Усі інші студенти мовчки спостерігають за обговоренням. Групі, що працює, для виконання завдання, необхідно: прочитати вголос ситуацію; обговорити її в групі, використовуючи метод дискусії; дійти спільного рішення.
На цю роботу групі дається 3-5хв. Усі інші студенти групи повинні тільки слухати, невтручаючись у хід обговорення, спостерігають, чи відбувається дискусія за визначеними правилами. Після закінчення часу группа займає свої місця, а викладач ставить до аудиторії запитання:
– Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?
– Чи була ця думка достатньо аргументована, доведена?
– Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?
Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група і обговорює наступну ситуацію (проблему). Усі групи по черзі мають побувати в «Акваріумі», і результати роботи кожної з них мають бути обговорені в аудиторії.
Дискусія–це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення студентів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.
Тема оголошується заздалегідь, щоб студенти змогли підготуватись до обговорення; попрацювати з літературою, довідниками, підготувати собі нотатки.
У процесі дискусії викладач стежить, щоб обговорення не виходило за межі проблеми, спрямовує роботу в потрібне русло, не дозволяє дискусію перетворювати у суперечку.
Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності. Вона сприяє розвитку критичного мислення студентів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговореної проблеми.
У процесі підготовки викладач заготовляє на кожну групу листок оцінювання роботи її учасників. Кожен зі спостерігачів, отримує листок індивідуального оцінювання свого учасника дискусії. У них записується вид діяльності, за який можна давати заохочувальні та штрафні бали. Він може бути поданий у вигляді таблиці.
| № з/п | Вид діяльності | Кількість балів | Прізвище |
| Визначення позиції учасника дискусії | + 2 бали | ||
| Формування сутнісного зауваження | + 1 бал | ||
| Використання аргументів та джерел інформації | + 2 бали | ||
| Залучення до дискусії інших учасників | + 1 бал | ||
| Наведення уточнювальних питань зметою подальшого розвитку дискусії | + 1 бал | ||
| Виявлення протиріччя в аналізі явища | + 2 бали | ||
| Пасивність у дискусії | - 1 бал | ||
| Перебивання інших учасників | - 1 бал | ||
| Намагання говорити тільки самому | - 1 бал | ||
| Приниження інших учасників | - 1бал | ||
| Загальна кількість балів | = |
Дебати – організований процес формулювання і захисту своїх позицій двома чи більше учасниками стосовно конкретної проблеми. Мета дебатів – всебічно розглянути і обговорити проблему, обстоюючи різні точки зору.
Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи питання, наприклад, «СНІД – це біда чи провина людства?» Учасникам пропонується зайняти певну позицію з цієї проблеми.
Відтак протягом визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і обирають спікера, який виступатиме від імені групи. Спікери обмінюються промовами, а після цього кожній команді надається можливість спростувати аргументи опонентів. Для організації дебатів важливо дотримуватися таких рекомендацій:
• дозвольте учасникам обрати позицію на власний розсуд;
• якщо у однієї позиції забагато прихильників, попросіть бажаючих відстоювати протилежну точку зору або стати суддями;
• дайте учасникам час і можливість для вивчення проблеми. Підготуйте для цього інформаційні матеріали;
• поясніть правила проведення дебатів;
• під час дебатів уважно стежте, щоб жоден з учасників не домінував, намагаючись виступити за рахунок часу іншого;
• стежте, щоб дебати не виходили за межі заданої теми;
• після закінчення дебатів підведіть підсумки, пояснивши, що аргументи обох сторін зробили однаковий внесок у розкриття проблеми.
Цінність цього методу в тому, що правильно організовані дебати дають змогу не лише всебічно розглянути проблему, ознайомитися з аргументами її прихильників і противників, а й навчитися вести дискусію і відстоювати власну позицію з повагою до опонента.
Дебати розвивають життєві навички самоконтролю, критичного мислення, толерантності, адвокації та упевненого відстоювання своєї позиції.
Вибір методу залежить від навчальної дисципліни і конкретної теми.
Аналіз успішності студентів показує, що інтерактивні технології не тільки викликають інтерес до навчання, але й підвищують рівень знань.
У навчальному процесі використовують як окремі елементи технологій, так і кілька методів у сукупності. Повністю змінити загальновідомі традиційні технології навчання на інтерактивні було б нерозумно. Та якщо ми хочемо навчити всіх, враховуючи особистість студента з його потребами, інтересами та життєвими проблемами, ми повинні вносити зміни в навчальний процес.
Наше завдання не лише передати готові знання, а й забезпечити розвиток і саморозвиток особистості студента, активізувати його творчі можливості в навчанні.
Перевірте свої знання
1. Залежно від мети заняття та форм організації навчальної діяльності студентів інтерактивні технології розподіляються на чотири групи. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх:
1) інтерактивні технології кооперативного навчання;
2) інтерактивні технології колективно-групового навчання;
3) технології ситуативного моделювання;
4) технології опрацювання дискусійних питань;
а) імітаційні ігри-тренінги; рольові ігри; ділові ігри;
б) робота в парах; два, чотири, всі разом; синтез думок; пошук інформації; коло ідей;
в) займи позицію; акваріум; дискусія; дебати;
г) мікрофон; мозковий штурм; аналіз ситуацій; дерево рішень; аукціон; кейс-метод.
2. На початку технології «Синтез думок» студенти розподіляють ролі, що будуть виконувати під час групової роботи. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх:
1) керівник групи;
2) секретар;
3) експерт;
4) доповідач;
а) веде записи думок кожного члена групи; стежить за часом;
б) висловлює думку групи; доповідає про результати роботи групи.;
в) оцінює результати роботи; за необхідності вносить корективи;
г) зачитує групі завдання (методичні вказівки до практичної роботи); організовує порядок виконання; надає слово кожному учаснику групи; заохочує групу до роботи; висловлює думку групи; підводить підсумки виконаної роботи.
3. Зазначте для кожної з наведених форм навчання її основне призначення. Установити відповідність між парами літер та цифр, узгодивши їх:
1) виробничо-технологічна практика;
2) навчальна ділова гра;
3) лабораторне заняття;
4) практичне заняття;
а) сформувати у студентів вміння і навички практичного застосування теоретичних положень шляхом індивідуального виконання завдань;
б) оволодіння студентами практичними уміннями і навичками роботи з устаткуванням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень;
в) сформувати у студентів уміння і навички виконувати трудові і виробничі процеси в цілому, набути досвіду роботи на виробництві;
г) навчити студентів самостійно приймати рішення в умовах змодельованих виробничо-технологічних ситуацій;
4. Укажіть, у якій послідовності проводиться ігрове заняття з аналізу виробничих ситуацій:
1) рішення завдань, оформлення письмових звітів;
2) аналіз рішень, підведення підсумків заняття;
3) передавання матеріалів арбітру, обговорення рішень, висновок арбітра, виявлення переможців;
4) взаємне рецензування;
5) розподіл групи на ланки, вибір ланкових;
6) інструктаж.
Контрольний тест
1. Підготовка та проведення навчальної ділової гри.
2. Особливості проведення заняття з розігрування ролей.
3. Характеристика заняття з ігрового проектування.
4. Підготовка та проведення заняття з аналізу виробничих ситуацій.
5. Особливості проведення заняття з імітаційних вправ.