Оцінка, склад і структура оборотних засобів
Оборотні засоби аграрних підприємств, залежно від ролі й участі у виробництві, поділяються на оборотні фонди та фонди обігу (рис. 8.1).
Оборотні фонди - це предмети праці, виражені у вартісній формі. Залежно від участі у виробництві вони поділяються на виробничі запаси і незавершене виробництво.
До виробничих запасів належать усі предмети праці, які ще не введені в стадію виробничого споживання. Вони є сільсько-
Рис, 8.1. Склад оборотних засобів аграрних підприємств
господарського та промислового походження. Виробничі запаси сільськогосподарського походження - це сировина для промислової переробки (овочі, картопля тощо), корми, насіння, садівний матеріал, органічні добрива, підстилка, доросла птиця, молодняк тварин і тварини на відгодівлі.
Суперечливим поки що залишається питання, куди доцільніше віднести молодняк тварин і тварин на відгодівлі - до виробничих запасів чи до незавершеного виробництва.
До виробничих запасів промислового походження належать нафтопродукти, мінеральні добрива, отрутохімікати, запасні частини та ін.
Незавершене виробництво охоплює частину оборотних фондів, яка вже спожита в процесі виробництва, але готової продукції ще не має. Вони перебувають на стадії виробництва і забезпечують його безперервність. Незавершене виробництво має місце в рослинництві, тваринництві, переробних і допоміжних виробництвах. До незавершеного виробництва в рослинництві вводять витрати на лущення стерні й підняття зябу, вартість внесених восени добрив і витрати, пов'язані з їх унесенням під урожай майбутнього року, витрати на насіння та посів озимих і под. До незавершеного виробництва у тваринництві належать витрати: вартість малька зарибнених ставів, вартість яєць, закладених в інкубатор за два тижні до початку нового року, вартість меду і цукру на підгодівлю бджіл у зимовий період. У промислових і підсобних виробництвах уводять вартість і витрати на перероблення сировини, що перебуває в процесі виробництва, витрати на незакінчений ремонт техніки.
Фонди обігу не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Вони обслуговують і є його результатом. До фондів обігу відносять готову до реалізації товарну продукцію, грошові кошти, розрахунки з дебіторами і засоби на рахунках у банку та розрахункових рахунках, кошти, необхідні для придбання сировини і матеріалів і на оплату праці, а також гроші в касі.
Готова продукція - це продукція, яка є результатом господарської діяльності аграрних підприємств і призначена для реалізації різним споживачам і за різними каналами, а також для продажу та видачі в рахунок оплати праці працівникам підприємств, використання у громадському харчуванні й дитячих закладах.
Грошові кошти можуть перебувати на розрахункових рахунках у банках, готівкою в касах, а також надані для короткотермінового користування працівникам аграрних підприємств.
Оскільки до виробничих засобів належить велика частина різноманітних елементів, то доцільно визначати їх структуру. Вона виражає відсоткове співвідношення окремих елементів і загальної суми їх вартості. На структуру оборотних засобів істотно впливає виробничий напрям, рівень інтенсивності та ступінь розвитку економіки аграрних підприємств. Найбільша частка (близько 55-60 %) припадає на оборотні фонди, а на фонди обігу - близько 25 %. У складі оборотних фондів, як засвідчує аналіз, найбільшу питому вагу мають виробничі запаси. Достатньо високою вона є у підприємств, які виробляють продукцію скотарства і свинарства, де високий рівень концентрації виробництва.
Оборотні засоби аграрних підприємств постійно перебувають у русі. Вони здійснюють кругообіг за певний проміжок часу, проходячи три стадії (рис. 8.2).
Рис. 8.2. Стадії кругообігу оборотних засобів
На першій стадії підприємство на грошові кошти купує необхідні для виробничої діяльності предмети праці: сировину, матеріали, добрива тощо, створює виробничі запаси та спрямовує їх у виробництво. На другій стадії вони використовуються у процесі виробництва, змінюють натурально-речову форму і переносять свою вартість на новостворений продукт. Процес перетворення виробничих запасів і форму затрат на готову продукцію означає участь оборотних засобів безпосередньо у виробничому процесі. Натретій стадії продукція, вироблена підприємством, реалізовується й оборотні засоби набувають форми грошових коштів. У сфері обміну оборотні засоби змінюють свою товарну форму на грошову.
Оборотні засоби перебувають одночасно на кожній із стадій обороту. Якщо одна частина оборотних засобів вступає у виробництво у вигляді виробничих запасів, то друга виходить із нього у вигляді готової продукції, а третя реалізується, вступаючи в стадію обігу і перетворюючись на грошову форму.
Отже, рух оборотних фондів відбувається й охоплює стадії постачання, виробництва та реалізації. І чим швидше оборотні засоби будуть переходити із однієї стадії в іншу, тим швидше завершиться процес обороту і тим меншу суму оборотних засобів потрібно для забезпечення виробництва та реалізації продукції.
У зв'язку з цим дуже важливим є управління оборотними засобами, яке повинно забезпечити безперервність процесу виробництва і реалізації продукції з найменшою кількістю оборотних засобів. Це означає, що оборотні засоби підприємств повинні бути розподілені на всіх стадіях кругообігу в необхідній формі й у мінімальному, але достатньому обсязі. За сучасних умов, коли підприємства перебувають на повному самофінансуванні, визначення раціональної потреби в оборотних засобах відіграє дуже важливу роль. Процес визначення економічно обґрунтованих обсягів оборотних засобів, потрібних для ефективної роботи підприємств, називається нормуванням оборотних засобів.
Нормування оборотних засобів - це визначення певних сум, необхідних для утворення постійних мінімальних і водночас достатніх запасів матеріальних цінностей, які не зменшать залишки незавершеного виробництва й інших оборотних засобів. Нормування оборотних засобів дає змогу виявити внутрішні резерви, скоротити тривалість виробничого циклу і швидше реалізувати готову продукцію. Для цього використовують норми оборотних засобів, котрі характеризують мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей на підприємстві й визначаються в днях запасу.
За джерелами походження оборотні засоби поділяють на власні та позичкові.
Власні оборотні засоби - це засоби, що постійно е в розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів, частина виробленої продукції (зерна, картоплі й інших сільськогосподарських культур), а також продукція тваринництва (приплід, молоко), які залучаються у виробничий процес на заміну спожитих. Вони оцінюються за собівартістю виробництва в цьому підприємстві.
До позичкових, або покупних, оборотних засобів належать мінеральні добрива, отрутохімікати, паливно-мастильні матеріали, запасні частини, будівельні матеріали, придбані за власні кошти або використані кредити.
8. Основні фонди.
В процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори:
? засоби праці;
? робоча сила;
? предмети праці.
Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять матеріальний зміст виробничих фондів підприємства. У свою чергу, виробничі фонди — це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно різняться.
Засоби праці беруть участь в утворенні продукту протягом ряду виробничих циклів. При цьому вони втрачають лише частку загальної вартості, зберігаючи споживну вартість та речову форму.
На відміну від засобів праці предмети праці за один виробничий цикл втрачаються повністю.
Іншими словами, засоби праці — це різні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо, тобто це засоби, за допомогою яких виготовляють продукцію і надають послуги.
Предмети праці — це все те, до чого докладається людська праця, що полягає в обробці сировини, матеріалів у процесі виробництва з метою пристосування їх до особистого і виробничого споживання. Це все те, з чого виготовляється продукція (вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки та ін.).
Засоби праці відбиваються в основних фондах підприємства, а предмети праці — в оборотних. Проте слід зазначити, що засоби праці та предмети праці стають виробничими фондами підприємства лише тоді, коли беруть участь в утворенні вартості продукції. Отже, засоби виробництва складаються із засобів та предметів праці, а виробничі фонди — з основних і оборотних фондів.
Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами.
Основну класифікацію виробничих фондів підприємства наведено на мал. 2.1.
Усі основні фонди підприємства поділяються на дві групи:
? невиробничого призначення;
? виробничі.
Кожна організація чи підприємство при створенні наділяються необхідними виробничими фондами, що з розвитком підприємства чи організації поповнюються та оновлюються.
До основних фондів невиробничого призначення належать ті, що не беруть участі у процесі виробництва, але забезпечують його нормальне функціонування, задовольняють побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, що належать до соціальних умов виробництва, зокрема:
• житлово–комунальні приміщення;
• побутові, спортивні приміщення;
• будинки та устаткування медичного призначення;
• дитячі дошкільні заклади;
• багаторічні насадження та ін.
Усі ці заклади, приміщення, будинки є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли перебувають на балансі підприємства, і саме підприємство відповідає за їх утримання, експлуатацію і ремонт.
До основних виробничих фондів належать ті, що беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95–98% загальної вартості основних фондів підприємства.
Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів.
Відношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів:
• виробничо–технологічних особливостей підприємства;
• науково–технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
• ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
• вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
• територіального розміщення підприємства та ін.
Звичайно, громадськості не байдуже, яким є співвідношення між різними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, або у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. З одного боку, здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної частини основних фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами. Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально–технічної бази, має галузевий характер. Залежно від належності до певної галузі народного господарства підприємство матиме різну питому вагу засобів, які відносять до активної чи пасивної частини. Наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60–70%; будинки, споруди та передавальні пристрої — 20—25%; силові, робочі машини та устаткування — 3–5%; тоді як в інших галузях народного господарства питома вага транспортних засобів становить 2—4% загальної вартості основних виробничих фондів.
За сукупністю промислових підприємств України в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів останніми роками коливалась у межах: будівель і споруд — 45–47%; машин і устаткування — 40–42%; транспортних засобів — 2,5–3%.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" застосовують групову класифікацію, що охоплює засоби праці аналогічного виробничо–технологічного призначення з приблизно однаковим терміном експлуатації. Наведемо видову класифікацію основних виробничих фондів підприємства, що використовується в системах бухгалтерського обліку та статистики:
I. Будівлі, до яких належать будинки, зайняті цехами, майстернями, складами, адміністративні корпуси та ін.
II. Споруди, до яких належать мости, естакади, шляхи, шляхові споруди, погреби, споруди для зберігання сировини, заправні колонки, водонапірні башти та ін.
III. Передавальні пристрої (електромережі, лінії електропередач, сигналізація, системи зв'язку, водопроводи, газопроводи виробничого призначення та ін.).
IV. Силові машини та устаткування (підйомні крани, транспортери, механізми, вимірювальне і регулювальне устаткування та ін.).
V. Транспортні засоби, до яких належать рухомий склад, тягачі, контейнери, платформи, вагони та ін.).
VI. Інструменти, термін використання яких щонайменше один рік, а вартість регулюється законодавчо залежно від кількості неоподатковуваних мінімумів.
VII. Виробничий інвентар (пристосування, підставки, шафи для зберігання продукції та ін.).
VIII. Господарський інвентар (меблі, офісне устаткування, факси, телефони, комп'ютери та ін.).
IX. Робоча і продуктивна худоба.
X. Багаторічні насадження.
XI. Капітальні витрати на покращання та рекультивацію земель.
XII. Інші основні виробничі фонди.
10. Фактори впливу на трудові ресурси.
На всі категорії, які стосуються ефективності праці може бути поширена єдина структура факторів, об’єднаних у наступні групи: науково-технічні, організаційні, структурні і соціальні. Кожна група факторів впливає на використання ресурсів, що, у свою чергу, поєднуються в наступні групи: трудові, природні, матеріальні, технічні і фінансові. Безпосередній вплив факторів ефективності праці на використання ресурсів здійснюється на підприємстві з врахуванням зовнішнього (інституціонального) впливу на регіональному, галузевому і загальнодержавному рівнях. Взаємозв'язок факторів ефективності праці з використовуваними ресурсами і рівнями впливу на них схематично показано на рис. 11.2.
Науково-технічні фактори відіграють вирішальну роль у забезпеченні конкурентноздатності продукції і створення матеріально-технічної бази ефективності праці. При цьому ведуче місце серед цієї групи факторів займає технологія як сполучна ланка між людиною і використовуваними предметами, засобами і мікроекологією праці.
Організаційні фактори відіграють синтезуючу, координуючу роль у комплексному використанні усіх факторів ефективності праці. Сутність і зміст поняття організації визначається його двояким змістом: як процес створення системи і як сама система в процесі функціонування. У даному випадку мова йде про створення і функціонування систем: взаємодії людини з предметами і
засобами праці; взаємодії людей у процесі спільної праці; виконання трудових, виробничих і господарських функцій у всіх сферах діяльності; побудови організаційних структур; формування ефективного використання трудових і матеріально-речових ресурсів.
Структурні фактори - це зміни виробничої програми за обсягом продукції і складом (номенклатурою і якістю), що приводять до зміни співвідношень між різними видами продукції, тобто до структурних зрушень у виробництві. Ці зміни пов'язані з скороченням попиту на одні види продукції і зростанням попиту на інші. При цьому зміни можуть носити локальний характер, стосуватися окремого підрозділу, або загальний характер, коли мова йде, наприклад, про конверсію, що вимагає перебудови роботи всього підприємства. У цьому випадку структурні зміни в період їхнього здійснення впливають на ефективність праці і господарської діяльності підприємства.
Соціальні фактори відображають три найважливіші характеристики: якісний рівень персоналу, відношення працівників до праці, соціальні умови праці.
12. Фактори впливу на основні фонди.
Основними факторами, які впливають на структуру основних засобів будь-якого підприємства є рівень автоматизації та механізації, спеціалізації та кооперування тощо. Кожний фактор по-різному впливає на структуру основних засобів. Поліпшити структуру основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації діючого обладнання; встановлення нового (інноваційного) обладнання; ефективнішого використання виробничих приміщень; встановленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого та малоефективного устаткування тощо.
Джерелами інформації для аналізу складу та структури основних засобів є П(с)БО 7 "Основні засоби" [11], де визначаються методологічні засади формування інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні
Оцінка ефективності використання основних засобів полягає у:
• вивченні обсягів, складу, структури та руху основних фондів;
• оцінки технічного стану основних фондів, темпів їх оновлення та технічного вдосконалення;
• аналізі узагальнюючих показників використання основних засобів, а також факторів, які визначають ці показники;
• визначенні впливу використання основних засобів на обсяг дохідних операцій підприємства;
• виявленні резервів підвищення ефективності використання основних засобів.
11. Фактори впливу на оборотні фонди.
В сучасній економічній теорії та практиці існує багато різних підходів до визначення економічної сутності оборотного капіталу та зустрічаються різні поняття пов`язані з ним. Це такі, як оборотні активи, оборотні кошти, оборотні засоби, чистий оборотний капітал, брутто-оборотний капітал, короткострокові активи, поточні активи.
Поняття “оборотний капітал” та “оборотні активи” ототожнюються багатьма економістами і використовуються як синоніми.
Деякі автори ототожнюють оборотні активи з оборотними коштами [1, 7, 14]. Ми вважаємо, що оборотні активи ширше поняття оборотних коштів. Оскільки загальноприйнятий поділ оборотних коштів на оборотні фонди та фонди обігу не враховує такої складової господарських засобів підприємства як короткострокові фінансові вкладення. Так, науковці [8, 11] до оборотних активів відносять грошові кошти, короткострокові фінансові інвестиції, рахунки до отримання, запаси сировини та готової продукції.
Одним з критеріїв ефективності використання оборотних коштів є величина оборотних коштів, яка залежить від:
- оборотності поточних активів (швидкість обороту окремих елементів поточних активів);
- структури оборотних коштів (яка частина поточних активів фінансується за рахунок власних коштів і яким чином ресурси розподілені в операційному циклі).
Аналіз стану оборотних коштів (загальної величини й розмірів окремих поточних активів), а також показників оборотності дозволяє:
• оцінити ефективність використання ресурсів в оперативній діяльності підприємства;
• визначити ліквідність балансу підприємства, тобто можливість вчасно погасити короткострокові зобов'язання;
• з'ясувати, у що вкладаються власні оборотні кошти підприємства протягом фінансового циклу з метою оцінки локального надлишку чи нестачі окремих видів оборотних коштів.
Величина й структура поточних активів повинна відповідати потребам підприємства, що відбиті в бюджеті.
Одним із загальних критеріїв ефективності використання оборотних коштів є наступний:
Поточні активи повинні бути мінімальні, але достатні для успішної й безперебійної роботи підприємства.
Структура оборотних коштів - це пропорції розподілу ресурсів між окремими елементами поточних активів.
Структура оборотних коштів відбиває, зокрема, специфіку операційного циклу.
Структура оборотних коштів показує також, яка частина поточних активів фінансується за рахунок власних коштів і довгострокових кредитів, а яка - за рахунок позикових, включаючи короткострокові кредити банків.
Величина й структура власних оборотних коштів може відбивати тривалість і особливості фінансового циклу, а також ряд інших факторів.
13 Показники земельних ресурсів.
Таблиця 7 Показники економічної ефективності використання землі
| показники | |||
| Обсяг валової і товарної продукції сільського господарства або рослинництва в розрахунку на одиницю земельної площі | 1104,9 | 954,2 | 1103,6 |
| Валовий дохід у розрахунку на одиницю земельної площі | 78,5 | 311,9 | |
| Прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції на одиницю земельної площі | 78,5 | 311,9 | |
| Чистий дохід на одиницю земельної площі | 163,5 | 354,2 | 553,4 |
| Виробництво зерна на 100 га ріллі, ц | 896,91 | 1357,9 | 1244,4 |
| Виробництво цукрових буряків на 100 га ріллі, ц | 725,42 | 731,87 | 1095,1 |
| Виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь, ц | 136,93 | 196,91 | 165,72 |
| Виробництво м'яса великої рогатої худоби та овець у живій масі на 100 га сільськогосподарських угідь, ц | 6,83 | 8,24 | 6,92 |
| Виробництво вовни на 100 га сільськогосподарських угідь, ц | 0,18 | 0,17 | 0,18 |
| Виробництво м'яса свиней у живій масі на 100 га ріллі, ц | 1,05 | 0,66 | 0,78 |
14. Показники трудових ресурсів.
Основне завдання у сфері трудової діяльності - ефективніше використання трудових ресурсів із одночасним забезпеченням збільшення обсягів виробництва продукції та рівномірним залученням ресурсів упродовж року.
Щоб забезпечити раціональне використання робочої сили аграрних підприємств, необхідно обчислити потребу в ній для виконання всіх робіт і скласти баланс трудових ресурсів, в якому передбачити найповніше залучення працездатних до виробництва і переміщення їх в інші галузі.
Баланс трудових ресурсів - це відображення потреби в робочій силі й можливості її покриття. Потребу в трудових ресурсах обчислюють розрахунково-нормативним способом, а штатний розклад визначає чисельність адмінуправлінського персоналу.
Баланс праці є невід'ємною частиною перспективного та поточного планування виробництва і дає змогу встановити нестачу Й надлишок робочої сили за рік загалом і за місяцями зокрема.
Мета складання балансу:
- максимальне залучення трудових ресурсів у виробництво;
- раціональне використання їх упродовж року;
- максимальне зниження сезонності у використанні трудових ресурсів;
- виявлення можливості переміщення в інші галузі або залучення додатково трудових ресурсів у аграрне виробництво.
Розрахунковий баланс трудових ресурсів дає змогу визначити річний запас праці, який визначають множенням кількості працюючих на потенційно-можливий робочий час у році:
де N - кількість постійних працівників підприємства; 270 - кількість робочих днів у році; 7 - тривалість робочого дня, год.
Рівень використання трудових ресурсів аграрних підприємств характеризується низкою показників.
Коефіцієнт використання трудових ресурсів:
Тривалість робочого дня працюючих обчислюють діленням відпрацьованих годин на кількість відпрацьованих днів. Показник відображає використання робочого дня. У сільському
господарстві тривалість робочого дня повинна бути не меншою 7 год, а робочого тижня - 41 год.
Коефіцієнт сезонності визначають відношенням числа відпрацьованого часу за місяцями до середньомісячної кількості.
Коефіцієнт розмаху сезонності визначається як частка від ділення людино-годин, відпрацьованих у місяці з максимальними затратами, на людино-години, відпрацьовані в місяці з мінімальними затратами.
У сільському господарстві, як уже згадувалося, дуже яскраво виявлені сезонність, нерівномірний режим роботи і затрат праці. Внаслідок сезонного характеру праці, спричиненого незбігом періоду виробництва із робочим періодом, трудові ресурси аграрних підприємств у зимові місяці використовуються на 35-40 % менше, ніж у найбільш напружений весняно-літній період. Це вимагає додаткових організаційних зусиль для забезпечення зайнятості населення та пом'якшення сезонності. Щоб розв'язати названу проблему, необхідно вдосконалити:
- фаховий і культурно-технічний рівень трудових ресурсів;
- організацію використання робочої сили, що неможливе без формування стабільних трудових колективів (за будь-якої форми власності), та закріплення кадрів;
- матеріально-технічну базу, залучення у виробництво нової техніки й індустріальної технології, досягнення біологічної науки, які в кінцевому підсумку змінюють співвідношення між живою та уречевленою працею і сам зміст сільськогосподарської праці, підвищують її привабливість, розширюють сферу прикладання кваліфікованої праці.
15. показники оборотних фондів.
Ефективність використання оборотних активів на підприємстві має важливе значення, оскільки справляє значний вплив на загальну ефективність всієї сукупності засобів, залучених підприємством. Це пояснюється тим, що тривалість обороту основних і оборотних засобів суттєво відрізняється через принципові відмінності за характером участі у виробничому процесі основних та оборотних фондів. Якщо перші неодноразово беруть участь у процесі виробництва, то оборотні фонди — один раз, повністю споживаючись у кожному його циклі. Оборот основних фондів вимірюється роками, водночас як оборотні фонди і фонди обігу протягом року здійснюють, як правило, декілька оборотів. Отже, оборотні активи, що обслуговують оборот оборотних фондів і фондів обігу, багато в чому визначають загальні темпи і ефективність виробництва.
В системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних активів.
Ефективність використання оборотних коштів не можна виміряти за допомогою одного показника. Для цього необхідна система показників, найважливішим з яких є швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.
де О — термін обертання оборотних коштів (днів);
С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн);
Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);
Р — обсяг реалізованої продукції (грн).
Цей показник водночас відображає обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період і ефективність використання матеріальних засобів і коштів.
Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і до окремих їх статей.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання (Ко), який визначається за формулою
де Р — обсяг реалізованої продукції (грн);
С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн).
Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються.