Методи анкетування та інтерв’ювання у емпіричних соціологічних дослідженнях сфери освіти
Анкетування у дослідженнях процесу освіти застосовується для збору інформації про соціальні виміри масових соціальних явищ: ефективності форм організації навчання і дозвілля, мотивів навчання, ступеня задоволення умовами навчання, стану соціально-психологічного клімату у навчальних групах та ін. Ефективність анкетування залежить від виконання вимог до анкети і анкетера. Анкети повинні містити мінімальну необхідну кількість чітко і однозначно сформульованих питань, що ускладнюються від початку до середини і що спрощуються від середини до кінця. Форма питань має бути привабливою і збуджувати зацікавленість у опитуваних. Головними серед вимог до анкетера є:
— сумлінність, старанність, компетентність у досліджуваній проблематиці;
— організаторські здібності, що дозволяють створити оптимальні умови для проведення опитування;
— відкритість, що схиляє респондентів (анкетованих) до співпраці;
— комунікабельність і висока культура спілкування, уміння створити відчуття довіри під час опитування.
До переваг анкетування відносять можливість отримання значного обсягу емпіричної інформації у короткий термін, а також її анонімність, до вад — неможливість проконтролювати ситуацію відповіді на питання, його самостійність і повноту. Крім того, цей метод дуже залежить від віку учнів, їх внутрігрупових відносин, взаємин учнів з педагогами, мікроклімату у учбовому закладі.
Здолати вказані недоліки допомагає метод інтерв’ю, коли інформація про досліджуваний об'єкт з’являється у процесі особистого спілкування з респондентом за спеціально сформованим запитальником. Ефективність цього методу повністю залежить від якостей інтерв'юера, його спеціальних знань, психологічного такту і здатності вести бесіду, від продуманості питань і їх формулювань, що схиляють респондента до відвертості, від уміння відокремлювати у відповідях цінну для дослідження інформацію.
До переваг інтерв'ю відносять можливість уточнювати відповіді, коригуючи зміст і послідовність запитань, уловлювати емоційне забарвлення, підтексти відповідей, що дозволяє отримувати глибшу і повнішу інформацію. До недоліків можна віднести високі вимоги до інтерв’юера і значний суб'єктивний вплив його на інтерпретацію відповідей.
Одними із сучасних видів інтерв'ю є сфокусовані групові інтерв'ю, що з’явилися у США ближче до середини XX століття. Сфокусовані групові інтерв’ю є дискусією індивідів з метою отримання інформації про їх очікування, відображені у їх індивідуальному соціальному досвіді, який стосується досліджуваної проблеми.
Цей метод дослідження відрізняється, у першу чергу, дискусійним характером, що надає йому гнучкості, стимулює розширення погляду на предмет дослідження. Сфокусований характер дискусії визначається попереднім повідомленням опитуваних про її тему, логіку і форму. Це допомагає сприймати думки учасників як у вербальному, так і в невербальному контексті дискусії, у процесі якої можливі їх зміна і корегування.
До того ж групова інтеракція, що виникає у процесі дискусії дозволяє дослідникові отримати інформацію не тільки про те, що люди думають з приводу досліджуваної проблеми, але і чому вони так думають. Вимога ведучого підкріплювати висловлювання фактами із соціального досвіду досліджуваних надає судженням аргументований характер і дає можливість судити про їх мотивацію. Ця особливість сфокусованого групового інтерв'ю, стала підґрунтям для його широкого застосування у маркетингових дослідженнях. У той же час переваги цього методу цілком придатні для групових інтерв'ю з сім'єю, групою учнів, у неформальній групі.
До недоліків даного методу, як і усякого групового опитування, відносять можливість спотворення інформації у результаті дії феномену групової свідомості. Йдеться про прагнення опитуваних в загальній аудиторії у своїх відповідях виглядати "як усі". Дослідники відмічають, що подібного недоліку позбавлені такі специфічні для навчального закладу методи з'ясування думки групи, як твори на задану тему, письмово викладені оцінки-рецензії на літературні твори, публікації преси і тощо. У західних навчальних закладах широко практикується "автобіографічний" метод — опис соціально значущих подій учнями або студентами. Проведення кількох подібних вимірів за період навчання дозволяє сформувати як групові, так і індивідуальні "соціальні портрети", виявити тенденції зміни підходів у оцінці значущості окремих фактів і подій на різних рівнях отримуваних знань.
Експертне опитування припускає використання у значенні опитуваних найкомпетентніших осіб (експертів) із досліджуваної проблеми. Застосовується цей метод, коли необхідно скласти прогноз тенденцій розвитку соціально освітніх процесів у навчальному колективі, оцінити достовірність цих масових опитувань або провести атестацію працівників освіти. Метод передбачає такі способи підбору експертів :
1. На основі атестації.
2. Експериментальний підбір за допомогою тестів (перевірка ефективності виконання ролі експерта).
3. Самовизначення (запрошення висловитися з проблеми, звернене до аудиторії).
4. Перманентний підбір (рекомендація інших експертів).
5. За об'єктивними даними (посада, стаж, освіта і його професійна спрямованість тощо.).
Серед видів експертного опитування вирізняють анкетування і інтерв'ю, дискусії, ради, "мозкові атаки", ділові ігри.
При проведенні соціологічних досліджень іноді застосовуються і психологічні методи: тестування, соціометрія тощо. Соціометрія вдало доповнює метод спостереження у процесі бесід з учнями і дозволяє скоректувати ефекти так званої "переломної свідомості", що полягають у недооцінці себе "лідерами" і переоцінці своїх переваг "знедоленими".
Своєрідність соціометричного методу визначається його спрямованістю. Полягає вона у опитуванні членів тієї чи тієї групи з метою виявлення соціально-психологічні взаємин у ній. Шляхом непрямих запитань виясняють, яким авторитетом, повагою у ній користуються її члени. Встановлюючи, хто і в якій мірі симпатичний (від дуже до несимпатичний), кожному з членів групи складають кількісний ряд відносин до усіх інших. Зазвичай визначають рівні переваги вибору для різних видів діяльності (навчання, відпочинок, робота тощо) і складають соціометричну матрицю — таблицю кількості і адрес вибору кожного кожним.
Серед переваг соціометричного методу дослідники-практики у сфері освіти і виховання відзначають можливість:
— наочно розкрити структуру внутрі-колективних зв'язків і стосунків, визначити загальний рівень згуртованості і товариськості учнів, виявити окремі групування "маргіналів" і лідерів;
— порівняти формальний і істинний актив класу, групи, колективу;
— з'ясувавши привабливі для оточення риси лідера, визначити зміст цінностей, існуючих в групі, уточнити критерії соціально-психологічних переваг;
— виявити ступінь розбіжності думок учителів і учнів щодо одних і тих самих школярів. За даними дослідника Г. Гурової, збіг не перевищує 40%
— ефективної індивідуальної роботи, особливо з "важкими" або з "маргіналами";
— повторних досліджень, що дозволяють досліджувати розвиток колективу, динаміку зміни соціально-психологічного клімату у ньому.
Метод соціометрії має і практичну значущість: його можна використовувати для формування навчальних і трудових колективів, груп для відпочинку і творчих занять тощо.
Відзначаючи ці переваги, не слід забувати і про обмеження, пов'язані із недоліками методу. Головним серед них вважають те, що він лише фіксує, фотографує картину існуючих взаємин, не даючи при цьому матеріалу для їх причинного пояснення. З цим недоліком пов’язані деякі труднощі використання методу. Найперше, складно вичленувати показники для оцінки взаємин і критерії вибору. Соціометричні дані несуть у собі інформацію не тільки про існуючі, але і про бажані взаємини. До того ж при виборі відбувається кореляція рис як самого об'єкту вибору, так і того що вибирає.
Ще один продуктивний метод соціологічних досліджень — соціальний експеримент. Це метод збору інформації про характер і специфіку досліджень соціально-освітньої діяльності у зв'язку з дією заданих і керованих чинників. Його призначення — перевірити дієвість впроваджуваних форм і методів освіти, апробувати нові методи соціального управління навчально-виховними процесами, перевірити гіпотези соціологічних досліджень. У результаті отримують соціальну інформацію про зміни поведінки учнів під впливом різних чинників.
До переваг соціального експерименту відносять можливість повніше враховувати ступінь впливу чинників на об'єкт дослідження; точніше розрізняти дію окремих чинників, залишаючи незмінними інші; виділяти типові наслідки дії чинників за рахунок багаторазового повторення досвіду. Вказані переваги пов'язані з активним впливом дослідника на перебіг досліджуваних процесів.
Щодо дослідження процесу освіти то цей метод дуже часто реалізується у формі соціолого-педагогічного експерименту, провідною ознакою якого є зміна, що вноситься дослідником у соціальні аспекти практики освіти. За досить повної реалізації перетворюючого творчого потенціалу цього методу у ході його застосування може виникнути і бути вивченою нова реальна модель соціально-освітньої практики.
У дослідницько-педагогічній практиці виділяють такі основні види соціально-педагогічного експерименту : — власне соціолого-педагогічний експеримент, що досліджує впливи сукупності чинників суспільного життя і форм суспільних стосунків на освіту і виховання підростаючого покоління;
— психолого-педагогічний соціальний експеримент, що полягає у вивченні психічного розвитку дитини у динамічних соціальних умовах життя і, неоднакових, колективних зв'язках і стосунках;
— економіко-педагогічний експеримент, у якому вивчається дія змін форм економічного життя суспільства, матеріального забезпечення школи, позашкільних установ і організацій і їх вплив на виховання;
— правовий виховний експеримент, що виявляє соціальні і педагогічні причини злочинної поведінки підлітків, та вивчає вплив правової інформованості, різних форм виховання і правових установ на перевиховання.
Проведення кожного з названих видів експерименту пов’язане з певною множиною труднощів загального характеру. Найбільша з них пов'язана з неможливістю охопити контролем дію якого-небудь одного чинника через залежність освіти від дії багатьох чинників одночасно. Тому у дослідженнях доводиться звужувати кількість контрольованих змінних до декількох найважливіших, нехтуючи впливами інших, що знижує рівень достовірності дослідження. Не менш важливо не допустити ніяких шкідливих наслідків для учасників експерименту. Важко вирішується проблема неприродної поведінки людей, що беруть участь у експерименті. У той же час свідоме приховування участі дослідника у експерименті пов'язане із порушенням правових і етичних норм.
Ускладнюють проведення експерименту вимоги до чисельності досліджуваних груп, які не мають бути занадто великими для забезпечення глибини контролю за змінюваним чинником.
Серйозні складнощі з’являються під час зрівняння експериментальної і контрольної груп. Для їх подолання під час застосування методу парного вирівнювання таких груп Е. Пауер і Х. Вітмер (США) витратили на підбір двох груп по 375 чоловік з членів досліджуваних пар більше восьми місяців. Ці групи формувалися з неповнолітніх правопорушників (делінквентів) для перевірки ефективності окремих методів перевиховання. Уявлення про об'єм і складність виконаної роботи дає перелік шести основних параметрів, за якими формувалися пари : фізичне здоров'я, вік, рівень розвитку інтелекту, коефіцієнт емоційних проявів і внутрішньої напруги особи, ступінь вірогідності розвитку особистості убік делінквентної поведінка, сім'я підлітки і район, де він виріс.
Загальним застереженням для тих, хто проводить експеримент має бути усвідомлення, що недотримання рівня невтручання дослідника у досліджуваний процес може стати причиною серйозних деформацій картини дослідження, порушити природність перебігу процесу, що досліджується.
Відмітимо на закінчення, що ефективність розглянутих методів соціологічного дослідження значним чином визначається рівнем професіоналізму дослідників, а також комбінованим застосуванням методів, що найбільше відповідають меті і конкретним умовам його проведення.
Описані вище соціологічні методи що застосовуються у дослідженні сфери освіти не вичерпують усього їх багатоманіття. Деякі з них ще недостатньо описані у соціологічній літературі, інші поки що не пройшли належну апробацію. Треті недостатньо вирізнені у процесі проведення комплексних досліджень навчально-виховного процесу. У зв’язку із цим слід прислухатися до прогнозів соціологів щодо активнішого розвитку методики соціологічних досліджень сфери освіти на наступних етапах розвитку цієї науки.
Резюме
1. Соціологічні дослідження у сфері освіти є одним з найнадійніших і достовірних джерел соціальної інформації, використовуваної для управління цією сферою.
2. Відповідно до статусу соціології освіти у системі соціологічних знань, у ній проводяться як теоретичні так і конкретно-соціологічні дослідження сфери освіти, що дозволяє реалізувати евристичну, прогностичну і прикладну функції цієї науки.
3. Через складність і багатогранність об'єкта дослідження — сфери освіти — для отримання достовірної інформації слід використовувати усю сукупність соціологічних методів з урахуванням особливостей, визначених специфікою об'єкта і змістом основних напрямів дослідження, а також особливими вимогами до використання його методів.
4. Через функціональну єдність процесів виховання і освіти у рамках загального навчально-виховного процесу у учбових закладах доцільно у дослідженнях сфери освіти використовувати ці загальні методи, коректуючи їх відповідно до конкретних соціально-педагогічних ситуацій.
Серед різних видів дослідження найефективнішим для вивчення сфери освіти і виховання є комплексне соціолого-педагогічне дослідження. Поєднання у межах такого дослідження усієї сукупності соціологічних і педагогічних методів дослідження у комбінаціях, що найбільш відповідають меті і умовам дослідження за достатнього рівня професіоналізму дослідників складають обов'язковий набір вимог, що визначають результативність дослідження.
Питання для самоконтролю
1. Здійсніть порівняльний аналіз джерел соціальної інформації, що використовується для управління сферою освіти.
2. Проаналізуйте найважливіші на ваш погляд функції соціології освіти.
3. Поясніть основні чинники забезпечення достовірності соціологічної інформації про сферу освіти.
4. Розкрийте сутність комплексного соціолого-педагогічного дослідження навчально-виховного процесу.
Теми ІНДЗ
1. Взаємозв’язки соціології освіти із педагогікою та дидактикою.
2. Місце соціології освіти у системі соціологічного знання.
3. Особливості соціологічних досліджень сфери освіти.
4. Сутність соціолого-педагогічних досліджень.
5. Характеристики джерел соціологічної інформації що застосовується для управління у сфері освіти.
& Використана і рекомендована література
1. Б а т ы г и н Г. С. Обоснование научного вывода в прикладной социологии. — М.: Наука, 1986.
2. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических ис-следований. — М.: МГУ, 1988.
3. Гурова Р. Г. О методологиию и методах ииследования проблем воспитания. - М.: ВКШ, 1989.
4. Давыдов Г. П. Прикладная социология. — Минськ: Вышейшая школа, 1979. Как провести социологическое исследование: В помощь идеологическому активу / Под ред. М. Д.Горшкова и Ф.Э.Шереги. — М.: Политиздат, 1985.
5. Нечаев В. Я. Социология образования. — М.: Изд-во МГУ, 1992.
6. Ноель Э. Масовые опросы. — М.: Прогрес, 1978.
7. П а н і н а Н. В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій. — К.: Наукова думка, 1996.
8. Паніотто В. І. Якість соціологічної інформації. — К.: Наукова думка, 1986.
9. Практикум по социологии. — М.: Изд-во МГУ, 1992.
10. Робочая книга социолога. — М.: Наука, 1976.
11. Саганенко С. И. Надежность результатов социологического исследования. — Л.: Наука, 1983.
12. Социологическая информация в ЕОМ. — Л.: Наука, 1983.
13. Социологический справочник / Под общ. ред. В. И.Воловича. — К.: Полит-издат України, 1990.
14.Фиилиппов Ф. Р. Школа и социальное розвитие общества. — М.: Педагогика, 1990.
15. Чурилов Н. И. Проэктирование выборочного социологического исследования. — К.: Наукова думка, 1986.
16. Отрут В. А. Социологическое исследование. Методология, программа, методы. — М., 1987.