Програма соціологічного дослідження

Програма соціологічного дослідження — це науковий документ, що відтворює логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного (концептуального) осмислення проблеми до інструментарію конкретного емпіричного дослідження. Сутність програми визначена двома основними взаємозв’язаними методологічними функціями. Першу з них програма виконує на етапі підготовки анкети методологічне обґрунтування інструментарію дослідження. Другу — на етапі аналізу отриманих даних, обґрунтування логіки аналізу й інтерпретації даних, отриманих внаслідок збирання первинної соціологічної інформації за допомогою розробленого інструментарію.

Соціологічне дослідження — це вивчення предмета та його взаємозв’язків з іншими елементами соціальної реальності. Для переходу від узагальненої проблеми дослідження (її характеризує багато аспектів та причинно-наслідкових зв’язків), до розробки інструментарію, потрібна певна схема конкретизації предмета дослідження. Цю функцію і виконує програма дослідження. Розробка програми є найважливішим етапом у проведенні соціологічного дослідження. Зазвичай програма складається із трьох розділів: методологічного, методичного та так званого робочого щоденника.

Методологічна частина програми включає в себе формулювання і обґрунтування проблеми, визначення мети, об’єкта і предмета дослідження, логічний аналіз основних понять, формулювання гіпотези і завдань дослідження. У межах методологічної частини програми соціологічного дослідження визначається досліджувана сукупність, характеризуються використовувані методи збору первинної соціологічної інформації, розробляється логічна структура інструментарію для збирання цієї інформації, логічна схема її обробки на ЕОМ.

Зупинимося на кожному з розділів детальніше. Перший із них започатковується формулюванням і обґрунтуванням проблеми дослідження. Створену життям суперечливу ситуацію у соціології називають соціальною проблемою. Для науковця соціальна проблема є специфічним станом «знання про незнання» певних сторін, кількісних і якісних змін, тенденцій розвитку причин і інших характеристик будь-якого соціального явища чи процесу. Наприклад, це може бути незнання загального рівня дієвості або ж ефективності тільки окремих форм і методів, національно-патріотичного виховання студентів певного факультету.

У соціології вирізняються п’ять різних підходів до класифікації соціальних проблем. Їх групують:

ü Залежно від мети дослідження;

ü Залежно від носія проблеми;

ü Залежно від масштабів поширення явища;

ü Залежно від часу дії протиріччя;

ü Залежно від глибини протиріччя.

Відповідно до мети дослідження, виокремлюються проблеми гносеологічного (логіко-пізнавального) і предметного характеру. Гносеологічні проблеми — це проблеми, спричинені недостатньою інформацією про стан, тенденції змін важливих з точки зору науковця соціальних явищ і процесів.

Предметними проблемами називаються протиріччя, визначені зіткненням інтересів тих або тих груп населення, соціальних інститутів, що спонукають їх до дій, які дестабілізують їх життєдіяльність.

За критерієм «носія», проблема може бути протиріччям, що стосується інтересів окремих соціально-демографічних, національних, професійних, політичних і інших груп, соціальних інститутів, виробничих підприємств, державних установ, закладів тощо.

За масштабами поширеності соціальна проблема має або загальносуспільний, або регіональний характер (обмежується певним містом, селищем, районом чи мікрорайоном міста).

За часом дії протиріччя, проблема може бути короткотривалою, середньотривалою і довготривалою. Прикладом першої може бути незадоволеність студентів певною формою національно-патріотичного виховання, ця проблема вирішується у відносно короткий час. Прикладом другої проблема адаптації першокурсників до певних умов життя. Для третьої це можуть бути протиріччя, що породжують девіантну поведінку частини студентів.

За глибиною протиріччя, розрізняють, по-перше, проблеми однопланові. Така проблема стосується будь-якої однієї сторони соціального явища чи процесу. Наприклад, альтернативності вибору того чи іншого індивіда, що балотується кандидатом у депутати. По-друге, проблеми системні, що відображають дисбаланс усієї системи елементів цілісного явища або процесу. Наприклад, зростання злочинності у зв’язку зі змінами структури девіантної поведінки, набуття масового характеру такими його елементами, як наркоманія, рекет, проституція. По-друге, проблеми, породжені протиріччями функціонального характеру, тобто порушення попередньосформованих причинно-наслідкових зв’язків соціального явища або процесу. Наприклад, руйнування усталених розподільчих відносин у суспільстві й ідеологічних уявлень населення у зв’язку з утвердженням приватної форми власності на засоби виробництва.

У процесі формулювання проблеми дослідження науковець прагне отримати у ній найчіткіше відображення і самої проблемної ситуації, і реального протиріччя, що її визначає. Важливо тут уникнути небезпеки постанови удаваних проблем, тобто тих, які або не відображають реальної соціальної ситуації, або уже давно були вирішені.

Потрібно уникати й іншої крайнощі, не висувати проблеми занадто широкого плану. Якщо одразу не вдається надати ясності й чіткості формулюванню проблеми, то це можна буде зробити у подальшому, у процесі методологічної і методичної розробки інших частин програми.

Визначення мети дослідження. Соціологічні дослідження найчастіше спрямовуються на досягнення практичної мети. Пояснюється це тим, що вони покликані давати, перш за все, інформацію для вироблення рекомендацій, підготовки й прийняття управлінських рішень. Організатори соціологічного дослідження покликані ставити перед ним таку мету, реалізація якої змогла б дати їм об’єктивні дані, які б допомогли виявити шляхи і засоби вирішення найважливіших, вузлових на даний момент проблем. Перевірити й оцінити практичну віддачу від окремих засобів, форм і методів її вирішення.

Визначення об’єкта і предмета дослідження. Попередньо уже було відзначено, що соціальна проблема не існує сама по собі, вона обов’язково передбачає свого носія — ту спільність людей і їх діяльність, з якими вона нерозривно пов’язана. Таким чином, об’єктом соціологічного дослідження в широкому розумінні виступає носій тієї або тієї соціальної проблеми. Наприклад, маючи на увазі національно-патріотичне виховання ми завжди розуміємо певний конкретний рівень патріотизму в певної категорії людей: студентів, викладачів, технічного персоналу тощо. Кожна з цих соціальних категорій може виступати носієм проблеми, а отже, бути об’єктом дослідження.

Разом із тим причини виникнення тієї або тієї проблеми можуть знаходитися і за межами об’єкта дослідження. Це спричиняє умовне розширення його масштабів, щоб у такий спосіб вияснити справжні причини виникнення даної проблеми. Наприклад, причиною низької активності студентів на семінарських заняттях може бути як їх незацікавленість у заняттях, так і формальна, шаблонна методика їх проведення, низька кваліфікація викладача. Тому вичленовуються два об’єкти дослідження: основний — студенти і, додатковий — викладачі.

Чітке визначення об’єкта сприяє правильному визначенню предмета дослідження. Під предметом дослідження розуміють ті сторони і властивості об’єкта, які у найповнішому вигляді відображають досліджувану проблему (протиріччя, що у ній приховані) і підлягають вивченню. Так у наведеному вище прикладі предметом дослідження може бути зв'язок між ефективністю семінарських занять і теоретичним рівнем, методологічною майстерністю викладача. Отже, предмет соціологічного дослідження постає концентрованим виразом взаємозв’язку проблеми і об’єкта дослідження.

Логічний аналіз основних понять. Ця частина програми передбачає здійснення таких методологічних процедур, без яких неможливо втілити в інструментарії збирання первинної соціологічної інформації — єдиної концепції соціологічного дослідження, а значить, реалізувати його ціль і завдання, перевірити правильність висунутих у ньому гіпотез.

Суть цих процедур полягає у логічному структуруванні основних понять, тих, що фігурують у визначенні предмета дослідження. Логічний аналіз цих понять передбачає точне, всебічне пояснення їх змісту і структури, а на цьому підґрунті - вияснення тих елементів і властивостей досліджуваного явища, послідовний аналіз яких може дати цілісне уявлення про його стан.

Вивчаючи, наприклад, соціальну активність певної категорії працівників, логічний аналіз основного поняття «соціальна активність» передбачає виокремлення таких його складових, як активність трудова, суспільно-політична, активність у сфері пізнання, культури тощо. Пояснюючи далі ці виокремлені поняття, ми немов би щаблями наближаємося до визначення суті окремих сторін (елементів) предмета дослідження.

Між логічним аналізом основних понять і видом соціологічного дослідження існує тісна взаємозалежність. І чим складніший вид планованого дослідження, тим ємкішою і розгалуженішою виявляється структура логічного аналізу основних понять.

У свою чергу, характер аналізу основних понять безпосередньо впливає на логіку побудови його інструментарію збирання первинної соціологічної інформації. Крім того, як семантична форма вичленування складових елементів досліджуваного явища і встановлення між ними взаємозв’язку, логічний аналіз основних понять допомагає опісля правильно пояснити результати соціологічного дослідження.

Тому що логічний аналіз основних понять (структурна і факторна операціоналізація понять) є, мабуть, найважливішою, найскладнішою, а отже, такою, що вимагає найвідповідальнішого ставлення до її здійснення процедурою, передбаченою першим розділом програми соціологічного дослідження, зупинимося на її поясненні детальніше.

Увага до технологічного аспекту роботи з основними поняттями не випадкова, тому що після вибору об’єкта і предмета соціологічного аналізу перед дослідником постає двоє принципово важливих питань: 1) якими будуть метод та логічні прийоми цього аналізу; 2) за допомогою якого інструментарію його можна здійснити.

Отримати правильні відповіді на ці питання дозволяє логічний аналіз предмета дослідження. Від методологічної і методичної чіткості його виконання вирішально залежить відповідність дослідницької моделі явища його реальному змісту і структурі.

У чому суть логічного аналізу характеристик соціального явища? Чим він відрізняється від методів, що широко застосовуються у природничих науках? На перший погляд, небагато чим. І тут, і там логіка аналізу об’єкта дослідження ідентична: спочатку об’єкт розчленовується на складові елементи, далі за допомогою певних інструментів кожний елемент вивчається окремо і на підґрунті синтезу отриманих даних формується цілісна картина даного об’єкта (предмета).

Подібна процедура неможлива, однак, із соціальним явищем. Якими ж мають бути логіка і прийоми структурування соціального явища? Яким чином можна виокремити його найістотніші елементи? Відповіді на ці запитання повністю визначаються характером досліджуваної проблеми, що втілюється в предметі дослідження. Тут важливо відзначити, що сам предмет дослідження відображається у певному абстрактному понятті. А це означає, що елементи, які його складають, також можна відобразити у формі понять різного рівня абстрактності. Саме тому у соціології застосовують непрямий метод розчленування предмета аналізу: розчленовується власне не саме явище, що досліджується, а його «дзеркальне» відображення — поняття, що символізує дане явище. Таким чином, з’являється можливість здійснити «імітоване розчленування» соціального явища на елементи, що його складають.

Таке розчленування здійснюється поетапно, у кілька «поверхів». Пояснюється це тим, що соціальні явища позначаються зазвичай такими абстрактними поняттями, які піддаються розчленуванню на простіші компоненти, тобто на поняття нижчого рівня абстрактності.

Таке логічне розчленування понять засновується на об’єктивному підґрунті. Адже утворення усіх понять — природний результат синтезу знань про об’єктивну дійсність, яка продукується людським інтелектом у процесі історичного розвитку. І, зрозуміло, еволюції мови як засобу «конструювання» семантичних моделей, здатних у формі слова включати у себе і статику, і динаміку багатогранних явищ і процесів зовнішнього світу.

Логічний аналіз включає в себе дві досить складні процедури, які у прикладній соціології називаються інтерпретацією і операціоналізацією основних понять, що фігурують у визначенні предмета дослідження. Саме через вияснення суті цих двох органічно взаємозв’язаних етапів аналізу досліджуваного явища забезпечується розуміння того, що формування інструментарію дослідження — не довільний підбір навгад сформульованих питань. Цей процес повністю підпорядкований логіці, має тісний зв'язок із структурою понять і категорій, що відображають зміст досліджуваної проблеми.

Розглянемо тепер детальніше етапи логічного аналізу понять у прикладному соціологічному дослідженні.

Інтерпретація основних понять. Відображаючи сутність предмета соціологічного аналізу, науковець використовує ряд понять і категорій, які є своєрідним ключем теоретичного осмислення досліджуваних явищ і процесів. Їх застосування робить можливим описування основних властивостей предмета дослідження, уточнює напрямок його наступного аналізу. Щоб успішно розв'язати це завдання, потрібно чітко визначити або, як ще кажуть, зробити трактування самих цих понять. Тут на допомогу приходять або загальноприйняті наукові визначення понять, які є в довідниках, підручниках або спеціальній літературі, або ж у випадку відсутності таких — логіка, наукова позиція, а іноді і життєвий досвід самого науковця.

На чому б не засновувалося трактування основного поняття, воно має логіко-пізнавальний характер і називається його інтерпретацією.

Основні поняття, що відображають сутність досліджуваної проблеми, потребують особливої уваги дослідника. Адже вони немовби «задають напрямок» його діяльності, диктують логіку вивчення проблеми, визначають вектор пошуку шляхів її вирішення і тому вимагають вичерпної інтерпретації. Однак дати її не завжди легко. Одна із причин недостатньої наукової інтерпретації того чи іншого поняття — широке буденне уявлення про нього, яке не розкриває змісту достатньо повно.

Другою причиною, що ускладнює процес інтерпретації, є різний рівень абстрактності понять. Якщо, наприклад, поняття «політична інформованість» можна визначати без особливих складнощів («ступінь обізнаності з питань суспільно-політичного життя в країні і за кордоном»), то набагато складніше дати трактування таким більшим за обсягом поняттям, як «соціальна активність» чи «спосіб життя». Тут потрібно застосувати досить загальне термінологічне описування, яке вимагає, зазвичай, додаткового вивчення наукової літератури з відповідної проблеми.

Питання це винятково важливе у ракурсі того, що інтерпретація основних понять є безпосереднім виявленням тих сторін і властивостей об’єкта дослідження, що цікавлять соціолога. Тому помилкова інтерпретація основних понять може порушити логіку всього дослідження, завести його на манівці далеко від дійсної мети. Більше того, зроблена тут помилка може у подальшому перейти в інструментарій збору первинної інформації. Унаслідок цього до науковця можуть потрапити соціологічні дані про такі сторони явища, які він вивчати не хотів або ті, що мають другорядне значення.

Найчастіше основне поняття містить у собі конкретніші поняття . Так, наприклад, основне поняття «соціальна активність» включає у себе такі конкретніші поняття: «суспільно-політична активність», «трудова активність», «пізнавальна активність», «активність у сфері культури» тощо. Тому інтерпретація основного поняття передбачає вичленування його складових, тобто тих понять, які воно в себе вбирає.

Операціональне визначення понять. Усі виокремлені на етапі інтерпретації конкретизуючі поняття також вимагають свого пояснення, інтерпретації. Здійснюється вона у формі пошуку тих конкретних понять, що характеризують уже складові основного поняття. На цьому етапі логічного аналізу інтерпретація змінюється іншою процедурою уточнення якісної структури предмету дослідження. Ця процедура в соціології називається операціоналізацією (від терміну «оперувати»), продовжує і деталізує інтерпретацію основного поняття. Ця деталізація полягає у розчленуванні раніш виокремлених складових основного поняття на їх елементи (семантично на однозначно тлумачені терміни). Отримані простіші поняття в соціології називають операціональними поняттями.

Таким чином, процес логічного аналізу основного поняття в соціологічному дослідженні складається з двох етапів:

1 Виявлення головних сторін предмета дослідження шляхом інтерпретації такого поняття, яке точно і повно відображає його сутність.

2 Виявлення сукупності операціональних понять, на які «розкладається» основне поняття.

Розглянемо процедуру логічного аналізу (інтерпретацію і операціоналізацію) на прикладі поняття «стан виробничої дисципліни». Причому здійснимо її у відповідності з вимогами трьох основних видів дослідження: пілотажного, описового і аналітичного. Інтерпретація цього поняття може мати такий вигляд: «стан виробничої дисципліни є ступенем свідомого дотримання правил і норм трудового процесу і технології праці, що визначається певною множиною об’єктивних і суб’єктивних факторів». Стосовно процедури операціоналізації, то вона у кожному із видів соціологічного дослідження матиме свій неповторний вигляд.

Наприклад, у зондажному дослідженні глибокої і всебічної операціоналізації не потрібно, що пояснюється вузькістю вирішуваних у ньому завдань. Відповідно до них, а також із урахуванням змісту інтерпретації досліджуваного явища і вибираються операціональні поняття. Якщо, наприклад, ставиться завдання оперативно дізнатися про ступінь інформованості членів колективу про роботу, що проводиться у ньому щодо зміцнення трудової дисципліни, то операціональними поняттями можуть бути основні напрямки і форми діяльності адміністрації щодо забезпечення порядку на виробництві, вдосконалення організації і технології праці, посилення боротьби із пропусками та запізненнями тощо.

В описовому і аналітичному дослідженнях вимога до глибини і обсягу операціоналізації значно ускладнюється, що визначається метою і завданнями, які в них ставляться. Так у процесі розробки програми описового дослідження здійснюється структурна операціоналізація. Це означає, що логічний аналіз основного поняття здійснюється шляхом його «розчленування» на складові елементи, провідні характеристики предмету дослідження. Див. схему №11.1

Схема №11.1

- Виконання виробничих норм і планових завдань	- Якість виготовлення продукції;
- Дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку;	- Дотримання стандартів, нормативів і технічних умов виробництва;
- Режим використання робочого часу;	- Дотримання технологічного режиму;
- Утримання робочого місця, догляд за обладнанням;	- Дотримання правил техніки безпеки і виробничої санітарії;
- Виконання розпоряджень керівників і т д.	- Витрата енергії, матеріалів тощо.

В аналітичному дослідженні операціоналізація покликана передбачити не тільки структуру досліджуваного явища шляхом «розчленування» поняття, що його відображає, на складові елементи, але і виявити прогнозовані причини, що визначають характер цього явища. Іншими словами, йдеться про необхідність виявити ті чинники, що впливають на зміст і зміни явища в цілому.

Зрозуміло, що схема операціоналізації основного поняття в аналітичному дослідженні повинна включати і структурну, і факторну операціоналізацію. Факторна операціоналізація включає чинники, що можуть здійснювати прямий чи побічний (непрямий) уплив на досліджуване явище (у нашому прикладі це стан трудової дисципліни). Таким чином, попередня схема операціоналізації поняття «стан трудової дисципліни» в аналітичному дослідженні матиме такий вигляд. Див. схему №11.2.

Схема №11.2

Оскільки розгорнутий вигляд однієї частини цієї схеми (структурна операціоналізація) уже наводився, зобразимо нижче, як виглядає друга її частина. Див. схему №3. Ознайомлюючись із нею, слід мати на увазі, що основною в аналітичному дослідженні є факторна операціоналізація, а структурна операціоналізація відіграє допоміжну роль (контрольного показника).

Схема 11.3

Соціально-демографічні характеристики	Професійна підготовка	Задоволення роботою	Соціальна активність	Рівень інформованості	Якість планування	Організація праці	Соціально-психологічний клімат	Турбота про Побутові потреби працівників	Виховна робота в колективі
Стать	Залежно від професії першочерговій професійній освіті	Задоволеність професією	Участь у громадській діяльності	Про правила і норми внутрішнього трудового розпорядку	Обґрунтованість і збалансованість плану	Форма організації праці	Стосунки між керівником та підлеглими	Організація та якість харчування	Виховна робота адміністрації
Вік	Професійна кваліфікація по основній роботі	Задоволеність змістом праці	Підвищення політичної та економічне освіти	Про технології, технічні умови та безпеку виробництва	Забезпеченість плану матеріальними ресурсами	Ритмічність праці	Відносини між членами колективу	Забезпеченість житлом	Виховна робота громадськості
Освіта	Стаж роботи за професією	Задоволення формою організації праці	Участь у трудовому змаганні	Про законодавчі акти, постанови уряду з питань дисципліни праці	Зміцнення плану економічними і організаційними заходами	Забезпеченість сировиною та напівфабрикатами	Ставлення робітників до успіхів та невдач колективу	Забезпеченість Забезпечення місцями в дошкільних закладахустановах	Виховна робота трудового колективу
Партійність	Стаж роботи на даному підприємстві	Задоволеність нормуванням , оплатою та стимулюванням праці та ін..	Участь в управлінні виробництвом	Про заходи, що проводяться з управління технологічною та виробничою дисципліною та ін..	Участь трудового колективу в обговоренні проектів перспектив пер та поточних планів роботи та ін..	Технічне обслуговування обладнання	Громадська думка та ін..	Впорядкованість графіка руху комунального транспортутранспорту	Виховна робота наставників
Професія	Підвищення професійної кваліфікації		Участь у науково-технічній творчості			Умови праці та охорона праці		Забезпеченість побутовим обслуговуванням
Сімейний стан	Оволодіння суміжними професіями		Ставлення до порушників трудової дисципліни та ін..			Нормування, оплата і стимулювання праці
Наявність дітей в сім’ї та ін..						Плинність кадрів

Таким чином (як видно із наведених схем), у процесі інтерпретації і операціоналізації виявлення елементів основного поняття здійснюється за чітко заданими сферами аналізу, а також за операційними поняттями, що відображають якісні сторони предмета дослідження.

Інтерпретація основного поняття дозволяє встановити те, за якими напрямками аналізу потрібно здійснювати збирання кількісної інформації. Операціоналізація забезпечує можливість знати те, про що слід збирати інформацію.

Формулювання гіпотез дослідження.

Кожного разу досягнення тієї чи тієї дослідницької мети засновується на певній послідовності дій, прийомів, засобів, методів, що застосовується науковцем. Набір цих методів, а точніше, загальна спрямованість дослідження може бути задана до його початку сформульованими гіпотезами. Гіпотеза — це наукове передбачення, запропоноване для пояснення певних фактів, явищ і процесів, яке потрібно підтвердити або заперечити. Зрозуміло, що попереднє формулювання гіпотез може обумовити внутрішню логіку всього процесу дослідження.

Зазвичай будь-яке соціологічне дослідження вибудовується на попередньо виявлених проблемах, що досліджуються. Якщо науковець цілеспрямовано намагається їх передбачити, він формулює свої уявлення у формі гіпотез. Вони роблять дослідження більш оперативним, підказують правильний вибір об’єкта дослідження і методів збирання соціологічної інформації. Важливо, щоб гіпотези, які пропонуються, не сковували думку дослідника, апріорно не передбачали результатів його роботи. Гіпотези формулюють чітко і однозначно, з обов’язковим уникненням аморфних понять. За значущістю і характером гіпотези можна розділити на основні й додаткові.

Завдання соціологічного дослідження. Вони формулюються у відповідності з його метою і гіпотезами і, подібно до гіпотез, можуть розрізнятися на основні й доповнюючі. Основні завдання дослідження включають до свого змісту пошук відповіді на центральне запитання: якими є шляхи (способи, методи) і засоби розв’язання досліджуваної проблеми. Наприклад, якщо метою дослідження є визначення ступеня ефективності національно-патріотичного виховання, то основним завданням може бути пошук факторів, які визначають, згідно із основною гіпотезою, послідовне вдосконалення цього напрямку виховної роботи. Якщо ж мета дослідження — вивчення стану лекційної пропаганди, то у значенні основного завдання може виявитися «вимір» ставлення до аудиторії, до лекцій на конкретну тематику.

Можливою є ситуація, коли виникнення доповнюючої гіпотези вимагає вияснення деяких інших питань. У відповідності з цим і ставляться доповнюючі завдання. У наведеному вище прикладі такі завдання, залежно від змісту гіпотез, можуть бути пов’язані із виявленням структури інтересів лекційної аудиторії, ступеня розуміння і засвоєння нею основних наукових, політичних, економічних, юридичних тощо термінів.

Описове і аналітичне соціологічні дослідження, зазвичай, включають у себе кілька основних завдань, вирішення кожної з яких передбачає реалізацію певної кількості пов’язаних із ними доповнюючих завдань.

Визначення досліджуваної сукупності. Визначенням об’єкта дослідження (наприклад, колективу чи окремої групи його членів) не вирішується питання про кількість і характер тієї сукупності людей, що будуть охоплені цим дослідженням. Опитування усіх людей, що складають об’єкт дослідження (а це можуть бути сотні тисяч чи навіть мільйони людей), було б нераціональним. Такі дії привели б до затягування часу проведення дослідження, а також затримали б надходження потрібної інформації, збільшили б фінансові витрати та кількість помічників, задіяних у проведенні дослідження, та і саме дослідження виявилося б надзвичайно громіздким. Тому більшість соціологічних досліджень має не суцільний, а вибірковий характер. Це означає, що, відповідно до чітких правил, відбирається певна кількість людей , що відображають соціально-демографічні ознаки й інші характеристики структури досліджуваного об’єкта. Ця процедура називається формуванням вибірки. Від того, наскільки правильно вона здійснена, значно залежить якість і достовірність соціологічної інформації. Ця обставина примушує науковця старанно описати в програмі соціологічного дослідження проект вибірки, який у подальшому, з урахуванням особливостей і динаміки об’єкта дослідження, може бути уточнений і винесений в окремий документ.

У проекті вибірки вказуються принципи виокремлення із об’єкта тієї сукупності, в якій, власне, і буде проведене опитування; визначаються підходи до встановлення достовірності інформації, отриманої у процесі опитування. Це необхідно для того, щоб переконатися у ступені правомірності екстраполяції результатів дослідження на весь об’єкт.

До методологічної частини програми соціологічного дослідження включаються також характеристики застосовуваних у процесі його здійснення методів і прийомів збирання первинної інформації (анкетування, інтерв’ю, аналіз документів, спостереження тощо); логічна структура застосовуваного інструментарію, з якої видно, на виявлення яких характеристик предмету дослідження спрямований той або той блок питань; порядок розташування питань в інструментарії. Інструментарій додається до програми як самостійний документ.

Серед документів, що визначають рівень організаційного забезпечення проведення соціологічного дослідження, особливе місце займає Робочий план дослідження. Його зміст відображає основні процедурні заходи. Практика переконує: уміло розроблений план є доброю підмогою у проведенні соціологічного дослідження, він дозволяє заздалегідь передбачити і найточніше визначити обсяг наукових, організаційних і фінансових затрат, допомагає уникнути метушні, надає дослідженню ритмічності на усіх етапах його проведення.

Структурними компонентами плану соціологічного дослідження є його етапи та різні за видами і формами науково-дослідницькі та організаційно-технічні процедури і операції. У програмі усі вони можуть бути згруповані у чотири блоки.

Блок перший. У ньому визначається порядок обговорення і затвердження програми й інструментарію дослідження; формування й підготовка групи збирання первинної інформації (наприклад, інтерв’юерів); проведення зондажного дослідження; внесення коректив за результатами пілотного дослідження в програму та інструментарій збирання первинної інформації; розмноження інструментарію (анкети, бланки інтерв’ю тощо) для польового дослідження; складання кошторису і розрахунок матеріальних затрат на дослідження.

Блок другий. Фіксує в програмі усі організаційні й методичні види робіт, що забезпечують чітке проведення польового дослідження, тобто масовий збір первинної соціологічної інформації. Тут передбачається вибір відповідного місця і часу для опитування, попереднє інформування опитуваних про мету, завдання, практичне застосування результатів дослідження, централізований збір заповнених анкет, бланків - інтерв’ю або інших видів інструментарію.

Блок третій. Охоплює сукупність операцій, пов'язаних із підготовкою первинної інформації до опрацювання і, власне, опрацювання її на комп’ютерній техніці.

Блок четвертий. Включає усі види робіт, які мають зв'язок з аналізом результатів обробки отриманих даних, підготовкою текстів попереднього і підсумкового звітів, виробленням практичних рекомендацій.

Соціологічне вимірювання

Соціологічне вимірювання різних сторін і властивостей соціальних явищ має тісний зв'язок із пошуком і використанням таких фактів, які є їх кількісною (числовою) характеристикою. До таких фактів, зокрема, належать різноманітні предмети, події, ознаки явищ і процесів, а також акти поведінки, вчинки, оцінки і судження людей. Усі факти, що використовуються для соціологічного вимірювання, називають індикаторами. Віднаходження індикаторів допомагає зрозуміти, як і в якій формі потрібно підійти до збирання первинної соціологічної інформації. Крім того, індикатори забезпечують правильність формулювання запитань для анкети й інших видів інструментарію, а також визначення відповіді на них.

Пошук індикаторів здійснюється на підґрунті таких принципових положень:

1. Вибір індикатора визначається операціональним поняттям. Саме воно окреслює коло фактів, що можуть бути використані як індикатори.

2. Є операціональні поняття, які самі виконують функцію індикатора (стать, вік, сімейний стан). Тоді відповіді на питання чітко визначаються такими поняттями.

3. Є такі операціональні поняття, що вимагають використання не одного, а кількох індикаторів (так, наприклад, вимірювання активності участі студентів у суспільному житті університету необхідно передбачає кілька індикаторів, що відображають його умови).

4. У кожному окремому випадку вибір сукупності індикаторів залежить від характеру об’єкта соціологічного дослідження і умов, у яких він знаходиться.

Наприклад, виявляючи ефективність матеріальних і моральних стимулів, можна побудувати варіанти відповідей на запитання за допомогою такої сукупності індикаторів, як характер ставлення до різних форм стимулювання (преміювання, оголошення подяки наказом ректора, отримання почесної грамоти, занесення на дошку пошани факультету, нагородження почесним нагрудним знаком, стаття в газеті, повідомлення на радіо, присудження звання кращого студента факультету, надання підвищеної стипендії, покращення умов побуту тощо).

Використання усіх можливих індикаторів без урахування умов, у яких знаходиться студентський колектив, може допустити на стадії аналізу результатів дослідження серйозні помилки. Так у випадку відсутності в університеті періодичного видання , традиції нагородження почесною грамотою за успіхи в науковій студентській діяльності тощо опитувані, природно, не відмітять відповідних позицій у своїх анкетах. А дослідник може зробити помилковий висновок, що ці форми морального стимулювання не мають для студентів жодного значення. Цей приклад ще раз підтверджує, що індикатори потрібно вибирати чітко у відповідності з тими характеристиками, які наявні у цьому об’єкті дослідження, і умовами, в яких він знаходиться.

Індикаторами доцільно обирати, у першу чергу, об’єктивні, відносно до респондентів, факти, тому що вони підвищують достовірність отриманої інформації. Однак, досить часто індикаторами доводиться використовувати установки, оцінки, судження людей, що відображають їх ставлення до різних сторін суспільного життя. Зрозуміло, що вони мають суб’єктивний характер.

Усім індикаторам притаманні різні характеристики, що в інструментарії є варіантами відповіді на питання. Вони розташовані у тій або тій послідовності за позиціями і утворюють шкалу вимірювання.

Ось як це робиться на конкретному прикладі. Уявимо, що серед виокремлених операціональних понять є поняття «освіта». Відповідно до нього обрано такий об’єктивний індикатор, як «рівень освіти». Його характеристики: початкова, неповна середня, середня, середня спеціальна, незакінчена вища і вища освіта. Вони і є позиціями шкали вимірювання.

Якщо ж вимірюється ознака явища, яке відображається операціональним поняттям «задоволеність моральним заохоченням», то позиціями шкали вимірювання можуть стати характеристики такого суб’єктивного індикатора, як «ступінь задоволення»: «цілком задоволений», «задоволений частково», «незадоволений». Як очевидно: у першому прикладі шкала вимірювання жорстко прив’язана до об’єктивної ознаки явища, а у другому ні, тому що може бути використана для вимірювання цієї ж ознаки («задоволеність») інших явищ.

Типи шкал і правила їх побудови. У соціологічних дослідженнях застосовують три основних типи шкал: номінальні, рангові (порядкові), інтервальні.

Номінальна шкала — через неї вимірюються переважно об’єктивні ознаки респондентів (стать, вік, освіта, сімейний стан, рід занять тощо). Нижче наведено приклад номінальної шкали, що вимірює характер праці, яку виконує респондент.

Назвіть, будь ласка, характер виконуваної вами праці:

ü Праця фізична, ручна, без застосування техніки й інструментів;

ü Праця ручна, із застосуванням інструментів;

ü Праця із застосуванням техніки, напівавтоматів;

ü Праця на автоматичних лініях;

ü Праця, яка має зв'язок із технічною творчістю, проектуванням або управлінням.

Рангова (порядкова)шкала вимірює більшість властивостей і ознак соціальних явищ. Пояснюється це тим, що для них важко (іноді неможливо) знайти об’єктивні індикатори. Тому соціологічне вимірювання в основному засноване на суб’єктивних індикаторах, що відображають ставлення респондентів до когось або до чогось. Позиції рангової шкали розташовуються в чіткому порядку від найбільшого до найменшого значення або навпаки. Нижче наведено приклад рангової (порядкової) шкали.

Чи можете ви сказати про себе що:

ü виховали в собі високу політичну культуру і виявляєте її у повсякденному житті?

ü ще не повністю виховали у собі високу політичну культуру, але постійно прагнете до цього?

ü не виховали у собі політичної культури і практично не прагнете до цього.

Номери варіантів відповіді є рангами. У відповідності із цим цифра 1 означає, що перша позиція переважає другу, а друга — третю. Однак твердження, що рівень політичної культури тих, хто відзначив першу позицію вдвоє вищий ніж тих, хто відзначив другу, буде зовсім неправильним. Таке відображене числом співвідношення за допомогою рангової шкали не робиться. Обрахування середніх рівнів політичної культури або «усереднених» величин інших властивостей і ознак, виміряних ранговою шкалою, буде грубою помилкою.

Інтервальна шкала вимірює дуже незначну кількість властивостей і ознак: в основному ті значення, які можна відобразити цифрами. Ними можуть бути: вік, стаж роботи, навчання, сімейний стаж тощо. Позиції такої шкали розташовуються за рівним або нерівним інтервалом, залежно від значень індикатора, що використовується у цій шкалі.

Шкала із нерівним інтервалом має такий вигляд: «Скільки років Ви працюєте на цьому підприємстві?»

ü Менше року;

ü Від 1 до 3 років;

ü Більше трьох до 5 років включно;

ü Більше 5 до 10 років включно;

ü Більше 10 років.

Шкала із рівним інтервалом має такий вигляд: «Скільки років Ви працюєте на цьому підприємстві?»

ü Від 1 до 3 років;

ü Більше 3 до 6 років;

ü Більше 6 до 9 років включно;

ü Більше 9 до 12 років включно.

Важливо слідкувати, щоб варіанти і відповіді на запитання співвідносилися між собою за всіма правилами побудови відповідної шкали. Наприклад, методичною помилкою буде оцінювати респондентів у відповіді на питання: «Як часто Ви читаєте матеріали на політичну тему?» за такими варіантами відповідей:

ü Часто;

ü Рідко;

ü Щоденно;

ü Раз у два-три дні;

ü Раз у тиждень.

Перші дві позиції складають рангову, решта — інтервальні шкалу. Тому на етапі обробки матеріалу застосування єдиних математичних операцій для узагальнення усіх відповідей на таке питання неправомірне. Можливою тут є тільки автономна обробка інформації окремо — за першими двома і окремо — за рештою, трьома, відповідно до представлених ними шкал.

Крім названих, обов’язковими вимогами до шкали є їх валідність, повнота і чутливість. Валідність шкали визначається правильністю вибору індикатора і виявляється у тому, що використовувана шкала вимірює саме ту властивість або якість явища, що досліджується, яке дослідник хоче виміряти. Так, наприклад, бажаючи виявити рівень активності членів колективу у громадсько-політичній роботі, можна сформулювати питання: «Наскільки активно Ви берете участь у суспільній роботі ?» Чи виміряємо ми тут саме ступінь активності респондентів у громадській роботі, залежить від вибраного індикатора. Якщо вибрати індикатор із значеннями:

ü Виконую постійне громадське доручення;

ü Виконую тимчасове громадське доручення;

ü Громадського доручення не виконую,

то ми виміряємо тільки ступінь включеності респондентів у громадську роботу, не отримавши інформації про ступінь їх активності у цій роботі. Правильним тут буде вибір шкали з такими значеннями індикатора:

ü Беру активну участь, виявляю ініціативу;

ü Виконую тільки те, що доручають;

ü У громадській роботі участі не беру.

Повнота шкали вимірювання передбачає, що у варіантах відповіді на питання анкети враховані усі значення індикатора. Наприклад, побудована шкала, що включає, як відповіді на питання: «З яких джерел Ви найчастіше дізнаєтеся про актуальні політичні події?» - варіанти:

ü Із повідомлень радіо;

ü Із повідомлень преси;

ü Із передач телебачення.

Вона неповна, тому що поряд із первинними джерелами існують і вторинні, наприклад, батьки, друзі, колеги по роботі тощо.

Чутливість шкали — це її здатність виявляти ставлення респондентів до явища, яке вивчається, з тим або тим рівнем диференційованості. Чутливість — атрибутивна характеристика шкали, що побудована на суб’єктивних індикаторах. Кількість її позицій визначається самим дослідником. Чим їх більше, тим шкала чутливіша. Наприклад, варіанти відповіді на запитання: «Чи задоволені Ви почутою лекцією?», — можуть мати в шкалі три і п’ять позицій. Шкала із трьома позиціями:

ü Задоволений;

ü Не можу сказати нічого певного;

ü Незадоволений.

Шкала із п’ятьма позиціями:

ü Цілком задоволений;

ü У цілому задоволений;

ü Не можу сказати нічого певного;

ü У цілому не задоволений;

ü Лекція справила вкрай незадовільне враження.

У соціологічній практиці, зазвичай, використовують шкали із трьома чи п’ятьма позиціями. Оцінювати явища за шкалою, чутливішою за п’ять позицій, як показує досвід, респондентам складно.

Позиції шкал, що використовуються для оцінок, розташовуються симетрично. Це означає, що кількість позицій із позитивним значенням рівна кількості позицій із негативним, а між ними знаходиться позиція із нейтральним (нульовим) значенням.

Різні типи шкал дозволяють проаналізувати отриману інформацію з різною глибиною. Наскільки однозначною є така властивість шкал? Чи не можна, отримавши інформацію за шкалою нижчого порядку, якимось шляхом зробити на її підґрунті більш глибокі висновки? Виявляється, що не можна. Усі шкали вищого зводяться до шкал нижчого порядку, але не навпаки.

Конструюючи шкалу у прикладній соціології, дотримуються ще і таких вимог, як точність і надійність. Точність шкали — характеристика результату вимірювання, яка, перш за усе, залежить від ступеня ідентичності отриманих у процесі соціологічного дослідження числових даних про властивості, сторони досліджуваного явища (процесу) з їх дійсною величиною.

Надійність шкали — її стійкість відносно до змін характеристик, об’єкта, що досліджується, у часі. Вона передбачає отримання достатньо точних і порівнюваних числових даних про досліджуване явище (процес) за багаторазового (повторного) вимірювання.

Таким чином, вибір індикаторів і побудова на їх підґрунті шкал забезпечують можливість почати розробку інструментарію для безпосереднього вимірювання аспектів і властивостей досліджуваного явища.

Резюме

1. Соціологічне дослідження є особливим видом наукової рефлексії об’єктивних характеристик оточуючої дійсності. Специфіка емпіричного соціологічного дослідження «ґрунтується на спроможності соціальної матерії відображати своїми конкретними структурами не тільки матеріальні, а й духовні (ідеальні) явища та процеси соціального життя». Це означає, що у процесі емпіричного соціологічного пізнання, на відміну від наукового пошуку у природничих дисциплінах, досліднику доводиться мати справу не з емпірично даними матеріальними явищами і процесами, а із сутностями, буття яких має місце тільки через ту взаємодію людей, що відбувається шляхом комунікування абстрактних ідеальних значень у формах, через які ці значення стають доступними органам чуття іншого індивіда, тобто об’єктивуються. Або, іншими словами, такі значення у названих формах мають символічне буття, форми символізують ці значення.

Названа обставина і є тією причиною, що спонукає дослідника соціальних явищ і процесів до застосування особливих процедур, методик і методологій. Усі вони покликані виявляти, фіксувати, адекватно відображати, в особливий спосіб вимірювати характеристики як самих значень, так і тих форм, через які названі значення виявляються, об’єктивуються, стають доступними для іншого учасника такої взаємодії.

2. Соціологічним дослідженням властиві як найзагальніші виміри ті, що відокремлюють їх від досліджень у природничих науках так і власна якісна специфіка. У цьому ракурсі розкривається багатоманіття методів соціологічного аналізу.

Види соціологічних досліджень вирізняються за різноманітними критеріями. Чинниками, що його визначають, є характер поставленої мети та сформульованих завдань. Саме у відповідності до них, тобто залежно від глибини кількісного та якісного аналізу предмета дослідження, масштабності та складності розв’язуваних у ньому завдань розрізняються три найважливіших види соціологічного дослідження: розвідувальне (зондажне, пілотажне); описове; аналітичне.

Самостійним різновидом аналітичного дослідження вважається експеримент. Його проведення передбачає створення експериментальної ситуації шляхом створення певного ступеня змін звичайних умов функціонування об’єкта, що цікавить дослідника. У процесі експерименту особлива увага зосереджується на вивченні «поведінки» тих включених в експериментальну ситуацію чинників, що надають цьому об’єкту нових рис і властивостей.

Поряд із основним для розрізнення видів соціологічного дослідження (глибина, ступінь складності емпіричного аналізу) можуть застосовуватися й інші критерії, пов’язані з особливостями методу збирання інформації, з формою і характером проведення дослідження. Так залежно від методу збирання емпіричних даних, розрізняють три види соціологічних досліджень: 1) опитування; 2) спостереження; 3) аналіз документів.

Двома основними різновидами соціологічного опитування є анкетування та інтерв’ювання. У межах анкетування опитуваний сам заповнює анкету (дає відповіді на її запитання) у присутності інтерв’юера або без нього. За формою проведення воно може бути індивідуальним або груповим. У цьому останньому випадку за короткий час можна опитати значну кількість людей. Анкетування також буває очним і заочним. Найпоширенішими формами заочного є поштове опитування, а також опитування через газету, журнал.

У свою чергу, інтерв’ювання передбачає особисте спілкування з опитуваним, у цьому випадку інтерв’юер сам ставить запитання і фіксує відповіді. За формою здійснення воно може бути безпосереднім або опосередкованим, наприклад, телефоном.

Залежно від того, як вивчається предмет, що цікавить дослідника, - у статиці чи динаміці, можуть бути вирізнені ще два види соціологічного дослідження: одноразове і повторне.

Разове дослідження дає інформацію про стан об’єкта, що досліджується, про кількісні характеристики певного явища чи процесу на момент його вивчення. Така інформація у певному значенні може бути названа статичною, тому що відображає своєрідний «моментальний зріз» кількісних характеристик об’єкта і не дає відповіді на питання про тенденції його змін у часі.

Дані, що відображають динаміку об’єкта, можуть бути отримані тільки після кількох досліджень, проведених послідовно через певні проміжки часу. Подібні дослідження засновуються на єдиній програмі та інструментарії і називаються повторними. По суті, повторні соціологічні дослідження представляють собою засіб порівняльного соціологічного аналізу, що спрямовується на виявлення динаміки об’єкта, який вивчається.

3. Для того щоб дослідник у своєму пошуку не збивався на манівці, щоб його потуги були плідними соціологічна рефлексія своїм підґрунтям обов’язково має програму.

Кожен із розділів програми передбачає здійснення певної множини методичних процедур. Найскладнішими і найвідповідальнішими серед них слід вважати по-перше, визначення понять і, по-друге, формування вибірки.

4. Атрибутом соціологічного дослідження є фіксація, відображення не тільки якісних, але й кількісних характеристик соціальної матерії. Іншими словами неодмінною рисою соціологічного дослідження є вимірювання параметрів соціальної реальності у певних одиницях.

Пошук індикаторівздійснюється на підґрунті таких принципових положень:

Кількісні вимірювання характеристик соціальних явищ і процесів здійснюються за допомогою певної сукупності типів шкал. У соціологічних дослідженнях застосовують такі три основних типи шкал: номінальні, рангові (порядкові), інтервальні. Кожен із типів шкал зорієнтований на вимірювання цілком певної кісної специфіки соціальної реальності.

Шкали у соціологічному вимірювання характеризують: повнота; чутливість; валідність тощо.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть специфіку основних типів емпіричного дослідження.

2. Поясніть методичні та методологічні функції програми соціологічного дослідження.

3. Поясніть способи перевірки валідності.

4. Поясніть, у чому полягає вимога однозначності запитань анкети.

5. Коротко схарактеризуйте основні помилки формулювань.

6. Поясніть переваги та недоліки відкритих запитань.

7. Розкрийте зміст понять «генеральна сукупність», «вибіркова сукупність», «репрезентативність».

8. Поясніть, чим відрізняються випадкові помилки від систематичних.

9. Поясніть сутність помилки репрезентативності.

10. Схарактеризуйте основні способи відбору, що визначають тип вибірки.

Теми рефератів

1.Перехід від концепту до вимірювання в соціальних дослідженнях.

2. Програма — основний документ соціологічного дослідження.

3. Місце соціології у професійній підготовці молоді.

4. Помилки формування віяла відповідей.

5. Основні етапи формування багатоступеневих вибірок.

6. Квотний відбір: переваги та недоліки.

& Використана і рекомендована література

Адамов С.Ю. Система анализа нечисловой информации «САНИ» //Социология. М.- 1991. - №2.

Аптон Г. Анализ таблиц сопряженности. М.: Финансы и статистика, 1982.

Бешелев С.Д., Гурвич Ф.Г. Экспертные оценки. М.: Нака, 1973.

Білосвіт К.Д., Паніотто В.І. Вимірювання у конкретно-соціологічному дослідженні // філос.. думка. 1976 - №5

Благуш П. Факторный анализ с обобщениями. М.:Финансы и статистика, 1989.

Большев Л.Н., Смирнов Н.В. Таблицы математической статистики. М.: Наука, 1983.

Гласс Дж., Стэнли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии. М.: Прогресс, 1976.

Гурьев В.И. Основы социальной статистики: методы, система показателей, анализ. М.: Финансы и статистика, 1991.

Гуттман Л. Основные компоненты шкального анализа //Математические методы в современной буржуазной социологии М.:Прогресс, 1996.

Дегтяров Г.П. Факторный анализ в социологическом исследовании: вопросы интерпретации //Комплексный подход к анализу данных в социологии. М.:ИС АН СССР, 1989.

Докторов Б.З. О надежности измерения в социологическом исследовании. Л.:Наука, 1979.

ДрейперН.,Смит Г. Прикладной регрессионный анализ. М.:Статистика, 1973.

Дюран Б., Оделл П. Кластерный анализ. М.: Статистика, 1977.

ДэвидГ. Метод парных сравнений. М.: Статистика, 1978.

Елисеева И.И. Статистические методы измерения связей. Л.:Изд-во Ленингр. Ун-та, 1982.

Иберла К. Факторный анализ. М.: Статистика, 1980.

Кендэлл М. Ранговые корреляции. М.: Статистика, 1975.

Кендэлл М.,Стюарт А. Статистические выводы и связи. М.: Наука, 1973.

Киселева И.П. Информативно — целевой анализ текста свободного интервью // Социологический журнал. 1994.

Клигер С.А., Косолапов М.С. , Толстова Ю.Н. Шкалирование при сборе и анализе социологической информации. М.: Наука, 1978.

Лазарсфельд П. Логические и математические основания латентно-структурного анализа// Математические методы в современной буржуазной социологии. М.:Прогресс, 1996.

Лазарсфельд П. Измерение в социологии // Американская социология: перспективы, проблемы, методы. М.: Прогресс, 1972.

Лакутин О.В., Толстова Ю.Н. Качественная и количественная информация в социологии // Социс. 1992. - №8.

Малахов В.А. Специальные методы группировки //Социс. 1980. - №3.

Математические методы анализа и интерпретация социологических данных. М.: Наука, 1989.

Математические методы в социальных науках. М.: Прогресс, 1973.

Математические методы в социологическом исследовании. М.: Наука, 1981.

Моин В.Б. Две стратегии измерения //Социс. 1989. №6

Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. К.: Наукова думка. 2007.

Паніотто В.І., Максименко В.С., Харченко Н.М. Статистичний аналіз соціологічних даних. К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004.

ГЛОСАРІЙ

1. Адаптація трудова — процес активного пристосування індивіда до трудової ситуації, що змінилася.

2. Активність трудова — характеристика трудової діяльності, яка виражає міру реалізації інтелектуального і фізичного потенціалу працівника.

3. Вжиткова соціологія — практична соціологічна робота та соціологічні проблемно зорієнтовані дослідження, здійснювані з метою отримання знання, необхідного для розв’язання соціально-практичних завдань.

4. Вірогідність соціологічного знання — істинність соціологічного знання, його відповідність реальності, яку вивчає соціолог. Проблема вірогідності соціологічного знання належить до кола проблем соціологічної епістемології. Отримання вірогідного знання є метою, ідеалом соціологічної дослідницької діяльності.

5. Вітчизняна соціологія — термін, використовуваний для позначення соціологічної думки дореволюційної Росії, радянської соціології (яка функціонувала в колишньому СРСР), до якої належала й соціологія, що розвивається на території України, а також соціологічна думка України як незалежної держави.

6. Ґенеза соціології — “народження”, поява соціології як особливої суспільної науки, відмінної від соціальної філософії та інших суспільних наук. Найпоширенішою є точка зору, згідно з якою ґенезу соціології пов’язують з 30-ми роками ХІХ сторіччя та з іменем французького соціолога Огюста Конта. Останній проголосив появу нової, “позитивної” науки про суспільство — соціології (societas — суспільство, logos — наука).

7. Генеральна та вибіркова сукупності. Генеральною називають таку сукупність об’єктів, на яку поширюються висновки, отримані в результаті дослідження. Вибіркова сукупність — та частина генеральної сукупності, на підставі обстеження якої роблять висновок про сукупність генеральну.

8. Гіпотеза — у перекладі з грецької “припущення”, істинність якого слід довести. Будь-яка гіпотеза тією чи тією мірою обґрунтована за допомогою звертання до однієї чи кількох теорій. Гіпотеза перевіряється різними способами і, зокрема, шляхом звертання до фактів, отриманих у ході дослідження.

9. Гуманізація праці — зміна форм організації праці, спрямована на збагачення її змісту заради підвищення вдоволеності нею.

10. Гуманізація соціологічної діяльності — означає таке її здійснення, за якого (й у разі проведення досліджень, і під час виконання практичної соціологічної роботи) у центрі уваги перебувають інтереси людей, які є об’єктом докладання соціологічних зусиль. Гуманістична соціологічна діяльність передбачає бажання соціолога допомогти людям розв’язати нагальні для них проблеми.

11. Гуманітарне знання — досягається за допомогою специфічних методів, використовуваних у літературознавстві, мистецтвознавстві й почасти у лінгвістиці. Розуміння й витлумачення “художньої реальності”, внаслідок чого утворюється гуманітарне знання, означає розкриття того смислу, який закладено у досліджувану реальність автором твору. У витлумаченні останнього велике значення мають позиція дослідника, його суб’єктивність.

12. Епістемологія — вчення про істинне, достеменне знання — сукупність уявлень, які характеризують природу пізнання, його можливості, відношення знання до реальності. Епістемологія виявляє також умови вірогідності та істинності знання.

13. Етика соціологічної діяльності — сукупність моральних принципів, якими має керуватися соціолог під час своєї діяльності. Ці принципи є справою його сумління, проявом моральної позиції. Вони, проте, не повинні бути перешкодою для отримання об’єктивного, неупередженого знання.

14. Зайнятість населення — соціально-економічна категорія, що характеризує включеність населення в суспільне виробництво.

15. Індустріальна соціологія — галузь американської соціології, що вивчає соціальну структуру і соціально-трудові відносини в індустріальному виробництві.

16. Квантифікація (лат. quantum — кількісна оцінка, “вимірювання” соціальних характеристик. Квантифікація у соціології передбачає розташування на шкалі — використання шкал — конструйованих соціологом еталонів вимірювання. При вимірюванні застосовують також індекси — якісно-кількісні показники, які дають можливість урахувати баланс позитивних та негативних оцінок.

17. Клімат соціально-психологічний — соціально-психологічний стан колективу, характер ціннісних орієнтацій, міжособових відносин і взаємних очікувань у ньому.

18. Колектив трудовий — організована спільнота людей, об’єднаних спільною працею, що здійснюється в межах певної форми власності й відносинами співробітництва, взаємодопомоги і взаємної відповідальності, інтересами, ціннісними орієнтаціями, установками і нормами поведінки.

19. Менеджеризм — управлінська доктрина, яка розкриває роль управлінців у суспільному розвитку, розділяючи функції власності та управління.

20. Методи соціологічного дослідження — головні способи, правила збирання, обробки та аналізу інформації. До методів збирання соціологічної інформації належать спостереження, аналіз документів, опитування. До методів аналізу — групування та класифікація, типологізація. Сукупність спеціальних прийомів, які забезпечують ефективне використання методів, називають технікою дослідження.

21. Методологічні стратегії в соціології — головні типи найпоширеніших у соціології методологічних підходів, визначуваних тим, як “задається” суспільство, яка загальна його картина визначає соціологічний аналіз реальності.

22. Методологія — сукупність принципів та установок, які передують отриманню соціологічного знання й зумовлюють головні способи, методи його отримання та характер усієї соціологічної діяльності. Методологія — це й учення про ці принципи, яке відіграє роль метатеорії (тобто слідує “після” теорії).

23. Мотивація — спонукання до активності в діяльності суб’єкта, пов’язана з намаганням задовольнити певні потреби.

24. Наукове знання — вірогідне, “неупереджене” знання, яке досягається за допомогою специфічних способів, засобів, які забезпечують нейтралізацію суб’єктивності та упередженості. Сукупність цих засобів і критерії науковості змінюються в результаті еволюції науки та суспільства.

25. Наукове управління — свідоме використання суб’єктом управління відносин влади, матеріальних і людських ресурсів, наукових знань для отримання результатів, в яких якнайповніше реалізується мета.

26. Планування соціального розвитку — метод соціального управління, який покликаний урахувати соціально-економічні наслідки техно-економічного розвитку, визначити перспективи змін, виявити резерви виробництва, сприяти досягненню соціальних цілей.

27. Плинність кадрів — соціально-економічний процес зміни персонального складу трудових організацій, що впливає на життя трудових колективів, суспільства загалом.

28. Повсякденне знання — формується у процесі повсякденного життя людей, їхньої практичної діяльності. Повсякденне знання характеризується емоційністю й часто-густо суперечливістю. Воно не відокремлене від оцінки та ставлення людей до об’єкта знання. На відміну від спеціалізованого знання, знання повсякденне не вимагає для його здобуття оволодіння спеціальними пізнавальними засобами, які використовують у процесі навчання.

29. Поділ праці — диференціація видів трудов