Жан Боден та його погляди на державу
ЗАТВЕРДЖУЮ
Проректор з навчальної
та методичної роботи
____________ М.М. Касьяненко
«____» _____________ 2012 р.
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС
«Історія вчень про державу і право»
для підготовки фахівців за ОКР бакалавр
денної форми навчання
галузь знань 0304 «Право»
напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»
статус дисципліни: нормативна
Ірпінь – 2012
Навчально-методичний комплекс дисципліни “Історія вчень про державу і право” містить робочу навчальну програму, конспект лекцій, методичні вказівки до організації семінарських занять, самостійної та індивідуальної роботи студентів, контрольні роботи, екзаменаційні питання, літературу.
Автор М.В. Кармаліта, старший викладач кафедри теорії та історії держави і права
Співавтор Н.І. Колісник, старший
викладач кафедри теорії та історії держави і права
Рецензент
Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри теорії та історії держави і права, протокол № ____ від «____» _________________ 2012 р.
Завідувач кафедри О.А. Калганова, к.ю.н., доцент
Затверджено на засіданні вченої ради юридичного факультету, протокол № ____ від «____» _________________ 2012 р.
Голова вченої ради
Юридичного факультету М.О. Мацелик, к.ю.н., доцент
Завідувач навчально-
методичного відділу О.О. Бойко-Слобожан
ЗМІСТ
| № п.п. | Назва розділу | № сторінок |
| 1. | Передмова | ст. 4 |
| 2. | Опис навчальної дисципліни | ст. 7 |
| 3. | Структура дисципліни | ст. 8 |
| 4. | Зміст навчальної дисципліни за модулями | ст. 10 |
| 5. | Перелік питань для підсумкового модульного контролю | ст. 15 |
| 6. | Перелік тем рефератів | ст. 20 |
| 7. | Методи оцінювання та розподіл балів за кредитно-модульною системою | ст. 22 |
| 8. | Опорний конспект лекцій | ст. 24 |
| 9. | Організація семінарських занять, самостійної та індивідуальної роботи | ст. 82 |
| 10. | Контрольні роботи | ст. 107 |
| 11. | Перший модульний контроль | ст. 107 |
| 12. | Другий модульний контроль | ст. 115 |
| 13. | Тестові завдання | ст. 125 |
| 14. | Рекомендована література | ст. 155 |
ПЕРЕДМОВА
Сучасне цивілізоване суспільство базується на здобутках різних форм організації суспільного життя минулого, органічно продовжує і розвиває їх. А це вимагає створення міцного юридичного фундаменту громадянського суспільства, розбудови сучасної держави України з урахуванням практичного досвіду і теоретичних поглядів різних часів.
Вивчаючи і з'ясовуючи сутність держави і права, слід ретельно проаналізувати не тільки апробовані часом і практикою концепції, а й осмислити погляди, теорії, в яких розглядаються ці суспільні феномени, соціально-економічні умови, в яких зародилося і виникло те чи інше вчення. Представляє інтерес реалізація вчень і поглядів у відповідних державно-правових системах світу, їх використання у розбудові національної системи права, формуванні засад правової держави і громадянського суспільства в Україні, становлення цивілізованих форм взаємин держави з її громадянами.
Набуття студентами знань про державно-правову сферу суспільного життя є складовою частиною системи юридичної освіти, фахової підготовки юристів, оволодіння майбутніми спеціалістами загально юридичними та галузевими юридичними дисциплінами і їх практичним застосуванням у повсякденному житті.
"Історія вчень про державу і право" у поєднанні з іншими юридичними дисциплінами історико-теоретичного спрямування сприяє формуванню системного підходу до розуміння понять держави, права, закону, громадянського суспільства, правової держави.
У результаті вивчення дисципліни студенти мають засвоїти:
· що являють собою вчення про державу і право та навчальна дисципліна, предметом якої вони є;
· як у боротьбі та зіткненнях різних концепцій і доктрин народжувалися і накопичувалися знання про природу права і держави;
· як розширювалися і поглиблювалися уявлення про права і свободи людини, форми і принципи взаємин особистості і влади, закон і законність і тощо;
· державно-правові поняття та категорії, якими доведеться оперувати в процесі навчання та практичної діяльності;
· важливість і значення права та держави в духовній історії людства, значення людської думки в контексті її постійного пошуку оптимальних, ідеальних форм державно-правової організації життя народів;
· як орієнтуватися у різних підходах до проблем взаємозв’язку держави і права, держави і громадянського суспільства;
· які саме концепції або вчення належать до сфери вивчення історії вчень про державу і право;
· яке місце історії вчень про державу і право в системі навчальних дисциплін;
· до розв’язання яких питань і проблем історія вчень про державу і право дає ключ;
· об’єктивні передумови формування та утвердження державно-правової думки в Україні.
Вміти:
Ø самостійно оцінювати політико-правові явища із загальнолюдських позицій, чітко формувати свої думки і чітко їх висловлювати, пов'язувати загальнотеоретичні положення з вимогами теперішнього часу і майбутнього;
Ø самостійно виділяти спільне і відмінне в тих чи інших політико-правових концепціях, робити узагальнення, порівняння;
Ø самостійно систематизувати політико-правові вчення за напрямками, школами, поглядами тощо.
Отже, „ Історія вчень про державу і право” – це нормативна навчальна дисципліна для професійної підготовки фахівців галузі знань „Право” спеціальності 6.030401 „Право”, предметом якої є вивчення закономірностей виникнення і розвитку теоретичних знань про державу, право та законодавство, які мали місце в історії людства.
Метою навчальної дисципліни «Історія вчень про державу і право» є підготовка фахівців такого рівня кваліфікації в сфері юриспруденції, які б могли насамперед всебічно пізнати і осмислити величезний людський політико-правовий досвід минулих поколінь, в якому відображені основні напрями, періоди та надбання досліджень проблем свободи, права, законодавства, політики та держави. Цей пізнавальний досвід, ідеї та досягнення минулого значно впливають на сучасні державно-правові погляди та орієнтири, на теорію та практику сьогодення.
Вирішення завдань щодо формування в Україні громадянського суспільства і відповідної йому державності соціального і правового характеру поставило проблему створення міцного юридичного підґрунтя модернізаційних процесів сучасного суспільства, здійснення ефективної реформи органів держави і правової системи, здатних за умов ринкових відносин і вільної конкуренції забезпечити соціальну безпеку і стабільність суспільства, гарантувати права і свободи людини і громадянина, створити рівні умови і можливості для всебічного розвитку особистості.
ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
„Історія вчень про державу і право”
Предмет: „Історія вчень про державу і право” – це нормативна навчальна дисципліна для професійної підготовки фахівців галузі знань 0304 „Право” напряму підготовки 6.030401 „Право”, предметом якої є вивчення закономірностей виникнення та розвитку теоретичних знань про державу, право та законодавство, які мали місце в історії людства.
Мета: Підготовка фахівців такого рівня кваліфікації в сфері юриспруденції, які б могли всебічно пізнати і осмислити величезний людський політико-правовий досвід минулих поколінь, в якому відображені основні напрями, періоди та надбання досліджень проблем свободи, права, законодавства, політики та держави.
| Змістово-модульна структура дисципліни Курс: другий Семестр: перший | Галузь знань, напрям підготовки | Характеристика навчальної дисципліни |
| Кількість кредитів: · Національних – 3 · ECTS - Модулів: 2 Змістових модулів: 2 Загальна кількість годин: 108 | 0304 «Право» 6.030401 «Право» бакалавр | Нормативна Лекції: 22 годин Семінари: 26 годин Індивідуально-консультаційна робота: 9 годин Самостійна робота: 51 година Вид контролю: ПМК |
СТРУКТУРА ДИСЦИПЛІНИ
"Історія вчень про державу і право"
для підготовки фахівців за ОКР «бакалавр»
галузь знань 0304 «Право»
напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»
| п\п | Назва тем | Усього | лекції | сем. заняття | сам роб | інд. роб |
| Модуль № 1- 1,8 залікових кредиту Вчення про державу і право в країнах Стародавнього світу, Арабського Сходу та Західній Європі ХІІІ – І пол. ХІХ ст.ст. | ||||||
| Тема 1. Предмет, функції та методи історії вчень про державу і право | ||||||
| Тема 2. Становлення поглядів про державу і право в країнах Стародавнього світу | ||||||
| Тема 3. Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства. | - | |||||
| Тема 4. Вчення про державу і право в країнах Арабського Сходу. | ||||||
| Тема 5. Вчення про державу і право в Західній Європі ХV - початку XVІІІ століть (період Відродження та Реформації). | - | |||||
| Тема 6. Вчення про державу і право західноєвропейського просвітництва та періоду боротьби за незалежність США. | ||||||
| Форма модульного контролю – модульна контрольна робота (1 год.) | ||||||
| Всього по 1 модулю (год.): | ||||||
| Модуль № 2 – 1,2 залікових кредиту Становлення та розвиток вчень про державу і право в Україні та Росії. Основні державно-правові вчення Західної Європи другої половини ХІХ –ХХ ст.. | ||||||
| Тема 7. Вчення про державу і право в Західній Європі кінця ХVІІІ – середини ХІХ століть. | ||||||
| Тема 8. Основні напрями політико-правової думки другої половини ХІХ – ХХ століть. | - | |||||
| Тема 9. Основні етапи розвитку вчень про державу і право в Росії. | ||||||
| Тема 10. Розвиток вчень про державу і право в Україні другої половини ХVІІІ – ХХ століть. | - | |||||
| Форма модульного контролю – модульна контрольна робота (1 год.) | ||||||
| Всього по 2 модулю: (год.) Всього з курсу: | ||||||
| ФОРМА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ - ПМК |
ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ЗА МОДУЛЯМИ
МОДУЛЬ 1 -1,8 кредиту
Вчення про державу і право в країнах Стародавнього світу, Арабського Сходу та Західній Європі ХІІІ – І пол. ХІХ ст.ст.
Тема 1. Предмет, функції та методи історії вчень про державу і право
Предмет історії політичних вчень як науки. Місце історії політичних вчень в системі наук. Методологія історії політичних вчень. Основні парадигми. Періодизація історії політичних вчень та основні етапи розвитку знань.
Історія політичних вчень як навчальна дисципліна, її мета, завдання та порядок вивчення.
Тема 2. Становлення поглядів про державу і право і країнах Стародавнього світу
Державно-правова думка в країнах Стародавнього Сходу. Погляди на державу та право у Стародавньому Єгипті. Погляди на державу та право в Стародавній Месопотамії. Політико-правові ідеї в Стародавній Індії: брахманізм і буддизм. Держава та право в поглядах мислителів Стародавнього Китаю. Політико-правові погляди даосів. Політико-правові погляди Конфуція. Політико-правові погляди Мо-цзи. Політико-правові погляди легістів.
Античні вчення про державу та право. Вчення про право і державу в Стародавній Греції. Політико-правові ідеї в ранній давньогрецькій філософії. Період розквіту давньогрецької політико-правової думки. Погляди Демокріта на державу і право. Вчення Сократа про державу і право. Політико-правові ідеї софістів в Стародавній Греції. Вчення Платона про державу та право. Вчення Аристотеля про державу та право. Вчення в умовах кризи давньогрецької державності. Політико-правові ідеї стоїків. Вчення Полібія про державу.
Вчення про право і державу в Стародавньому Римі. Вчення Цицерона про державу і право. Політико-правові погляди римських стоїків. Вчення римських юристів про право (Гай, Папіан, Павло, Ульпіан). Політичні та правові ідеї раннього християнства. Погляди на державу та право Августина.
Тема 3. Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства.
Вчення Томи Аквінського про державу і право. Теорія всесвітньої монархії Данте Аліґ'єрі. Політико-правові ідеї середньовічних єресей у Західній Європі. Політико-правове вчення Марсилія Падуанського.
Початки вітчизняної правової й політичної думки. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. «Повчання» Володимира Мономаха. Політико-правові проблеми в літописах і літературі Київської Русі.
Тема 4. Вчення про державу і право в країнах Арабського Сходу.
Ісламська політико-правова думка: становлення державно-правових поглядів ісламу, особливості середньовічної державно-правової ідеології в країнах арабського Сходу, основні напрями розвитку державно-правової думки в арабських країнах.
Тема 5. Вчення про державу і право в Західній Європі ХV - початку XVІІІ століть (період Відродження та Реформації).
Політичні і правові вчення епохи Відродження і Реформації. Політичне вчення Н. Макіавеллі. Політичні та правові ідеї Реформації (Марін Лютер, Томас Мюнцер, Жан Кальвін). Вчення Ж. Бодена про державу. Теорія державного суверенітету. Вчення про державу і право в Нідерландах і в Англії періоду ранніх буржуазних революцій. Теорія природного права. Г. Гроцій про право і державу. Розробка природно-правової теорії Б. Спінозою. Основні напрямки англійської політико-правової думки ХVІІ ст. Вчення Т. Гоббса про державу і право. Вчення Дж. Локка про право і державу.
Тема 6. Вчення про державу і право західноєвропейського просвітництва та періоду боротьби за незалежність США.
Право і держава у вченнях європейського IIросвітництва. Політична програма Вольтера. Вчення про право та державу Ш. Монтеск'є. Теорія розподілу влад. Вчення Ж.-Ж. Руссо про три ступені нерівності між людьми і походження держави. Теорія народного суверенітету Ж. Ж. Руссо. Державно-правові ідеї якобінців(Робесп’єр, Марат).Вчення про право та державу мислителів німецького просвітництва (С. Пуфендорф, Х. Томазій, Х. Вольф). Політичні та правові вчення італійського просвітництва (Д.Віко, Ч. Бекаріа).
Американська політико-правова думка другої половини ХУІІІ - початку XIX ст. Класики американської демократичної традиції: Б. Франклін, Т. Пейн, Т. Джефферсон. Політико-правова думка федералістів: 0.Гамілтон, Д.Медісон, Д. Адамс, Д. Маршал.
МОДУЛЬ 2 – 1,2 залікових кредиту
Становлення та розвиток вчень про державу і право в Україні та Росії. Основні державно-правові вчення Західної Європи другої половини ХІХ –ХХ ст.ст.
Тема 7. Вчення про державу і право в Західній Європі кінця ХVІІІ – середини ХІХ століть.
Вчення про право і державу в Німеччині (кінець XVIII — початок XIX ст.). Вчення І. Канта про право і державу. Політико-правова теорія І. Фіхте. Вчення Г. Гегеля про право і державу. Історична школа права в Німеччині (Гуго, Савіньї, Пухта).
Основні напрямки західноєвропейської політико-юридичної думки в першій половині ХІХ ст. Англійський лібералізм. Теорія утилітаризму І. Бентама. Дж. Мілль про свободу. Французький лібералізм. Б. Констан, А. де Токвіль. Соціалістичні вчення: Ш. Фур'є, А. Сен-Сімон, Р. Оуен. Філософський і юридичний позитивізм: О. Конт, Дж. Остін.
Тема 8. Основні напрями політико-правової думки другої половини ХІХ – ХХ століть.
Основні напрямки європейських концепцій права і держави другої половини XIX ст. Ліберальні вчення про право і державу. Марксистське вчення про державу і право. Анархізм про державу і право: П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін. Аристократична концепція держави і права Ф. Ніцше.
Консервативні політико-правові доктрини. Неоконсерватизм. Політичні та правові теорії лібералізму. Неолібералізм. Ліберальна економіко-правова доктрина Ф. Гаєка. Концепція плюралістичної демократії. Концепції соціальної держави і політики загального благоденства. Теорія еліт. Технократичні теорії держави. Теорія солідаризму Л. Дюгі.
Соціалістичні, комуністичні, соціал-демократичні й анархістські вчення. Ленінське вчення про державу і право та його послідовники.
Націоналізм. Расистські та фашистські доктрини. Ісламський фундаменталізм.
Тема 9. Основні етапи розвитку вчень про державу і право в Росії.
Проблеми державності та права в Росії ХVІ-ХVІІ ст.ст. Політична і правова
думка в Московській державі. Погляди російських просвітників на державу та право.Захисники абсолютизму. Теорії освіченої монархії (С. Яворський, Ф. Прокопович, В. Татищев, І. Посошков, М. Щербатов). Проект реформ державних і правових установ С. Десницького. Демократичний ідеал Я. Козельського, О. Радищева.
Проекти державних перетворень у Росії в першій половині XIX ст. Проект М. Сперанського і контрпроект М. Карамзіна. Проекти конституції декабристів: М. Муравйов, П. Пестель.
Вчення про державу та право в Росії другої половини XIX ст.- на початку XX ст. Основні напрямки політико-правових учень у Росії: консерватизм, «охоронний лібералізм», «російський соціалізм». Розробка теорії права: концепції права: соціологічна (С. Муромцев, М. Коркунов, М. Ковалевський), формально-догматична (Г. Шершеневича), нормативно-етична (П. Новгородцева та Б. Кістяківського), психологічна (Л. Петражицького). Розробка теорії правової держави (М. Ковалевський, В. Гессен, П. Новгородцев).
Вчення про право в XX ст. Радянське праворозуміння. Соціологічна школа права.
Тема 10. Розвиток вчень про державу і право в Україні другої половини ХVІ – ХХ століть.
Проблеми державності та права в Україні ХVІ-ХVІІ ст. Політико-правова думка польського періоду в Україні. Погляди С. Оріховського-Роксолана та І. Вишенського. Політичні програми гетьманів України.
Погляди українських просвітників на державу та право.Захисники абсолютизму. Демократичний ідеал Г. Сковороди. Проекти державних перетворень в Україні в першій половині XIX ст. Проект слов'янського союзу Кирило-Мефодіївського товариства. Вчення про державу та право в Україні другої половини XIX ст. - на початку XX ст. Проекти і програми українських мислителів (М. Драгоманов, С. Подолинський, О. Терлецький, І. Франко).
Концепції української державності на початку XX ст. Націократична модель державності: М. Міхновський, В. Липинський, Д. Донцов. Консервативна модель української державності. Національно-демократична модель української Державності. Державно-правові погляди діячів Центральної Ради: М. Грушевський, В.Винниченко, М. Туган-Барановський.
ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ
1. Предмет курсу ІВДП і його місце у системі юридичних і суспільних наук.
2. Методи і функції курсу ІВДП.
3. Політико-правові погляди у Стародавньому Єгипті, Ст. Вавилоні та Ст. Персії.
4. Політико-правові ідеї у давньоіндійському трактаті "Артхашастра".
5. Політичні ідеї у вченнях брахманізму та буддизму.
6. Соціально-політична утопія Лао-цзи.
7. Теорія державного управління і правового регулювання у
8. Політико-правові вчення Стародавньої Греції. Погляди Гомера, Гесіода, Піфагора.
9. Погляди Демокріта на державу і право.
10. Державно-правові ідеї Сократа.
11. Політико-правові ідеї софістів у Стародавній Греції.
12. Проект ідеальної держави в діалозі Платона "Держава".
13. Проект ідеальної держави в діалозі Платона "Закони".
14. Вчення Аристотеля про державу і право.
15. Погляди на державу і право Епікура.
16. Політико-правові погляди римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).
17. Вчення Полібія про природний кругообіг політичних форм.
18. Вчення Цицерона про державу і право.
19. Вчення римських юристів про право (Флавій, Гай, Павло, Ульпіан, Модестін).
20. Теократична теорія Іонна Златоуста.
21. Політико-правові погляди Августина Блаженного.
22. Вчення Фоми Аквінського про державу і право.
23. Державно-правова концепція Марсилія Падуанського.
24. Державно-правова концепція В.Оккама, Луллія Раймунда.
25. Політико-правова концепція ісламу.
26. Політико-правові ідеї середньовічних єретиків у Західній Європі.
27. Вчення Н. Макіавеллі про державу і політику.
28. Теорія державного суверенітету. Політичне вчення Ж. Бодена.
29. Політичні і правові ідеї Реформації (М.Лютер, Г. Мюнцер, Ж. Кальвін).
30. Теорія природного права і договірного походження держави Гуго Гроція.
31. Обґрунтування демократії у політико-правовому вченні Б.Спінози.
32. Вчення Т.Гоббса про державу і право.
33. Вчення Дж. Локка про право і державу.
34. Політико-правова програма Вольтера.
35. Вчення Ш. Монтеск’є про політичну свободу і закони.
36. Теорія розподілу влад Ш.Монтеск’є.
37. Вчення Ж.- Ж. Руссо про три ступені нерівності і походження держави.
38. Теорія народного суверенітету Ж.- Ж. Руссо.
39. Державно-правові погляди в Італії XVIII ст. Вчення Д.Віко і правова теорія Ч. Беккаріа.
40. Демократичні традиції “батьків-засновників” США: Б. Франкліна, Т. Пейна, Т. Джеферсона.
41. Погляди федералістів на державу і право: О. Гамільтона, Дж. Адамса, Дж. Медісона.
42. Історична школа права (Г. Гуго, К. Савіньї, Г. Пухта).
43. Погляди на державу і право французьких матеріалістів-енциклопедистів Д. Дідро, П. Гольбаха, К. Гельвеція.
44. Політичне і правове вчення І.Канта.
45. Теоретична концепція права і “замкненої торгової держави“ Й.Г. Фіхте.
46. Право, держава і громадянське суспільство у вченні Г. Гегеля.
47. Політико-правове вчення М. Вебера.
48. Політико-правові ідеї утопічного соціалізму XVI ст. Погляди Т. Мора, Кампанелли.
49. Політико-правова ідеологія французького соціалізму Ж. Мел'є, Мореллі, Г. Маблі, Г. Бабефа.
50. Політико-правові погляди ідеологів соціалізму (А. Сен-Сімон, Ш.Фур’є, Р.Оуен).
51. Марксистська державно-правова теорія: К. Маркс, Ф. Енгельс.
52. Вчення про державу і право В.Ульянова (Леніна).
53. Анархізм про державу і право: П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, Н. Махно.
54. Державно-правові ідеї російського утопічного соціалізму. Погляди О. Герцена і М.Чернишевського.
55. Французький лібералізм. Б. Констан про громадянську та особисту свободу індивіда.
56. Французький лібералізм. Політико-правове вчення А. де Токвіля.
57. Англійський лібералізм. Погляди І.Бентама на право і державу.
58. Сутність позитивістської теорії держави і права. Вчення О. Конта.
59. Ідеї юридичного позитивізму Д.Остіна .
60. Ідеї юридичного позитивізму Г. Кельзена.
61. Соціологічна теорія держави Л. Гумпловича.
62. Проблеми держави і права в соціології Г. Спенсера.
63. Психологічна теорія права Л. Петражицького.
64. Державно-правова теорія Ф.Ніцше.
65. Формально-догматична концепція права Г. Шершеневича.
66. Соціологічні теорії права: Є. Ерліха, Р. Паунда.
67. Теорія про правове самообмеження держави Г. Еллінека.
68. Концепції соціальної держави і політики загального благоденства (“держави загального блага”) Дж. Мюрдаля, М. Кроз’є.
69. Юриспруденція інтересів (соціал-дарвінізм) Р. Ієрінга.
70. Теорії природного права: неотомізм, феноменологізм, герменевтика, екзистенціалізм.
71. Вчення Г. Моски. В. Парето, Р. Міхельса (теорія еліт).
72. Проблеми держави й права в творчості Сен-Сімона, Ш. Фур”є, Р. Оуена.
73. Концепція плюралістичної демократії: Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Арон, Р. Даль.
74. Неолібералізм (Дж. Кейнс) .
75. Консерватизм (Ф. фон Хайєк).
76. Теорія солідаризму (теорія соціальних функцій і корпоративної держави Л. Дюгі).
77. Реалістична теорія права : К. Ллевелін, Дж. Френк.
78. Теорія освіченої монархії : державно-правові теорії абсолютизму Ф. Прокоповича та В. Татищева .
79. Теорія освіченої монархії: політичні й правові погляди І. Посошкова та державно-правова концепція М. Щербатова.
80. Концепції держави і права Я. Козельського, О. Радищева.
81. Ліберально-буржуазні погляди на державу і право у концепціях С. Десницького і М. Сперанського.
82. Концепції держави П. Пестеля, М. Муравйова.
83. Соціологічна концепція права С. Муромцева, М. Ковалевського.
84. „Охоронний лібералізм” (А. Градовський, Б. Чичерін).
85. Номативно-етична концепція права П. Новгородцева і Б. Кісттяківського (неокантіанська теорія права).
86. Державно-правова концепція В. Соловйова.
87. Становлення поглядів про державу і право в Київській Русі. Ідеї Іларіона, В. Мономаха, Нестора, Ф. Печерського, Д. Заточника, К. Туровського.
88. Політико-правові концепції С. Оріховського і Ф. Прокоповича.
89. Державно-правові ідеї І. Вишенського і П. Могили.
90. Ідеї про державу і право Б. Хмельницького, П. Орлика.
91. Суспільно-політичний ідеал Г.Сковороди.
92. Суспільно-політичні погляди Т. Шевченка, М. Костомарова, Г. Андрузького.
93. Політико-правова програма М. Драгоманова.
94. Державно-правові погляди І. Франка.
95. Політичні і правові погляди Л. Українки.
96. Політико-правові ідеї М. Грушевського, В. Винниченка.
97. Націократична модель державності: Міхновський, В. Липинський, Д. Донцов.
98. Державне правові погляди О. Кістяківського.
ПЕРЕЛІК ТЕМ РЕФЕРАТІВ
По Модулю № 1:
1. Державно-правова думка Стародавньої Індії.
2. Політико-правова думка Стародавнього Китаю.
3. Політико-правові погляди Платона.
4. Вчення Аристотеля про державу і право.
5. Погляди М. Цицерона на державу, право, закон.
6. Теологічна теорія про державу і право. Погляди А. Августина та Ф. Аквінського.
7. Політико-правове вчення Н. Макіавеллі.
8. Політичні та правові погляди представників Реформації XVI ст.: М. Лютера, Т. Мюнцера, Ж. Кальвіна.
9. Політико-правове вчення Т. Гоббса.
10. Державно-правова теорія Д. Локка.
11. Державно-правові концепції представників французького Просвітництва: Вольтера, Ш. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо.
12. Політичне і правове вчення І. Канта.
13. Державно-правові погляди Г. Гегеля.
14. Ліберальна теорія держави і права Б. Констана і І. Бентама.
15. Політико-правові погляди Т. Джефферсона і Т. Пейна.
16. Погляди федералістів на державу і право: О. Гамільтона, Дж. Адамса, Дж. Медісона.
По Модулю № 2:
1. Політико-правові погляди критичного утопічного соціалізму XIX ст.
2. Марксистська державно-правова теорія: К.Маркс, Ф.Енгельс.
3. Вчення про державу і право В.Ульянова (Леніна).
4. Анархізм про державу і право: П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, Н. Махно.
5. Юридичний позитивізм у поглядах Д. Остіна і Г. Кельзена.
6. Погляди на державу і право Р. Ієрінга.
7. Психологічна теорія права Л. Петражицького.
8. Органічна теорія держави Г. Спенсера.
9. Теорія соціального конфлікту Л. Гумпловича.
10. Соціологічні державно-правові теорії: Є. Ерліха, Р. Паунда.
11. Державно-правова теорія Ф.Ніцше.
12. Теорії еліт: вчення Г. Моски. В. Парето, Р. Міхельса.
13. Теорія солідаризму Л. Дюгі .
14. Політико-правові погляди С. Десницького.
15. Ліберальні теорії держави і права Б. Чичеріна.
16. Політико-правова концепція С. Оріховського.
17. Політична і правова думка в Україні за козацько-гетьманської доби XVIІ-XVIII ст.ст.
18. Політичні і правові погляди Т. Шевченка, М. Костомарова, Г. Андрузького.
19. Державно-правові ідеї М. Драгоманова.
20. Державно-правові погляди М. Грушевського.
21. Націократична модель державності: М.Міхновський, В. Липинський, Д. Донцов.
22. Політико-правові погляди В. Винниченка .
23. Неолібералізм (Дж. Кейнс).
24. Теорії природного права: неотомізм, феноменологізм, герменевтика, екзистенціалізм.
МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ БАЛІВ ЗА КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ
Оцінювання знань студентів з курсу «Історія вчень про державу і право» здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю і підсумкового контролю знань, а саме в першому семестрі – ПМК.
«Історія вчень про державу та право»
| Модулі | Модуль № 1 | Модуль № 2 | ||||||||||||||
| Кількість балів за модулі | ||||||||||||||||
| Теми | Т-1 | Т-2 | Т-3 | Т-4 | Т-5 | Т-6 | Модульна контрольна робота 10 | Т-7 | Т-8 | Т-9 | Т-10 | М 1 + М 2 = ПМК | ||||
| Відпов. на сем. занятті | 1.5 | 1.5 | 1.5 | 1.5 | 1.5 | 1.5 | 1.5 | 1.5 | Модульна контрольна робота 50 | |||||||
| Вик. сам. роб. студ. | ||||||||||||||||
| Індивід. робота | 0.5 | 0.5 | 0.5 | 0.5 | 0.5 | 0.5 | ||||||||||
Оцінювання знань студентів здійснюється за 100-бальною шкалою. Завдання поточного контролю оцінюється в діапазоні від 0 до 100 балів (включно). Підсумковою оцінкою з навчального курсу в першому семестрі є сума набраних балів за результатами поточного контролю та підсумкового модульного контролю (50+50=100 балів).
Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в 4-х бальну та шкалу за системою ЕСТS здійснюється в такому порядку:
| Оцінка за шкалою ЕСТS | Оцінка за бальною шкалою прийнятою в НУДПСУ | Оцінка за національною шкалою |
| А | 90-100 | 5 (відмінно) |
| В | 80-89 | 4,5 (дуже добре) |
| С | 70-79 | 4 (добре) |
| D | 60-69 | 3,5 (задовільно) |
| Е | 50-59 | 3 (достатньо) |
| FХ | 35-49 | 2 (незадовільно) з можливістю повторного складання |
| Х | 1-34 | 2 (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням |
Під час контролю активності роботи студентів на семінарських заняттях оцінюванню підлягають: рівень знань, продемонстрований у відповідях та виступах на заняттях; активність при обговоренні питань, що винесені на заняття тощо.
Під час контролю виконання індивідуально-консультативної оцінюванню підлягає: підготовка реферативних матеріалів; теоретичні знання та практичні навички, які набули студенти після вивчення певного модуля.
Під час контролю виконання завдань для самостійного опрацювання оцінюванню підлягає: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка блоків тестів тощо.
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Тема 1. Предмет, функції та методи історії вчень про державу і право
1. Завдання і значення курсу історії політичних та правових вчень.
2. Предмет історії політичних та правових вчень.
3. Методи вивчення історії політичних та правових вчень.
4. Періодизація історії політичних та правових вчень.
Серед юридичних наук важливе місце займає історія вчень про державу і право. Завданням цієї науки є не тільки вивчення історії становлення і розвитку ідеї права, закону, держави, головних державно-правових інститутів у процесі формування людської цивілізації, але й формування світогляду юриста. Це не галузева наука, як кримінальне чи цивільне право, не теоретична, як теорія держави і права, не історична, як історія держави і права України чи зарубіжних країн. Це світоглядна наука. Курс повинен не тільки показати формування розуміння засадничої цінності права і держави на різних історичних етапах розвитку людського суспільства, ознайомити з історичними коріннями таких визначальних у сучасному державно-правовому житті інститутів та ідей, як верховенство права, права і свободи людини, суверенітет тощо, але й виконувати, до певної міри, ідеологічну функцію.
Історія вчень про державу і право дає можливість зрозуміти важливість і значення держави і права в духовних надбаннях людства на різних етапах його розвитку, побачити постійну роботу людської думки над пошуками кращих, оптимальних форм організації державно-правового буття людства.
При вивченні поглядів того чи іншого мислителя необхідно звернути увагу на історичні умови, за яких з’являється те чи інше вчення, на постать самого вченого, на співвідношення між новим та попередніми вченнями.
Предметом історії вчень про державу і право є історія виникнення і розвитку поглядів, вчень і теорій щодо походження, ролі і значення та ідеальної форми держави і політичної системи суспільства, а також вчень і теорій про право, його суть і призначення, окремі державно-правові інститути та теорій і концепцій про ідеальні або бажані форми державно-правового буття.
Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що історія вчень про державу і право є самостійною науковою і навчальною дисципліною одночасно теоретичного та історичного профілю. Ця її особливість обумовлена тим, що в її межах вивчається і висвітлюється специфічний предмет — історія виникнення і розвитку теоретичних знань про державу, право, політику і законодавство, історія політичних та правових теорій.
При вивченні історії вчень про державу і право використовується увесь спектр загальнонаукових та спеціально наукових методів. Особливо важливе значення для даної науки і дисципліни мають два методи: історичний та проблемно-концептуальний. Суть першого полягає у вивченні, осмисленні тієї чи іншої теорії, концепції в історичному контексті, який обумовив їхню появу. Тільки застосовуючи цей метод, можна правильно зрозуміти суть тих чи інших ідей, які можуть бути, з позицій сьогодення, або неприйнятними, або гостроактуальними. В той же час, засадниче розуміння справедливості, права, законності має дуже багато спільного на різних історичних етапах. Тому дуже важливим є проблемно-концептуальний метод, який дозволяє прослідкувати зародження і розвиток тієї чи іншої ідеї від найдавніших часів до сьогодення.
З точки зору історичної перспективи, можна встановити три різко відособлених суспільно-історичних світогляди, а отже і три періоди в історії політичних та правових вчень: античний, середньовічний і сучасний.
Для античного світогляду є характерним те, що він не розрізняє державу і суспільство, право і мораль. Для середньовіччя характерним є прагнення до звільнення від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя. В той же час, держава і церква зливаються в одне, норми права співпадають з релігійними канонами. Новий період, який охоплює і сучасність, характеризується боротьбою людини за свою свободу, за свої права: починаючи від боротьби за свободу совісті, через політичні права до соціально-економічних прав і, врешті, до комплексу прав і свобод людини, який знаходить своє закріплення в Міжнародній Хартії прав людини.
Тема 2. Становлення поглядів про державу і право у країнах Стародавнього світу
1. Виникнення поглядів на державу і право в країнах Стародавнього Сходу:
1.1. Вчення про державу і право у Стародавньому Єгипті.
1.2. Вчення про державу і право у Стародавній Месопотамії, Хетському царстві та Стародавньому Ірані.
1.3. Вчення про державу і право у Стародавній Індії.
1.4. Вчення про державу і право у Стародавньому Китаї.
2. Державно-правові погляди на право та державу в Стародавній Греції.
3. Державно-правові вчення Стародавнього Риму.
4.Становлення християнських державно-правових ідей.
Політична та правова думка у давніх народів – давніх єгиптян, індусів, китайців, вавилонян, персів, євреїв, греків, римлян та інших – бере витоки з міфологічних джерел і оперує міфологічними уявленнями про місце людини в світі. На ранньому етапі свого розвитку політико-правові погляди, в цілому, ще не встигли виділитися у відносно самостійну ділянку людських знань і були тільки складовим елементом цілісного міфологічного світогляду.
Для міфів стародавніх народів, у цілому, характерне уявлення про божественне (небесне, надлюдське) походження існуючих відносин влади і порядку.
Різні версії міфів дають можливість прослідкувати різноманітність форм впорядкування суспільних відносин і різних шляхів формування і розвитку держави та права. Так, у стародавньому Китаї, відповідно до міфу про божественне походження і характер земних порядків, вся влада безпосередньо сконцентрована в особі верховного правителя. В Єгипті, Вавилоні, Індії можна спостерігати дещо інший підхід, згідно з яким боги, будучи джерелом влади правителя, разом з тим і самі продовжують вирішувати земні справи та людські долі. Певна своєрідність притаманна релігійно-міфологічним уявленням стародавніх євреїв. За їхньою версією, єдиний істинний бог знаходиться в особливих договірних відносинах зі всім єврейським народом, будучи його главою і царем (верховним законодавцем, правителем і суддею). Закони єврейського народу, згідно з цими уявленнями, отримані Мойсеєм прямо від бога.
Право і закон на стадії початкових релігійно-міфологічних уявлень ще не виділилися в особливу систему норм й існували у вигляді органічної частини релігійно-міфологічно схвалюваного порядку державного і суспільного життя. В законах цього часу тісно перепліталися міфологічні, релігійні, моральні, соціально-політичні та інші аспекти, а законодавство, в цілому, виводилося з божественного першоджерела. Закони походили або прямо від богів, або від їхніх ставлеників – правителів.
Єгипет протягом всього періоду існування був теократичною східною деспотією, тобто державою, всю владу в якій – як світську, так і духовну – зосереджував у своїх руках фараон – верховний правитель. З огляду на це, наскрізною ідеєю міфологічних творів є божественне походження верховного правителя, його рівність з богами. Тобто в Єгипті бере початок розвиток теократичної доктрини державної влади. Це зумовлювало і формування певної стратегії державної влади.
Конкретними джерелами політичної та правової думки Єгипту є наступні праці:
- "Повчення Птахотепа", яке належить приблизно до III тисячоліття до н.е. Птахотеп – візир одного з фараонів V династії – звертається наприкінці життя до правителя з проханням дозволити залишити повчання нащадкам. Він вважає основою державного буття соціальну ієрархію. При цьому, ті, хто знаходиться на нижчих щаблях соціальної драбини, повинні "перед вищими опустити руки і зігнути спину". І далі: "Згинай покірно свою спину перед твоїм начальником... І тоді дім твій простоїть довго, і все, що в домі, збережеться, і нагорода тобі буде відповідна. Погано бути впертим у ставленні до начальника. Жити спокійно можна лише тоді, коли начальник ласкавий до нас. Якщо ти в покорі слухаєш начальника, ти добре чиниш щодо бога".
Надзвичайно цікавими є ідеї, викладені в настановах фараона Тутмоса ІІІ своєму новому візирові: "Пам'ятай, що високий чиновник твого рангу живе на очах у всіх. Вітер і вода розповідають про все, що він робить, і ніколи не залишається в таємниці те, що він зробить. Єдиний для такого чиновника порятунок – суворо додержувати букви законів і робити так, як у них написано".
- "Повчання Гераклеопольського царя своєму синові". В ній також міститься ряд практично-політичних порад, зокрема щодо боротьби з повстаннями, проявами незадоволення з боку як простого народу, так і вельмож тощо. Але особливий інтерес викликають поради, які мають суто гуманістичне спрямування. Так, у "Повчанні" говориться: "Оберігайся карати несправедливо. Не вбивай. Не добре це для тебе... Твори істину, і ти будеш довго жити на землі. Втішай того хто плаче, не притісняй вдову, не проганяй людину через майно батька її".
- "Повчення Аменемопе", – написаній у X–IX ст.ст. до н.е. Головна ідея цієї праці – це необхідність поміркованості та обережності у державних справах. Автор підкреслює, що часто причиною соціальних конфліктів є порушення або зловживання з боку влади. "Стережися грабувати бідних і випробовувати силу на слабких". Цікавим є те, що в цій праці зустрічаємо звернення до суддів із вимогою неупередженості і з докорами за хабарництво.
Таким чином, в античному Єгипті на практично-політичному рівні появляється осмислення ряду проблем, які і в пізніші періоди зберігають свою гостроту і актуальність.
Політичні та правові ідеї стародавньої Індії знаходять своє закріплення вже в найдавніших літературних пам'ятках, релігійних книгах аріїв ("Веди" – "священне знання" кінця ІІ тисячоліття до н.е.); священних книгах брахманізму, до яких належать "Рігведа" – перший і найстаріший збірник, "Самаведа", "Яджурведа" та "Атхарваведа"; пізніших релігійно-філософських творах "Упанішади"; в поетичних епопеях "Махабхарата" і "Рамаяна"; а особливо, в юридичних збірниках, які являють собою, в значній своїй частині, не стільки пам'ятники законодавства і запис звичаєвого права, скільки релігійно-філософські і політичні трактати. З огляду на це, особливо цікавий збірник, відомий під назвою "Закони Ману", який відноситься до ІІІ ст. до н.е. В цьому документі, який, очевидно, повинен був відповідати кастовому устроєві давньоіндійського суспільства, міститься ряд цікавих ідей щодо права, закону та їхньої ролі не тільки у суспільстві, але й в людському бутті.
Ряд політичних проблем піднято також у трактаті "Артхашастра" ("Книга про користі"), автором якого вважають Каутілью, державного діяча VI–III ст.ст. до н.е. В цьому трактаті містяться поради цареві стосовно організації адміністрації та суду, законодавства й управління, зовнішньої та внутрішньої політики.
Згідно з "Книгою Ману" і висловлюваннями Каутільї, державу визначає сім елементів: цар, міністри, територія, столиця, державна казна, військо і міжнародні союзники.
Перші правові і політичні ідеї давнього Китаю знаходять своє закріплення у книзі історичних переказів "Шу дзін", датованій приблизно VIII ст. до н.е. Походження державної влади пояснювалося божественним походженням.
Втіленням бога на землі був син неба (Ті) – володар, який, завдяки знанню законів неба, міг добре панувати на землі. Він був посередником між небом і землею, він також встановлював гармонію між небом і землею і через те міг впливати на регулярність атмосферних явищ, що гарантувало населенню врожай. Образним виразом принципу загальної закономірності, що пронизувала небо і землю, були шляхи, накреслені рухом планет, – звідси і визначення цього принципу, який лежить в основі китайської філософії, – "дорога неба" ("дао").
В середині IX ст. до н.е. у Китаї починає панувати династія Чжоу, започатковуючи період феодалізму в цій країні; відбувається ряд змін у суспільстві і, відповідно, у політичній та правовій думці. Витворюються чотири суспільно-політичні напрямки. Перший – започаткований Лао-цзи даосизм, прихильники якого висловлюються проти будь-якого втручання влади у справи суспільства. Другий – започатковане Конфуцієм конфуціанство. Третій – вчення Мо-дзи, в основу якого покладалася ідея всеосяжної любові, на якій повинні були базуватися відносини між людьми. Четвертий – школа юристів ("фадзя"), які вперше рішуче виступили за безумовне дотримання писаного права, як основи охорони власності та особи.
Мислителі античної Греції і античного Риму відіграли визначну роль в історії формування і розвитку всієї духовної культури людства. Величезним є їхній вклад у скарбницю політичної та правової думки. Вони стояли біля витоків теоретичного підходу до проблем держави, права, політики, інших державно-правових явищ, формування юриспруденції.
З розумінням політики, як форми життя вільних людей, пов'язане і трактування закону, як справжнього виразника свободи і спеціального феномену полісного життя – розумної норми політичної справедливості, адекватного правила взаємовідносин вільних і рівних людей, спрямованого на забезпечення інтересів полісу та всіх його членів. При цьому, закон, як норма політичної справедливості, опирається на божественну справедливість і необхідний порядок природи, тобто, по суті, природне право.
Свобода – фундаментальна цінність, стрижнева ідея усієї давньогрецької політичної та правової теорії. Античне розуміння свободи не поширювалось на всіх людей, виробничо-трудова та сімейні сфери знаходились поза розумінням свободи.
Початкові міфологічні уявлення, репрезентантами яких виступають Гомер і Гесіод, змінюються філософським підходом, який починає формуватися. Представниками цього підходу є "мудреці", Піфагор, Геракліт, Демокріт. Далі розвиток теоретичних уявлень продовжується реалістичною інтерпретацією софістів, логіко-понятійним аналізом Сократа і Платона і, врешті, початковими формами емпірико-наукового та історико-політичного вивчення держави і права. Перший репрезентований Аристотелем, другий – Полібієм. І завершальним етапом у розвитку давньогрецької політичної та правової думки можна вважати Епікура та стоїків. Поява їхня обумовлена тим, що в епоху еллінізму, в умовах втрати давньогрецькими полісами своєї незалежності і переоцінки попередніх цінностей, безумовна цінність моральної основи, полісу і колективного полісного (політичного) життя ставиться під сумнів з позицій індивідуалістичної етики, духовної свободи окремої людини, її моральної автономії. З цих же позицій відкидається попередній поділ людей на вільних і рабів. Свобода починає трактуватися не як соціально-політичне, а як духовне явище, і на цій основі проголошується великий принцип загальної свободи і рівності людей по божественним законам природи.
В загальнотеоретичному плані давньоримська політична та правова думка знаходилася під помітним впливом відповідних давньогрецьких концепцій. У своїх теоретичних конструкціях римські автори використовували природно-правові ідеї грецьких мислителів, їхні вчення про політику і політичну справедливість, про форми держави, про "змішані" форми правління і т.п.
Проте, римські автори не обмежувалися простим запозиченням положень своїх попередників, а застосовували їх творчо і розвивали далі, з врахуванням специфічних соціально-політичних умов і завдань римської дійсності. Наприклад, характерна для давньогрецької думки ідея взаємозв'язку політики і права отримала свій подальший розвиток і нове втілення у трактуванні Цицероном держави, як публічно-правової спільності. Погляди грецьких стоїків щодо вільного індивіда були використані римськими авторами (Цицероном і юристами) при створенні, по суті, нової концепції – поняття юридичної особи (правової особи, персони). Значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної науки – юриспруденції. Римські юристи детально розробили значний комплекс політико-правових питань в галузі загальної теорії держави і права, а також окремих юридичних наук (цивільного, державного, адміністративного, кримінального та міжнародного права). Римські автори у своїх конструкціях теоретично відобразили ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну та соціально-політичну реальність, в умовах якої вони жили і творили. Це, зокрема, криза полісної форми держави та старої полісної ідеології, перетворення Риму в імперію тощо. Давньоримські мислителі внесли суттєвий вклад в історію вчень про державу і право і мали суттєвий вплив на подальший розвиток політичних та правових вчень у середньовіччя та новий час.
Тема 3. Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства
1. Основні риси та особливості феодальної політико-правової думки. Теологічний світогляд середніх віків; політичні і правові ідеї середньовічних єресей.
2. Вчення про державу, право й закон Фоми Аквінського.
Фома Аквінський про сутність держави, елементи державної влади, про закон та його види.
3. Державно-правові концепції середньовічних мислителів і юристів.
4. Становлення поглядів на державу і право в ранньофеодальній Київській Русі.
Великий вплив на зміст політико-правових поглядів середньовічного суспільства справило християнство, яке з 325 р. стало офіційною релігією Римської імперії. Християнство стрімко поширювалось серед народів, стало застосовуватись для з’ясування проблем всесвітнього та земного порядку, права і справедливості. І якщо на перших порах християнський світ уособлювався з кордонами Римської імперії, а сан імператора поєднувався з найвищим духовним саном, то в період кризи і занепаду західноримської державності, владу духовного наставника перебирає на себе римський єпископ (папа), зазіхаючи і на деякі світські повноваження.
Свідченням ідейного панування християнської релігії і церкви в суспільстві і державі є те, що:
- догми церкви стали одночасно політичними аксіомами, а державні правителі співставляли свої дії з релігійними установами;
- у будь-якому світському, так і церковному суді, релігійні канони мали силу закону, а принесена Богу клятва була незаперечним доказом;
- поза християнськими вченнями не виникало жодних уявлень про державу і право.
Головні правові ідеї раннього християнства. На противагу нерівності, як основі рабовласницької політико-правової системи, християнство проголосило принцип рівності людей, незалежно від їхніх національності, статі, майнового та політичного становища. Конкретизуючи поняття свободи і рівності, в християнстві присутній ще один надзвичайно важливий для юридичної сфери принцип еквіваленту ("рівним за рівне"). "Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви".
Святий Августин Аврелій (Augustinus Sanctus), 354–430 рр., – один з видатних ідеологів християнської церкви та західної патристики. Його політичні та правові погляди викладені в праці "Про град божий" ("Про боже місто") (413–426) та ряді інших творів. У питанні про різні форми людських спільностей Августин з певною християнською модифікацією поділяє органічну концепцію Цицерона про наявність таких спільностей, як сім'я, держава, мовна спільність і, врешті, універсальна спільність, яка об'єднує все живе з богом. Цікавим в цьому аспекті є твердження Августина про те, що було б краще, якби, замість світової римської держави, яка охоплює різні народи, виникло багато малих за розмірами "правлінь народів" (національних держав), які б жили поруч один з одним в мирному сусідстві, як різні сім'ї.
Розглядаючи державу, Августин виділяє ряд форм правління, залежно від тих обов'язків, які покладаються на верховну владу. Головними серед них він вважає моральні і релігійні обов'язки, зокрема повагу до бога і повагу до людини. Власне, відмінність форми правління полягає у прояві, "спустошуючому душу смертних", – "прагненні панування", супутниками якого є аморальність, несправедливість і жорстокість. З цих позицій він дещо інакше трактує терміни античних авторів. Несправедливого правителя, як і несправедливий народ він іменує тираном, несправедливу аристократію – клікою. Держава, в якій ігнорується право, як втілення справедливості, є, на його думку, державою, що загинула. Якщо ж в державі зберігається справедливість і повага до релігії, то всі форми правління, так само як і авторитет, і повноваження влади, стають достойними того, щоб їм підпорядковуватися. Розглядаючи погляди Августина на право, необхідно підкреслити, що визначальне значення в цих поглядах має ідея непорушного вічного закону, який іде від бога і діє також і в регулюванні людських відносин.
Фома Аквінський (Thomas Aquinas), 1226-1274, – найбільший представник середньовічного католицького богослов’я та схоластики, з його іменем пов'язана впливова по нинішній день ідейна течія – томізм (в оновленому вигляді — неотомізм). В 1323 р. Тому проголошено святим, а в 1879 р. його вчення оголошено "єдиною істинною" філософією католицизму. Його політико-правові погляди викладені у трактатах "Сума теологій", "Про правління государів" ("Про панування владик"), а також у коментарях до "Політики" та "Етики" Аристотеля. Згідно з Фомою, держава, як форма закономірної людської спільності і співробітництва, виникає з потреб "природи" і "розуму". У своїй класифікації форм правління Тома знаходиться під помітним впливом Аристотеля, виділяючи три чисті форми: монархія, аристократія і політія, і три спотворені: тиранія, олігархія і демагогія (демократія). При цьому, розмежовуючою ознакою є моральний характер правління, відповідно до якого розрізняється правління справедливе (правильне, розумне, належне) і правління несправедливе – з точки зору загального блага, як мети суспільства. За цією ж ознакою він проводить розмежування між владою "політичною" та "деспотичною". Значне місце у вченні Фоми Аквінського посідає проблема права і закону. У трактуванні Томи, бог – першопричина всього, у тому числі і людського буття і людських дій. Разом з тим, людина – істота розумна, наділена вільною волею, при цьому розум (інтелектуальні здібності) є основою всякої свободи. Фома обґрунтовує наступну класифікацію законів: 1) вічний закон; 2) природний закон; 3) людський закон і 4) божественний закон.
Марсилій Падуанський (Marsilio da Padova), який жив бл.1275-1343 – належить до тих середньовічних мислителів, чия творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища. В 1324 р. він написав найвизначнішу свою політико-правову працю "Defensor Pacis" ("Захисник миру"), в якій висунув ідею народоправства, яка випереджувала час на кілька століть. Тільки значно пізніше ця ідея знову знайшла своє відображення в доктрині великого французького просвітителя Руссо.
"Захисник миру" складається з трьох трактатів. У першому розвивається світська теорія держави, в другому викладаються погляди на суть і призначення церкви, у третьому формулюються висновки. Марсилій опирається у своєму трактаті на раціоналістичне вчення Аристотеля, концепцію єдиного розуму Аверроеса, він також неодноразово згадує Біблію, як книгу, "з якої можна почерпнути знання про божественний закон", він також посилається на Тому Аквінського, Августина.
Розглядаючи погляди Марсилія на державу, необхідно зазначити, що він розглядає її відповідно до античних поглядів, називаючи її формою досконалого устрою суспільства. Держава для нього – це світський інститут, який розвивається за власними законами і має "власну субстанцію"; "це постійна спілка, завдяки якій людина досягає самодостатнього життя". Розглядаючи походження держави, він вважає, що вона виросла з сім'ї, як первинного, найпростішого елементу людської асоціації. Саме з появою держави він пов'язує і появу політичної влади. Згідно з Падуанським, держава – це результат природного прагнення кожної людини до досконалого життя. Основою політичного вчення Марсилія Падуанського є його трактування народного суверенітету, згідно з яким сувереном в державі є народ-законодавець. Відповідно до цієї концепції, народ створює закони держави, тобто є legislator humana (людським законодавцем). Він призначає уряд (правителя) і контролює його діяльність, а в разі необхідності змінює їх. Важливою функцією народу-законодавця є контроль за тим, щоб закони переслідували "загальну користь", справедливість.
Вагомий внесок у розвиток новітніх поглядів на державно-правові явища зробили середньовічні юристи. Стародавнє римське право було забуте у ранньофеодальних європейських державах, воно було для них чужим і незрозумілим. Зате в середні віки професійне розуміння права вже багато в чому спиралося на положення римського права. Воно набуло поширення, його вивчали, досліджували.
На початку XII ст. юрист Ірнерій заснував школу глосаторів, основним напрямком діяльності якої стало тлумачення Дигестів Юстиніана. Діяльність глосаторів сприяла викоріненню досить поширеного у феодальному судочинстві суб'єктивізму в розгляді конкретних судових справ. Вона утверджувала в юридичній практиці пріоритет правових норм і законів. Результати діяльності представників цієї течії були видані в середині XIII ст. окремим збірником, який використовувався судами як джерело чинного законодавства. Тут, зокрема, зазначалося, що при розгляді конкретних порушень установлених державою норм судді повинні відновлювати справедливість, керуючись при цьому не власними баченнями чи нормами моралі, а згідно з приписами законів.
Розвиток державно-правової думки у східних слов’ян був невід'ємним від формування у них державності, він відбувався на власній внутрішній основі і віддзеркалив у собі основні риси ментальності та свідомості народу. Уявлення наших пращурів про добро і зло формувалися під час їхньої взаємодії з природою і супроводжувалися перенесенням суто земних суспільних відносин на природні сили. Надалі поняття про добро і зло стають більш предметними, набувають земного значення. З розвитком державності ці категорії деталізуються і виступають у формі правди, справедливості, істини, закону. Але тут закон наповнений не правовим, а скоріше моральним змістом. Йдеться про закон у розумінні "звичай", "традиція", "обряд". З прийняттям християнства поняття "закон" почало ототожнюватися також з біблейськими заповідями.
Разом з християнством на Русь приходять релігійно-богословські ідеї, які не завжди співпадають з ментальністю та характером нашого народу. Основним джерелом політичної думки Київської Русі за доби поширення і утвердження християнства стали Новий і Старий Заповіти, релігійні вчення Афанасія Олександрійського, Василя Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста та константинопольського патріарха Фотія. В цілому на розвиток державно-правової думки нашої стародавньої держави значний вплив справила суспільно-політична думка Візантії, яка поєднала здобутки античної культури з християнством. Саме завдяки священнослужителям-літописцям до сучасників дійшли і давньоруська політична міфологія, і тексти окремих політико-правових документів релігійного та світського характеру. Однією з центральних політичних проблем періоду Київської Русі було питання взаємовідносин світської і церковної влад. її розв'язання здійснювалось на засадах двох концепцій політичної влади: а) концепція богоугодного володаря, в основі якої знаходилась ідея родового династичного князювання; б) концепція єдинодержавності з ідеєю верховенства світської влади.
Обидві концепції знайшли відображення у літописах, зверненнях, повчаннях, серед яких – "Повість временних літ" , "Слово про закон і благодать", "Повчання Володимира Мономаха", "Ізборник Святослава" та ін.
Тема 4. Вчення про державу і право в країнах Арабського Сходу
1. Становлення державно-правових поглядів ісламу.
2. Особливості середньовічної державно-правової ідеології в країнах арабського Сходу.
3. Проблеми держав