Характерні риси кількісної школи управління
Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.
В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.
Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні.
Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.
Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.
Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).
1. Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у певній послідовності. Кожна функція управління, в свою чергу, складається із взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.
Об’єктом досліджень процесного підходу є безперервний процес виконання взаємопов’язаних функцій управління організацією.
2. Системний підхід розглядає що організацію як систему у єдності частин, з яких вона складається, та зв’язків із її зовнішнім середовищем. Такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління.
Об’єктом досліджень системного підходу є елементи внутрішнього та зовнішнього середовища організації.
3. Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації.
Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення.
Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі елементи внутрішнього та зовнішнього середовища організації.
Математика, статистика, інженерні науки і пов'язані з ними області знання внесли істотний вклад у теорію управління. Їхній вплив можна простежити в застосуванні Ф. У. Тейлором і Г.Ганттом (діаграми Гантта) наукових методів при аналізі роботи. Виникла “нова школа науки управління” (кількісний підхід). Під час другої світової війни кількісні методи використовувалися у Англії для відшукання способу найбільш ефективного використання обмеженого числа своїх бойових винищувачів і засобів протиповітряної оборони для того, щоб уникнути знищення під час масованих німецьких повітряних ударів. Пізніше довелося шукати спосіб максимізації ефективності військових постачань по забезпеченню висадки союзників у Європі. Кількісні методи, згруповані під загальною назвою дослідження операцій, були використані при вирішенні різноманітних проблем, включаючи війну підводних човнів і мінування японських портів.
Р.Акофф, Л.Берталанфі, С.Бір, Р.Калман, Л.Клейн, Р.Люс, Д.Форрестер поставили за мету системно впровадити в управління методи й апарат точних наук, насамперед кібернетики і дослідження операцій для побудови математичних моделей явищ, що найчастіше зустрічаються у виробничому менеджменті і пов'язані з: управлінням запасами, розподілом ресурсів, завданнями масового обслуговування, заміною застарілого устаткування, вибору стратегій поведінки в умовах невизначеності, часовому упорядкуванні роботи.
Значення кількісної школи управління полягає у розробці і впроваджені:
• "системотехніки" і теорії управлінських рішень;
• методів математичного моделювання процесів вироблення рішень;
• алгоритмів оптимальних рішень із застосуванням теорії статистичних рішень, теорії ігор і т.д.;
• кількісних прикладних і абстрактних математичних моделей економічних явищ (балансу витрат і випуску продукції, прогнозування науково-технічного й економічного розвитку тощо) в масштабі окремих фірм та суспільства в цілому.
8.2. Школа соціальних систем.
Ця школа являє собою системний підхід до науки управління, загальний спосіб мислення, суть якого полягає в пошуку простого у складному, декомпозиції проблеми на складові частини, до виходу на прості запитання типу «є — потрібно визначити».
Представниками є Парсон, Мертон. Школу характеризує прагнення розглядати соціальну організацію як комплексну систему з рядом складових її частин у динаміці.
Внеском школи соціальних систем можна вважати те, що вчені цього напряму розглядали організацію як відкриту або закриту комплексну систему.
Представники школи відводили особливу роль зовнішнім силам, наголошуючи на тому, що тільки вони мають бути визначальнимидля ефективного функціонування організації. Цей погляд можна вважати за недолік школи соціальних систем.
«Школа соціальних систем» розглядає організацію як комплексну систему з рядом складових її окремих підсистем. До таких підсистем зазвичай відносять індивідуума, формальну структуру, неформальну структуру, неформальну організацію, статуси і ролі, а також фізичне оточення. Всі разом вони визначаються як організаційна система. Центральним методологічним поняттям виявляється поняття «зв'язки», або «сполучні процеси». Виділяють три основних сполучних процесу: «комунікація», «рівновага», «прийняття рішення». Як вже зазначалося, на школу «соціальних систем» сильний вплив справила структурно-функціональний напрям в американській соціологічній теорії, і перш за все праці Т. Парсонса і Р. Мертона [5].
Виникнення школи «соціальних систем» - своєрідна реакція на проблеми, які були породжені методологічним кризою як «класичної» теорії, так і доктрини «людських відносин». Але в той же час формування цього напряму відображає прогресуюче ускладнення всієї господарської і духовного життя сучасного суспільства, зростаюча участь держави в багатьох суспільно необхідні програми, зростання значення гігантських корпорацій, тісно пов'язаних з державними органами, які регулюють економічний розвиток і визначальними його загальну політику. У теоретичному відношенні формування школи «соціальних систем» йшло під переважним впливом концепцій структурно-функціонального аналізу, що розвивається Т. Парсонсом, Р. Мертоном і їх продовжувачами, а також прабатьками загальної теорії систем Л. Берталанфі, А. Рапопорта й ін Школа «соціальних систем »намагалася з позицій новітніх соціологічних концепцій критично проаналізувати попередні погляди на природу і методи управління і узагальнити новий практичний досвід в області організації і управління.
8.3. Емпірична школа менеджменту.
Емпірична школа менеджменту стала синтезом попередніх шкіл. Це прагматична орієнтація, що будується на практичному вивченні управління з метою обґрунтування рекомендацій, які мають практичне значення, що є внеском цієї школи в менеджмент.
Представником емпіричної ніколи є Пітер Друкер, який вивчає практику управління. Одним з відомих положень Друкера є його концепція управління за цілями, в якій він стверджує, що управління повинно починатися з розробки цілей, а потім переходити до визначення функцій, системи взаємодії та процесу.
До недоліків школи можна віднести те, що однакові рекомендації управління не можуть бути ефективними для всіх підприємств через різні умови функціонування організацій.
До провідних представників емпіричної школи відносяться також А.Слоун, Р. Девіс, Е. Плоумен, А. Чандлер, Л. Ньюмен, Д. Міллер та інші вчені, в яких теоретичні дослідження поєднані з практичною діяльністю.