Розрізняють аналіз економіки ex post та ex ante
Аналіз ex post є фактично національним рахівництвом, в межах якого визначаються:
· основні макроекономічні параметри,
· одержується інформація про результати функціонування економіки. Методичною основою аналізу ex post є система національного рахівництва (СНР).
Аналіз ex ante дає змогу:
· визначити закономірності формування макроекономічних параметрів,
· розробити пропозиції щодо певних заходів регулювання та контролю,
· корегувати існуючі та розробляти нові макроекономічні концепції.
Об’єктом аналізу економіки є всі соціально-економічні процеси, що відбуваються на макрорівні.
Предметом аналізу є розробка методології та методики визначення основних показників, які характеризують стан та закономірності розвитку національної економіки.
Макроекономічний аналіз спрямований на виявлення результатів функціонування національної економіки в цілому.
Він охоплює дослідження:
- темпів економічного зростання;
- факторів, що визначають національний дохід| ,
- темпів інфляції;
- стану Державного бюджету і платіжного балансу;
- рівня безробіття і рівня життя тощо.
Одержана інформація дає змогу
- визначити ступінь реалізації поставлених цілей,
- розробити економічну політику,
- здійснити порівняльний аналіз відповідних економічних матеріалі різних країн.
На основі макроекономічного аналізу корегуються існуючі та розробляються нові макроекономічні концепції.
Основними завданнями аналізу економіки є:
¨ визначення тенденцій макроекономічного розвитку;
¨ виявлення ресурсів економічного зростання у майбутньому;
¨ корегування існуючих і розроблення нових макроекономічних концепцій;
¨ узагальнення світового досвіду моніторингу на макрорівні;
¨ виявлення причинно-наслідкових зв’язків в економіці, найважливіших чинників, які суттєво впливають на економічну ситуацію.
Розв’язання перелічених завдань дасть змогу комплексно характеризувати макроекономічні ринки й оцінити вплив на їх становлення і розвиток різних чинників.
Аналіз економіки все частіше є попереджувальним. Тобто він дає можливість передбачити найімовірніші наслідки економічних процесів і приймати рішення щодо їх корегування, оцінити можливі економічні наслідки реалізації різних варіантів прогнозів.
9. Економічний кругообіг.
До загальновизнаних цілей економічної політики можна віднести такі:
1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті -- вищий рівень життя населення.
2. Підвищення економічної ефективності вироб-ництва на базі науково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг.
3. Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців, працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.
4. Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожно-му індивіду реалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількості та якості затра-ченої праці.
5. Справедливий розподіл доходів, аби запобігти як невиправданої диференціації рівня життя різних груп населення, так і зрівняльності в оплаті праці.
6. Соціальний захист, що гарантує належне існуван-ня безробітним, непрацездатним, престарілим та дітям.
7. Оптимальний платіжний баланс, що полегшує до-сягнення рівноваги у міжнародній торгівлі, зовнішньо-економічних зв'язках, підтримання стабільного курсу національної валюти.
8. Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримки належного рівня життя сучасного і на-ступних поколінь людей [9].
Досягнення перелічених, а також інших цільових на-станов є для суспільства складною проблемою. З одного боку, вони відомі, загальновизнані і завжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку, є багато варіантів, методів, способів досягнення за-значених цільових настанов. Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різне тракту-вання їх, а відповідно й різні варіанти економічної політи-ки держави. Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньої реалізації. А це, в свою чергу, неможливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки
10. Розрізняють позитивну і нормативну макроекономіку.
Позитивна макроекономіка має на меті пояснення сутності економічних процесів і явищ, що відбуваються, і вироблення рекомендацій з економічної політики на основі аналізу реальних економічних параметрів. Тобто позитивна макроекономіка має справу з аналізом економічних фактів і ставить за мету побудову економічних моделей, вільних від суб'єктивних суджень. Твердження позитивної макроекономіки можуть бути статистично підтверджені або спростовані. Наприклад, типове позитивне судження: “доходи державного бюджету знаходяться в прямій залежності від ставки прибуткового податку”.
Нормативна макроекономіка виражає світоглядні, ідеологічні принципи, постулати і настанови економічної поведінки, які служать основою для оцінки бажаності тих або інших результатів економічної діяльності. Тобто нормативна макроекономіка являє собою сукупність суб'єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка. Так, наприклад, твердження типу “бідні не повинні сплачувати податки”, “оподатковування повинно будуватися за прогресивною шкалою” є нормативними.
Позитивні і нормативні судження в макроекономіці достатньо тісно взаємозалежні. З одного боку, позитивна теорія є основою для вибору основних нормативних тверджень, з іншого боку – нормативні постулати за певних умов можуть послужити основою для створення нової або спеціальної макроекономічної концепції. Крім того, у макроекономіці, у силу специфіки її предмета, позитивний аналіз найчастіше будується на суб'єктивних оцінках вихідних постулатів економічного розвитку і поведінки економічних суб'єктів.
11. Двофакторний кругообіг.
В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругових потоків. В моделі тільки дві категорії економічних агентів — домогосподарства і фірми, немає державного втручання, модель замкнена (рис. 1. 3.).
Доходи одних економічних агентів — це витрати інших:
– споживчі витрати на придбання товарів — доходи фірм від реалізації готової продукції;
– витрати фірм на оплату ресурсів — доход домогосподарств (заробітна плата, рента тощо).
В двосекторній моделі утворюються два потоки: реальний «ресурси — товари» і грошовий «витрати — доходи» — здійснюються одночасно в протилежних напрямках.
Потік характеризує економічний процес, який відбувається безперервно і вимірюється в одиницях за визначений період часу.
В моделі: потоки продукції, витрат, доходів.
Запас — це величина, яку використовують для виміру показника на конкретний момент часу, на визначену дату.
В економіці існує певний взаємозв'язок між показниками потоку і запасу:
– запас дорівнює накопиченим за визначений період потокам;
– потік дорівнює різниці між запасами на початок і кінець періоду.
Взаємозв'язок потоку і запасу представлено в таблиці (1. 1.)
Для закритої економіки (без держави і закордону) величина загального обсягу виробництва товарів та послуг в грошовому вимірі дорівнює сумарній величині грошових доходів домашніх господарств.
Доходи дорівнюють сукупним споживчим витратам, або Y = C.
12. Трьохфакторна
У попередній моделі Y = C, але частину доходу домогосподарства схильні зберігати: Y = C + S.
Заощадження (S) — накопичення у вигляді готівки, вклади в банк, покупка акцій, облігацій та інших цінних паперів.
З іншого боку, фірми витрачають більше, ніж отримують від реалізації продукції, так як крім оплати ресурсів необхідно здійснити інвестиції.
Інвестиції— це всі витрати, які безпосередньо сприяють збільшенню сукупної величини накопиченого в економіці капіталу. Це інвестиції в основний капітал (виробниче обладнання, комплектуючі, виробничі будівлі тощо), в товарно-матеріальні запаси (запаси сировини, накопичення запасів нереалізованої продукції).
Таким чином, оскільки домогосподарства витрачають менше в порівнянні з величиною доходів, а фірми — більше в порівнянні з виручкою, то в моделі з'являються фінансові ринки.
Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які направляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції. Інша частина переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм шляхом придбання акцій, облігацій тощо (рис. 1. 4.).
В даній моделі рівновага має вигляд: Y = C + S = C + I, або S = I.
Чи завжди заощадження дорівнюють інвестиціям, і відповідно сукупні витрати дорівнюють національному продукту?
Навіть якщо заощадження не дорівнюють інвестиціям, і система не є рівноважною, національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат. Роль балансу при цьому виконують інвестиції в товарно-матеріальні запаси:
якщо S > І, то збільшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси;
якщо S < І, то зменшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.
13. Багато факторна
Під державним сектором розуміються як центральні так і місцеві органи влади.
Державний сектор пов'язаний з економічною системою через:
– чисті податки, тобто податкові надходження від домогосподарств за мінусом державних трансфертних виплат (Т);
– державні видатки (G);
– державні позики, які здійснюються при наявності дефіциту державного бюджету (G > Т);
– державні заощадження, які здійснюються при наявності надлишку бюджету (G < Т) (рис. 1.5).
Введення державного сектору не порушує рівноваги, оскільки:
1) з точки зору доходів: доход розподіляється не тільки на споживання (С) і заощадження (S), але і сплату податків (T): Y = C + T + S;
2) існує три види витрат на товари і послуги — споживчі, інвестиційні і державні, тобто з точки зору витрат (або національного продукту): Y = С + 1 + G; Y = C + T + S = C + I + G.