Тема 16. Правові відносини. Ключові поняття та терміни: правовідносини, суб’єкти правовідносин, об’єкти правовідносин, зміст правовідносин

 

Ключові поняття та терміни: правовідносини, суб’єкти правовідносин, об’єкти правовідносин, зміст правовідносин, суб’єктивне право, суб’єктивний обов’язок, юридичні факти, презумпція.

 

Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких взаємодіють через використання суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків, що гарантуються і охороняються державою.

Соціальне призначення таких відносин - створювати суб’єктам права конкретні соціальні можливості для задоволення певних їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб’єктів. Такі можливості й забезпечуються налагодженням суспільних зв’язків у вигляді взаємних юридичних прав і обов’язків відповідних суб’єктів.

Ознаки правовідносин:

- є специфічним видом суспільних відносин;

- мають специфічний зв'язок суб’єктів у вигляді взаємних прав і обов’язків;

- є ідеологічними відносинами;

- є вольовими відносинами;

- охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу аж до примусу;

- виникають, змінюються і припиняються лише на основі правових норм.

Класифікація правовідносин здійснюється за різними критеріями, а саме:

1) за галузями права (конституційні, цивільно-правові, трудові та ін.)

Конституційно-правові - відносини громадянства, цивільно-правові - купівлі-продажу речі, трудові - відносини за трудовим договором та ін;

2) за кількістю суб’єктів, які беруть в них участь (прості, складні)

Односторонні - кожна зі сторін має або права, або обов’язки (договір дарування, договір позики); двосторонні - кожна зі сторін має як права, так і обов’язки (договір купівлі-продажу); багатосторонні - кожна із трьох і більше сторін має права і обов’язки стосовно одна одної (цивільно-правова угода, в якій, крім двох основних сторін, діє третя сторона - посередник)

3) за змістом поведінки суб’єктів (активні, пасивні, змішані)

Активні - обов’язок здійснити певні дії на користь іншої сторони, пасивні – обов’язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій; змішані - складні правовідносини, в яких поєднуються правовідносини пасивного і активного типу;

4) за строком дії (короткотривалі, довготривалі);

5) за методом правового регулювання (договірні, управлінські)

Договірні переважають у сфері приватного права, управлінські діють у публічно-правовій сфері, комплексні - поєднують начала публічного і приватного права;

6) за субординацією в правовому регулюванні (матеріальні, процесуальні)

Матеріальні - виникають на основі норм матеріального права.

Процесуальні - виникають на основі норм процесуального права і є похідними від норм матеріального права.

7) за функціональним призначенням (регулятивні, охоронні, захисні)

Регулятивні виникають із фактів правомірної поведінки суб’єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин).

Охоронні - виникають із фактів конфліктної поведінки суб’єкта (без вчинення правопорушень) у випадках спорів про право, спрямовані на запобігання правопорушенням, подолання правових спорів, забезпечення правопорядку в суспільстві, застосування запобіжних заходів примусу (цивільні, трудові, сімейні й інші правовідносини).

Захисні - виникають із фактів неправомірної поведінки суб’єкта; спрямовані на залучення до відповідальності осіб, що вчинили правопорушення, відновлення порушених прав та інтересів, застосування примусових заходів, передбачених у санкціях норм заборонного характеру (кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові).

8) за ступенем визначеності (абсолютні, відносні)

Абсолютні - визначена лише одна сторона - носій суб’єктивного права, а всі інші (суспільство і кожний суб’єкт права) зобов’язані утримуватися від порушення його законних прав і інтересів (відносини власності).

Відносні - точно визначені права і обов’язки всіх учасників, як управомочених, так і правозобовязаних (покупець і продавець, працівник і роботодавець);

9) за характером відносин, які можуть регулюватися національною системою права і нормами міжнародного права (внутрішні, зовнішні (міжнародні)).

Внутрішні - між громадянами держави, між громадянином і державою, між юридичною особою і державним органом, між державними органами тощо.

Зовнішні - ті, що складаються на міжнародній арені.

Структура правовідносин - це комплексне поняття, яке характеризує правовідносини з точки зору їх будови і включає такі елементи: суб’єкти правовідносин, об’єкти правовідносин та зміст правовідносин.

Структура правовідносин є такою:

- суб’єкти правовідносин (індивідуальні і колективні суб’єкти права, які беруть участь у правовідносинах;

- юридичний зміст правовідносин: суб’єктивне право та юридичний обов’язок, повноваження - юридична відповідальність (у посадових осіб);

- об’єкт правовідносин - те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність суб’єктів правовідносин.

Суб’єкти правовідносин - це учасники правовідносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні обов’язки (індивіди, організації та об’єднання, соціальні спільності). Вони наділені державою особливою властивістю - правосуб’єктністю, тобто здатністю бути суб’єктом права, правовідносин.

Правосуб’єктність державних і громадських організацій визначається змістом їх компетенцій, тобто сукупністю їх прав та обов’язків, які закріплені в нормах права.

Види суб’єктів (учасників) правовідносин:

- індивідуальні (фізичні особи): громадяни, тобто особи, які мають громадянство певної країни; іноземні громадяни; особи без громадянства. Спеціальним індивідуальним суб’єктом правовідносин є посадова особа;

- колективні (державні і недержавні юридичні особи): державні органи, організації, установи, підприємства; комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми); органи місцевого самоврядування; громадські об’єднання, релігійні організації;

- держава та її територіальні структурні одиниці: суб’єкти федерації у федеративних державах; політичні автономії в унітарних державах; адміністративно-територіальні одиниці;

- соціальні спільноти - народ, нація, етнічні або релігійні групи, територіальна громада.

До складу правосуб’єктності індивідів входить правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Правоздатність - це визнана державою здатність суб’єкта мати суб’єктивні права і нести юридичні обов’язки.

Види правоздатності:

1) загальна правоздатність;

2) галузева правоздатність;

3) спеціальна правоздатність.

Дієздатність - це визнана державою здатність суб’єкта особисто своїми діями вступати в правовідносини, здійснювати суб’єктивні права, виконувати юридичні обов’язки. Дієздатність індивідів залежить від:

- віку;

- стану психічного та фізичного здоров`я;

- рівня освіти та ряду інших обставин.

Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття. Вона передбачає зрілість почуттів, розуму і волі. Формальними критеріями повноліття є такі: 1) досягнення 18-літнього віку; 2) укладання шлюбу до настання офіційного повноліття; 3) досягнення 16 років і праця за трудовим договором або запис неповнолітньої особи як матері чи батька дитини.

Обмежена дієздатність установлюється за рішенням суду і стосується осіб, котрі:

- страждають психічними розладом, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій і (чи) керувати ними;

- зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, чим ставлять себе або свою сім`ю, а також інших осіб, яких вони за законом повинні утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Деліктоздатність - це здатність особи відповідати за вчинені правопорушення. Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент здійснення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Специфіка правосуб’єктності юридичних осіб полягає в тому, що їх правоздатність і дієздатність виникає одночасно, а саме з моменту державної реєстрації. А самі юридичні особи створюються з певною метою.

Юридична особа – організація, створена шляхом об`єднання осіб і (або) майна, зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена загальною цивільною право- та дієздатністю, яка має право здобувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Наступним структурним елементом правовідносин є зміст правовідносин, який складають суб’єктивні права та суб’єктивні юридичні обов’язки.

Суб’єктивне право - це передбачена юридичною нормою міра можливої поведінки учасника правовідносин.

Суб’єктивний обов’язок - це передбачена юридичною нормою міра необхідної поведінки учасника правовідносин.

Об’єкти правовідносин - матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Розрізняють такі види об’єктів правовідносин:

- матеріальні блага:

1) предмети природи (земля, надра, водні ресурси та ін.);

2) штучно створені предмети в процесі трудової діяльності -речі рухомі і нерухомі (засоби виробництва, майно, предмети споживання);

3) цінності

- гроші, акції, векселі, цінні документи (диплом, атестат).

- особисті нематеріальні блага - життя, здоров’я, честь, гідність, ділова репутація, ім’я (назва), освіта, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та ін.

- продукти (результати) духовної та інтелектуальної творчості - твори мистецтва, літератури, науки, техніки, живопису, кіно, комп’ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом;

- послуги виробничого і невиробничого характеру - виконання роботи, зумовленої договором або контрактом, наприклад, доставка вантажу до місця призначення за договором перевезення; виконання пісні на святковому концерті тощо;

- загально соціальні цінності і блага – екологічна безпека, громадський порядок тощо.

Процес виникнення, зміни і припинення правовідносин пов’язаний з реальними життєвими обставинами, які називаються юридичними фактами.

Юридичні факти - це такі життєві обставини, з якими норма права пов’язує виникнення, зміну та припинення правових відносин. За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі.

Наукою юридичні факти класифікуються за різними ознаками, а саме:

1.За вольовими критеріями:

- юридичні дії (правомірні та неправомірні):

правомірні дії - відповідають вимогам норм права, поділяються в свою чергу на юридичні акти - дії, що пов’язані з вступом особи в конкретні правовідносини з наміром досягти певного юридичного наслідку (заповіт, договір);

юридичні вчинки - дії, що не пов’язані з вступом особи в конкретні правовідносини і незалежно від її наміру породжують юридичні наслідки (наукове відкриття).

неправомірні дії - не відповідають вимогам права: проступки – суспільно шкідливі потиправні вчинки, що спричиняють усі види відповідальності, окрім кримінальної; злочини - суспільно небезпечні винні діяння (дії чи бездіяльність), що спричиняють за чинним законодавством кримінальну відповідальність.

- юридичні події (наприклад, смерть, землетрус тощо)

Подія - юридичний факт, що виникає, змінюється і припиняється поза волею людей - внаслідок нездоланної сили (повінь, землетрус, закінчення строків, народження людини, смерть людини);

2. Залежно від характеру правових наслідків, які вони породжують:

- правоутворюючі (з якими норми права пов’язують виникнення правовідносин - наказ ректора про зарахування;

- правозмінюючі (з якими норми права пов’язують зміну правовідносин - наказ про переведення);

- правоприпиняючі (з якими норми права пов’язують припинення правовідносин - наказ про відрахування).

3. За часом тривання:

- одноактні (наприклад, купівля-продаж - юридичні наслідки настають лише в конкретному випадку);

- триваючі (наприклад, перебування у шлюбі - життєві обставини існують тривалий час, постійно чи періодично породжуючи правові наслідки).

4. За складом:

- прості (обставина, що має просту будову і виражається в простих характеристиках - припинення повноважень у зв’язку із закінченням строку призначення);

- складні (обставина, що має складну будову і розмаїтість характеристик, але залишається одним фактом - правопорушення: об’єкт, суб’єкт, об’єктивна і суб’єктивна сторони).

Фактичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних юридичних фактів. Якщо складний юридичний факт - це багатоаспектне (однак ціле) явище, то фактичний склад - це сукупність різних явищ. Для фактичного складу необхідна не тільки наявність усіх складових елементів юридичних фактів, але й певне послідовне накопичення, визначений порядок його елементів.

Юридичними фактами можуть виступати правові презумпції. Презумпції - це припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення.

Правові презумпції можуть бути:

1) презумпції, що не можуть бути спростовані (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітнього);

2) презумпції, що можуть бути спростовані (презумпція невинуватості).

 

 

Література:

1. М.С.Кельман, О.Г.Мурашин.Загальна теорія держави і права.-К.,2006.-475 с.

2. М.В.Кравчук.Теорія держави і права (опорні конспекти).-К.,2003-286с.

3. В.В.Сухонос.Теорія держави і права.-Суми.,2005..-536 с.

4. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/За ред.О.В.Зайчука Н.М.Оніщенко.-К.: юрінком Інтер, 2006.-688 с.

5. Теория государства и права:Учебник для вузов /Под.ред.проф.В.М.Корельского и проф..В.Д.Перевалова.-2е изм..и доп.-М.:Издательство НОРМА,2003.-616 с.