Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штуч­ного походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кордону для використання у господарстві та побуті, що негативно впливають на життя та здоров'я людей, тварин і рослин, обов'язково вносяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних речовин і біологічних препаратів.


За Міжнародним реєстром, у світі використовується в сільському господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн токсичних речо­вин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500 речовин, які належать до групи сильнодіючих ядучих ре­човин (СД ЯР), токсичних для людей.

Особливо небезпечні аварії на підприємствах, які виробляють, використовують або зберігають СДЯР, вибухо- і вогненебезпечні матеріали. До них належать заводи і комбінати хімічної, нафтохі­мічної і нафтопереробної промисловості, підприємства, оснащені хо­лодильними установками (молокозаводи, м'ясокомбінати, холодиль­ники), котрі як холодоносії використовують аміак, підприємства з виробництва добрив і пластичних мас.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються СДЯР, є по­тенційними джерелами техногенної небезпеки. Це хімічно небез­печні об'єкти.

У результаті аварії на об'єкті, де виробляють або використовують СДЯР, обслуговуючий персонал і населення, яке проживає поблизу об'єкта, сільськогосподарські тварини, посіви та лісові насадження можуть бути уражені ядучими речовинами.

Викид (розлив) небезпечних хімічних речовин на хімічно небез­печному об'єкті, що може призвести до загибелі чи хімічного ура­ження людей, констатується як аварія на хімічно небезпечному об'єкті.

У разі таких аварій можуть виникати масові ураження людей, тва­рин, сільськогосподарських та лісогосподарських рослин і насаджень.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:

1) заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують СДЯР;

2) заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів;

3) виробництва інших галузей промисловості, які використову­ють СДЯР;

4) підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

5) залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах пе­реміщення СДЯР;

6) транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові та морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

7) склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезін­фекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки; 70

8) склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського гос­подар ств а.

Основні причини аварій на хімічно небезпечних об'єктах такі:

— організаційні помилки людей;

— несправність в системі контролю і забезпечення безпеки ви­робництва ;

— поломки вузлів, устаткування, трубопроводів, ємкостей або окремих деталей;

— пошкодження у системі запуску і зупинки технологічного про­цесу, що може призвести до виникнення вибухонебезпечної обста­новки;

— несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

— акти диверсій, обману або саботажу виробничого персоналу або сторонніх осіб;

— дія сил природи і техногенних систем на обладнання.

Значні аварії можуть виникнути при витіканні (викиданні) вели­кої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може статися за та­ких обставин:

— при втраті енергії, відмові в роботі машин і механізмів;

— витікання хімічно небезпечних речовин із труб;

— використання непридатних матеріалів;

— виникнення екзотермічних реакцій через вихід з ладу систе­ми безпеки й контролю;

— розриву шлангових з'єднань у системі розвантажування;

— полімеризації хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання.

Факторами ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єк­тах є хімічне ураження людей, сільськогосподарських тварин, зара­ження місцевості, ґрунту, води, урожаю, продуктів харчування, кормів і повітря.

В Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігаються або використовуються у виробничому процесі понад 283 тис. т сильнодіючих ядучих речовин, у тому числі — 9,8 тис. т хлору, 178,4 тис. т аміаку.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки.

Перший ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об'єктів.

Другий ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з них мешкає від 40 до 75 тис. осіб) — 60 об'єктів.

Третій ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного

ураження, в кожному з об'єктів мешкає 40 тис. осіб) — 1134 одиниці.

Четвертий ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічно­го зараження, кожна не виходить за межі об'єкта) — 540 одиниць.

У зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів прожи­ває близько 20 млн осіб.

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) віднесена до певного ступеня хімічної небезпеки: до першого ступеня віднесено 154 АТО (в зоні можливого хімічного ураження перебуває більше 50 % мешканців), до другого ступеня віднесено 47 АТО (де перебуває від ЗО до 50 % населення), до третього ступеня — 108 АТО (від 10 до ЗО % населення).

Правилами техніки безпеки і контролю суворо регламентуються виробництво, транспортування і зберігання СДЯР. Але аварії, катас­трофи, пожежі й стихійні лиха можуть призводити до руйнування виробничих споруд, складів, місткостей, трубопроводів, технологічних ліній. Тому СДЯР можуть потрапити в навколишнє середовище — на ґрунт, різноманітні об'єкти, в повітря і поширитися на населені пун­кти, що може призвести до масового отруєння людей і сільськогос­подарських тварин. У 1998 р. було 22 аварії з викидом (і загрозою викиду) небезпечних хімічних речовин, через що загинув 1 та по­страждало 26 осіб.

Потенційно небезпечним є накопичення, зберігання і ліквідація хімічної зброї.