Надзвичайні ситуації терористичного походження 1 страница

У виникненні надзвичайних ситуацій особливе місце займає теро­ризм. Ця проблема набула загрози наприкінці XX століття, а 11 ве­ресня 2001 р. терористичні акти у СІЛА та ряд терактів у серпні і вересні 2004 р. у Росії шокували жорстокістю і масовою загибеллю людей весь світ.

Надзвичайні ситуації, породжені терористичними методами, здійснюються з лочинцями - одинак ами, екстремістськими організа­ціями, а також спецслужбами ряду держав. Всі збройні конфлікти, що виникали останніми роками в Азії, Африці, на Близькому Сході, на території країн СНД супроводжувались див ер сійно-тер ор ястич­ними актами, внаслідок яких страждало мирне населення.

Мета терористичних актів — посіяти паніку, страх серед населен­ня, організувати протести проти політики урядів і правоохоронних органів, завдати економічних збитків державі або приватним фірмам, знищити політичних або економічних супротивників.

Тероризм став катастрофічною загрозою для населення. Свідчен­ням цьому є загроза і прояви тероризму із застосуванням засобів масового ураження, що можуть призвести людство до катастрофи.

Великомасштабні терористичні акти із застосуванням отруйної речовини нервово-паралітичної дії (типу зарин), проведені релігій­ною організацією "Аум Сінріке" в Японії в 1994 і 1995 рр. у 16 підзем­них станціях метро. У результаті цих терористичних актів 19 осіб загинули і більше 4 тис. мали отруєння різного ступеня.

Приклад терористичних актів у вересні 2001 р. у СГДА свідчить про реальну загрозу ядерного тероризму, а саме: приведення в дію ядерних вибухових пристроїв, забруднення радіоактивними речови­нами, пошкодження або зруйнування ядерних реакторів, що може повторити масштаби Чорнобильської катастрофи.

Існує загроза виникнення надзвичайних ситуацій "техногенного тероризму", особливо на хімічних складах, підприємствах хімічної промисловості, в технологічному процесі яких використовують не­безпечні хімічні речовини.

У грудні 1995 р. у Франції під час протестів у промисловості саботажники засипали сіль в охолоджувальний контур атомної елек­тростанції Блейс. На Інглінській атомній електростанції злочинне угруповання погрожувало вибухом, а також були погрози працівни­ка заводу з ремонту атомних підводних човнів.

Широке розгортання тактичної ядерної зброї, поширення ядер­них матеріалів і наявність доступної технології виготовлення боє­припасів із матеріалів, що діляться, підвищує ймовірність викорис­тання ядерної енергії терористами. Відомо про дії терористичної групи, яка планувала викрадення ядерної зброї в Європі.

Використання ядерних установок і зброї з метою шантажу може мати великі політичні наслідки.

У 1985 р. в США була створена Міжнародна організація особли­вого призначення, перед якою було поставлено завдання попере­дження ядерного тероризму. Ця організація розробила рекомендації для запобігання ядерному тероризму із застосуванням фізичного захисту ядерних матеріалів, боєприпасів і установок. Вашингтон­ським інститутом з ядерного контролю розроблено електронний ко­дований замок. Це електронний вимикач, який включається тільки при передачі з командного пункту кодованих радіосигналів. Такі замки встановлені на ядерних боєприпасах. Також розроблено си­стему захисту атомних електростанцій, яка впроваджена в багатьох країнах. Останнім часом така система захисту впроваджується і в Укр аїні.

Є загроза тероризму в сільському господарстві з використанням біологічних засобів ураження продуктів харчування, сільськогоспо­дарських рослин і тварин.

Це може призвести до загибелі найбільш поширених і цінних сільськогосподарських рослин і тварин, різко зменшити постачання населення продуктами харчування, призвести до голодування або захворювань. У 1995 р. диверсанти таджикської опозиції заразили кавуни і персики сечею хворих на інфекційний гепатит (хвороба Боткіна) і отруїли в Курган-Тюбе майже весь особовий склад ракет­ного дивізіону 201-ї миротворчої дивізії.

Небезпечним є "електромагнітний тероризм" як складова "інфор­маційного тероризму". Це можливість використання електротехні­чних пристроїв для створення електромагнітного випромінювання і

полів високої напруги для впливу на конкретні системи і технічні засоби з метою виведення з ладу або дезорганізації їхньої роботи. Це особливо небезпечно для державної інфраструктури, так як дер­жавні системи зв'язку і управління технічно недостатньо захищені від впливу електромагнітних випромінювань.

Надзвичайні ситуації як наслідки терористичних актів — це мож­ливі великі жертви населення, масова загибель сільськогосподар­ських тварин, значні матеріальні збитки і психологічний стрес насе­лення. Світ у цьому переконався, коли в результаті терористичних актів у вересні 2001 р. паніка і відчай охопили мільйони людей, загинуло 276 осіб у Нью-Йорку, 189 осіб у Вашингтоні та 44 особи на місці падіння літака у Пенсільванії, пропало безвісти під руїнами Всесвітнього торгового центру 6800 осіб.

Як показують надзвичайні ситуації терористичного походження, тероризм перетворився на глобальну проблему сучасного світу, є за­грозою міжнародній безпеці, виріс до соціально небезпечного явища для суспільства, став багатогранним за метою і проявами, може ви­користовувати для злочинних цілей досягнення науки і техніки.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у спра­вах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з метою попередження надзвичайних ситуацій терористичного похо­дження пропонує:

1) проводити оцінку можливих небезпек і ризику аварій на підприємствах з метою визначення найуразливіших місць, вузлів, агрегатів, терористичний вплив на які може призвести до надзви­чайних ситуацій;

2) декларувати безпеку об'єкта підвищеної небезпеки щодо акту тероризму;

3) необхідність експертизи промислової безпеки;

4) на об'єктах підвищеної небезпеки керівництву об'єктів і відомств розробити плани запобігання аварій і їх локалізації;

5) інформувати про небезпеку, аварії і катастрофи органи вико­навчої влади і громадськості;

6) підвищити відповідальність виробників і підприємців за по­рушення законодавства і завдані збитки;

7) запровадити відповідальність адміністрації підприємства за проектування, будівництво і безпечну експлуатацію виробництва та виникнення аварій;

8) виявляти місця, умови і кризові ділянки на об'єктах, що мо­жуть бути використані для проведення терактів, та вживати заходи для їх своєчасного блокування;


Надзвичайні ситуації_______________________________________________________

9) виявляти високу технологічну дисципліну, пильність, постійну увагу і контроль з боку керівників і спеціалістів на об'єктах підви­щеної небезпеки.

Відвернення надзвичайних ситуацій терористичного походжен­ня або в разі виникнення зменшення їх масштабів об'єднує комп­лекс заходів, які належать до компетенції органів цивільного захис­ту, відповідних органів управління, що входять до складу МНС, МВС, Служби безпеки, органів виконавчої влади, органів держтехнагляду та інших відповідних органів.

Тільки спільні зусилля керівників держав, відомств, керівників, спеціалістів і власників підприємств зможуть зменшити загрозу виникнення, сприятимуть своєчасній ліквідації наслідків надзвичай­них ситуацій терористичного походження з найменшими втратами.

Пожежі

Пожежа — це стихійне поширення горіння, яке виявляється в нищівній дії вогню, що вийшов з-під контролю людини. Пожежі можуть виникнути як наслідок уражаючого фактора від світлового випромінювання ядерного вибуху, при застосуванні звичайних за­собів ураження і спеціальних (піреогелю, терміту, електрону і білого фосфору). Стихійні пожежі можуть виникнути внаслідок розрядів блискавки, самозапалювання сіна й торфу, від залишеного багаття, непогашеного сірника, тліючого недопалка, іскор із транспортних засобів, неправильного користування електроприладами, несправності нагрівних приладів, механічного нагрівання та іскроутворення.

Щороку в Україні виникає декілька десятків тисяч пожеж, так у 2004 р. на території України виникло 47 тис. 668 пожеж, на яких загинуло 3781 особа, завдано збитків на суму 428, 5 млн грн.

Пожежонебезпечні умови найчастіше бувають у Степовій, По­ліській, Лісостеповій зонах та горах Криму.

Горіння включає три необхідні інгредієнти: паливо, тепло і ки­сень — так званий пожежний трикутник. Пожежа виникає тільки тоді, коли вони всі наявні. Достатньо видалити один з них — і поже­жа погасне. Цього можна досягти двома способами: охолодженням вогню (видалення тепла), як правило за допомогою води, позбавлен­ням вогню палива, припинення доступу кисню.

Розрізняють два види горіння: гомогенне і гетерогенне. Гомоген­не горіння виникає тоді, коли горюча речовина перебуває в газоподіб­ному стані або переходить в нього у час спалахування. Гетерогенне горіння виникає, коли реакція проходить між рідиною і твердою горючою речовиною і газоподібним окислювачем.

Зовнішніми ознаками гомогенного горіння є полум'я, гетероген­ного — розжарення.

При загоранні деревини в повітрі спочатку відбуваються підсушу­вання, розклад, перегон летючих речовин, які утворюють з повітрям горючу суміш. Ця суміш горить гомогенним дифузним полум'ям. Невеликі частинки твердого вуглецю втягуються потоком газів, де­які з них згорають у полум'ї, а інші утворюють дим. Твердий вугіль­ний залишок від розкладу і перегонки горить без полум'я — гетеро­генним горінням.

Температура спалахування деревини дуба, буку, сосни і вільхи — 270 — 275 °С, ялини - 290 °С. При температурі 400 — 450 °С процес розкладання деревини і виділення горючих газів завершується, де­ревина обвуглюється і при 500 °С горіння вугілля на її поверхні вже протікає з помітною швидкістю. Надалі температура горіння вугіл­ля може досягати 1000 °С.

Особливо небезпечним є горючий пил. Він має дуже велику по­верхню відносно маси, внаслідок чого спалахує миттєво. Подрібнені на порошок тверді матеріали горять зовсім не так, як цілі. Відкла­дення пилу і волокна дуже швидко поширюють пожежу на висту­пах, карнизах і балконах приміщень, особливо на млинах, комбікор­мових заводах, у столярних та інших цехах переробки деревини. Нагромаджений пил може тліти дуже повільно протягом тривалого часу і непомітно для очей, потім раптово спалахує полум'ям і вини­кає пожежа, часто навіть у закритому приміщенні.

Багато пилу, який утворюється у технологічному процесі і знахо­диться в повітрі, є вибухонебезпечним. Навіть однієї іскри достат­ньо, щоб пил у такому стані загорівся. Полум'я швидко поширюєть­ся через хмару пилу, гарячі гази розширюються і утворюють хвилі підвищеного тиску, які рухаються перед полум'ям, піднімають на своєму шляху пил із поверхні, стискають його в замкненому об'ємі і виникає вибух великої сили.

Горючі рідини, так само і тверді речовини, виділяють пари, які спалахують, а деякі з них для цього потребують попереднього піді­грівання. Бензин, наприклад, виділяє пари, які загораються навіть при температурі 40 °С від невеликої іскри. Уайтспірит, солярка по­требують підігрівання.

На інтенсивність пожежі впливають пожежне навантаження, тобто загальна кількість горючих матеріалів, і теплова енергія, яка виді­ляється ними при горінні. Матеріали, які при загоранні виділяють більше теплової енергії, створюють і більше пожежне навантажен­ня. Тверді й рідкі горючі матеріали з більшою площею поверхні на одиницю маси легше спалахують і швидше горять.

У районі пожежі відбуваються суттєві зміни атмосфери: підви­щується вміст токсичних газів, головним чином окису вуглецю, і зменшується кількість кисню, що веде до отруєння і задухи неза­лежно від дії теплового випромінювання. Саме тому токсичні гази і дим є причиною ураження близько 50 % людей, у більшості зі смер­тельними випадками. Гази і дим можуть швидко поширюватися по всій будівлі й призводити до загибелі людей на ранній стадії по­жежі. Люди втрачають свідомість і настає смерть від вдихання ток­сичних газів ще до того, як вогонь досягне їх або коли вони дізна­ються, що виникла пожежа.

Великою небезпекою є те, що дим обмежує видимість, затемнює рятувальні виходи, а це призводить до паніки, особливо в незнайо­мій обстановці. Негативно дим діє на слизові оболонки очей, носа і горла, що також заважає рятуванню.

Більшість горючих матеріалів містять вуглець, який при горінні легко з'єднується з киснем, утворюючи окис вуглецю при нестачі кисню, а при повному згоранні — вуглекислий газ, двооксид вугле­цю. Вуглець — це безколірний газ без запаху, густина його така сама, як густина повітря, тому може швидше поширюватись по всій будів лі.

При вдиханні цей газ з'єднується з молекулами гемоглобіну крові, внаслідок чого гемоглобін втрачає властивість переносити кисень до тканин організму і настає задуха (асфіксія), навіть при вдиханні чистого кисню. Через те, що газ не відчувається органами чуттів, його присутність не помічається до появи слабкості. Перші прояви отруєння людини окисом вуглецю подібні до симптомів інтоксика­ції алкоголем: погіршується пам'ять, втрачається свідомість. Вміст у повітрі 1,3 % окису вуглецю призводить до втрати свідомості після 2 — 3 вдихів, а при концентрації 0,32 % настає смерть через ЗО хв.

Вуглекислий газ СО, також не має запаху і кольору, слаботоксич­ний газ при пожежі дуже швидко поширюється по будівлі. Зі збільшенням його кількості в повітрі зменшується вміст кисню, що веде до кисневого голодування і асфіксії. Вміст у повітрі вуглекис­лого газу понад 3 % призводить до частого глибокого дихання, що збільшує надходження в організм інших токсичних газів; при кон­центрації С 0, 5 % — утруднення дихання, при 9 % — можлива втрата свідомості протягом кількох хвилин, а при концентрації 20 % смерть настає через 20 — ЗО хв. Якщо під час пожежі горять матері­али, які містять хлор, азот та інші елементи, то в повітря можуть виділятися й інші токсичні гази, небезпечні для людей і тварин. Наприклад, при горінні дерева, паперу виділяються пари оцтової кислоти; нафтопродуктів, жирів — акролеїн; вовни, нейлону, полі- уретану — амоній; полівініхлориду — хлористий водень; при не­повному згоранні вовни, шовку, поліакрилонітрилу — ціанистии во­день. Матеріали, які містять сірку: вулканізована гума, шкіра, вовна, виділяють при горінні сірководень; штучний шовк, лаки — двоокис азоту; при повному згоранні матеріалів, які містять сірку, виділяєть­ся двоокис сірки.

Таким чином, можна виділити такі основні уражаючі фактори пожеж: висока температура, задимлення великих районів, обмежен­ня видимості, негативний вплив на психіку людей.

Лісові й торфові пожежі завдають великих збитків державі, а при поганій організації боротьби з ними може постраждати і насе­лення, яке проживає в зоні їх поширення.

Ліси і торфовища займають понад 10 млн га території України, тому лісові й торфові пожежі є найбільш поширеними. 31 % лісів розташовано в північному регіоні, 17 — у східному, 10 — у південно­му, 8 — в південно-західному і 32 % — в західному регіоні.

Лісові пожежі виникають у результаті дії світлового випроміню­вання ядерного вибуху або при застосуванні звичайних засобів ураження і спеціальних запалювальних засобів у бомбах і снарядах, у мирний час від необережного поводження з вогнем, рідше — за­палювання від блискавки і ще рідше — самозаймання сіна і торфу.

Лісовий фонд України майже на 50 % складається з хвойних лісів, з яких 60 % займають молодники. Залісненням на сотнях ти­сяч гектарів створені соснові насадження, які досягли віку 15 — ЗО років, а це критичний період у пожежному плані.

У більшості регіонів України ліси неспроможні витримати зрос­таючий потік відпочиваючих, тому що їх площа значно менша від науково обґрунтованих норм. Це явище найхарактерніше для по- жежонебезпечних Криму, Луганської, Донецької, Полтавської, Херсон­ської і Миколаївської областей.

Північний та східний регіони України, де щорічно буває в серед­ньому відповідно 37 і 40 % усіх лісових пожеж, є найбільш пожежо- небезпечними.

У цілому по Україні в середньому на рік буває близько 3,5 тис. лісових пожеж, які знищують більше 5 тис. гектарів лісу.

Так, наприклад, у 1999 р. виникло 6070 лісових пожеж, які зни­щили 5532 га лісів. Найбільше їх було в Луганській, Донецькій, Харківській і Дніпропетровській областях.

Залежно від того, в яких елементах лісу поширюється вогонь, лісові пожежі поділяються на низові, верхові, ґрунтові, а за швидкістю по­ширення і висотою полум'я — на слабкі, середні й сильні.

Вид і силу лісової пожежі можна визначити за ознаками, наведе­ними в табл. 8.


я X
Я о В 2 '3 I в л, Д. ЯЩь
Ї о № 8 ч 9 «
5 9
Я
я <11 о в а
га о)
П X Я Й

а я

Х)н=

о я

О о


 

 


я я

А


 

 


о

в я Ї о X я » я ч X
I в
я О
іЧ Ч
н
й в л 8
а «
я В
От в
в  
о
и я
Iі в «
- х £ ю £1
о Я
О К д Я ™ ч
о 3' в Д
я •я \
Я 2 « • я 3 9 2 4 зі я і 2 Є I.? О
и я * X в о о з> я ч в к ч Я О Я о >в в я % я
Я 2 х ч я в § И о 66
а й в 5ї
А 2 » я я і
& ч а Ч о М
I* я я Я оч >

д

9 ч

я 2 асо

о

я 2 (и а. 2 "

я я тЯ о ч 2 И а в а в а 3 іі >. о) 3

В о я %

яв

А

я &

« о

X X

» о а а

Є вя в

8 5

§ я

■3 §•

я § Ч) ч

я я 2

о

£ а

Л"

а


Лісові низові пожежі розвиваються в результаті згорання хвой­ного підліску, живого надґрунтового покриву (мохів, лишайників, трав'янистих рослин, кущів) і мертвого надґрунтового покриву, або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, гнилих пеньків), тобто рослин і рослинних решток, розміщених безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті — 1,5 — 2,0 м. Швидкість поширення таких по­жеж невелика — 100 — 200 м/год, а при сильному вітрі — до 1 км/год. Низові пожежі бувають швидкі й суцільні.

Швидкі пожежі характеризуються тим, що кромка полум'я швид­ко рухається, дим світло-сірого кольору. Згорають надґрунтовий по­крив, опале листя, підлісок. Швидкість вогню досягає кілька сотень метрів, інколи кількох кілометрів за годину. Просування таких по­жеж проходить нерівномірно. Швидкі пожежі характерні для вес­ни, коли на ґрунті підсохне лише тонкий шар дрібного матеріалу, який може горіти.

Суцільні пожежі повністю спалюють надґрунтовий покрив, висо­та полум'я вища, ніж у швидких, і досягає 2 м, але швидкість вогню невелика — не перевищує кількох сотень метрів за годину. Під час цих пожеж тривалий час можуть горіти підстилка, сушняк і гнилі пеньки, це в основному безполуменеве горіння з великою кількістю диму. Суцільні низові пожежі виникають, як правило, влітку, коли просохнуть сушняк і підстилка. Вони розвиваються переважно з щільним моховим покриттям, у черничниках, у сосняках і бруснич­никах, світлохвойних лісах, на підвищених сухих місцях.

Лісові верхові пожежі характеризуються тим, що згорає не тільки надґрунтовий покрив, а й полог деревостою. Вони розвиваються з низових пожеж, але можуть бути і так звані вершинні пожежі, коли згорають лише крони дерев. Такі пожежі короткочасні. Верхова пожежа без супутньої низової пожежі довго не триває.

Верхові пожежі, як і низові, поділяються на швидкі й суцільні. При швидких верхових пожежах вогонь поширюється стрибками зі швидкістю 0,2 — 0,6 км/год, а при сильному повітрі — до 5—25 км/год, дим темного кольору.

Суцільні верхові пожежі характерні тим, що вогонь рухається суцільною стіною від надґрунтового покриву до крон дерев. Дим при такій пожежі темно-сірого кольору.

Розрізняють три види верхових пожеж: власне верхові, повальні й стовбурові. У разі власне верхових згорають тільки крони дерев, повальних — усі яруси фітоценозу, стовбурових — окремі сухостійні стовбури і дупла дерев, що ростуть.


Під час верхових пожеж виділяється велика кількість теплоти, висота полум'я досягає 100 і більше метрів. Великі верхові пожежі 94 супроводжуються інтенсивним перекиданням полум'я на значні відстані (інколи до кількох кілометрів) з утворенням завихрень.

У гірських районах на розвиток і поширення пожеж впливають загальне розчленування, роздроблення території, мікрокліматичні особливості, розподіл рослинності й крутизна схилів.

Рух пожежі вверх по схилу відбувається швидше, ніж вниз, коли потоки нагрітого повітря не потрапляють на горючий матеріал.

Поширюються пожежі в горах трьома шляхами: через гребінь, через ущелини і вгору по долині водотоку.

Торфові (ґрунтові або підземні) пожежі виникають частіше на­прикінці літа, як продовження низових або верхових лісових по­жеж. Заглиблення низової пожежі починається біля стовбурів де­рев, потім поширюється у боки зі швидкістю від кількох сантиметрів до кількох метрів на добу. Дерева при цьому повністю гинуть вна­слідок оголення і обгорання коріння.

Такі пожежі можуть виникати на ділянках з торф'янистими ґрун­тами і ділянках із шаром підстилки 20 см і більше.

Торфові пожежі можуть виникати незалежно від лісових: у ра­йонах торфорозробок і торф'яних боліт. Горіння проникає у більш глибокі шари торфу і цьому сприяє наявність у ґрунті коріння.

Вогню на поверхні ґрунту при підземних пожежах немає, лише інко­ли він пробивається з-під землі, але скоро зникає, виділяється тільки дим, який стелиться. На такі пожежі не впливають ні вітер, ні добові зміни погоди. Вони можуть тягнутися місяцями і в дощ, і в сніг.

Торф містить до 25 % бітумів. Під час пожежі вони зосереджу­ються біля поверхні, що горить, і при її охолодженні водою цементу­ють частинки вугілля. Як наслідок, виникає водонепроникний шар, під яким залишається тління, що можливе при невисокому вмісті кисню в повітрі. Це явище утруднює гасіння торфових пожеж, оскільки вода не може проникнути до осередку пожежі.

Небезпека торфових пожеж у тому, що в процесі горіння утворю­ються порожнини (часто з жаром) у вигорілому торфі, в які можуть провалюватися люди, тварини і техніка.

Польові (степові) пожежі виникають на відкритій території при наявності сухої трави і достиглих сільськогосподарських культур. У суху, жарку і вітряну погоду вони поширюються за вітром з швидкіс­тю 25 — ЗО км/год, а в гірській місцевості — до 50 км/год. Швидкість поширення пожежі в зернових культурах у 2 — 3 рази менша швид­кості степової пожежі. Степова пожежа, за сприятливих умов її роз­витку, поширюється швидко і має вигляд кромки горіння.

Фронт вогню переміщується з найбільшою швидкістю в напрям­ку вітру і з меншою — у боки проти вітру. При завихреннях іскри і вогонь можуть перекидатися на 100 —150 м.

У населених пунктах пожежі виникають при порушенні правил поводження з вогнем, через несправності електромережі, опалюва­них систем, від вогню лісових, торфових і польових пожеж. Особ­ливо пожежонебезпечними є населені пункти з дерев'яними будин­ками, зведеними з порушеннями вимог пожежної безпеки, з яких основна — недостатні відстані між будівлями з легкозаймистих кон­струкцій. Швидкість поширення пожежі в населених пунктах зале­жить від вогнестійкості будівель і споруд, щільності забудови, збері­гання між будинками і спорудами легкозаймистих матеріалів (сіно, солома, дрова), характеру місцевості й умов погоди (швидкість вітру, опади, температура повітря).

Пожежі у житлових будинках супроводжуються значними мате­ріальними і людськими втратами. Серед матеріалів, які є в житло­вих будинках, найбільш пожежонебезпечними є текстильні та папе­рові вироби, меблі та інші речі, виготовлені з легкозаймистих матері­алів. За чисельністю людських жертв домашні пожежі займають одне з перших місць.

При пожежах у житлових та громадських будівлях дим і ток­сичні гази часто більш небезпечні для людей, ніж полум'я. Багато пластмас, які використовують в інтер'єрах, при горінні виділяють летальні дози окису вуглецю, деякі — ціаніди і хлористий водень. Фактично всі полімери, в яких є вуглець, як природні, так і синте­тичні, при горінні виділяють отруйний дим. Вовна при горінні ви­діляє більше ціанідів, ніж поліуретан, оскільки містить більше азоту, але вона важче загорається і повільніше горить, ніж поліуретан, і через це безпечніша в пожежному відношенні.

Пожежі в населених пунктах і на території розміщення госпо­дарських будівель об'єктів часто є наслідком руйнувань та пошко­джень інженерних і технологічних систем, споруд виробничого й технологічного обладнання, електромережі й машин, які перебува­ють під напругою, печей і опалюваних систем, місткостей з легкоза- палювальними речовинами.

За ступенем вогнетривкості будівлі й споруди поділяються на п'ять видів. Вогнетривкість — це здатність конструкції чинити опір впливу вогню до обвалювання, обрушування, утворення на­скрізних тріщин і виникнення температури понад 140 °С на сто­роні, що не горить, яка є межею вогнетривкості й вимірюється у годинах.

До першого і другого ступенів вогнетривкості належать будівлі й споруди, основні конструкції яких виконані з матеріалів, що не горять.

До третього ступеня вогнетривкості відносять будівлі з цегляни­ми стінами та дерев'яними обштукатуреними перекриттями.


Четвертий і п'ятий ступені вогнетривкості — дерев'яні будівлі (четвертий ступінь відрізняється обштукатуреними стінами).

У будівлі І, II, III ступенів вогнетривкості вогонь може поширюва­тись через віконні й дверні прорізи, різні за призначенням отвори у стінах, перекриттях, дерев'яні підлоги і порожнини у важкозаймис­тих перекриттях, шахти сходових кліток і ліфтів, вентиляційні ка­нали і покрівлі. Небезпечне поширення вогню внутрішніми порож­нинами дерев'яних перекриттів і перегородок у будівлях III ступе­ня вогнетривкості з цегляними стінами.

Будівлі четвертого і п'ятого ступеня вогнетривкості через ЗО — 40 хв охоплюються вогнем, якщо не почати гасити одразу після виник­нення пожежі.

Особливо впливає на поширення пожежі щільність забудови (табл. 9).

Таблиця 9. Імовірність поширення пожежі залежно від відстані між будівлями

Відстань між бу­дівлями, м ЗО
Імовірність поширення пожежі, %

 

Зі зменшенням щільності забудови зменшується можливість по­ширення пожеж від однієї будівлі до іншої.

На поширення пожеж у населених пунктах впливає також рельєф місцевості.

Перешкодами для поширення вогню є водоймища, зелені наса­дження. Дощ, туман і сніг ослаблюють дію світлового і теплового випромінювання.

Щоб обмежити поширення пожеж у населених пунктах, звести їх до мінімуму, на територіях господарських комплексів необхідно завчасно вжити відповідних пожежно-профілактичних заходів. За призначенням вони поділяються на три групи:

1) пожежно-профілактичні заходи, які зменшують імовірність виникнення пожеж. Це вогнезахисне обмазування, заміна горючих покрівель на негорючі, просочування дерев'яних конструкцій для підвищення їх вогнетривкості, застосування при будівництві вогне­тривких конструкцій і матеріалів та ін.;

2) пожежно-профілактичні заходи, які запобігають загоранню і

пожежам від вторинних причин: електромереж, газопроводів, побу-

9 7

тових електроприладів;


3) пожежно-профілактичні заходи, які забезпечують успішну ро­боту підрозділів протипожежної служби і формувань цивільного захисту в осередку ураження. Сюди належать організація і влашту­вання необхідних розривів між будівлями і спорудами, водойм, під'їздів до них та ін.