Біологічні засоби ураження людей, тварин, рослин, продуктів, кормів і води
На території України з інфекційних захворювань найбільше поширені поліомієліт, кір, епідемічний паротит, правець, дифтерія, кашлюк, гострі кишкові інфекційні хвороби. Крім цих, дуже поширені активно діючі природні вогнища багатьох небезпечних інфекцій — туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної пропасниці з нирковим синдромом (у 10 областях), вірусу Західного Нілу
Надзвичайні ситуації_______________________________________________________
(у 7 областях), каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях), вірусу укуніємі (у 6 областях).
Існує реальна загроза зростання кількості ВІЛ-інфіков аних, а також занесення на територію країни вищезазначених хвороб з країн, де вони поширені. Цьому сприяє інтенсифікація міжнародних зв'язків України.
Велика кількість надзвичайних ситуацій припадає на випадки отруєння людей харчовими продуктами, токсичними та іншими речовинами.
Однією з основних причин виникнення осередків інфекційних захворювань та випадків харчового отруєння людей є порушення санітарно-технологічних вимог під час виробництва та реалізації продуктів харчування.
Як біологічні засоби ураження найнебезпечнішими для людей є антропозоонозні захворювання та група гострих, особливо небезпечних інфекційних хвороб. Збудниками цих захворювань є бактерії, віруси, рикетсії, гриби.
Антр опо з о он оз ні захворювання — загальні для людей і тварин. До них належать бактеріальні — чума, сибірка, туляремія, сап, меліо- їдоз; вірусні — пситакоз, енцефаломієліти, ящур; рикетсійні — Ку- пропасниця, плямиста пропасниця Скелястих гір; мікози — кокци- діоїдомікоз.
Група гострих, особливо небезпечних інфекційних хвороб, які уражають людей, це: вірусні — натуральна віспа, жовта пропасниця, грип; бактеріальні — холера, черевний тиф; рикетсійні — висипний тиф.
Чута — гостре інфекційне захворювання людей і тварин. Інкубаційний період триває 1—3 доби. Поширюється блохами, повітряно -краплинним шляхом, через заражену воду, продукти і корми. Збудник стійкий у навколишньому середовищі. Хворий дуже небезпечний для оточення. Це найбільш заразна і важка хвороба з групи інфекційних, які викликають хвороботворні бактерії.
Для чуми характерні висока температура, загальмована свідомість, ураження серцево-судинної системи й різко виражені запальні зміни в лімфатичних вузлах, легенях та інших органах. Основні форми чуми: бубонна, легенева, септична, кишкова і шкірна. Кишкова і шкірна форми чуми як самостійні зустрічаються рідко.
Легенева і кишкова чума без лікування швидко закінчується смертю хворого, а шкірна переходить у шкір н о - бубонну. Якщо при цьому хворих не лікувати, у 40 — 90 % випадків може настати смерть.
Якщо своєчасно почати лікування бубонної і шкірної форм чуми
антибіотиками, хворі видужують. При лікуванні легеневої форми
чуми смертність знижується до 5 —15 %. Карантин триває 6 діб.
Сибірка — гостре інфекційне захворювання сільськогосподарських тварин і людей. Людина може заразитися нею під час догляду за хворими тваринами, контакті з предметами, продуктами, шкурами, вовною, зараженими спорами, під час використання зараженого м'яса, а також вдиханні пилу, в якому є спори збудника. Влітку можна захворіти від укусу зараженого ґедзя або му хи - жига лки. Інкубаційний період — 1—3 доби.
Залежно від проникнення збудника в організм сибірка може бути шкірної, легеневої і кишкової форми.
Шкірна форма сибірки починається з появи на місці проникнення мікробів червоної плями, яка свербить, потім перетворюється на твердий вузлик, на вершині якого утворюється пухир. Пухир поступово наповнюється кров'янистою рідиною, потім лопається і на його місці з'являється чорна кірка — ділянка мертвої шкіри. Навколо цього місця виникають нові пухирчики, які проходять такий же цикл розвитку. Так утворюється карбункул сибірки.
При легеневій формі розвивається запалення легень внаслідок потрапляння збудника через дихальні шляхи. Симптоми: озноб, температура 40° і більше, тиснення в грудях, кашель, різкий біль, сльозотеча, голос хриплий, нежить. Кашель супроводжується виділенням рідкого кров'янистого мокротиння. Без лікування хвороба часто закінчуються смертю хворого.
Кишкова форма сибірки виникає при зараженні через рот. У хворого тяжке запалення кишкового тракту, частіше тонких кишок, утворюються виразки. Хвороба розвивається гостро: з'являються сильний ріжучий біль у животі, блювота жовчю з домішкою крові, здуття живота, частий кров'яний пронос.
При легеневій і кишковій формі температура висока і хвороба на З—5-ту добу часто закінчується смертю. Для лікування хворим вводять антибіотики.
Проти сибірки є вакцини і сироватки. Строк карантину встановлюється на 8 діб.
Холера — гострозаразне кишкове захворювання людини. Зараження відбувається через воду, продукти, комах, розпилення в повітрі. Інкубаційний період триває 1—5 днів. Збудник у воді зберігається до одного місяця, у продуктах — 4 — 20 днів. Захворювання характеризується важким отруєнням мікробними токсинами, виснажливими проносами і блювотою, різким зневодненням організму. Хворий швидко худне, з'являється синюшність, температура падає до 35° і нижче, настають судороги і затьмарення свідомості. Смертність становить до ЗО %. Строк карантину — 6 діб.
Черевний тиф — гостре інфекційне захворювання внаслідок проникнення збудника хвороби у шлунково-кишковий тракт із зараженими водою і продуктами. У навколишнє середовище збудник з хворого організму виділяється із сечею і калом, може зберігатися від кількох днів до кількох місяців, особливо довго на харчових продуктах. Інкубаційний період — 7— 23 дні.
Захворювання супроводжується високою температурою, загальною інтоксикацією, болючістю у ділянці живота, проносом, затьмаренням свідомості, висипом на шкірі грудей і живота у вигляді дрібних рожевих цяточок. Якщо не проводити лікування, смертність досягає 20 %. Для профілактики застосовують вакцину.
Висипний тиф — гостре інфекційне захворювання людей. Зараження від хворого до здорового передається вошами. У хворого висока температура, сильний головний біль і висип, біль у всьому тілі. Збудник рикетсії зберігається у висушеному вигляді до 3 — 4 тижнів. Смертність без лікування — до 40 %, при лікуванні — 5 %.
Натуральна віспа — гострозаразне епідемічне захворювання людини. Зараження відбувається через дихальні шляхи, пошкоджену шкіру і слизові оболонки, при контакті з хворою людиною і зараженими предметами, інкубаційний період 13 —14 днів. Хвороба починається гостро з ознобу, підвищенням температури до 40°. На 4— 5-й день захворювання на обличчі й тілі з'являються вузлики, які перетворюються на пухирці, потім вони нагнивають кров'ю (чорна віспа). Пухирці підсихають, утворюються кірочки, які відпадаючи залишають після себе сліди у вигляді віспинок. Смертність досягає 40 %, серед вакцинованих — до 10 %. Карантин становить до 17 днів.
До небезпечних інфекцій, які можуть уражати людину, належать жовта пропасниця, пситакоз, грип, сап, Ку-пропасниця, туляремія, плямиста пропасниця Скелястих гір.
Кокцидіоїдомікоз — глибокий мікоз — уражує людей і тварин. Інкубаційний період триває 8 —15 днів. Хворий дуже небезпечний для оточення. Важко піддається лікуванню.
Інфекційні захворювання тварин. Епізоотія — одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин у часі та просторі на території не менше ніж одного району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території.
На території України найбільш поширені такі епізоотичні хвороби: туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, класична чума свиней, хвороба Марека, хворобаГамборо, сальмонельози, сказ, сибірка. Більшість припадає на поодинокі випадки захворювання тварин на сибірку та сказ.
Ураження сільськогосподарських тварин може статися:
— від збудників інфекційних захворювань, які уражають людей і тварин — сибірки, ящуру, енцефаліту коней, сапу, туляремії, Ку-про- пасниці та ін.;
— збудників інфекційних захворювань, властивих тільки тваринам — чуми В РХ, африканської чуми свиней, африканської чуми однокопитних тощо.
Сибіркою можуть хворіти майже всі тварини. Залежно від способу проникнення в організм збудника може виникати легенева, вдкірна або кишкова форма сибірки. Інкубаційний період триває 1—7 днів.
Перебіг хвороби при легеневій і кишковій формі — важкий, температура досягає 40° і більше. Смертність без лікування до 90 %. При лікуванні настає одужання. Збудник — спороутворюючий мікроб, зберігає життєздатність у зовнішньому середовищі кілька років. Заражені тварини та їх трупи небезпечні, тому що вони можуть бути джерелом зараження. Встановлюється карантин до 15 днів.
Чута ВРХ — вірусне захворювання. Збудник передається з інфікованими кормами, підстилкою, водою. Захворювання характеризується швидким перебігом, високою заразністю і масовою загибеллю худоби до 90 — 95 %. Температура до 40 — 41°, слизогнійні витікання із носа, кон'юнктивіти, слинотеча і неприємний запах із рота. Смертність досягає 50 —100 % . Для профілактики є вакцина. Тварин з явними ознаками хвороби і високою температурою протягом 2 — 3 днів забивають, трупи спалюють зі шкурою. Карантин становить 21 день.
Ящур — захворювання ВРХ, свиней, овець, кіз. Передача інфекції відбувається аеральним шляхом, через корм. Збудник знаходиться у молоці, фекаліях і сечі хворих тварин. Інкубаційний період 2 — 7, інколи до 20 днів. Висока температура, розвиваються афтозні (маленькі пухирці) ураження в роті, під копитами, на вимені. Це характерні ознаки ящуру. Смертність ВРХ — до 70 %, у свиней — до 80 %. Карантин становить 14 днів.
Чута свиней — заразне інфекційне захворювання, вірус стійкий у зовнішньому середовищі. Смертність досягає 80 %. Для захисту є вакцина і сироватка.
Африканська чута свиней — дуже заразне і небезпечне захворювання. Зараження відбувається через повітря, воду, корми, гризунів, птахів, на пасовищах. Інкубаційний період 3 — 9 днів, інколи до З тижнів. Симптоми: висока температура, блювота, на слизових оболонках численні крововиливи, задихання, гнійний кон'юнктивіт, запори змінюються проносами, хода хитка, на тілі червоні плями, судоми, параліч. Смертність висока — до 100 %. Заходи ліквідації хвороби — ізоляція осередку і забій тварин.
Сільськогосподарські тварини можуть уражатися катаральною пропасницею овець, туляремією, віспою, хворобою Ауєски, Ку-про- пасницею, птиця — чумою. 196
Хвороби та шкідники сільськогосподарських культур. Епіфітотія — масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зниженням їхньої продуктивності, при якому уражено більше 50 % їх поверхні.
Зараження сільськогосподарських культур або лісів може бути природного чи штучного походження.
Розвиток хвороб і шкідників сільськогосподарських й лісогосподарських культур залежить від ряду факторів: наявності сортів і видів, стійких до хвороб і шкідників, температури і вологості повітря, системи заходів боротьби та ведення господарства тощо.
Біологічний осередок ураження рослин може бути викликаний вірусами, бактеріальними, грибковими хворобами і найбільш небезпечними шкідниками.
На території України у посівах зернових культур бувають епіфітотії бурої листкової іржі, інколи стеблової (лінійної) іржі, борошнистої роси, фузаріозу, сажкових та інших хвороб. У степовій зоні був спалах розвитку небезпечного шкідника озимої пшениці — клопа черепашки.
Іржасті захворювання злаків є основною причиною зниження урожаю багатьох важливих зернових культур. Шкідливість іржастих хвороб полягає в тому, що порушуються асиміляція рослин, їхні фізіологічні процеси, зменшується зимостійкість озимих хлібів, внаслідок чого знижуються врожайність та якість. Інколи недобір урожаю від іржі становить 15 — 20 %, а при сильному розвитку хвороби урожаю можна не одержати. Всі збудники іржастих захворювань належать до базидіальних грибів порядку игеаіпаїев. Більшість збудників іржастих захворювань злаків належать до роду Риссіпіа і лише деякі — до роду игшпусев.
Найбільше шкідливі іржасті хвороби зернових культур: стеблова іржа злаків, жовта іржа злаків, бура іржа пшениці, бура іржа жита, корончаста іржа вівса, карликова іржа ячменю та ін.
Стеблова (лінійна) іржа уражує злакові культури. Збудником іржі є гриб Риссіпіа дгатіпій. Він ДВОДОМНИИ: спермагоніальні й ецидіальні спороношення утворюються на видах барбарису і магонії, а урединії і телитоспороношення — на багатьох видах злаків (пшениця, жито, ячмінь, овес та ін.).
Посіви заражаються ур единіо спор ами, які проростають у крап- линно-рідинному середовищі при температурі від 1 до 30° (оптимум 18 — 20°). За час вегетації рослини гриб може дати кілька поколінь урединіоспор і цим пояснюється швидке поширення захворювання на злаках. Гриб Р. йгатіпів має 11 спеціалізованих форм.
Хвороба сильніше виявляється на ранніх посівах озимих і пізніх посівах ярих хлібів. Збудник уражує стебла, піхви листків, остюки і колоскові лусочки. На них з'являються іржасто-бурі, довгасті, лінійні, злиті урединопустули. Урединопустули розтріскуються, із них вилітають урединіосиори, які заражають злаки. Для зараження 1 га пшениці достатньо 1,2 г спор. Втрати урожаю від хвороби можуть досягати 80 — 90 %.
Бура іржа уражує пшеницю (збудник Р. гііісіпіа Ег) і жито (збудник Р. сііврегва Ег), що призводить до великих втрат урожаю.
Ур єдині оспори, якщо є краплинна волога, проростають при температурі від 2,5 до 31 ". Оптимальною температурою вважають 15 — 25°. Інкубаційний період залежить від температури повітря і при 4 — 25° триває від 5 до 18 діб. За характером ураження рослин бура іржа пшениці й жита схожі. На сходах, а також листках і піхвах дорослих рослин утворюються численні безладно розміщені округлі або трохи довгасті іржасто-бурі або цегляно-червоні урединопустули. Пізніше з'являються темно-бурі пустули (те ліопу стули), переважно на нижньому боці листка під епідермісом.
У збудників є агресивні раси, які можуть використовуватись як біологічна зброя.
Жовта іржа злаків у роки з прохолодним літом особливо поширюється на Поліссі й у західних областях. Вона уражує пшеницю, жито, ячмінь та ін. злакові культури, але найбільшої шкоди завдає пшениці. Захворювання виявляється на стеблах, остюках, колоскових лусочках і навіть на зерні.
Характерний прояв ураження у вигляді лимонно-жовтого кольору довгастих смуг (пунктирних ліній), що складаються з урединопу- стул. Пізніше в місцях ураження утворюються темно-бурі або майже чорні, що не проривають епідермісу, теліопустули.
Збудником захворювання є гриб Р. вїгіііогтій (зуп. Р. дїитагій). Оптимальною температурою для проростання урединіоспор жовтої іржі вважають 11 —13°, хоч вони можуть проростати і при температурі трохи вищій за 0°.
Збудник жовтої іржі може бути застосований як біологічна зброя.
Заходи боротьби з іржастими хворобами полягають у виведенні й впровадженні у виробництво сортів, стійких до цих хвороб, знищення проміжних живителів (господарів), високій агротехніці злакових, обробці рослин хімічними препаратами.
Фітофтороз, або картопляна гниль, спричиняється грибом РЬ. Іпіевіапв. Збудник зимує в бульбах міцелієм. Спочатку хвороба з'являється на паростках. Уражує наземні частини і бульби. Найсиль- ніше розвивається хвороба на початку цвітіння рослин. На нижніх листках і стеблі з'являються невеликі бурі мокрі плями, які швидко збільшуються. При підвищенні температури повітря, на нижньому боці листків з'являється білуватий павутинний наліт — спороноси (зооспорангієносці з зооспорангіями). Мінімальна температура для розвитку гриба в рослині +1...3°, а максимальна +30°. Зооспорангі- єносці із зооспорангіями утворюються при температурі 7— 25°. Короткочасна температура 35 — 49° стимулює проростання зооспорангіїв, а більш тривала впливає згубно.
Гриб поширюється під час вегетації рослин зооспорами. Підземні частини рослин в'януть, чорніють і засихають, а у вологу погоду загнивають. Бульби заражаються зооспорангіями, що проникають у ґрунт з водою або під час збирання урожаю. Під час зберігання на уражених бульбах дуже часто з'являється суха гниль бульб картоплі. Втрати урожаю можуть досягти 80 % .
Заходи боротьби полягають у впровадженні у виробництво стійких до хвороб сортів картоплі, високій агротехніці, хімічному обробітку плантацій картоплі 3 — 4 рази (0,4 % -ю суспензією 80 % -го цинебу, 1 % -ю бордоською рідиною, або 0,3 % -ю суспензією 90 % -го хлор- окису міді, або новими ефективними препаратами).
Небезпечними є й інші хвороби: сажкові, що уражають всі зернові культури, втрати урожаю від яких можуть досягати 20 — 60 %; бактеріози злакових — збудники різні види бактерій, за сприятливих умов і сильному ураженні зниження урожаю може становити 80—85 %; вірусні — уражають зернові, зернобобові, буряки, тютюн та інші культури, в результаті чого урожайність знижується до 50 %; рак картоплі — карантинна хвороба, призводить до загибелі уражених органів, втрати до 40 — 60 % урожаю.
Шкідники рослин є засобами біологічного ураження як безпосередньо рослин, та застосовуються для перенесення бактеріальних і вірусних хвороб.
Крім цього, у воєнний час можливе масове розмноження шкідників внаслідок зниження рівня агротехніки, зменшення боротьби зі шкідниками через відсутність матеріальних засобів: палива, техніки, хімічних засобів, збільшення бур'янів, необхідних для розвитку багатьох шкідників.
Комахи менше чутливі до опромінення, вони можуть жити, розмножуватися і поширюватися із зон з підвищеними рівнями радіації, де практично ніякі заходи боротьби з ними не ведуться. Так, жуки гинуть на 100 % при дозі опромінення від 12 000 до 100 000 Р, напівтвердокрилі (клопи) — при дозі 180 000 Р, рисовий довгоносик — при дозі 12 000 Р (через 2 місяці).
За даними іноземних спеціалістів, шкідники сільськогосподарських культур можуть бути застосовані з метою зменшення або зниження майбутнього урожаю сільськогосподарських культур. Тому деякі шкідники сільськогосподарських культур можуть бути основою біологічного осередку ураження як у мирний, так і воєнний час.
Найбільшої шкоди сільському господарству можуть завдати: колорадський жук, який уражує картоплю, перець, помідори і баклажани; японський жук-иікідник фруктових дерев і польових культур; сарана — яка може знищувати посіви і насадження на великих площах; гессенська жуха — один із найбільш небезпечних шкідників колосових культур, особливо пшениці; бавовникова (кукурудзяна) совка — ушкоджує близько 120 видів рослин, особливо небезпечна для кукурудзи, тютюну, помідорів, гарбузів, кабачків, коноплі, сої, гороху, люцерни.
Таблиця 32. Стійкість збудників інфекційних хвороб у зовнішньому середовищі
|
Заходи боротьби полягають у виведенні й впровадженні у виробництво стійких проти шкідників сортів, високій агротехніці, профілактичній боротьбі з шкідниками. При виникненні осередків біологічного ураження застосовують комплекс агротехнічних, біологічних і хімічних заходів, спрямованих на швидку ліквідацію небезпечного шкідника.
Біологічне зараження продуктів, кормів і води хвороботворними мікробами або їх токсинами може стати джерелом ураження людей і сільськогосподарських тварин.
Картопля, овочі, фрукти, риба, м'ясо, молоко можуть бути заражені збудниками холери, чуми, туляремії, ящуру, меліоїдозу, черевного тифу, дизентерії, сапу, сибірки та інших небезпечних хвороб.
Незахищені продукти, корми і вода найбільш інтенсивно заражаються збудниками хвороб у випадку застосування їх у вигляді аерозолів. Можливе зараження виділеннями хворих людей і тварин, комахами (паразитами), гризунами — переносниками інфекційних захворювань, зараженими предметами догляду за хворими.
Характер, ступінь зараження продуктів, кормів і води, глибина проникнення в них хвороботворних мікробів залежать від виду збудників, шляхів їх надходження в продукти, корми і воду, щільності зараження, виду продуктів, кормів, їхньої вологості, температури, часу та умов зберігання.
Особливо небезпечне зараження продуктів, кормів і води, оскільки деякі види хвороботворних мікробів можуть тривалий час зберігатися в них і бути джерелом зараження людей і тварин (табл. 32).
Збудники багатьох інфекційних хвороб швидко розмножуються, особливо таких, як холера, сибірка, черевний тиф. Наприклад, потрапляючи у воду навіть на невеликій ділянці річки, вони можуть заразити її далеко за течією. Зараження невеликих і непроточних водойм, незахищених колодязів може призвести до важких захворювань людей і тварин і стати причиною утворення осередку біологічного ураження.