Ринок праці. Попит і пропозиція робочої сили. Рівновага на ринку праці

Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всi сфери економiки. Вiн дає вiдповiдi на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Ринок працi, зокрема, регулює рух трудових ресурсiв у народному господарствi.

Рп посідає центральне місце серед інших ринків. Основу рп становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані робітники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Пр робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем з\\\\п, культурою, податковою системоютощо. Попит на рс виявляється в потребі роботодавців мати необхідну кількість та якість найманої рс для виробництва продукції та визначається двома основними факторами: загальним рівнем сукупного попиту в нац госп-ві та техн оснащенням виробництва. По на рс зростає, отже рп розширюється і навпаки. Розширення чи звуження рп викликає зміни чисельності його складових: зайнятих та безробітних. Проблеми функціонування рп та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення з\\\\п. Вумовах, коли з\\\\п досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище,ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Класичний аналіз доводить, щобезробіття виникає внаслідок постійних прагнень самих найманих робітників до підвищення своєї з\\\\п. Рівновага в цьому випадку досягається тільки з допомою рин-кового механізму. Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою, тому на зміну класичній теорії приходить кейнсіанська. Кейнс зробив висновок про неефективність традиційної політики невтручання держави, яку пропагували класики і відповідно до якої безробіття чинило тоск н азниження рівня з\\\\п.Він рекомендував: держава повинна вести боротьбу з безробіттям за допомогою експансійної фінансової політики.

19.Державне регулювання ринку праці і зайнятості населення

ринок праці — це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що виявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу.
Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах, коли економіка вільної конкуренції не спроможна впоратись із низкою економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання, тобто державного регулювання цього ринку. Для того щоб ліпше зрозуміти механізм функціонування ринку праці, необхідно визначити, яка саме частина населення потрапляє на ринок праці, а відтак слід розглянути деякі поняття, що ними оперує вітчизняна й зарубіжна статистика.

Працездатний вік — це період активної трудової діяльності людини. Межі працездатного віку визначаються законодавчо: в Україні вони становлять 16—59 років для чоловіків та 16—54 роки для жінок.

Працездатне населення — населення, здатне до трудової діяльності без урахування віку, тобто та його частина, яка потенційно має необхідний фізичний розвиток, інтелект та знання для виконання роботи. У практиці обліку, аналізу та прогнозування використовується поняття «трудові ресурси», яке часто ототожнюють з поняттям працездатного населення.

Трудові ресурси можна розглядати і як економічну категорію, і як планово-обліковій показник залежно від того, для чого це поняття використовується.

Трудові ресурсияк економічна категорія виражають відносини населення, яке володіє фізичною та інтелектуальною здатністю до праці, відповідно до встановлених державою умов відтворення індивідуальної робочої сили.

Відповідно до законодавства України зайнятість населення — це діяльність, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб. Зайнятістю визнається діяльність не тільки на державних підприємствах, а і в особистому, фермерському та іншому господарстві, садівництві; індивідуальна трудова діяльність; підприємництво тощо, тобто діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і праві власності на засоби виробництва для виконання цієї праці. Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та регулювання ринку праці необхідно:

здійснити заходи для реформування ринку праці;

створити сприятливі умови для забезпечення продуктивної вільно вибраної зайнятості;

забезпечити державну підтримку високої мобільності робочої сили;

запобігти масовому безробіттю, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці;

розробити конкретні заходи щодо соціального захисту працівників у разі банкрутства підприємств;

сприяти соціальному захисту неконкурентоспроможних верств населення;

запобігти перетворенню безробіття на довгострокове застійне, сприяти швидкому працевлаштуванню безробітних громадян.

Державне регулювання ринку праці в Україні здійснюється на підставі законодавчих актів, основними з яких є Закон України «Про зайнятість населення» та Програма зайнятості населення на 1997—2000 рр.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» основні функції з регулювання ринку праці в Україні здійснює Міністерство праці і соціальної політики. Це Міністерство відповідає за створення та модернізацію трудового законодавства і за роботу з питань зайнятості. Зокрема, воно несе повну відповідальність за формулювання національної програми зайнятості на базі регіональних програм зайнятості, а також розробляє спеціальні національні програми, мета яких сприяти зайнятості певних груп людей (наприклад молоді, осіб, які тривалий час були безробітними, тощо).

Державне регулювання ринку праці та зайнятості використовує певні правові, організаційні та наукові важелі. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості населення.

Правові заходи. Головним чинником правового регулювання ринку праці є Закон України «Про зайнятість населення», зміни і доповнення до нього, інші закони, підзаконні акти й розпорядчі документи уряду.

Організаційні заходи. Заходи регулювання зайнятості розподіляються на активні та пасивні.

Активні — це заходи із:

· створення додаткових сфер зайнятості професійна орієнтація населення, підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

· посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

· субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

· надання допомоги в працевлаштуванні;

· надання допомоги в разі трудової міграції.

До пасивних заходів регулювання зайнятості відносять асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним утрати доходів, на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили.

Отже, основні засади наукового обгрунтування розробки та реалізації державної політики в галузі зайнятості населення та формування ринку праці як на макро-, так і на мікрорівні у перехідний період уже створено.

Причини інфляції,її види

Інфляція— тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей

Види

За величиною темпів розрізняють такі види інфляції :

повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;
галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
Формула для гіперінфляції - 3.8•10²⁷

Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:

базова інфляція ^[6] (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);
вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.
небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.

Причини виникнення інфляції:

надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя));
обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;
надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;
інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари
девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);
зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.

21..методи виміру рівня інфляції .темпи інфляції

Інфляція - підвищення загального (середнього) рівня цін в економіці.

Найпоширенішим методом виміру інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI), який розраховується стосовно базового періоду.

Але для різних цілей застосовують різні індекси оцінки рівня інфляції, а саме:

Індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI)
Індекс цін виробників (Producer Price Index, PPI) - відбиває собівартість виробництва без обліку додаткової ціни дистрибуції й податків із продажів. Значення PPI випереджає за часом дані CPI.
Індекс витрат на проживання (Cost-of-living Index, COLI) - ураховує баланс підвищення доходів і росту витрат.
Індекс ціни активів: акцій, нерухомості, ціни позикового капіталу та ін. Звичайно ціни на активи, ростуть швидше цін споживчих товарів і вартості грошей. Тому власники активів внаслідок інфляції тільки багатіють.
Дефлятор ВВП (GDP Deflator) - розраховується як зміна в ціні на групи однакових товарів.
Паритет купівельної здатності національної валюти й зміна курсу валют.
Індекс Пааше - показує відношення поточних споживчих витрат до витрат на придбання такого ж асортиментного набору в цінах базисного періоду.

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найбільш поширеним показником для розрахунку інфляції є:

індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI — Consumer Price Index)
індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI — Wholesale Price Index, PPI — Production Price Index);
дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).

Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики (ДКС) України використовує споживчий кошик з 296 компонентів (Посібник ДКС України з ІСЦ)) та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, що хоча й охоплює більшу кількість товарів, однак розраховується лише щоквартально.

Індекс цін ( ) — це відношення рівня цін в період t ( ) до рівня цін базового періоду ( ), тобто: