львівський державний університет внутрішніх справ
Призначення та функції.
Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають
особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які
зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки,
певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового
забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому,
окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.
Фінансова система держав можуть вирізнятися за структурою та
функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами
правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі
нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав.
За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку
окремих ланок.
Структура фінансової системи:
Державні фінанси
Фінанси підприємницьких структур
Централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів
Державний кредит
Страхові та резервні фонди
Фінансовий ринок
Фінанси домогосподарств
Фінансове законодавство
Фінансовий апарат
Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового
сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони
обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного
джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як
виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть
поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні,
колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від
виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське
господарство тощо.
До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери,
яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки,
оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й
використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність,
поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.
У нефінансовому секторі економіки провідне місце належить
підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ
питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме.
Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових
ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже
складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси
охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та
та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державнихфінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються у зведеномубюджеті держави. Зведений бюджет – це сукупність усіх бюджетів держави, що входять добюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюютьсябюджетним законодавством і залежать насамперед від їїадміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різнимискладовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичнихзасад у державі. Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджетАвтономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджетуналежить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всісфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджетхарактеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складнаекономічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як івикористовувати його показники без детального аналізу структурибюджетної системи держави. Централізовані та децентралізовані фонди України цільовогопризначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фондсприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фондимісцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державнийбюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строгоцільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті,перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, якаперебуває на стадії становлення. Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами тагосподарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величинасвідчить про раціональність і ефективність фінансової політики державита регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку,що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргунегативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витратна обслуговування. Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовійсистемі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основнепризначення яких - покрити втрати, що виникли з непередбачених причин,або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в планифінансування, але є важливими для держави. Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних тафізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій істрахових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви –об’єктивне явище в економіці держави, що пов’язане з наявністю ризиків угосподарській діяльності та суспільному житті. Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів даєможливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов’язаніз фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фондиможуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси ввуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси векономіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівнідержави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищеннюефективності господарської діяльності. Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює івикористовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланкифінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включаєринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг. Ринок грошей або валютний ринок – це створення фондів фінансовихресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місцеобмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальваціїнаціональної грошової одиниці підприємницькі структури та населення,власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпамзнецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземноїдержави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національноїгрошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає назменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власнихтоваровиробників. Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштівна інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється задопомогою облікової ставки національного банку. Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарськоїдіяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантомповернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції зреалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує такожпозабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів,мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєвовпливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки,зміцнення фінансового становища держави. Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондівфінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джереломстворення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходівкожного громадянина чи його сім’ї. До доходів домогосподарств належатьдоходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобнихгосподарств, доходи, одержанні від здачі в оренду майна, відсотки накапітал, вкладений у цінні папери тощо. До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчихтоварів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень,купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєюекономічною суттю – це господарські структури виняткового типу,діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондівфінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов’язана з іншимипідсистемами фінансової системи. Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарськихструктур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг віддержави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету тацентралізованих фондів, беруть участь у формуванні й використаннірмуванні й використанністрахових фондів, є суб’єктами фінансового ринку. Економічна суть іпризначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхнійвзаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави Фінансові органи України Від імені держави організаційну роботу з виконання чинногозаконодавства проводять фінансові органи. Систему фінансових органівочолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансовестановище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України. На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства,звіти керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансовихорганів, проекти бюджету і питання контролю за його виконанням. Вапараті міністерства створюються управління і відділи. На Міністерствофінансів покладені такі основні функції: підготовка проекту державного бюджету України, подання його до КабінетуМіністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради; організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання таподання звіту на затвердження до Верховної Ради; розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актівіз фінансових питань; обґрунтування основних положень фінансової політики держави і подання нарозгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та податковоїполітики; розгляд і реалізація управлінських рішень, пов’язаних із використаннямфінансових ресурсів; здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всімаорганами управління; керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів; контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіхдержавних організацій, установ і підприємств. Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевихрад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинногозаконодавства. Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фінансові служби.Відповідно функціонують фінансові підрозділи і на рівні міністерств тавідомств. Їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних формвласності. До числа органів, що здійснюють управління окремими ланкамифінансової системи, належать також Державна податкова адміністрація,Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Пенсійний фонд,Міжбанківська валютна біржа, Рахункова палата. Їхні права та обов’язкивизначаються відповідними законами. Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненніфінансового контролю. Вона здійснює ревізії фінансових органів з питаньскладання і виконання бюджету, є органом державного контролю зао контролю заефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо урозпорядників бюджетних коштів, проводить ревізіїфінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державногосектора. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру,ідентичну системі Міністерства фінансів. Державне казначейство створено з метою забезпечення повного ісвоєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об’єкти фінансуванняз центрального бюджету держави розташовані на всій території країни, тоздійснювати їх обслуговування з єдиного центру украй складно.Казначейство має таку саму регіональну структуру, як і Міністерствофінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частиніфінансування видатків здійснюється за ознаками важливості того чи іншогооб’єкта фінансування і місця його розташування. Державна податкова адміністрація організовує справляння податків таконтроль за дотриманням податкового законодавства. На неї покладені такіосновні функції:розроблення проектів податкового законодавства;проведення масово-роз’яснювальної роботи серед платників податків;облік платників податків та надходжень їх до бюджету;контроль за правильністю обчислення податків та інших обов’язковихплатежів і своєчасністю їх сплати;накладення штрафних санкцій та адміністративних стягнень на порушниківподаткового законодавства;міжнародне співробітництво у сфері оподаткування. Національний банк України здійснює емісію грошей, які є інструментомфінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завданняНБУ – організація ефективного функціонування кредитної системи. Вінпроводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі видибанківських операцій (наприклад, валютні операції).НБУ здійснює наглядза діяльністю комерційних банків за допомогою встановлення економічнихнормативів (мінімального розміру статутного фонду, показниківліквідності й платоспроможності та ін.) і розмірів обов’язковихрезервів. Важлива його функція в банківській системі – забезпеченняпроведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційнихбанків, тобто він є банком банків. Національний банк проводить значну роботу з обслуговування уряду. Вінвиконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів іобслуговування державного боргу , організовує касове виконання бюджету,проводить міжнародні розрахунки держави. Національний банк здійснюєвалютне регулювання і визначає офіційні курси валют чи валютні коридори. Комерційні банки формують банківську систему і виконують такі основніфункції: акумуляція тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб;проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівковогообліку; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку. В умовахринкової економіки комерційні банки являють собою серцевину фінансовоїсистеми, виконують роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючизначну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вонивідіграють провідну роль у розвитку кожної країни. Тому економічна тафінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківськоїсистеми. Розрізняють два типи комерційних банків: універсальні йспеціалізовані. Універсальні здійснюють усі види банківських операцій.Спеціалізовані банки проводять тільки окремі види операцій абообслуговують певні галузі. Більшість банків в Україні є універсальними.До спеціалізованих банків відносяться ощадні, інвестиційні, іпотечні таінші види банків. За формою власності розрізняють державні, акціонерні й приватнібанки. Однак незалежно від форми власності комерційні банки є суб’єктамипідприємницької діяльності, яку вони здійснюють на основі комерційногонові комерційногорозрахунку. Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажуіноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризуютьринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту іпропозиції як на національну, так і на іноземні валюти. Крім того,операції з купівлі-продажу валют здійснюються на міжбанківськомувалютному ринку. Страхові компанії укладають угоди на страхування, приймають страховіплатежі й виплачують страхові відшкодування , інвестують тимчасововільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування,установлюють розміри страхових тарифів. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовуєфункціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випускуцінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формуванняінфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, якіздійснюють операції з цінними паперами. Комісія контролює діяльністьсуб’єктів ринку цінних паперів – емітентів, інвесторів, фінансовихпосередників, фондових бірж – відповідно до чинного у цій сферізаконодавства. Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне їїпризначення – організація функціонування вторинного ринку. Однак, зодного боку, через неї може здійснюватися і первинне розміщення ціннихпаперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати позабіржею. Розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів. Виступаючи центром торгівлі цінними паперами, фондова біржа єіндикатором ділової активності й проводить котирування акцій. Цимстворюється система незалежної і досить об’єктивної оцінки діяльностіакціонерних товариств. Тому бюлетені фондових бірж відіграють дужеважливе значення у функціонуванні фінансової системи та економікикраїни. На ринку цінних паперів важливу роль виконують фінансові посередники.За дорученням емітентів вони здійснюють випуск та розміщення ціннихпаперів на фінансовому ринку, а також проводять операції з купівліцінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансовихпосередників ґрунтується на їх інформованості та глибоких знаннях ринкуцінних паперів. Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціональногорозміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконуєфункції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. Пенсійний фонд якорган управління має відповідні повноваження з контролю за повнотою ісвоєчасністю сплати внесків підприємств до фонду. Фонди соціального страхування та Українська державна інноваційнакомпанія виконують аналогічні функції відносно відповідних цільовихфондів. 2. Роль фінансових органів у підвищенні ефективності підприємництва. Мале підприємництво є важливим фактором розвитку та ефективногофункціонування економіки. Місце і роль малого підприємництва внаціональній економіці визначаються тим, що воно як особливий секторринкової економіки є основою дрібного виробництва, забезпечує швидкуокупність витрат, широку свободу ринкового вибору, визначає темпит, широку свободу ринкового вибору, визначає темпиекономічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП,забезпечує насичення ринку товарами, послугами й додатковими робочимимісцями, сприяє послабленню монополізму в економіці Особливе значення малого підприємництва виявляється під часперехідного періоду до ринкової економіки у стимулюванні розвиткуекономічної конкуренції, структурної перебудови економіки, формуваннінового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальнимпідґрунтям економічної реформи і забезпечують стабільність суспільства ігарантії незворотності руху до ринку. Про роль і можливості малогопідприємництва переконує досвід промислово розвинутих країн, в економіціяких йому за деякими показниками належить значне, а часом і провіднемісце. На мале підприємництво у цих країнах припадає до 80-90 відсотківусіх підприємств, до 40-60 відсотків виробництва валового внутрішньогопродукту. Становлення і розвиток малого підприємництва в Україні відбувається вдосить складних і суперечливих умовах трансформаційних змін. На сьогоднів Україні існує майже 200 тисяч малих підприємств, працює близько 1 млн.підприємців без створення юридичної особи, майже 40 тисяч фермерськихгосподарств. Всього у малому підприємництві зайнято понад 2,7 млн. чоловік, або 9відсотків працездатного населення України. У той же час малепідприємництво виробляє 11 відсотків загального обсягу виробництвапродукції (робіт, послуг) у цілому по Україні, що свідчить проефективніше функціонування малого бізнесу порівняно з великим. Слід відзначити і міжнародний аспект розвитку малого та середньогопідприємництва в Україні. Рівень розвитку малого підприємництва маєсприяти створенню позитивного іміджу України, забезпеченню ефективноїринкової економіки з метою її інтеграції в європейську та світовуекономічні системи. Створення сприятливого підприємницького клімату вУкраїні повинно стати запорукою консолідації зусиль щодо удосконаленнярівня відносин і співпраці з донорськими організаціями та участі уміжнародних проектах. Державна політика в цій сфері спрямована наприєднання України до міжнародних програм, підписання двосторонніх табагатосторонніх міждержавних і міжвідомчих угод щодо підтримки малогопідприємництва. Основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є: відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державноїполітики у сфері підтримки малого підприємництва; збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування,сертифікація, системи контролю і довільної практики регулювання оренднихвідносин тощо); відсутність реальних і дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки; надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності; невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу; надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктівгосподарювання. Проте темпи зростання малого підприємництва в Україні свідчать пройого достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу розвитку вй потенціал, а результати аналізу розвитку вумовах ринкових реформ – про необхідність формування й проведеннядержавної політики щодо підтримки малого підприємництва, що відповідаєстратегічним векторам розвитку економіки. Нині більшість підприємців відчуває дефіцит фінансових ресурсів, прощо свідчать результати опитування початківців і вже діючих підприємців:75 відсотків їх серед інших проблем ставлять дефіцит фінансових ресурсівна перше місце. Тому стає зрозумілим, що необхідна активна державнафінансова підтримка малого підприємництва. Її можливо здійснювати у таких напрямах: пряме державне фінансування та кредитування суб’єктів малогопідприємництва; встановлення пільг в оподаткуванні; державне гарантування кредитів для суб’єктів малого підприємництва; стимулювання підтримки сектору малих підприємств із боку підприємницькихорганізацій: банків, страхових компаній, корпорацій. Пряме державне фінансування та кредитування малого підприємництвапередбачає надання малим підприємствам коштів із бюджетів різних рівніві державних цільових фондів. До переваг цього методу слід віднести: адресність, при використанні якої можна визначити конкретнепідприємство, котрому надається допомога; оперативність – прискорена процедура надання фінансової підтримкипорівняно з іншими методами; гнучкість – при наданні коштів диференціюється розмір допомоги, їїстрок, вартість та інші характеристики відповідно до умов конкретногопідприємства. Серед недоліків основними є зростання витрат бюджету, малі розміридопомоги через дефіцит бюджетних ресурсів. Використання методу може здійснюватися в таких формах: субсидування. Передбачає безповоротне надання коштів малому підприємствудля покриття ним своїх витрат чи збільшення прибутків. Використаннясубсидування обтяжливе для бюджету країни і є найменш ринковим елементомфінансової підтримки, оскільки воно частково стримує ринковий механізмрегулювання суспільного виробництва і може застосовуватися лише до тихпідприємств, існування яких доцільне і виправдане з точки зору держави; кредитування. Передбачає надання кредитів на пільгових умовах сферімалого бізнесу. Суб’єктами державного кредитування повинні бути ті маліпідприємства, які не в змозі отримати кошти на фінансовому ринку чивикористати власні нагромадження; пайове фінансування. Передбачає фінансування лише певної частини відпотреби в коштах малого підприємства за рахунок ресурсів бюджетів чидержавних цільових фондів. Інша частина фінансується за рахунок коштівфізичних та юридичних осіб. Важливим методом фінансової підтримки малого підприємництва є наданняпільг в оподаткуванні. Пільги в оподаткуванні малих підприємств доцільно було б встановитиза такими напрямами: зменшення податку на прибуток малих підприємств за рахунок оподаткуванняза меншими ставками прибутку, який використовується на розширеннявиробництва; введення прогресивного оподаткування прибутку підприємств таорганізацій; забезпечення для малих підприємств можливості списувати на валовіриємств можливості списувати на валовівитрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початковихетапах своєї діяльності за рахунок наступного періоду; розширення для малих підприємств можливості використовувати методприскореної амортизації, особливо в інноваційній сфері; відстрочення сплати податків. Однією з найбільших проблем малогопідприємства є фінансування оборотного капіталу. Для частковогорозв’язання її необхідне подовження податкового періоду чи можливістьвикористання податкового кредиту. Введення спрощеної системи оподаткування. Ця система вже діє в Українівідповідно до Указу Президента України “Про спрощену системуоподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від3 липня 1998 року № 727/98. Держава не може бути єдиним джерелом підтримки сектору малихпідприємств, тому потрібне стимулювання підприємницьких структур дотіснішої співпраці із суб’єктами малого бізнесу. Це можливо за рахунокстворення умов, які б сприяли підвищенню прибутковості такої діяльності. Оптимальним із точки зору бюджету та ринкових вимог методомфінансової підтримки малого бізнесу є недержавне фінансування діяльностімалого підприємництва через товариства взаємного фінансування таспеціалізовані фірми, які займаються наданням кредитів суб’єктам малогопідприємництва. Такі організації не потребують бюджетних коштів длясвого функціонування і діють за ринковими принципами. Участь держави урозвитку таких організацій виражається у законодавчій регламентаціїїхньої діяльності, наданні інформаційної та консультативної підтримки. Останніми роками в Україні формується система гарантування кредитівдля суб’єктів малого та середнього підприємництва, першим кроком нашляху до якої було створення в 1999 році кредитно-гарантійної установиза Указом Президента України “Про утворення кредитно-гарантійноїустанови з підтримки малого та середнього підприємництва” від 20 травня1999 року № 540. Цей заклад є недержавною комерційною організацією,серед засновників якої 11 комерційних банків і понад 30 комерційнихорганізацій, а також від імені держави Український фонд підтримкипідприємництва: Основними завданнями діяльності кредитно-гарантійноїустанови є кредитування суб’єктів малого та середнього підприємництва,підприємців, видача гарантій за кредитами для малих і середніхпідприємств, а також пошук потенційних інвесторів бізнес-проектів,фінансовий лізинг, участь у розробці та реалізації державнихрегіональних програм підтримки малого та середнього підприємництва. Однією з головних проблем реалізації політики підтримки малогопідприємництва в Україні є дефіцит фінансових ресурсів, які можуть бутиспрямовані на розвиток цього сектору економіки. Тому в проектіНаціональної програми сприяння розвиткові малого підприємництва на2009-2010 роки вказується на необхідність пошуку нових форм фінансуванняпідприємницької діяльності, передусім за рахунок можливостей суб’єктівмалого підприємництва, які розвиваються ефективно. Характерною рисою програми є прагнення більшою мірою використовувати як інструментпідтримки не бюджет, а авторитет держави та законотворчу спроможність,тобто виключне право держави за допомогою комплексу законодавчих іекономічних важелів створювати для ринкових суб’єктів стимули працюватиу напрямах, які вважаються корисними для суспільства. Тим більше, щореалізація значної частини заходів, котрі передбачає програма, потребуєголовним чином законодавчої та інформаційно-пояснювальної підтримки збоку держави, а не значних витрат бюджетних коштів. У напрямі фінансової, кредитної та інвестиційної підтримки малогопідприємництва програмою передбачається проведення таких заходів: створення умов для застосування лізингових відносин із метою зниженнявитрат малих підприємств на придбання засобів виробництва, технологій,нарощування обсягів збуту виготовленої продукції; створення мережірегіональних лізингових компаній та агенцій із залученням іноземнихінвестицій; формування системи фінансової, кредитної та інвестиційної підтримки уформі мережі регіональних кредитно-гарантійних установ; впровадження механізму венчурного фінансування; створення належних умов для розвитку технопарків. Таким чином, в Україні закладено основи системи фінансової підтримкималого підприємництва. Але механізм такої системи має надто слабкепрактичне відображення, яке не спроможне змінити ситуацію у сфері малогопідприємництва на краще. Для отримання суттєвого результату на практицінеобхідно провести реальні реформи. Це одне із завдань держави, якаповинна змінити свій статус із кредитора та спонсора окремих одиницьсуб’єктів малого підприємництва на роль стимулятора, регулятора таконтролера у справі сприяння розвитку малого підприємництва. 3. Роль фінансової системи у господарській структурі країни тапідприємництва. Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансівпідприємницьких структур. Тут створюється основна частка валовоговнутрішнього продукту держави.У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансовихресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщенінерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові.Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахуноквласних ресурсів пов’язана як з внутрішніми факторами, так і ззовнішніми.До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість,рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх - системаоподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи,платоспроможність покупців.Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи йпропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовуєтьсянасамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяєзбільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніхфінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певнихгалузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційнийний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсівбанківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можназапроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створенняофшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо. Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств длярозвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управлінняна самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовимиресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну йорганізаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управлінняфінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку. Увесь досвід організації й управління фінансами в умовах соціалістичноїцентралізованої економіки виявився для ринку непридатним. Вочевидьпостало невміння прогнозувати фінансові показники та ефективновикористовувати власні фінансові ресурси. Нині підприємницькі структуриволодіють 25-30 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці значнікошти за відсутності досвіду та вміння з боку управлінського персоналуефективно їх використовувати стають ще одним фактором фінансовоїдестабілізації в державі. До 40 відсотків одержаного прибуткувикористовується на заохочування й інші, не пов’язані з розвиткомвиробництва, цілі. Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чогозначною мірою залежить розвиток виробничої сфери. Протягом 2008-2009р.р. обсяг обігових коштів в економіці держави збільшився у 2,5 разу.Станом на 1 січня 2010 р. обсяг обігових коштів перевищував річнийпоказник валового внутрішнього продукту. Відволікання такої значноїкількості фінансових ресурсів до виробничих запасів, на незавершеневиробництво та готову продукцію, що зберігається на складах, значнознижує темпи економічного розвитку. А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу векономіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. гривень фінансових ресурсів. Цезначні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів упідприємств. Водночас треба вжити дієвіших та ефективніших заходів щодо посиленняплатіжної дисципліни й відповідальності суб’єктів підприємницькоїдіяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірнихзобов’язань. Так, загальна сума прострочених платежів підприємств таорганізацій на 1 січня 2010 р. становила понад 140 млрд. гривень.Несвоєчасне ж проведення розрахунків створює труднощі для фінансовогозабезпечення господарської діяльності. Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризаціїгосподарських зв’язків. Бартер як антиекономічне явище є ознакоюскорочення фінансових можливостей підприємства і водночаснеконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськимиструктурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідаціїбартерних операцій необхідно вжити рішучих заходів як економічного, такі адміністративного впливу. Одним із напрямків боротьби з бартеромповинні стати штрафні санкції та застосування векселів.санкції та застосування векселів. Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринковихумовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорціїрозвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету,держава впливає на фінансові можливості господарських структур ігромадян за допомогою об’єктів оподаткування, ставок податків і пільгпри оподаткуванні.Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорціїрозвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витратна розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансуванняопераційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу,надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальнівкладення в низку об’єктів загальнодержавного значення, фінансуютьсянауково-технічні програми.За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєвовпливають на прискорення територіального розвитку економіки. Протенайбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економікизавдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджетуфінансується підготовка кадрів, охорона здоров’я, збереження довкіллятощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальнуроль для розвитку економіки та соціальної сфери.Державні фінанси, тобто система бюджетів держави, є на сьогоднінайрозвиненішим. Упродовж усіх років утворення фінансової системинезалежної України у вдосконаленні підсистеми державних фінансівздійснено найрішучіших кроків.Це насамперед прийняття Закону про бюджетну систему України. Можнавважати цей закон одним з найпрогресивніших у Європі. Його ще називаютьфінансовою конституцією держави. Цей закон закріпив фундаментальнізасади організації державних фінансів. Ним визначено ланки зведеногобюджету, чітко окреслено призначення та роль кожної з них. У цьомузаконі наведено перелік прав і обов’язків різних гілок влади щодобюджету, виписана послідовність бюджетного процесу, визначено низкудоходів і витрат кожного з бюджетів. Проте це хоч і значний, однак лишеперший крок у процесі реформування системи бюджетів держави. Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має статипоглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними тарегіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності зарозв’язання економічних і соціальних проблем країни та окремихадміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілудержавних видатків і доходів.Для реалізації цього положення буде визначено розмір гарантованого рівнявитрат на соціально-економічний розвиток адміністративно -територіальних утворень. Забезпечення такого рівня має здійснюватися зурахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансовихресурсів, що створюються на відповідній території, та перерозподільчихміжрегіональних процесів. Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівеньоподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і базав, їхня кількість і базаоподаткування повинні набути стабільності. Загалом, системаоподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу таперерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45-47від ВВП. Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів єпотреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків,розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілейоподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повиннобути відображено у податковому кодексі держави. У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема,яка одержала назву “Централізовані і децентралізовані фонди цільовогопризначення”. До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фондконверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих радта інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різнихпозабюджетних фондів. Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують усвоєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави.Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби,вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частининаселення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв’язку звтратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізаціїнегативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певнимгромадянам здійснити перекваліфікацію тощо. Приміром, Фонд конверсії та Державний інноваційний фонд впливають нарозвиток економіки завдяки фінансуванню інноваційних проектів, створеннюнових виробництв і технологій, форм організації господарськоїдіяльності. Тому актуальними є питання наукового обґрунтування обсягу тацільового призначення фондів, а також контролю за цільовим використаннямїхніх коштів. Підсистема “Державний кредит” покликана мобілізувати фінансові ресурсидля фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються йогодоходами. Назва “Державний кредит” не зовсім відповідає своїй суті. Тутточнішою була б назва “Державний борг”. Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межахдержави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються напокриття дефіциту бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит даєзмогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення. На сьогодні ця підсистема не розвинена і, як правило, втілена в двохяк правило, втілена в двохформах: вкладів населення в Ощадному та інших банках, а також продажудержавних боргових зобов’язань. Із розвитком фондового ринкуперерозподіл фінансових ресурсів, що здійснюється за допомогою згаданоїпідсистеми, зростатиме і в абсолютних, і у відносних розмірах. Цедосягатиметься за рахунок збільшення продажу державних цінних паперів якфізичним, так і юридичним особам. У 1995 році започатковано проведенняаукціонів із продажу державних цінних паперів. Ця діяльність держави нафондовому ринку триватиме. Зростатимуть також і вклади населення вбанках. Про це свідчить динаміка щодо збільшення обсягів банківськихдепозитів останніми роками. Так, на 1 січня 2009 року грошовізаощадження населення становили 126 млрд. гривень. Деякі зміни сталися вструктурі заощаджень – готівка зменшилася з 82,6 до 80,5%, а залишкиїхніх вкладів в Ощадному та комерційних банках підвищилися з 17,3 до19,5%.Для успішного функціонування згаданої підсистеми треба насампередзаконодавчо закріпити гарантії держави щодо повернення коштів громадян ізбереження їх від знецінення. Законом “Про державний внутрішній борг”передбачені лише перші кроки у напрямку вирішення цього питання.Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема“Страхові та резервні фонди”. Реформування економіки передбачаєвиникнення великої кількості господарських суб’єктів, зацікавлених узабезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходіввід різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цейчас повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед тівиди страхування, які майже не розвивалися раніше.Наприкінці 1999 року в Україні налічувалося 700 страхових організацій,яким було видано ліцензії на здійснення страхової діяльності. Як відомо,створення страхових організацій відбувається у формі господарськихтовариств переважно закритого типу. Становище у страхуванні дає підставудля висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку таперетворення в надійний інструмент ринкових відносин. Нині потрібна науково обґрунтована концепція розвитку страхової справи унапрямках:створення правового поля для забезпечення ефективного функціонуванняринку страхових послуг, регулювання страхової діяльності та дотриманняправ і зобов’язань усіх сторін, що беруть участь у страхуванні; визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточнішевідповідають сучасному стану в економіці та потребам як страховиків істрахувальників, так і держави; обґрунтування засобів та форм державного контролю і регулюваннястрахового ринку, включення страхування до переліку важливих фінансовихінструментів регулювання економіки; створення умов стабільності розвитку страхових підприємств; забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування, що сприяютьфінансовій стабілізації в державі; створення конкурентного середовища між суб’єктами, що здійснюютьстрахову діяльність; забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним і фізичним особам ув юридичним і фізичним особам уразі настання страхового випадку; створення системи обліку та звітності страхової діяльності з метоюформування банку достовірної інформації та її доступності. Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системимає підсистема “Фінансовий ринок”. Фінансовий ринок має у своєму складіринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансовихпослуг, що лише формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивногорозвитку набув лише один напрям фінансового ринку - ринок ціннихпаперів. Прийняття Указу Президента України “Про інвестиційні компанії” далопоштовх до розвитку спільного інвестування в цінні папери, що створюємеханізм захисту дрібних інвесторів. На фондовому ринку нині працює 500торговців цінними паперами, які отримали відповідні дозволи. Розроблена й подана на розгляд урядова концепція створення тарозвитку фондового ринку України. Її погоджено з відповіднимивідомствами, фондовою біржею та Асоціацією торговців цінними паперами. Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореногорозвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимутьсприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть настабілізацію фінансового стану в державі. Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливелише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщовони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організаціїфінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковостізменшуються надходження до бюджетної системи, централізованихпозабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансовіможливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету можепризвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативнопозначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку. Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантівможе бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх спрогнозувати тарозробити заходи щодо їх локалізації.
львівський державний університет внутрішніх справ
РЕФЕРАТ
На тему:
«Фінансова система України та проблеми її стабілізації»
Студента денного відділення
Коваля Богдана Ігоровича
Група ФК-12
спеціальність Фінанси та кредит
Львів 2012