Особливості первісного нагромадження капіталу в перехідній економіці України

Здійснення первісного нагромадження капіталу вимагало в першу чергу докорінного реформування відносин власності. При цьому необхідність забезпечення процесу роздержавлення і приватизації державної власності наштовхувалася на проблему відсутності у населення необхідних коштів для капіталізації. Адже в колишньому Радянському Союзі доходи розподілялися між людьми за принципами, які в багатьох випадках передбачали зрівняльний підхід. В усякому разі різниця між мінімальною зарплатою та її максимальною величиною співвідносилась як 1:5, тому серед населення країни не було багатих людей, які були б спроможні капіталізувати свої заощадження. Так, наприклад, у колишньому СРСР наприкінці 80-х років до відносно багатих людей належало лише 2,3% сімей, до середньозабезпечених - 11,2%, а до бідних -86,5%. Обсяг особистого майна на сім'ю в Радянському Союзі становив 7,3 тис. крб., а в Україні в 1991 р. - 2,8 тис. крб. (у цінах того часу).

Таким чином, у населення не було коштів для законної приватизації державної власності. Навіть якби з цією метою були використані всі заощадження громадян України, що перебували на їх особових рахунках в ощадкасах, то цього вистачило б для викупу лише 15% майна державних підприємств 2.

Нерівномірність у розподілі національного багатства в Україні особливо посилилася в перехідний період. Так, на початку 1994 р. 0,3% населення одержували середньомісячні доходи в сумі понад 4 тис. дол., а наприкінці того самого року такі доходи мали уже 1,8% населення, у тому числі 0,3% - понад 20 тис. дол. на місяць. У 2001 р. тривало поглиблення диференціації доходів населення, у І півріччі рівень життя 40,1 млн. чол. (83,2% населення) був нижчим від прожиткового мінімуму. Водночас зросли рівень злиденності (з 15,4% до 16,4%) та глибина бідності (з 25,1% до 26,5%). Заданими Держкомстату України, співвідношення між сукупними витратами найбільш і найменш забезпечених груп населення досягло 7,6 раза. На найбільш заможну частину населення припадає 39,8% сукупних затрат 3.

Ці умови призвели до того, що, як констатувалося в Посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття", процес приватизації державної власності виявився неефективним та логічно незавершеним і не забезпечив формування відповідального господаря, заінтересованого в реальному оздоровленні виробництва. Не були запроваджені повноцінні правові та організаційні механізми реалізації переваг приватної власності, зміцнення позицій національного капіталу[2, c. 62-63].

Внаслідок цього поширилася неформальна приватизація, з'явилися псевдовласники, тобто особи, які, не маючи прав власності, фактично володіли об'єктами державної та громадської власності, використовуючи їх для власного збагачення. Бартеризація обміну, система неплатежів та невиплат заробітної плати, мінімізація господарських зв'язків, оренда з викупом - ось неповний перелік механізмів такого збагачення 4. Починаючи з 1988 р. "приватизація" народної власності здійснювалася в прихованих формах, коли значна частина державної власності фактично функціонувала на засадах приватного капіталу. Це концерни, які виникли на місці міністерств, комерційні банки, що були створені на базі Державного банку, біржі, спільні підприємства та великі торгові доми, які замінили собою організації Держпостачу та торги. Як стверджує В. Ларцев, новостворені підприємницькі структури очолювались, як правило, номенклатурними кадрами "високої проби". Отже, захоплення власності здійснювалося в інтересах партійної, господарської та частково профспілкової еліт. Значно прискорила цей процес "оренда з викупом", яка сприяла тому, що лише за 1993-1995 pp. було приватизовано 10,5 тис. підприємств. Причому продаж державної частки майна відбувався на неконкурентних засадах, тобто досить часто за безцінь 5. Не обійшлася без зловживань і сертифікатна приватизація, при якій великі пакети акцій перейшли до рук різного роду посередників, фондів тощо. Грішить великою кількістю незаконних операцій і приватизація за гроші.

процес первісного нагромадження капіталу—більш глибокий і різнобічний, він означає докорінні революційні зміни, принаймні, в трьох основних напрямах економічних процесів:

- по-перше, перехід від монополії державної власності до різноманітних форм недержавного володіння основними засобами виробництва та іншими економічними інституціями;

- по-друге, перехід від тоталітарних методів управління економікою до ринкових, пов'язаних із запровадженням принципово нових форм управління економікою, з перенесенням управлінської ініціативи від економічного центру (держави) до конкретних периферійних власників підприємств (фірм, об'єднань тощо), з ослабленням, а то й відмовою від наукового прогнозування економічних процесів, що призвело до порушення збалансованості економіки, розриву усталених економічних зв'язків, обвального падіння виробництва ВВП;

- по-третє, докорінні зміни в розподілі національних багатств, диференціації доходів, що є неминучим і закономірним результатом нагромадження капіталів у руках приватних власників і капіталізованих корпоративних об'єднань, які прагнуть особистого збагачення шляхом використання дешевої робочої сили і намагаються свідомо чи спонтанно створювати умови для відтворення економічних зв'язків, що породжують масову бідність населення, безробіття, конкурентне напруження на ринку праці.

Таким чином, бідність значної частини населення є прямим породженням перехідної економіки та її невід'ємним атрибутом в усіх без винятку країнах з таким типом економіки. Первісне нагромадження капіталу, яке становить основний зміст економіки перехідного періоду, на початкових стадіях становлення ринкового типу економічних відносин ніяк не може обійтися без дешевої робочої сили. Збіднілі народні маси якраз і є постійним джерелом поповнення ринку праці[12, c. 49-50].

Процес первісного нагромадження капіталу і переходу до багатоукладної ринкової економіки вимагає не тільки капіталізації та реструктуризації ринку праці, а й підготовки та перепідготовки кадрів підприємців, які могли б успішно адаптуватися до умов ринкової конкуренції. Це, мабуть, найголовніше завдання процесу первісного нагромадження капіталу, основним змістом якого є створення необхідних умов для функціонування багатоукладної ринкової економіки. Адже нинішній бізнесмен повинен мати сучасний економічний світогляд і такі неодмінні якості, як професіоналізм, компетентність, здатність до самостійного мислення і прийняття виважених рішень, професійна відповідальність. В умовах "економіки знань" професіоналізм і компетентність посідають центральне місце у виробничій культурі.

Процес формування сучасного підприємця вимагає дуже ретельного вивчення характерних ознак його особистості. При підготовці спеціалістів у галузі менеджменту, маркетингу та інших економічних спеціальностей у відповідних навчальних закладах всіх рівнів слід, у першу чергу, визначити, чи є у абітурієнта необхідні фізичні та розумові задатки для розвитку здібностей, необхідних ефективному підприємцю-бізнесмену. Підприємницькі здібності проявляються, насамперед, в умінні людини ефективно вести господарство, обирати найкращі сфери підприємницької діяльності, діяти активно, не боятися економічно обґрунтованого ризику і досягати максимального результату а мінімальних затрат.