Форми суспільного господарства. Товарне виробництво
Історично склалися дві форми суспільного господарства – натуральне виробництво і товарне виробництво.
Форма суспільного виробництва –це певний спосіб організації господарської діяльності.
Натуральне виробництвохарактеризується тим, що продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника. Споживання тут, як правило, збігається з виробництвом. Грунтується на ручній праці. Законом його розвитку є просте відтворення. Відсутність обміну.
В усіх докапіталістичних формаціях господарство в основному було натуральним. У цих господарствах існував замкнений кругообіг, який, як правило, не виходив за їхні межі. На Заході такі господарства називаються закритою економікою.
Якщо ефективність таких господарств дуже низька (а це очевидно), то логічно можна припустити, що таких господарств сьогодні вже нема.
Натуральне господарство широко збереглося і в сучасному світі. В економічно слабо розвинутих країнах воно існує в масових масштабах, окремі осередки натурально-господарських відносин зберігаються і в розвинутих країнах.
Більш прогресивною формою суспільного господарства є товарне виробництво. Товарне виробництво характеризується тим, що його продукт створюється для обміну. Виникненню товарного виробництва сприяли дві соціально-економічні умови: 1) суспільний поділ праці, який призвів до появи надлишку продукту (чим більший був надлишок, тим більше мотивів, щоб його обміняти або продати); 2) поява приватної власності, що дало можливість розпоряджатися результатами своєї праці (тобто виробленим надлишком).
Зародження товарного виробництва почалось ще в період розпаду первісно-общинного ладу і зародження рабовласницького. Але в докапіталістичних способах виробництва товарні відносини відігравали підпорядковану (не основну) роль. Товарні відносини стали швидко розвиватись в умовах розпаду феодального ладу. Вони значною мірою сприяли цьому процесу, створюючи передумови для виникнення капіталізму.
Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинуте.
Дві соціально-економічні умови ще не пояснюють, чому люди вступають у обмін або торгують (діляться плодами своєї праці). А.Сміт відзначав: "Чи хто бачив, щоб собака ділилася кісткою? А люди діляться. Чому?"
Відповідь на це питання дає теорія порівняльних переваг. Найбільший вклад у розвиток цієї теорії вніс Д.Рікардо. Він стверджував, що люди беруть участь у обміні, щоб поліпшити свої позиції. При обміні ніхто, як правило, не програє, всі отримують вигоду і економічний стан у цілому поліпшується. Будь-які обмеження в обміні на економіку впливають негативно.
Приклад: дві сім"ї, Петренки і Сидоренки, виробляють зерно і тканини. На виробництво зерна і тканини Петренки повинні витратити:
1 ц зерна - 8 год.
1 м тканини - 10 год.
Загальна кількість годин на виробництво 1 ц зерна і 1 м тканини – 18 годин.
Відповідно Сидоренки:
1 ц зерна - 15 год.
1 м тканини – 12 год.
Разом: - 27 год.
Абсолютних переваг немає (вони були б, якщо, наприклад, Сидоренки витрачали на 1 м тканини не 12 год., а 9, тобто менше, ніж Петренки – 10).
Чи можливий обмін між цими сім"ями?
Якщо Петренки виробляють тільки зерно (спеціалізація), а Сидоренки – тільки тканини і обмінюють між собою (продають) 1 ц зерна за 1 м тканини, то вони повинні витратити:
Петренки 16 год. за 2 ц зерна і всього 16 год. за 1 ц зерна і 1 м тканини, яку купуватимуть;
Сидоренки: 24 год. за 2 м тканини і всього 24 год. за 1 м тканини і 1 ц зерна, яке купуватимуть.
Економія часу: 2 години у Петренків, 3 години у Сидоренків.
Від торгівлі (обміну) обидві сім"ї мають виграш.
Порівняльні переваги української економіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві". Що це значить? Це значить, що, приділяючи велику увагу сільському господарству, здійснюючи спеціалізацію у цьому напрямку, Україна буде мати великий економічний виграш