Інфляція, її суть та причини. Антиінфляційна політика
Інфляція(від лат. inflation – роздування)є однією із важливих макроекономічних проблем, що за своєю природою зв"язана з рухом грошей. Вперше цей термін став уживатись у Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і обозначав розбухання паперово-грошового обігу.
Інфляція – це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.
Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них, що зумовлює зростання загального рівня цін. Однак це не означає, що підвищуються обов"язково всі ціни. Деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші навіть знижуватись.
Інфляція вимірюється при допомозі індексу цін:
Ціна ринкової корзини даного року
Іц даного року = ––––––––––––––––––––––––––––––
Ціна аналогічної ринкової корзини
базового року
Механізми інфляції пов"язані, перш за все, з сукупним попитом і сукупною пропозицією. Проникаючи в економіку, інфляційна грошова маса осідає на боці попиту, а він у свою чергу давить на ціни в сторону їх підвищення.
На практиці розрізняють два типи інфляції:
Інфляція попиту(інфляція з боку покупців). Надлишковий попит приводить до підвищення цін при постійному реальному обсязі продукції. Найбільш влучно інфляцію попиту характеризує така фраза: "Велика кількість грошей полює за малою кількістю товарів".
Інфляція витрат. Цей тип інфляції зумовлений зростанням витрат на одиницю продукції. Ріст витрат виробництва генерують два фактори – зростання номінальної заробітної плати та ріст цін на сировину, паливо, матеріали тощо. Як результат зменшується пропозиція товарів і послуг, а відтак зростають ціни.
Інфляція може бути у відкритій або подавленій формі. Це залежить від характеру державного втручання в економіку і інструментів антиінфляційної політики. Процес інфляції у відкритій формі протікає в умовах вільного руху цін. Він вимірюється темпом приросту рівня цін, зниження курсу національної валюти і т.д. Відкрита інфляція буває трьох видів:
1) Помірна(повзуча) інфляція – для неї властиве поступове (менше 10% в рік) зростання цін. Вартість грошей зберігається.
2) Галопуючаінфляція – ціни зростають до 100% в рік. Більшість контрактів "прив"язується" до іноземної валюти.
3) Гіперінфляція – кількість грошей в обігу і ціни зростають астрономічними темпами (1-2% в день). Розходження цін і заробітної плати стає катастрофічним. Спостерігається масова втеча людей від грошей, їх трансформація у нерухомість.
Причини інфляції:
Ÿ порушення пропорцій суспільного виробництва;
Ÿ надмірна емісія паперових грошей;
Ÿ дефіцит державного бюджету;
Ÿ мілітаризація економіки;
Ÿ зростання державного боргу;
Ÿ недосконалість податкової системи;
Ÿ кризвові явища у фінансово-кредитній системі;
Ÿ монополізація виробництва;
Ÿ зовнішньоекономічні фактори.
Економічні наслідки інфляції:
F руйнуються нормальні господарські зв’язки, посилюються диспропорції в економіці;
F капітали переливаються із виробництва у сфери обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки;
F порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи;
F згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на оснвові бартерних угод;
F негативний вплив на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни.
Соціальні наслідки інфляції:
F знижується життєвий рівень населення, особливо тих, які мають фіксовані доходи;
F знецінюються грошові заощадження населення в банках та інші паперові активи;
F посилюється безробіття, соціальна диференціація населення і соціальна напруга.
Антиінфляційна політика. Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:
Þ зростання виробництва і насичення ринку товарами;
Þ обмеження емісії грошей;
Þ скорочення дефіциту державного бюджету;
Þ стимулювання нагромаджень та інвестицій;
Þ проведення обгрунтованої кредитної та податкової політики;
Þ збільшення безготівкового обігу;
Þ скорочення ставок податків;
Þ регулювання валютного курсу;
Þ проведення грошової реформи конфіскаційного типу.
Досвід країн з розвинутою ринковою економікою показує, що успіх у боротьбі з інфляцією досягають уряди тих країн, які гнучко поєднують коротко і довготривалу антиінфляційну стратегію, що включає: гасіння інфляційних очікувань, перш за все, цінових; здійснення грошової політики – що передбачає встановлення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси; скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації; зведення до мінімуму впливу на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів.