У короткостроковому періоді
Класифікація витрат виробництва здійснюється з урахуванням факторів часу і мобільності факторів виробництва.
Короткостроковий період – це часовий проміжок, протягом якого фірма не може змінити свої виробничі потужності. Впливати на хід і результативність виробництва вона може лише шляхом зміни інтенсивності їх використання.
У цей період фірма може оперативно змінювати змінні фактори – кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.
У короткостроковому періоді розглядаються постійні, змінні, загальні, середні і граничні витрати.
Постійні витрати (TFC) – витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється у разі зміни обсягу виробництва. Їх іноді називають накладними видатками. До постійних витрат відносяться витрати на утримання виробничих будинків, закупівлю устаткування, рентні платежі, відсоткові виплати за кредитами, зарплата управлінського персоналу, комунальні платежі, оренда, амортизація тощо. Ці витрати повинні фінансуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.
Змінні витрати (TVC)– витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Якщо продукція не виготовляється, то вони дорівнюють нулю. До змінних витрат відносяться витрати на придбання сировинних ресурсів, палива, енергії, оплата транспортних послуг, заробітна плата робітникам,і службовцям.
Загальні витрати (ТС) – сукупні витрати фірми, які дорівнюють сумі її постійних і змінних витрат. Загальні витрати визначаються за формулою: 
.
Загальні витрати збільшуються зі збільшенням обсягу виробництва.
Витрати на одиницю вироблених благ мають форму середніх постійних витрат, середніх змінних витрат і середніх загальних витрат.
Середні постійні витрати (AFC) – це загальні постійні витрати на одиницю продукції: 
.
Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то під час розділення їх на обсяг виробництва, що збільшується, середні постійні витрати будуть зменшуватись зі збільшенням кількості випуску продукції, оскільки фіксована сума витрат розподіляється на дедалі більше одиниць продукції. І навпаки: за скорочення обсягу виробництва середні постійні витрати будуть зростати.
Середні змінні витрати (AVC) – це загальні змінні витрати на одиницю продукції: 
.
Середні змінні витрати спочатку зменшуються, досягаючи свого мінімуму, потім починають збільшуватись.
Середні (загальні) витрати (ATC) – це загальні витрати виробництва на одиницю продукції. Вони визначаються двома способами:
а) шляхом ділення суми загальних витрат на кількість виробленої продукції: 
;
б) шляхом додавання середніх постійних витрат до середніх змінних витрат: АТС = AFC + AVC.
За невеликих обсягів виробництва продукції середні загальні витрати високі за рахунок постійних витрат. У міру розширення обсягів випуску середні загальні витрати знижуються і сягають мінімуму, після чого знову починають зростати.
Граничні витрати (МС) – це витрати, зумовлені випуском додаткової одиниці продукції.
Граничні витрати показують, на скільки зміняться загальні витрати у разі зміни обсягу виробленої продукції на одну одиницю, тобто вони відображають зміни витрат залежно від кількості виробленої продукції: 
.
Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то постійні граничні витрати завжди дорівнюють нулю: MFC = 0. Тому граничні витрати – це завжди граничні змінні витрати, тобто MVC = MC. Відповідно зростаюча віддача змінних факторів скорочує граничні витрати, а спадна віддача навпаки їх збільшує.
Граничні витрати показують величину витрат, які виникають у фірми у разі зростання виробництва на останню одиницю продукції, або коштів, які вона заощадить у разі зменшення виробництва на цю одиницю. Якщо додаткові витрати (MC) на виробництво кожної наступної одиниці продукції менші середніх витрат на вже вироблені одиниці, виробництво наступної одиниці знизить середні загальні витрати. Якщо ж витрати на наступну додаткову одиницю будуть більшими, ніж середні витрати, виробництво додаткової одиниці підвищить середні загальні витрати.
У довгостроковому періоді
Довгостроковий період – такий часовий проміжок, протягом якого фірма може змінити кількість усіх ресурсів, включаючи і виробничі потужності. За своєю тривалістю цей період достатній для того, щоб одні фірми змогли залишити галузь, а інші, навпаки, увійти в неї.
Оскільки у довгостроковому періоді змінний характер всіх застосовуваних факторів дозволяє фірмі використовувати найбільш оптимальні варіанти їх поєднання, то це неодмінно позначиться на величині і динаміці зміни її середніх витрат.
У разі збільшення обсягів виробництва необхідно розширювати потужності. При цьому середні загальні витрати на початковому етапі розширення виробництва знижуватимуться, а потім, коли виробництво буде залучати все нові і нові потужності, стануть зростати. Для пояснення таких закономірностей розглянемо особливості побудови кривої довгострокових середніх загальних витрат ATC.
Реакція довгострокових середніх витрат на зміну масштабу виробництва може бути різною:
Якщо на якомусь часовому інтервалі довгострокові середні витрати знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції, то має місце економія, зумовлена зростанням масштабу виробництва (позитивний ефект масштабу).
а) поглиблення спеціалізації праці
б) неподільність виробництва
в) застосування нових технологій
г) виробництво побічної продукції
2.Якщо на певному часовому інтервалі виробництва довгострокові середні загальні витрати за умов збільшення обсягу випуску зростають, то можуть з’явитись збитки від масштабу зростання виробництва (негативний ефект масштабу)
Причиною негативного ефекту масштабу можуть бути, по-перше, технічні чинники.
По-друге, збитки від зростання масштабу виробництва можуть бути зумовлені організаційними причинами.
3. Якщо протягом певного часу виробництва довгострокові середні загальні витрати ніяк не реагують на зміну обсягу випуску, тобто залишаються незмінними, то фірма матиме постійний ефект від зміни масштабу виробництва.
Суть ефекту масштабу зводиться до того, що в одних випадках розширення обсягу випуску буде супроводжуватись зниженням довгострокових середніх загальних витрат, в інших – їх збільшенням. Ця обставина істотно впливає на структуру тієї чи іншої галузі. Щоб зрозуміти цей вплив, вводиться поняття мінімального ефективного масштабу (MES), тобто найменшого обсягу виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні загальні витрати.
Вибір оптимального розміру підприємства залежатиме від того, як «себе поводять» довгострокові середні загальні витрати.
Якщо спостерігається тенденція до їх зниження зі збільшенням обсягу випуску і якщо цей часовий інтервал досить тривалий
то найбільшу ефективність продемонструють великі фірми, оскільки вони мають можливість найбільш повно використовувати наслідки позитивного ефекту масштабу. Якщо ж позитивний ефект масштабу є відносно нетривалим
і швидко змінюється негативним ефектом, то ефективнішою від інших буде діяльність невеликих фірм, оскільки вони можуть оперативно вносити необхідні корективи у свою господарську політику. Значною є питома вага виробництва малих фірм у сільському господарстві, сфері послуг і деяких галузях легкої промисловості.
У разі достатньої тривалості часового інтервалу з постійною віддачею від виробничих факторів, коли позитивний ефект масштабу вже себе вичерпав, а негативний не набирає сили доти, доки не досягнуто значних обсягів виробництва, однаково ефективною буде діяльність великих і малих фірм.