Теорія факторів виробництва
Прибуток вона розглядає як винагороду за підприємницьку діяльність – здатність до організації ефективної економічної діяльності. Як і інші фактори виробництва, цей ресурс обмежений: не кожен здатний організувати бізнес. Отже, як і інші фактори, ця діяльність заслуговує на винагороду за свій унесок у виробництво товарів і послуг. Разом з тим цей фактор має свою, досить істотну, специфіку. По-перше, він не має кількісної одиниці виміру, а отже, неможливо точно визначити ціну одиниці цього фактора. По-друге, прибуток як винагорода за підприємницьку діяльність не може виникнути в ситуації повної економічної рівноваги. У такому разі вартість продукту повинна розподілитися між традиційними ресурсами: працею, капіталом, землею. Прибуток виникає тоді, коли порушується рівновага і власники інших ресурсів змушені поступитися частиною своїх доходів підприємцеві.
Внесок у виробництво полягає у ризику. Світ економічних відносин відрізняється невизначеністю, тобто відсутністю повної і достовірної інформації про те, що відбудеться в майбутньому. Якби в якій-небудь сфері така інформація існувала і гарантувала стійке перевищення доходів над витратами, така сфера стала б дуже вигідним об’єктом вкладень і капітали, які б сюди потяглися, швидко зрівняли б дохід і витрати, звівши прибуток до нуля. Практично ж наслідки вкладень завжди невизначені: можна виграти і отримати прибуток, можна програти і понести збитки. Тому, ризикнувши, підприємець має право у разі успіху розраховувати на винагороду у вигляді надлишку доходу над витратами. Це плата за ризик, за уміння краще інших пророкувати невизначене майбутнє. Власники інших факторів повинні будуть погодитися на зменшення своїх доходів на користь підприємця в нагороду за те, що він бере на себе велику частину ризику.
Прагнення отримати прибуток змушує підприємця шукати і застосовувати різні технічні й організаційні нововведення. За допомогою цих інновацій створюються можливості для одержання прибутку, оскільки, застосувавши нововведення, підприємець стає, принаймні тимчасово, свого роду монополістом, порушуючи економічну рівновагу, за якої прибуток неможливий. Однак у міру того, як нововведення або удосконалення стають надбанням багатьох, конкуренція відновлює порушену рівновагу. Так само колись ризиковане підприємство, досягнувши успіху, приваблює багатьох інших бажаючих отримати прибуток. Але саме ця обставина і скорочує прибуток, зводячи його поступово нанівець. Тим самим створюються умови, що спонукують до нового ризику і пошуку нових удосконалень. Прибуток, таким чином, виступає як могутній стимул технічного й економічного прогресу.
Різновиди прибутку:
Бухгалтерський прибуток – це різниця між доходом фірми і явними витратами. Бухгалтерський прибуток перевищує економічний на величину неявних витрат:
Pra = TR – TC,
де TR – загальний дохід,ТС – бухгалтерські витрати.
Економічний прибуток — це різниця між бухгалтерським прибутком і величиною неявних витрат. Економічний прибуток показує, що на цій фірмі ресурси застосовуються ефективніше. Тому економічний, а не бухгалтерський прибуток є критерієм ефективного використання наявних ресурсів:
Prе = TR – TC – ІС,
де TR – загальний дохід,ТС– бухгалтерські витрати,
ІС – неявні (імпліцитні) витрати.
Нормальний прибуток виникає тоді, коли загальний дохід фірми дорівнює загальним витратам, розрахованим як витрати відкинутих можливостей для всіх застосованих ресурсів. Нормальний прибуток дорівнює неявним витратам, вкладеним у справу, але не спрямованим на виробництво. Отже, під нормальним прибутком розуміється винагорода за виконання підприємницьких функцій.
Нормальний прибутокє елементом внутрішніх витрат поряд із внутрішньою рентою і внутрішньою заробітною платою. Він дозволяє утримувати підприємницькі ресурси у сфері діяльності.
15.Природа i види витрат. Економічний та бухгалтерський підхід. Альтернативні витрати виробництва. Граничні i середні витрати
Кожна фірма у визначенні своєї стратегії орієнтується на отримання максимального прибутку. Водночас будь-яке виробництво товарів і послуг пов'язане з використанням праці, капіталу і природних ресурсів, що становлять фактори виробництва, вартість яких визначається витратами.
Витрати виробництва – витрати на придбання економічних ресурсів, спожитих у процесі випуску тих чи інших благ. Фірма прагнутиме використовувати такий виробничий процес поєднання технології (K) і праці (L), за якого заданий обсяг продукції забезпечуватиметься з найменшими витратами на використані фактори виробництва. У зв’язку з обмеженістю ресурсів виникає проблема найкращого їх використання з можливих альтернатив. Тому всі витрати мають альтернативний характер.
Економічні витрати— це платежі, які має робити фірма для отримання і
використання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і
неявних витрат.
Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних тим, що вони не включають вартість факторів виробництва, які є власністю власників фірм. Бухгалтерські витрати менші від економічних на величину неявного заробітку підприємця, неявної земельної ренти і неявного відсотка на власний капітал власника фірми. Інакше кажучи, бухгалтерські витрати дорівнюють економічним, мінус всі неявні витрати. Варіанти класифікації витрат виробництва різноманітні. Визначимо відмінності між явними і неявними витратами.
Явні витрати – це альтернативні витрати, які мають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва і напівфабрикатів. Вони визначаються сумою витрат фірми на оплату купованих ресурсів: сировини, матеріалів, палива, робочої сили тощо.
Неявні (імпліцитні) витрати – альтернативні витрати використання ресурсів, які належать власникам фірм (чи є у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачено контрактами, обов’язковими для явних платежів, і вони залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Так, якщо власник дрібної фірми працює поряд із найманими працівниками цієї фірми, не отримуючи при цьому зарплати, то він, очевидно, тим самим відмовляється від можливості отримувати зарплату, працюючи де-небудь в іншому місці (альтернатива).
Незворотні витрати здійснюються фірмою раз і назавжди і не можуть бути повернуті навіть у разі, коли фірма припиняє свою виробничу діяльність. Це витрати на вивіску чи організацію дилерської мережі.
Економічний підхід
Постійні витрати (TFC) – витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється у разі зміни обсягу виробництва. Їх іноді називають накладними видатками. До постійних витрат відносяться витрати на утримання виробничих будинків, закупівлю устаткування, рентні платежі, відсоткові виплати за кредитами, зарплата управлінського персоналу, комунальні платежі, оренда, амортизація тощо. Ці витрати повинні фінансуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.
Змінні витрати (TVC)– витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Якщо продукція не виготовляється, то вони дорівнюють нулю. До змінних витрат відносяться витрати на придбання сировинних ресурсів, палива, енергії, оплата транспортних послуг, заробітна плата робітникам і службовцям.
Загальні витрати (ТС) – сукупні витрати фірми, які дорівнюють сумі її постійних і змінних витрат. Загальні витрати визначаються за формулою:
.
Загальні витрати збільшуються зі збільшенням обсягу виробництва.
Витрати на одиницю вироблених благ мають форму середніх постійних витрат, середніх змінних витрат і середніх загальних витрат.
Середні постійні витрати (AFC) – це загальні постійні витрати на одиницю продукції:
.
Середні змінні витрати (AVC) – це загальні змінні витрати на одиницю продукції:
.
Середні змінні витрати спочатку зменшуються, досягаючи свого мінімуму, потім починають збільшуватись.
Середні (загальні) витрати (ATC) – це загальні витрати виробництва на одиницю продукції. Вони визначаються двома способами:
а) шляхом ділення суми загальних витрат на кількість виробленої продукції:
;
б) шляхом додавання середніх постійних витрат до середніх змінних витрат:
АТС = AFC + AVC.
Граничні витрати (МС) – це витрати, зумовлені випуском додаткової одиниці продукції.
Граничні витрати показують, на скільки зміняться загальні витрати у разі зміни обсягу виробленої продукції на одну одиницю, тобто вони відображають зміни витрат залежно від кількості виробленої продукції: 
Альтернативні витрати.Граничні, повні та середні витрати
Альтернативні витрати — грошові втрати, пов’язані з утраченими можливостями найкращого використання ресурсів фірми.
В основі прийняття економічних рішень лежить той чинник, що суб’єкт ринку стикається з обмеженістю ресурсів і повинен зробити вибір між альтернативними способами використання цих ресурсів. Інакше кажучи, виробник повинен мати на увазі, що ті чи інші ресурси можуть бути використані альтернативним способом, і отже, необхідно зіставити очікувані вигоди від цих альтернатив. Приймаючи рішення про використання ресурсів у даному виробництві, підприємець відмовляється від виробництва інших товарів і послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей.
З цього погляду можна стверджувати, що витрати, які варто враховувати приймаючи економічні рішення, — це завжди альтернативні витрати.
Граничні витрати — витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим)
Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні приватному від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні приватному від ділення постійних витрат на обсяг виробництва. чином.
Метод повних витрат є найбільш характерним для українських виробників, тому що має низку очевидних переваг:
забезпечується повне відшкодування всіх витрат незалежно від характеру їх походження;
надається можливість одержання максимально можливого в даній ринковій ситуації прибутку.
Крім того, поширенню цього методу сприяє існуюча практика калькулювання собівартості.
16.Альтернативна вартість та граничний аналіз в економіці.
Поняття альтернативної вартості (opportunity сost) є основоположним для проведення аналізу витрат і вигід. Більше того, визначальною рисою різних економічних систем є те, яким чином враховується альтернативна вартість при прийнятті рішень. Ефективнішою є система, що забезпечує найповніше врахування альтернативної вартості.
Оскільки для задоволення всіх потреб завжди бракує ресурсів, постає завдання оптимального використання доступних ресурсів. Потенційно будь-які ресурси можна використати кількома способами. Так, земельну ділянку в місті можна використати для спорудження на ній житла, адміністративних будинків, промислових підприємств або закладення парку. Резерви іноземної валюти країни можна використати для імпортування споживчих товарів, придбання промислової сировини або для інвестування в капітальне будівництво. Використання ресурсів на одні цілі неминуче виключає можливість іншого їх використання. Альтернативна вартість використовуваного певним чином ресурсу визначається цінністю, яку він міг би мати при використанні найкращим з можливих альтернативних способів. Концепція альтернативної вартості є простим, але потужним знаряддям, що відіграє центральну роль в аналізі витрат і вигід.
Розглядаючи питання про витрати виробника, до уваги беруть сировину, сировину, матеріали, витрати робочого часу, необхідні інструменти й механізми тощо. Потім проводиться оцінка цих ресурсів у грошовому виразі. Вважається, що витрати на виробництво певного товару дорівнюють сумі проведених грошових оцінок. Тут немає помилки, але питання, чому ці ресурси мають саме таку грошову оцінку, лишається без відповіді.
Згідно з концепцією альтернативної вартості, грошова оцінка ресурсів відображає їх цінність при найкращому альтернативному використанні. Для пояснення цієї думки наведемо приклад. При збільшенні обсягів будівництва зростає попит на деревину, внаслідок чого її вартість збільшується. Відтак збільшуються і витрати на виробництво дерев’яних меблів, оскільки їх виробники мають сплачувати зрослу вартість сировини.
Розглянемо ще один, складніший приклад використання альтернативної вартості в економічному аналізі. Країна імпортує сухе молоко, після переробки якого одержує звичайних продукт для реалізації на внутрішньому ринку. Якою буде його економічна ціна, якщо розробити в країні програму розвитку тваринництва для виробництва звичайного молока? Дорівнюватиме вона витратам на його виробництво в країні з певною надбавкою чи має бути прирівняна до паритетної ціни імпорту? Саме вартість імпорту та переробки молока становить альтернативну вартість виробництва молока в країні. Звичайно, навіть якщо вітчизняні витрати будуть вищі, ніж імпортні паритетні ціни, країна може вирішити питання виробництва власного молока, щоб забезпечити зайнятість населення та незалежність від імпорту. Але таке рішення призведе до чистих втрат національного доходу.
Подібним чином концепція альтернативної вартості пояснює і вартість робочої сили. Так, при відкритті в країні спільних підприємств, заробітна плата на яких вища за звичайну, збільшуються витрати на заробітну плату і на інших підприємствах.
Споживча ціна на товар є його альтернативною вартістю. Люди платять за товар не ту ціну, яку вони складають самі, а ту, за якою цей товар оцінюється при найкращому альтернативному використанні.
17.Ефект заміщення i ефект доходу. Вплив ефектів заміщення i ефекту доходу на криву попиту
У разі зниження ціни товару виникають два ефекти. По-перше, споживач заміняє дешевшим товаром деякі інші товари, і попит на цей товар збільшується (ефект заміщення). По-друге, реальний дохід покупця збільшується, тому він збільшує попит на деякі товари, до яких зазвичай належить і товар, ціна на який упала (ефект доходу).
Реальний дохід – це максимальна корисність, яку може отримати споживач, володіючи даним грошовим доходом. Таким чином, характер залежності обсягу попиту від ціни товару визначається ефектом заміщення і ефектом доходу.
Ефект заміщення – це зміна обсягу попиту, зумовлена зміною відносної ціни товару за незмінного реального доходу споживача.
Ефект доходу – це зміна обсягу попиту, зумовлена зміною реального доходу за незмінної відносної ціни товару.
Загальний ефект зміни ціни – це зміна обсягу попиту, яка дорівнює сумі ефекту заміщення і ефекту доходу.
Ефект заміщення завжди позитивний. Ефект доходу позитивний для нормальнихтоварів і негативний для неякісних товарів. Загальний ефект позитивний, якщо ефект заміщення і ефект доходу позитивні, або коли позитивний вплив ефекту заміщення перевищує негативний вплив ефекту доходу
