короткостокова фермерська проблема
Суть цієї проблеми полягає в нестабільності чи у значних річних коливаннях цін на продукцію фермерів та їх доходів.
Причинами короткострокової фермерської проблеми є:
а) нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію;
б) коливання попиту на сільськогосподарські продукти;
в) коливання виробництва сільськогосподарської продукції.
Розглянемо коливання пропозиції і попиту в тісному зв'язку з нееластичністю попиту.
Безумовно, сільськогосподарське виробництво є нестабільним. Передусім погодні умови, природні стихії (посуха, морози, наводки) ще не підвладні людині. Отже, за умов, копи Еd < 1, навіть невеликі
зміни у погодних умовах сильно впливають на фермерські ціни та доходи.
Висновок: у короткостроковому періоді нестійкість цін і доходів фермерів пояснюється нееластичним попитом, який перетворює невеликі зміни обсягу сільськогосподарського виробництва та попиту в набагато більші зміни фермерських цін і доходів.
26)Державне регулювання цін та доходів у державному секторі економіки
Поняття "паритетні ціни" важливе тому, що воно дає розумне пояснення державним мінімальним цінам на сільськогосподарську продукцію. Факт відставання в довгостроковому періоді ринкових цін на продукцію фермерів від цін на несільськогосподарські продукти означає, що для досягнення паритету необхідно встановити на фермерські продукти ціни вищі рівноважних або ціни підтримки.
Політика підтримання цін. Уряд установлює мінімальну ціну Р1 яка є вищою від рівноважної Р* (рис. 10).
Приватні покупці зможуть купити OQ1 продукції, а залишок продукції (надлишок пропозиції) викупляє уряд за ціною Р1 і зберігає її на складах.
Висновки
1. Фермери виграють, бо їх доходи зростають. Якби держава не втручалася, то фермери
Рис. 10. Модель підтримання цін методом встановлення мінімальної ціни
2. Кількість Q1Q2 є надлишковою, держава несе великі видатки на її придбання й утримання на складах. Платники податку змушені більше платити податків, щоб фінансувати цю державну покупку. 0Р1 o Q1Q2 становить додатковий податковий тягар.
3. Споживачі сільськогосподарської продукції втрачають: бо змушені платити більшу ціну Р1 ніж Р*, і споживати менше продукту - Q1 а не Q*. У деяких випадках різниця між ринковою ціною Р* і ціною підтримки Р1 є істотною. Так, у США ціна на цукор у 4 рази перевищує ціну світового ринку.
4. Ціни підтримки, які є вищими, ніж ринкові, привабливі для експортерів. Приплив експорту поглиблює національну фермерську проблему. Держава встановлює імпортні бар'єри.
Основною проблемою політики підтримки цін є надлишки продукції, які зберігає держава. Як їх позбутися?
Політика компенсації різниці цін. Уряд встановлює гарантовану мінімальну ціну. Однак продукція продасться на ринку за ціною попиту. Отже, різницю між ринковою ціною та гарантованою мінімальною ціною уряд виплачує
фермерам у вигляді дотацій (рис 11).
Нехай є мінімальна ціна Р1. За цієї ціни виробники пропонуватимуть кількість 0Q1. Але покупці 0Q1 можуть купити тільки за ціною Р2. Щоб компенсувати різницю уряд платить фермерам дотації Р1P2 за кожну одиницю продукції. Обсяг дотації становить Р1Р2 o 0Q1,.
Висновки
Ця програма є ефективнішою за попередню, оскільки вся продукція продасться і немає надлишків.
Уряд не несе жодних втрат від зберігання продукції, однак витрачає значні кошти з держбюджету на дотації, які лежать на плечах платників податків.
Політика управління пропозицією. Програми обмеження посівних площ і врожаю. Уряд, використовуючи фінансові економічні інструменти, може лімітувати виробництво певної сільськогосподарської продукції та зменшувати її пропозицію на ринку. Інакше кажучи, провадити певне економічне управління пропозицією.
Механізм управління простий: уряд платить певну суму грошей за кожен 1 га землі, яка не використовується для виробництва, або за переорієнтацію вирощування сільськогосподарських культур (наприклад, пшениці на конюшину).
Програми управління пропозицією виключають проблему надлишку пропозиції та зберігання продукції. Це їхній плюс.
Мінус: фермери можуть вилучати з обороту (консервувати) гірші за родючістю землі. У результаті спад пропози-
ції та зростання цін будуть незначними. Споживач буде змушений купувати продукцію за вищими цінами.
27) корисність та проблеми її виміру. Основні положення кардиналістської теорії корисності.
Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності.
Термін "корисність" ввів англійський вчений Ієремія Бентамг (1748-1832).
Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може прийматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін "корисність" має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст М.Х. Бунге пропонував використовувати термін "годність" (придатність). "Потреба в наркотичних речовинах, — писав він, — безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для курців, — вони лише годні як речовина для наркотичного сп'яніння". А французький економіст Ш. Жид пропонував термін "бажаність". На його думку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін "бажаність" підтримував і також відомий американський економіст і статистик I. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма "небажаність" порівняно з "безкорисністю" чи ще гірше — з "антикорисністю". Однак термін "корисність" пережив своїх критиків і використовується й нині.
На думку багатьох сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістський погляд), тому блага як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговою послідовністю, в якій би він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.
Існує також інша думка (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки не має чітко визначеної одиниці виміру. Для порівняння різних корисностей використовують умовні бали, які споживач присвоює благам.
Однією з концепцій чисельної кардинальної вимірності корисності є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною і еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.
28)Функція корисності
Розрізняють пряму, непряму та повну корисність.
Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то вважається, що воно має пряму корисність.
Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, то вважається, що воно має непряму корисність.
Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага.
Функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів і послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.
Функція корисності може бути представлена як:
U= (х, у, ... n),
де U — корисність;
х, у, ... n— кількість відповідних товарів, що споживаються за певний період.
Сукупна корисність (TU) — це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами . (рис.1)
Гранична корисність — це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги. (рис.2)
Згідно із законом спадної граничної корисності (закон Госсена) величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися із збільшенням кількості товару, що споживається.
Із розглянутого вище закону спадної граничної корисності є деякі винятки. Для антиблаг максимальна корисність спостерігається за їх відсутності, а функція корисності є монотонно спадною.
Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають у полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки і т. д.) Зростаюча гранична корисність може спостерігатись інколи лише у певному інтервалі споживання блага (алкоголь).
Є блага з додатною корисністю, які при надмірному споживанні можуть бути антиблагами, наприклад, ліки. Корисність ліків полягає в суворому дозуванні. Подібно, надмірне перебування на сонці може призвести до опіків та захворювання шкіри.
Рівновага споживача — це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів — у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.
Якщо споживач не заощаджує частину своїх доходів, не бере та не дає в борг, то бюджет споживача можна виразити через його витрати: бюджетним обмеженням.
І = РАА+РвВ+ ... +РХХ,
де I — бюджет споживача;
А, В, ... X — споживчі товари; РА, Рв, ... Рх — ціни відповідних товарів.
Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто для всіх реально спожитих товарів А, В, С, ... виконується рівність:
МUА/РА = МUв /Рв = МUС /Рс = ... =
а для всіх неспожитих товарів Y, Z, ... виконуються нерівності:
МU Y /Р Y < , МU Z /Р Z < ,...
де МUА , МUв в, МUС, МU Y, МU Z — граничні корисності товарів А, В, С, Y, Z ;
РА, Рв, Рс, Р Y, Р Z — Ціни товарів А, В, С, У, Z;
— деяка величина, що характеризує граничну корисність грошей.
Припустимо, що МUА/РА > МUв /Рв, наприклад, ] МUА = 40 ютилів за 1 кг, РА = 2 грн/кг, МUв = 50 ютилів за 1 кг, Рв = 4 грн/кг, тому:
МUА/РА = 40/2> 50/4 = МUв /Рв.
Очевидно, що при цьому покупець не досягає максимуму задоволення. Він може скоротити споживання товару В на 1 кг, втративши 50 ютилів. Але на зекономлені 4 грн. можна купити 2 кг товару А, що дасть додатково приблизно 80 ютилів (приблизно, тому що другий кілограм товару А може принести меншу корисність, наприклад, 39, а не 40 ютилів). Чистий виграш становитиме приблизно 80 - 50 = 30 ютилів. Із зменшенням споживання товару В збільшується його гранична корисність і, навпаки, із збільшенням споживання товару А зменшується його гранична корисність. Тому різниця між МUА/РА і МUв /Рв буде зменшуватися. Перерозподіл витрат буде тривати до тих пір, поки відношення граничної корисності до ціни для кожного, реально спожитого товару не стане однаковим:
МUА/РА = МUв /Рв = МUС /Рс.
Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме товари таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімаржинальним принципом.
Відношення МUА/РА показує приріст загальної корисності в результаті збільшення витрат на товар А на 1 грн. Кожне відношення із рівності (2.3) можна вважати граничною корисністю грошей (точніше, 1 гривні). Величина X показує, на скільки ютилів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.
29)Сутність раціонального вибору споживача