Одним із засобів макроекономічного аналізу є моделювання
Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Будь-яка модель (теорія, рівняння, графік і т.д.) є спрощеним, абстрактним відбитком реальності, тому що вся різноманітність конкретних деталей не може бути одночасно прийнята до уваги при проведенні дослідження. Тому жодна макроекономічна модель не абсолютна, не вичерпна, не всеосяжна. Вона не дає єдино правильних відповідей, адресованих конкретним країнам у конкретний період часу. Проте за допомогою таких узагальнених моделей визначаєтьсякомплексальтернативних засобів управління динамікою рівнів зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, процентних ставок, валютного курсу й інших внутрішніх (ендогенних) економічних змінних, ймовірнісні значення яких встановлюються в результаті рішення моделі. Як зовнішні (екзогенні) змінні, величина яких визначається поза моделлю, нерідко виступають основні інструменти фіскальної політики уряду і монетарної політики Національного банку – зміни в розмірах державних витрат, податків і грошової маси.
Макроекономічні моделі містять у собі ендогенні (внутрішні) змінні, розмір яких встановлюється в результаті рішення моделі, і екзогенні (зовнішні) змінні, розмір яких визначається поза даною моделлю.
У макроекономічних моделях дія екзогенних параметрів формалізуєтся або у вигляді деякої постійної (константи), або у вигляді випадкової (ймовірної) величини, в залежності від характеру їхньої дії і прояву. Звичайно як екзогенні параметри у макроекономічних моделях виступають державні витрати G, ставка оподатковування Т і величина пропозиції грошей М, розміри яких регулюються державою. До числа ендогенно обумовлених параметрів відносяться обсяги зайнятості і випуску, рівні інфляції і безробіття, рівень планових витрат тощо.
У залежності від конкретних задач дослідження застосовуються різні типи моделей. Типологія макроекономічного моделювання може бути проведена на основі різноманітних критеріїв:
· за засобом уявлення досліджуваного процесу або явища моделі поділяються на логічні, графічні й економіко-математичні ;
· за тривалістю аналізованих процесів – на короткострокові і довгострокові;
· за кількістю економічних суб'єктів, що аналізуються, – на прості моделі (у яких подані тільки домашні господарства і фірми) і повні моделі (за участю держави);
· за ступенем охоплення іноземного сектора – на закриті (подана тільки національна економіка) і відкриті (ті, що враховують впливи іноземного сектора на національну економіку);
· за характером впливу чинника часу – на статичні, порівняльної статики (дихотомічні) і динамічні.
Вся система ринків, що виділяються в макроекономіці, одержує своє відображення тільки у відкритих довгострокових моделях. У закритих короткострокових моделях враховуються лише перші чотири із зазначених в попередньому параграфі ринків. Зв'язки, установлювані на міжнародному валютному ринку, розглядаються тільки у відкритих моделях економіки. Ринок реального капіталу як складова частина ринку чинників виробництва тією чи іншою мірою враховується лише в довгострокових моделях (економічного росту або економічного циклу). Такого роду абстрагування пояснюється специфічною спрямованістю кожного типу моделей на дослідження певного кола економічних проблем.
Побудова макроекономічних моделей припускає врахування чотирьох основних типів функціональних взаємозв'язків:
· поведінкових, що відбивають типові переваги економічних суб'єктів. Прикладом такого роду залежностей можуть служити функції споживання або інвестиційного попиту;
· технологічних, що відбивають технологічні й організаційно-технічні залежності. Прикладом може служити виробнича функція, що відбиває зв'язок реального випуску і чинників виробництва;
· дефініційних, що виражають поняття, сутність яких дається у визначенні. Сюди можна віднести визначення сукупного попиту, безробіття, кон'юнктурного розриву;
· інституціональних, які виражають залежності, що випливають із інституціонально встановлених в економіці норм і правил. До їхнього числа можна віднести функцію податкових надходжень як залежність від розміру встановленої податкової ставки.
Такі узагальнені макроекономічні моделі, як модель кругових потоків, АD-АS, хрест Кейнса,криві Філліпса, Лоренца, Лаффера, модель Солоу тощо являють собою загальний інструментарій макроекономічного аналізу і не мають якоїсь національної специфіки. Специфічними можуть бути значення емпіричних коефіцієнтів і конкретні форми функціональних залежностей між економічними змінними в різних країнах. Оцінка будь-якої макроекономічної моделі повинна даватися не за критерієм її негайної “придатності” або “непридатності” для економіки конкретної країни, у тому числі й України, а за критерієм її корисності в процесі пізнання економічної динаміки і управління її показниками.
В основу макроекономічного аналізу закладена найпростіша модель кругових потоків (або модель кругообігу доходів і витрат).У своїй елементарній формі ця модель містить у собі тільки дві категорії економічних агентів – домашні господарства і фірми – і не припускає державного втручання в економіку, а також яких-небудь зв'язків із зовнішнім світом (рис. 1.1).
Із схеми видно, що економіка є замкненою системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших:
· споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;
витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента та інші види доходів).
Рисунок 1.1 – Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів
Реальний (“ресурси – товари”) та грошовий (“витрати – доходи”) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і нескінченно повторюються.
Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв'язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою є рівність доходів (Y) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання – С), тобто Y = С.
Змінні запасу можуть бути виміряні тільки у певний момент часу і характеризують стан об'єкта дослідження на певну дату – початок або кінець року тощо. Прикладами запасу можуть служити державний борг, обсяг капіталу в економіці, загальна кількість безробітних тощо.
Змінні потоку вимірюються в одиницю часу (на місяць, у квартал, у рік тощо) і характеризують власне “плин” економічних процесів у часі: розмір споживчих витрат за рік, обсяг інвестицій за рік, число втративших роботу протягом кварталу і т.д.
Потоки викликають зміни в запасах: накопичення бюджетних дефіцитів за ряд років призводить до збільшення державного боргу; зміна запасу капіталу наприкінці поточного року в порівнянні з його розміром на кінець минулого року може бути подана як потік чистих інвестицій за рік і т.д.
В основі вихідної макроекономічної моделі кругових потоків лежить взаємозв’язок запасів і потоків, що передбачає їх аналіз та вимірювання в часі.
Поняття“потік” характеризує економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. В моделі кругообігу ми розглядали потоки продукції, витрат, доходів.
Поняття“запас” – це величина, яку використовують для вимірювання показника у конкретний момент часу, на певну дату.
В економіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасу і потоку:
запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;
потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.
Як приклад, споріднені економічні показники, одні з яких є потоками, а інші – запасами, показано в табл. 1.1.
Таблиця 1.1. – Поняття “запас” і “потік”
| Запас | Потік |
| Державний борг | Дефіцит державного бюджету |
| Нагромаджений в економіці капітал | Обсяг інвестицій |
| Майно споживача | Доходи і витрати споживача |
| Добробут | Доход |
| Кількість безробітних | Кількість осіб, які втрачають роботу |
Наступним кроком в аналізі кругообігу доходів та продуктів є введення до моделі державного сектора економіки, під яким розуміють як центральні, так і місцеві органи влади.
Державний сектор пов'язаний з іншими елементами економічної системи через:
· чисті податки (Т), які кількісно показують ту частину потоку грошових коштів, яка вилучається державою в домогосподарств. Вони визначаються різницею між податковими надходженнями до бюджету і державними трансфертними платежами (в подальшому для спрощення ми називатимемо їх просто податками);
державні закупки товарів і послуг (G), до яких належать платежі держави за придбані товари і послуги, а також заробітна плата всіх державних службовців;
державні позики на фінансових ринках (здійснюються при наявності дефіциту державного бюджету, тобто коли G>Т).
Таким чином, на рис. 1.2, який відображає подальше ускладнення моделі кругообігу, з'являється новий сектор – “держава” – і три нових стрілки-взаємозв'язки.
Рисунок 1.2 – Трисекторна модель кругообігу продуктів і ресурсів
Перша з них – “Чисті податки” – поєднує державу з домогосподарствами. Друга – “Державні закупки” – поєднує державу і ринок продуктів. І, нарешті, третя – “Державні позики” – направлена від фінансових ринків до державного сектора, оскільки дефіцит державного бюджету має покриватися за рахунок позик на фінансових ринках. Найчастіше ці позики здійснюються шляхом продажу державних облігацій та інших цінних паперів як безпосередньо домогосподарствам, так і фінансовим посередникам.
Введення державного сектора в круговий потік доходів і продуктів не порушує рівності національного доходу та національного продукту. Це пояснюється тим, що:
1. Грошовий доход використовується на споживання товарів і послуг (С), чисті податки (Т), які надходять у розпорядження уряду, і заощадження (S), які потрапляють на фінансові ринки. Тоді, з точки зору національного доходу, справедливим є рівняння: Y=С+Т+S.
2. Існує три види витрат на товари і послуги: споживчі витрати домогосподарств (С), інвестиційні витрати фірм (I) та державні закупки товарів і послуг (G). Тобто, з точки зору національного продукту (витрат), можна записати: Y=С+І+G.
Відкрита економіка – це економічна система, яка пов'язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.
Оскільки в нашій моделі на рис.1.3. зображено тільки грошові потоки (а не реальні), то:
Рисунок 1.3 – Модель кругообігу для відкритої економіки
· експорт (X) як потік грошових платежів, а не товарів і послуг, зображено стрілкою, що направлена всередину системи, на внутрішні ринки продуктів;
платежі по імпорту (М) зображено стрілкою, що направлена із внутрішньої національної економіки за кордон. Імпортні товари і послуги купуються як домогосподарствами, так і фірмами та об'єктами державного сектора економіки. Проте з метою спрощення на рис. 1.3. зображено лише одну, найбільшу за обсягом категорію імпорту – імпорт споживчих товарів;
різниця між величиною грошових надходжень від експорту (Х) і величиною грошових платежів по імпорту (М) називається чистим експортом (NX): NХ = Х – М.
коли експорт не покриває імпорту (Х<М, NX<0), то різниця має бути оплачена або шляхом позики в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Такі операції, що приводять до чистого припливу капіталу, на рис. 1.3 зображено як потік, спрямований до внутрішніх фінансових ринків. Власне кажучи, цей потік, мабуть, правильніше було б назвати припливом фінансових ресурсів, оскільки мова йде про грошові потоки, а не про потоки капітального обладнання. Проте загальноприйнятим є термін “притік капіталу”;
коли ж експорт перевищує імпорт (Х>М, NХ>0), то є відтік капіталу – ситуація, коли економічна система надає позики іноземцям або купує іноземні фінансові та реальні активи.
Рівність між національним доходом і національним продуктом зберігається і тоді, коли в моделі кругообігу враховується взаємозв'язок з іншими країнами світу, оскільки тоді справджується рівняння:
1) з точки зору доходів Y=С+Т+S+М;
2) з точки зору витрат Y=С+I+G+Х.
Таким чином, зробимо основний висновок із моделі кругообігу продуктів та доходів: реальний і грошовий потоки здійснюються без перешкод при умовірівності сукупних витрат домогосподарств, фірм, держави та решти країн світу сукупному обсягові виробництва. Якщо ж сукупні витрати, які визначають сукупний попит, скорочуються, то й сукупний обсяг випуску та рівень зайнятості падає, що зменшує сукупні доходи, які, в свою чергу, визначають сукупний попит. Звідси важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація сукупного попиту.
Підходи до вирішення цієї задачі різні у представників різних напрямків макроекономічної теорії. Представники кейнсіанського напрямку пропонують здійснювати стабілізацію сукупних витрат за допомогою зміни величини державних витрат, податків і грошової пропозиції. Монетаристи вважають зміну грошової маси універсальним засобом стабілізації економіки. У рамках неокейнсіанського підходу розробляються концепції макроекономічного управління очікуваннями економічних агентів при повільній зміні рівнів заробітної плати і цін. У неокласичній моделі раціональних очікувань ціна і заробітна плата швидко реагують на зміни ринкової кон'юнктури і тому економіка швидко стабілізується в стані довіри економічних агентів до політики уряду і Національного банку. Прихильники теорії “економіки пропозиції” вважають недоцільною будь-яку політику, направлену на регулювання сукупного попиту. На їхню думку, політика держави повинна обмежуватися стимулюванням підприємницької діяльності і збільшенням сукупної пропозиції завдяки лібералізації ринку, розвиткові конкуренції та зменшенню податків.