Короткострокові та довгострокові наслідки державного боргу для України. Проблеми управління державним боргом України

Фінансування державних капіталовкладень за рахунок боргу має сенс та є доцільним, якщо нинішня вартість (сьогоднішня дисконтна вартість) майбутніх доходів є вищою, ніж теперішня вартість суми майбутнього погашення боргу процентних платежів. За таких умов держава не лише не обтяжує наступне покоління додатковими боргами, а навпаки - поліпшує його фінансове становище, тому що доходи перевищують вартість обслуговування боргу.

Оскільки визначити майбутню прибутковість таких «інвестицій» державного сектора надзвичайно важко, багато промислово розвинутих країн використовують простий метод: видатки держави розподіляються на споживання (адміністративні витрати, оплата праці та пенсії державних службовців тощо) та капіталовкладення. При цьому робиться припущення, що всі «інвестиції» держави мають позитивну прибутковість, тобто що доходи від них покривають принаймні виплату боргів та відсотків.

Отже, вважається прийнятним, якщо зростання державного боргу за рік не перевищує річного обсягу таких “інвестицій”. У багатьох країнах ця вимога закріплена законодавством. Для тих країн Західної Європи, які з 1999 р. ввійшли до Європейського Валютного Союзу, цю вимогу зробили ще простішою: було погоджено, що річний дефіцит бюджету країни-члена не має перевищувати 3% ВВП, що загалом відповідає частці державних капіталовкладень у ВВП.

Теоретично, якщо не трапиться значних потрясінь ззовні, дотримання цієї вимоги з боку держави гарантує, що на середню та довготривалу перспективу вона не матиме проблем з обслуговуванням боргу, оскільки поточний дефіцит бюджету та зростання боргу “прив'язані” до ВВП (який зростає тими ж темпами або вище) та зростання податкових надходжень. Втім у випадку України фактично існує така ситуація:

• дефіцит бюджету перевищує обсяг капіталовкладень держави;

• було здійснено мало структурних реформ, які можуть оцінюватися залученням інвестицій;

• як номінальні, так і реальні відсоткові ставки за державним боргом є дуже високими.

Розрахунки ж свідчать про те, що співвідношення між державним боргом та ВВП в Україні ніяк не гарантує уникнення ризику невиконання боргових зобов'язань. По-перше, стрімке зростання процентних виплат вимагає скорочення всіх інших видатків, незважаючи на дефіцит бюджету. По-друге, значна частка надходжень від експорту має направлятися за межі країни.

Україна дотримується поміркованої політики управління державним боргом, головною особливістю якої є зниження ризиків запозичень шляхом збільшення термінів та зниження вартості обслуговування. Міністерство фінансів ефективно здійснює політику заміщення дорогих запозичень минулих років дешевшими. Одночасно з цим нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні, а звідси і її низький кредитний рейтинг, обмежили вибір кредиторів і умов надання коштів. Таким чином, залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок

Слід зауважити, що у структурі державного боргу значно переважає зовнішня заборгованість. Подібна статистика пояснюється і динамікою самого державного боргу. Щодо внутрішньої заборгованості, її структура та обсяги кілька разів переглядалися. Обслуговування такого державного боргу для бюджету України, який ще жодного разу не зводився без дефіциту, стає складним.

Якщо зовнішній світ втратить довіру до спроможності держави погасити борги — наприклад, у ситуації, коли зростає співвідношення між дефіцитом зовнішніх рахунків та ВВП — можливо, виникне потреба у подальшій девальвації.

 


48. Грошова система: сутність та основні елементи.

Грошова Система— форма організації грошо­вого обігу, яка історично та законодавчо склалася в кожній країні.

Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

Елементами грошової системи є: грошова одиниця, масштаб цін, емісійна система, форми грошей, інститути грошової системи та валютний паритет.

Причини нестабільності грошово-кредитної системи:

1) нестабільність курсу національної валюти; 2) прорахунки грошово-кредитної політики НБУ; 3) неадекватна фіскальна політика; 4) відсутність системи страхування депозитів тощо.

Заходи щодо стабілізації грошово-кредитної системи:

1) удосконалення банківського законодавства.

Для України: адаптація загальних законодавчих умов функціонування банків до міжнародних правових норм з метою інтеграції банківської системи України в світову банківську систему.

2) приведення у відповідність до світових норм рівня мінімальних банківських резервів та рівня облікової ставки.

Для України: зниження рівня обов’язкових резервів з одночасним і однаковим для всіх суб’єктів зниженням облікової ставки НБУ.

3) розвиток нових форм кредитно-банківських послуг та регулювання обсягу кредитного ринку.

Для України: пріоритетне використання гнучких валютно-політичних інструментів, розвиток ринку державних цінних паперів тощо.