Тема Особливості екологічного стану Чорного й Азовського морів
Чорне й Азовське моря найвіддаленіші від Світового океану. Площа їх водозбірного басейну значно перевищує площу самих морів. Це зумовило надзвичайну чутливість морів до антропогенного впливу. Протягом останніх десятиріч відбувалися евтрофікаційні процеси, забруднення морського шельфу токсичними речовинами, абразія берегів, втрати біологічної різноманітності, рибних і рекреаційних ресурсів.
Евтрофікація — штучне надудобрення вод внаслідок забруднення сільськогосподарськими та комунальними стоками, яке призводить до бурхливого розмноження водоростей і зниження вмісту розчиненого кисню у глибинних шарах через розкладання мертвої органічної речовини, що утворюється при зростаючій седи-ментації.
Інтенсивний економічний розвиток і виснажливе природокористування призвели до значного екологічного навантаження на екосистеми Азовського та Чорного морів. Перевищення обсягу забруднень над асиміляційною здатністю морських екосистем, потрапляння у моря невластивих їм біологічних видів, використання природних морських ресурсів в обсягах, що перевищують їх потенціал, застосування екологічно шкідливих технологій добування морських ресурсів, величезні обсяги транспортування морських вантажів тощо протягом останніх ЗО років зумовили значні зміни природного стану морського довкілля. Мікробіологічне забруднення прибережних вод стоками комунальних підприємств часто унеможливлює їх використання для оздоровлення людей. Хвильова абразія призводить до поширення небезпечних геологічних процесів уздовж усього морського узбережжя.
Негативно впливають на морське середовище дно-поглиблювальні і гідромеханізовані роботи, які здійснювалися в територіальних водах та на шельфі Чорного моря.
Найчутливішою до антропогенного навантаження є прибережна частина Чорного та Азовського морів, особливо у зоні діяльності портів, у гирлових річкових зонах, а також зонах впливу великих міст. Прибережну частину Чорного моря забруднюють берегові підприємства, які скидають стічні води в море. Значна частина шкідливих речовин потрапляє у море внаслідок діяльності об'єктів комунального господарства Одеси, Севастополя, Ялти, Феодосії та інших міст. З території України у басейн Чорного моря щорічно скидається до 15,7 км3 стічних вод, у т.ч. понад 2 км3 забруднених, з якими потрапляє 3,5 тис. т нафтопродуктів, 3,7 тис. т азоту амонійного, 123 тис. т заліза, 800 тис. т органічних сполук та багато інших речовин, усього — понад 5,1 млн. т.
Забруднюють морське середовище скиди баластних вод, у яких постійно є нафтопродукти, завислі речовини та залізо.
Основними шкідливими компонентами морського середовища Чорного та Азовського морів є нафтопродукти. Наявність нафтопродуктів у морській воді спричинена діяльністю промислових підприємств, портів, втратами під час бункерних операцій, виносом до моря з річковими і стічними водами продуктів комунальних очисних споруд. За результатами спостережень Держінспекції охорони Чорного моря та експедиційних досліджень УкрНЦЕМ, вміст нафтопродуктів у відкритих частинах поверхні Чорного моря переважно утримується на рівні, нижчому від ГДК (0,05 мг/л). Загалом, окреслюється тенденція до стабілізації рівнів нафтопродуктів з деяким збільшенням у Керченському порту.
У поверхневих шарах морських вод портів концентрація заліза стабілізувалася на рівні, наближеному до ГДК. Забруднення прибережних районів Чорного моря синтетичними поверхнево активними речовинами (СПАР) у середньому нижче від ГДК. Однак у зоні впливу муніципальних очисних споруд іноді спостерігаються дещо підвищені концентрації СПАР. Стійкий рівень вмісту біогенних речовин у концентраціях нижчих від ГДК у прибережних водах сприятливо впливає на стан екосистеми відкритих частин моря.
Однією з найважливіших проблем Чорного моря є підняття рівня сірководневої зони, яке прискорилося за останні 20—30 років. Верхня межа в центрі моря піднялася до 85—100 м, а на периферії — до 300 м. Це пояснюється збільшенням безповоротного забору води в річкових басейнах і зростанням забруднення органічними речовинами, розпад яких призводить до утворення сірководню.
Ще гірший екологічний стан Азовського моря, де порушена екологічна рівновага внаслідок зарегулювання енергетичними та іригаційними гідровузлами стоків рік Дон і Кубань, інтенсивного розвитку зрошення і зростання обсягів безповоротного водоспоживання. Азовське море натепер не отримує 65 % природного середньорічного стоку прісної води річок, які в нього впадають, а це призводить до різкого підвищення його солоності (з 9,6 %0 у 1934 р. до 13,8 %о у 1976 p.). Риба, що живе в межах 11 %о зони, почала скупчуватись у гирлових узмор'ях річок і пішла з тих місць, де для неї є багата кормова база. Скоротилися рибні запаси, велика кількість ікри викидається на берег і засихає в мулі. Річки, що впадають в Азовське море, забруднені промисловими стоками. До басейну Азовського моря щорічно скидається приблизно 4,9 км3 стічних вод, у т.ч. 1,1 км3 забруднених, з якими до моря надходить близько 5 тис. т нафтопродуктів, 48 т фенолів, 110 т міді, 160 т цинку, 44 тис. т азоту амонійного та багато інших шкідливих речовин.
Одним з основних джерел забруднення і дестабілізації екологічного стану Азовського моря є м. Маріуполь — великий промисловий центр з металургійною, коксохімічною промисловістю і морським портом. Так, ВАТ МК «Азовсталь» для технологічних потреб забирає з Азовського моря щороку до 1 км3 морської води (загальний об'єм води Азовського моря становить 360 км3). Зворотні води на чверть забруднені стоками з перевищенням встановлених норм вмісту нафтопродуктів у 2,4 раза, солей заліза — у 5—10 разів, солей інших важких металів (цинк, кобальт, мідь, свинець) — у 2—8 разів.
Особливе занепокоєння на півночі Азовського моря викликає стан Утлюкського лиману. У став випаровувач, який розташований у його акваторії, щороку Запорізький залізорудний комбінат скидає 18—20 млн. м3 вод, які містять нерозчинене залізо у кількості 10—50 ГДК. Помилки при проектуванні цього ставу призвели до його обміління, пил, що містить залізо, розноситься вітрами і забруднює прилеглу територію. У районі ставу- випаровувача гинуть птахи, занесені до Червоної книги України.
Відсутність у портах Азовського моря споруд для приймання вод, що містять нафту, поглиблює несприятливу екологічну ситуацію, оскільки нафтопродукти із суден скидають у море.
Протягом останніх років стан навколишнього середовища Чорного й Азовського морів дещо поліпшився і має тенденцію до стабілізації. Вміст у воді біогенних речовин утримується на постійному рівні, який значно нижчий від ГДК для азоту амонійного, нітратів і фосфатів. Це пояснюється зниженням інтенсивності внесення мінеральних добрив, пестицидів на сільськогосподарські угіддя, що сприяло зменшенню вимивання біогенних і забруднюючих речовин з водозбірних територій основних рік.
Аналіз отриманих результатів експедиційних і лабораторних досліджень вказує на те, що на більшій частині Чорного моря донні відкладення, згідно з «Класифікацією ґрунтів днопоглиблення за ступенем їх забруднення для Азово-Чорноморського басейну в межах України», характеризуються як умовно чисті або помірно забруднені ґрунти (класи І і II). Лише у деяких районах моря є ділянки, де донні відкладення характеризуються як дуже забруднений ґрунт (клас III). Це насамперед стосується акваторій портів, особливо Одеського і Севастопольського, районів скидання стічних вод та деяких ділянок Придунайської зони.
Проблема захисту Світового океану стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього виходу до нього. У зв'язку з цим ООН розробила і прийняла важливі угоди з регулювання судноплавства, рибальства, добування корисних копалин з морських родовищ тощо. Для постійного контролювання стану Світового океану створена міжнародна мережа моніторингу; широко використовуються космічні методи дистанційного спостереження за допомогою спеціальних супутників.
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №9