Сократичні школи ,кініки,кіренаїки

3 ім'ям Сократа пов'язують так звані сократичні школи, засновані його учнями: Антісфеном, Арістіппом, Евклідом. Серед них найбільш відома школа кініків. Умовою досягнення вільного і щасливого життя кініки вважали обмеження потреб. Розуміння вчення і принципів школи кініків дає багато для розуміння філософії.

Вважають, що сам термін «кінік» означає «собачий», а філософія кініків — «собача філософія». Засновник цієї школи Антісфен (V ст. до н. е) був найближчим учнем Сократа і навіть свідком його смерті Одна з головних позицій його вчення - існування лише окремого і відсутність загального ( «коня бачу, а конячності не бачу»). Йому належить також заслуга в розвитку етичного вчення, ідеєю якого є заклик до щасливого життя.

Найвище щастя для людини - «померти щасливою». Адже часто, здавалося б щасливе, життя має страшний кінець. Критерієм і прикладом щасливого життя є життя мудреця, а таким мудрецем може бути тільки кінік, вважають представники цієї школи.

Кіренаїки — ідеалістична філософська сократична школа (5—4 ст. до н. е.) в Стародавній Греції. Відображала ідеологію рабовласницької аристократії. Засновник школи Арі-стіпп з Кірени (звідси назва) і його послідовники (Феодор Атеїст, Евгемер, Гегесій та ін) виступали проти сучас. їм матеріалізму, прагнули довести марність спроб пізнати природу і її закони, обстоювали принципи суб'єктивного ідеалізму і скептицизму. Єдино вірогідним вони вважали свідчення відчуттів. В етиці представники К. ш. розвивали ідеї гедонізму, проголошуючи метою життя чуттєві насолоди, були попередниками епікуреїзму (див. Епікур). Кіренаїки критикували релігію, заперечували існування бога.

 

 

5.Філософія Платона (теорія ідей,теорія пізнання, вчення про державу)

Платон. Афінський філософ (427-347 рр. до н. е.), походив з аристократичного роду. Справжнє ім'я - Арістокл; Платон залишив багату теоретичну спадщину, що дає можливість глибоко усвідомити сутність його системи, яка справила колосальний вплив на подальший розвиток філософії. В ній уже можна чітко виділити всі чотири складові частини філософського знання: онтологію; космологію; гносеологію; етику

.• Онтологія. Буття - вічне, незмінне, завжди собі тотожне, неподільне, недоступне чуттєвому сприйняттю, його можна досягти тільки розумом Воно багатоманітне, і ця його багатоманітність називається ідеями (ейдос) або сутностями. Отже, буття у Платона — це образ, ідея, сутність. Одне з найважливіших положень платонівської онтології полягає в розподілі дійсності на два світи: світ ідей і світ чуттєвих речей. Первинним, «істинно існуючим», Платон називав світ вічних, незмінних, самостійно існуючих сутностей - ідей.

Ідеї — це зразки, а інші речі відповідають їм і стають подібними до них. Ідеї можна розглядати і як мету речей. Кількість ідей велика, але не безмежна: їх стільки ж, скільки речей, явищ, процесів, станів, якостей, відношень та ін. Ідеї

• Космологія. З ученням про буття в системі Платона тісно пов'язується космологія. Він розвиває учення про створення божеством Космосу з первісного Хаосу.

• Теорія пізнання спирається на вчення Платона про душу. Людина як тілесна істота - смертна, а душа - безсмертна. Після смерті вона звільняється від тілесного покриву, як від ув'язнення, починає вільно мандрувати в піднебесній сфері Під час цієї мандрівки вона входить у світ ідей і споглядає їх Тому процес пізнання полягає у пригадуванні душею тих ідей, які вона колись споглядала. Істинне знання дає тільки мислення (воно дає знання ідей). Чуттєве сприйняття породжує лише думки про речі. У зв'язку з цим процес пізнання Платон визначає як діалектику, тобто мистецтво вести розмову, мистецтво ставити запитання й відповідати на них, пробуджуючи спогади. На цьому принципі будувалась робота платонівської Академії. Теорія пригадування-дістала назву анамнезис.

• Етика. Орієнтована на самовдосконалення особистості, створення держави. Суспільне, державне начало є вищим за індивідуальне, особисте. Відповідно до трьох частин душі люди поділяються на три типи: філософи, які повинні очолювати державу, управляти нею; воїни, завдання яких -охороняти державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів; ремісники, селяни, зобов'язані сумлінно виконувати свої виробничі функції. Ідеальна держава повинна бути покровителькою релігії, виховувати в громадян благочестя, боротися проти зневір' я, безбожності.

Зміцненню ідеальної держави слід підпорядкувати систему виховання й освіти. Кожному стану відповідатиме свій рівень освіти.. Освіта і виховання мають важливе значення для навчання доброчинності, яка є основою справедливості як найвищого блага. Несправедливість — зло, яке належить до таких типів державного устрою: тімократії (влади честолюбців); олігархії (влади багатих); тиранії (влади сваволі); демократії (влади анархії). Ідеальна держава повинна позбавити громадян несправедливості

У вченні Платона вперше поставлено питання про відношення мислення і буття, матеріально-чуттєвого та ідеально-суттєвого світу. Вирішуючи це питання однозначно, Платон закладає основу ідеалістичного напряму в філософії, який знайшов своє продовження у Арістотеля і неоплатоніків і найяскравіше розробляється у середньовічній філософії.