Симптоми та наслідки емоційного вигорання
Синдром емоційного вигоряння - це реакція організму, що виникає внаслідок тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. Це процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи.
Емоційне вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на обрані психотравмуючі впливи[16].
Це набутий стереотип емоційнї, частіше всього професійної, поведінки. "Вигорання" - функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати і економно витрачати енергетичні ресурси. У той же час можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли "вигоряння" негативно позначається на виконанні професійної діяльності та відносинах з партнерами. Емоційне вигорання позначається поняттям "професійне вигорання", що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів.
Серед професій, в яких емоційне вигорання зустрічається найбільш часто (від 30 до 90% працюючих), слід відзначити лікарів, вчителів, психологів, соціальних працівників,рятувальників, працівників правоохоронних органів. Майже 80% лікарів психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різного ступеня вираженості ознаки синдрому вигоряння; 78% - різко виражений синдром, що веде до психосоматичних і психовегетативних порушень[12].
Головною причиною емоційного вигорання вважається психологічна, душевна перевтома. Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) тривалий час переважають над ресурсами (внутрішніми та зовнішніми), у людини порушується стан рівноваги, що неминуче призводить до синдрому емоційного вигорання.
Встановлено зв'язок виявлених змін з характером професійної діяльності, пов'язаної з відповідальністю за долю, здоров'я, життя людей. Ці зміни розцінені як результат впливу тривалого професійного стресу.
Серед професійних стресорів, що сприяють розвитку СЕВ, відзначається обов'язковість роботи в строго встановленому режимі дня, велика емоційна насиченість актів взаємодії. У ряду фахівців стресогенність взаємодії обумовлена тим, що спілкування триває годинами, повторюється протягом багатьох років.
Стрес на робочому місці - невідповідність між особистістю і пред'являються до неї вимогами - є ключовим компонентом емоційного вигорання. До основних організаційних факторів, що сприяють вигоряння, відносяться: високе робоче навантаження, відсутність або нестача соціальної підтримки з боку колег і керівництва; недостатня винагорода за роботу; висока ступінь невизначеності в оцінці виконуваної роботи; неможливість впливати на прийняття рішень; двозначні, неоднозначні вимоги до роботи; постійний ризик штрафних санкцій; одноманітна, монотонна і безперспективна діяльність; необхідність зовні виявляти емоції, які не відповідають реаліям; відсутність вихідних, відпусток та інтересів поза роботою[18].
Розвитку емоційного вигорання сприяють особистісні особливості: високий рівень емоційної лабільності; високий самоконтроль, особливо при вольовому придушенні негативних емоцій; раціоналізація мотивів своєї поведінки, схильність до підвищеної тривоги і депресивним реакцій, пов'язаних з недосяжністю «внутрішнього стандарту" і блокуванням в собі негативних переживань; ригідна особистісна структура.
Особистість людини - досить цілісна і стійка структура. І їй властиво шукати шляхи захисту від деформації. Одним із способів такої психологічного захисту і є синдром емоційного вигорання. Основна причина розвитку СЕВ - невідповідність між особистістю і роботою, між підвищеними вимогами керівника до працівника і реальними можливостями останнього. Найчастіше вигорання викликається невідповідністю між прагненням працівників мати більший ступінь самостійності в роботі, самим шукати способи та методи досягнення тих результатів, за які вони відповідають, і жорсткою, нераціональною політикою адміністрації в організації робочої активності та контролю за нею. Результат такого контролю - виникнення почуттів марності своєї діяльності та відсутність відповідальності[22].
СЕВ є комбінацією фізичного, емоційного і когнітивного виснаження або втоми, при цьому головним фактор - емоційне виснаження. Додаткові компоненти вигорання є наслідком поведінки, що веде до деперсоналізації або власне когнітивно-емоційного вигоряння, яке виражається в скороченні персональних досягнень.
В даний час немає єдиного погляду на структуру СЕВ, але, незважаючи на це, можна сказати, що він представляє собою особистісну деформацію внаслідок емоційно ускладнених і напружених відносин в системі людина-людина. Наслідки вигорання можуть проявлятися як у психосоматичних порушеннях, так і в суто психологічних (когнітивних, емоційних, мотиваційно-настановних) зміни особистості. Те й інше має безпосереднє значення для соціального і психосоматичного здоров'я особистості[17].
У людей, уражених СЕВ, як правило, виявляється поєднання психопатологічних, психосоматичних, соматичних симптомів і ознак соціальної дисфункції.
Спостерігаються хронічна втома, когнітивна дисфункція (порушення пам'яті, уваги), порушення сну, особистісні зміни. Можливий розвиток тривожного, депресивного розладів, залежностей від психоактивних речовин, суїцид.
Спільними соматичними симптомами є головний біль, гастроінтестинальні (діарея, синдром роздратованого шлунку) і кардіоваскулярні (тахікардія, аритмія, гіпертонія) порушення.
Виділяють 5 ключових груп симптомів, характерних для СЕВ:
1. фізичні симптоми (втома, фізичне стомлення, виснаження; зміна ваги; недостатній сон, безсоння; поганий загальний стан здоров'я, в т.ч. по відчуттях; утруднене дихання, задишка, нудота, запаморочення, надмірна пітливість, тремтіння; підвищення артеріального тиску; виразки і запальні захворювання шкіри; хвороби серцево-судинної системи);
2. емоційні симптоми (нестача емоцій; песимізм, цинізм і черствість у роботі й особистому житті; байдужість, втома; відчуття безпорадності і безнадійності; агресивність, дратівливість; тривога, посилення ірраціонального занепокоєння, нездатність зосередитися; депресія, почуття провини; істерики, душевні страждання; втрата ідеалів,; збільшення деперсоналізації своєї чи інших - люди стають безликими, як манекени; переважає почуття самотності);
3. поведінкові симптоми (робочий час більше 45 годин на тиждень; під час роботи з'являється втома і бажання відпочити; байдужість до їжі; мала фізичне навантаження; виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків; нещасні випадки - падіння, травми, аварії тощо; імпульсивна емоційне поведінка);
4. інтелектуальний стан (падіння інтересу до нових теорій і ідей в роботі, до альтернативних підходів у вирішенні проблем; нудьга, туга, апатія, падіння смаку та інтересу до життя; більшу перевагу стандартним шаблонам, рутині, ніж творчому підходу; цинізм або байдужість до нововведень; мале участь або відмова від участі в розвиваючих експериментах - тренінгах, освіті; формальне виконання роботи);
5. соціальні симптоми (низька соціальна активність; падіння інтересу до дозвілля, захоплень; соціальні контакти обмежуються роботою; мізерні відносини на роботі і вдома; відчуття ізоляції, нерозуміння інших та іншими; відчуття нестачі підтримки з боку сім'ї, друзів, колег).
Таким чином, емоційне вигорання характеризується вираженим поєднанням симптомів порушення в психічній, соматичній і соціальній сферах життя.
Висновки до І розділу
В результаті проведеного аналізу вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених проблемі емоційного вигорання, виявляється можливим зробити наступні висновки.
На сьогодні, при дослідженні емоційного вигорання у різних сферах діяльності, відбувається термінологічна плутанина, тому виникає необхідність наукового уточнення та пошуку узагальненого концептуального визначення поняття феномену вигорання, яке б розкривало його сутність, оскільки єдиної думки щодо природи даного явища поки що не вироблено.
Термін «burnout (емоційне вигорання)» введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергом у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної непотрібності, а кількість професіоналів, схильних до емоційного вигорання, була незначною: співробітники медичних установ і різноманітних суспільних доброчинних організацій. Р. Шваб у1982 році значно розширює групу фахового ризику: це, насамперед, вчителі, поліцейські, тюремний персонал, політики, юристи, менеджери.
К. Кондо коротко визначає —СЕВ як дезадаптованість до робочого місця, через надмірне робоче навантаження і неадекватні міжособистісні відносини. Цьому відповідає і дане ним образне тлумачення: «до «вигорання» схильні ті, хто працює жагуче, з особливим інтересом; довгий час допомагаючи іншим, вони починають почувати розчарування, тому що не вдається досягти того ефекту, що очікували; така робота супроводжується надмірною втратою психологічної енергії, призводить до психосоматичної втоми (виснаженню) і емоційного виснаження (вичерпаності) і як результат - занепокоєння, подразнення, гнів, знижена самооцінка, на тлі прискореного серцебиття, задишки, шлунково-кишкових розладів, головного болю, порушень сну, а також сімейні проблеми. Із звичайної емоційної невдоволеності, цей стан переростає у проблеми, що зачіпають весь людський організм. Таке включення стресогенних чинників у число чинників емоційного вигорання значно розширило коло відповідних професій.
Дослідження виділяють три групи ризику. Першу складають люди емоційно залучені у професію – страхові агенти, педагоги, журналісти, психологи, менеджери по продажам, керівники і ін. Також під загрозою є спеціалісти, які повинні час від часу виявляти гіперактивність. Наприклад антикризисні управління чи менеджери туристичних компаній, яким потрібно мобілізувати внутрішні сили в „гарячий” сезон. Представниками третьої групи є працівники, які постійно мають справу з негативом: конфлікт-менеджери, консультанти телефону довіри.
РОЗДІЛ ІІ.