Проблеми формування корпоративних відносин в Україні
Однак держава не є ефективним власником. Що підтверджується результатами перевірки ГоловКРУ Україні 26 державних підприємств-монополістів. Практично у всіх холдингах були виявлені результати розбазарювання млрд державних коштів. Згідно з дослідженням Європейського банку реконструкції та розвитку, на 2003 рік Україною ставилася до держав з найбільш низькими показниками відповідності законодавства міжнародним стандартам корпоративного управління. [11].
Серед основних причин неефективного управління державною власністю слід відзначити:
- Відсутність законодавчої бази, а також старіння діючою. На сьогоднішній день, питання управління об'єктами державної власності регулюється більш ніж 200 нормативно-правовими актами, які часто суперечать один одному. Отже, саме в період становлення корпоративних відносин, який зараз переживає Україна, дуже важливе законодавче закріплення вимог, оскільки контроль за їх виконанням здійснюється самою державою.
- Відсутній необхідний облік об'єктів державної власності, який використовується у сфері господарської діяльності, і достатня інформація про ці об'єкти. За роки незалежності держава не виробила певної системи обліку державного майна. Даний облік вівся різними органами, однак конкретної системи його ведення не існує. Результатом чого відбулося, за словами Голови Фонду держмайна, зникнення з поля зору 20 тисяч підприємств.
- Забезпечення функціонування Єдиного реєстру об'єктів державної власності є однією з проблем, яка вимагає рішення згідно Програми «Власність народу» (затверджена Постановою Кабміну України № 413 від 03,06,05).
Участь держави у функціонуванні державних підприємств і підприємств із змішаною формою власності (корпоративні права держави) являє собою різні форми діяльності. У першому випадку вона спрямована на виконання завдань держави як регулятора процесів суспільного відтворення, гаранта соціального захисту громадян країни, в іншому, - на отримання прибутку на свою частку.
- Відсутність комплексного підходу до управління державною власністю відбилося на визначенні цієї межі, до якої необхідно здійснювати демонтаж державної власності, і свідомість повної приватизації підприємств, які мають стратегічне призначення для економіки і безпеки держави.
Наша держава, як власник, якщо й вкладає грошові кошти, то тільки в обмежену кількість галузей. Бюджетні асигнування в загальній сумі інвестицій складають всього 6,2%. А власне прибутку державних підприємств не завжди достатньо, для того, щоб вони були здатні працювати в умовах ринкової конкуренції.
- Як показала практика, формальна передача прав власності не забезпечує ефективності у виробництві товарів, наданні соціальних гарантій. Якою мірою та чи інша форма власності створює (або не створює) сприятливі умови для вирішення загальнодержавних проблем, вимірником яких є добробут кожного окремого члена спільноти, - саме це має бути точкою відліку при вирішенні питань щодотермінів та обсягів приватизації.
Орієнтація на істотне скорочення державного сектора економіки передбачала підвищення ефективності роботи приватизованих підприємств. Разом з тим, не можна не враховувати фактів неефективного господарювання на вже приватизованих підприємствах, а також скорочення виробництва, рівня зайнятості та активів у результаті перетворення середніх та великих державних підприємств у приватні. Причина полягає не тільки в невдачах загального економічного плану, а й у відсутності ваг управління, тому держава від них вже позбулося.
- У випадку продажу державного контрольного пакету акцій, держава втрачає можливість і право напрямки діяльності підприємства на виконання необхідних суспільству функцій, зберігаючи тільки можливість діяти як звичайний акціонер, і здійснювати управління державними корпоративними правами.
- Нераціональна структура корпоративних прав держави, яка склалася в першу чергу у зв'язку з відсутністю чіткої стратегії приватизації в попередні роки;
- Відсутність у більшості випадків реальних показників впливу держави на діяльність об'єктів, в яких вона володіє певною часткою;
- Низький професійний рівень управління корпоративними правами з боку уповноважених органів держави та їх представників;
- Недостатня відповідальність за якість управління;
- Відсутність джерел фінансування з боку держави для забезпечення її частини у разі залучення додаткових коштів для збільшення власного капіталу.
- Управління державними корпораціями розкидано між суб'єктами. Їх діяльність не завжди впорядкована і підпорядкована досягненню стратегічних інтересів держави. Про це свідчить тінізація фінансових потоків і відчуження активів держави в умовах слабкого контролю за цими процесами.
- Надається перевага продажу головним чином об'єктів, які функціонують неефективно. При цьому, не враховується їх місце і роль в системі господарських комплексів.
- Зберігається тіньовий перерозподіл державного майна шляхом додаткової емісії. У результаті держава втрачає частину своєї власності, не отримавши за неї ні копійки.
- Слід також звернути увагу на недостатній рівень контролю за фінансовою дисципліною суб'єктів господарювання. У нормативно-правових актах, що діють з 01.01.2004 року, не передбачалося складан