Кономічна теорія фізіократів у Франції

Фізіократія (з грец. – «влада природи») – напрям кла­сичної політичної економії у Франції, що центральну роль в економіці відводив сільськогосподарському виробництву.

Фізіократи піддавали критиці меркантилізм, вважаючи, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достат­ку «творів землі», в чому, на їхню думку, полягає справжній достаток нації.

 

Фізіократизм виражав інтереси великого капіталістич­ного фермерства.

Нейтральні ідеї теорії фізіократії такі.

  • Економічні закони мають природний характер (тобто зрозумілі кожному), і відхилення від них призводить до порушення процесу виробництва.
  • Джерелом багатства є сфера виробництва матеріальних благ – насамперед землеробство. Тільки землеробство є про­дуктивним, оскільки при цьому працюють природа і земля.
  • Промисловість фізіократи вважали безплідною, невироб­ничою сферою.
  • Під чистим продуктом вони розуміли різницю між сумою всіх благ і витратами на їх виробництво. Цей надлишок (чи­стий продукт) – унікальний дар природи. Промислова пра­ця лише змінює його форму, не збільшуючи розміру чистого продукту.
  • Безплідною фізіократами вважалася і торгова діяльність.

Фізіократи проаналізували речовинні складові капіта­лу, розрізняючи «щорічні аванси», річні витрати і «первинні аванси», які становлять фонд організації землеробського господарства і витрачаються відразу на багато років упе­ред. «Первісні аванси» (витрати на землеробське облашту­вання) відповідають основному капіталу, а «щорічні аван­си» (щорічні витрати на сільськогосподарське виробниц­тво) – оборотному капіталу.

Гроші не зараховувалися до жодного з видів авансів. Для фізіократів не було поняття грошового капіталу, вони ствер­джували, що гроші самі по собі безплідні, і визнавали лише одну функцію грошей – «як засіб обігу». Нагромадження грошей вважали шкідливим, оскільки воно вилучає гроші з обороту і позбавляє їх єдиної корисної функції – слугува­ти обміну товарів.

Фізіократи дали визначення «первинних авансів» (основ­ний капітал) – витрати на землеробське облаштування – і «щорічних авансів» (оборотний капітал) – щорічні витра­ти на сільськогосподарське виробництво.

Оподаткування фізіократи зводили до трьох принципів:

  • оподаткування є джерелом прибутку;
  • наявність співвідношення між податками і прибутками;
  • витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.

Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене (1694– 1774) був придворним медиком Людовіка XV, а проблемами економіки почав займатися у 60 років. Кене – автор «еконо­мічної таблиці», в якій показано, як сукупний річний про­дукт, що створюється в сільському господарстві, розподі­ляється між класами: продуктивним (особи, зайняті в сільському господарстві, – фермери і сільські наймані ро­бітники), безплідним (особи, зайняті в промисловості, а та­кож купці) і власниками (особи, що одержують ренту, – землевласники і король). У цьому творі Кене представив основні шляхи реалізації суспільного продукту у вигляді напрямленого графіка з трьома вершинами (класами), об'єд­навши всі акти обміну в масовий рух грошей і товарів, але при цьому виключивши процес накопичення.

Сам оборот річного продукту, на думку Кене, складаєть­ся з п'яти актів:

1) клас землевласників купує у класу фермерів засоби існування на один мільярд ліврів. Внаслідок цього до класу фермерів повертається один мільярд ліврів і одна третина річного продукту виходить з обігу;

2) клас землевласників на другий мільярд ліврів отриманої ренти купує у «безплідного» класу промислові вироби;

3) клас «безплідних» на отриманий за свої товари мільярд ліврів купує у класу фермерів продукти харчування. Отже, до класу фермерів повертається другий мільярд ліврів і дві третини продукту виходять з обігу;

4) клас фермерів купує у «безплідного» класу на мільярд ліврів промислові вироби, що йдуть на відновлення інстру­ментів і матеріалів, вартість яких увійшла до вартості ви­робленого річного продукту;

5) клас «безплідних» на цей мільярд ліврів закуповує сировину в класу фермерів.

Таким чином, обіг річного продукту забезпечує відшко­дування використаних фондів сільського господарства та промисловості як передумову поновлення виробництва.

Податки, на думку Кене, повинні стягуватися тільки із землевласників у розмірі 1/3 чистого продукту. Кене розробив концепцію природного порядку, в основі якої лежать моральні закони держави, тобто інтереси окре­мої особи не можуть іти врозріз зі спільними інтересами суспільства.

Анн Робер Жак Тюрго(1727–1781)народився у Фран­ції. Згідно із сімейною традицією закінчив теологічний фа­культет Сорбонни, але захопився економікою. У 1774–1776 р. займав посаду генерального контролера фінансів. Співробітничав із просвітителями в «Енциклопедії» Д. Дідро.

Головна праця Тюрго – «Роздуми про створення і роз­поділ багатств» (1770 р.).

Услід за Кене та ін. фізіократами він обстоював принцип свободи економічної діяль-ності і поділяв їх погляд на землеробство як єдине джерело додаткового продукту. Впер-ше виділив усередині «землеробського класу» і «класу ремісників» підприємців і найманих працівників. Тюрго вперше сформулював закон спадної родючості грунту, який свідчить: кожне додаткове вкладення капіталу і праці в землю дає менший порівняно з попереднім вкладанням ефект, а після певної межі всякий додатковий ефект стає неможливим.

Взагалі вчення Тюрго збігається зі вченням фізіократів, але слід виділити такі ідеї:

  • прибуток від капіталу поділяється на витрати для ство­рення продуктів і прибуток на капітал (заробітна плата влас­ника капіталу, підприємницький прибуток і земельна рента);
  • обмін взаємовигідний обом товаровласникам, тому відбувається зрівнювання цінностей благ, що обмінюються;
  • сплата позичкового відсотка виправдовується втратою прибутку позикодавця при наданні позики;
  • поточні ціни на ринку, на думку Тюрго, формуються з урахуванням попиту і пропозиції, будучи критерієм, за яким можна судити про надлишок або нестачу капіталів.