Поняття і класифікації міжнародних договорів
Міжнародний договір – це документ про узгодження воль двох або кількох суб’єктів міжнародного права стосовно виникнення, зміни чи припинення взаємних прав і обов’язків.
Такими сторонами перш за все є держави (згідно з Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. Держави можуть укладати договори різного рівня: міждержавні, міжурядові, міжвідомчі, договори суб'єктів федерацій і конфедерацій).
Крім держав сторонами договору можуть бути міжнародні (міжурядові) організації – відповідно до Конвенції про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями та між міжнародними організаціями 1986р., яка, однак, ще не набула чинності.
Теоретично сторонами договору можуть бути нації й народи, що борються за створення власної держави (наприклад, Організація визволення Палестини) а також державоподібні утворення (Ватикан, Мальтійський орден). Однак це ще поодинокі нетипові для міжнародного права суб’єкти, які до того ж маловірогідно можуть бути стороною міжнародного економічного договору.
В міжнародному економічному праві також враховуються договори, які формально є предметом міжнародного приватного (торговельного, комерційного) права, а не міжнародного економічного права – договори, де стороною є приватні особи. Це можуть бути змішані договори, якщо іншою стороною є держава в якості суб’єкта публічного права і приватно-правові, якщо обидві сторони виступають як господарюючі суб’єкті (навіть якщо таким господарюючим суб’єктом виступить через свої організації держава).
Загалом міжнародні економічні договори можуть бути класифіковані за різними критеріями, з-поміж яких домінують два, характерні загалом для міжнародного публічного права:за кількістю учасників – багато- і двосторонні; за простором дії – загальні й регіональні.
Для економічних договорів зберігається й загалом засуджений сучасною доктриною поділ на договори закриті (наприклад сировинні угоди) й відкриті.
За предметом регулювання міждержавні договори у МЕП можна поділити на три основні групи.
Перша група А – багатосторонні стратегічні договори, що стосуються міжнародного економічного порядку, тобто договори політико- економічного спрямування. Їх в свою чергу можна поділити на такі категорії:
1) Універсальні багатосторонні договори, що регулюють економічні відносини нарівні з іншими міжнародними відносинами
2) Маракеський пакет, разом з ГАТТ-47 і 21 угодою чотирьох його додатків.
3) Статути МЕО
4) «Митні» конвенції
5) «Сировинні» угоди
6) Інші багатосторонні міждержавні угоди спеціального спрямування
До другої групи Б слід віднести міждержавні (міжурядові) домовленості, про економічне співробітництво. Це переважно двосторонні домовленості, хоча слід зазначити й роль довгострокових угод про економічний розвиток, важливих для співробітництва між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Договори другої групи також мають власну класифікацію, найбільш характерними з них є:
1) торговельні угоди;
2) контингентні угоди;
3) кредитні угоди;
4) угоди про міжнародні розрахунки;
5) комплексні угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво;
6) міжнародні товарні угоди;
7) угоди про захист інвестицій;
8) угоди про уникнення подвійного оподаткування та ін.
Третю категорію В складають багатосторонні угоди, що регулюють діяльність операторів економічних відносин, тобто угоди, де сторонами є фізичні та юридичні особи або держава в ролі господарюючого суб’єкта.
Основоположною нормою договірного права є відома формула римського права: Pacta sunt servanda – договори повинні виконуватися. Це положення визначено у п. 2, ст. 2 Статуту ООН – як принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань та у ст. 26 Віденської конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. Ця конвенція є основним джерелом сучасного права міжнародних договорів. Крім неї важливим джерелом має стати Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986р., яка ще не набула чинності.
2. 2. Багатосторонні договори політико-економічного спрямування
До таких договорів відносяться універсальні багатосторонні договори, що регулюють економічні відносини на стратегічному рівні забезпечуючи міжнародних економічний порядок. До них відносяться такі категорії договорів:
1. Універсальні політико-правові міжнародні договори
2. Маракеський пакет, разом з ГАТТ-47 і 21 угодою чотирьох його додатків.
3. Статути МЕО
4. «Митні» конвенції
5. «Сировинні» угоди
6. Інші багатосторонні міждержавні угоди спеціального спрямування
1. Універсальні політико-правові міжнародні договори
До таких угод відносяться Статут ООН 1945 року, віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року; конвенції з права зовнішніх зносин (Про дипломатичні зносини 1961 року, Про консульські зносини 1963 року, Про спеціальні місії 1969 року і Про представництво держав в МО 1975 року), про імунітети (1946 1947 1972 і 2004 років), Про правонаступництво 1972 і 1986 років.
2. Угоди «Маракеського пакету» від 15 квітня 1994
Основа сучасної системи міжнародної торгівлі. Угода про заснування СОТ – як базовий багатосторонній договір з чотирма Додатками до нього. Загальна характеристика«Multilateral Agreements» – угод Додатків 1-3 наведена в попередній лекції.
3. Статути МЕО
Міжнародні організації є основною інституційною формою співробітництва держав, вони виступають у якості головного організатора міждержавного співробітництва.
Міжнароднаорганізація – це об’єднання держав, засноване договором, що має свій Статут і робочі органи, наділена статусом юридичної особи і є суб’єктом міжнародного права, уповноваженим укладати угод.
Назви МОможуть бути досить різноманітними, і іноді можуть відображати специфіку самої організації: Організація, Фонд, Банк, Союз, Комісія, Агентство, Центр, Бюро. Загалом від назви міжнародної організації не залежить її статус і обсяг її правосуб’єктності.
В основі утворення кожної МО лежить міжнародний договір (назви різні: статут, домовленості, конвенція, угода, протокол, тощо).
Такий договір може бути або повністю установчим актом зі Статутом, або містити цей установчий акт в окремій своїй частині чи в додатку. Тобто установчий акт міжнародної організації може бути частиною загального багатостороннього договору, яким кодифікується певна сфера міждержавних відносин: наприклад, Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 р., частина ІІ якої є установчим актом ІКАО.
Є й приклади створення міжнародної організації на основі додатку до міжнародного договору: так Статут Міжнародного трибуналу з морського права є Додатком VIII до Конвенції ООН з морського права 1982 р.
Статути МВФ (від 22.07.1944 року) і Статут МБРР (01.01.1945 року), прийняті в пакеті Бреттон-вудських домовленостей.
Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 року, де частина 2 стала статутом ІКАО
Угода про міжурядову морську консультативну організацію (ІМКО) від 6 березня 1948 року
Договір про ОЕСР від 14 грудня 1960 року (організація з економічного співробітництва й розвитку, колишня Організація єврпейського економіного співробітництва)
Маракеська угода про заснування СОТ від 15 квітня 1994 року
Конвенція про заснування Міжнародного бюро публикацій митних тарифів. 1890 г. Функції бюро: підбір, переклад і публікація національних митних тарифів та іх змін.
Всесвітня митна організація (з 1995 р.). Правонаступниця Ради митного співробітництва (заснована онвенцією1950 р.).
Мета – всебічне співробітництво д-членов, включаючи: максимальну гармонізацію й уніфікацію митних систем, вдосконалення митного законодавства і практики його застосування, сприяння співробітництву держав членів у митній справі.
Основа діяльність – підготовка митних конвенцій:
Найважливіша з них Конвенція про гармонізовану систему опису і кодування товарів 14.03.83 року
Та інші..
4 Митні конвенції
Гармонізована система опису і кодування товарів,
Універсальний митний класифікатор (ще 50-х рр. Брюсельська митна номенклатура). На її основі в 1981 г. було розроблено новий класифікатор (Брюсельська Конвенція про Гармонізовану систему опису і кодування товарів (Брюсель, 14.06.83; чинна з 1988 р.)
· Конвенції зі спеціальних митних питань (зокрема, спрощення режиму ввезення- вивезення виставкового чи навчального обладнання, питання контейнерів і інших способів підвищення ефективності перевезень, конвенції про карнет тощо)
· Конвенції з пільгових умов торгівлі між країнами з різними рівнем економіки (напр. Ломейські конвенції (п’ять)
5. Міжнародно-правове регулювання торгівлі сировинними товарами
Торгівля сировинними товарами була практично виведена з-під компетенції ГАТТ-47, являючи собою найбільшу прогалину в усій міжнародні торговельній системі. На сировинні товари припадає близько 20% світової торгівлі з врахування ще існуючої істотної переваги цін на промислові вироби над цінами на сировину. З заснуванням СОТ і прийняття угоди по сільському господарству (Угода ІІ) регулювання торгівлі сировинними продуктами розщеплюється на ті, що регулюються СОТ і ті, що не регулюються.
Але угоди й інституції, створені до заснування СОТ, продовжують діяти, хоч тепер і координують свою діяльність в сфері торгівлі с/госп. продукцією з СОТ зокрема його Комітетом з сільського господарства.
Головна мета міжнародно-правового регулювання ринку сировинних товарів – захист від різких коливань цін і запасів, загальна стабілізація діяльності світових сировинних ринків – через координацію політики виробників і експортерів сировинних товарів з одного боку та споживачів іімпортерів – з іншого.
Крім загальної мети – підтримки збалансованості виробництва і споживання у м/н торгівлі сировиною через прогнозовану координацію виробництва і споживання і контроль над коливанням світових цін, прийнятних як для експортерів, так і для імпортерів,
іншим концептуальним напрямком стала підтримка на достатньо високому рівні «справедливих світових цін» на сировину – в руслі загальносолідирського процесу підвищення доходів країн, що розвиваються виходячи зі статей їх експорту: зокрема за рахунок підвищення цін на сировину з країн-експортерів цієї сировини (які й є переважно країнами, що розвиваються).
Договірна складова .
Перші багатосторонні міжнародні товарні угоди було укладено по пшениці в 1933 р. і цукру у 1937 р. В 50-ті рр. XX в. починають активно укладатися товарні угоди і на їх основі утворюватися спеціальні товарні (робочі, експертні консультативні і т.п.) групи:
По окремим споживчим продуктам: зерновим, рису, чаю, какао, каві, цукру, оливковій олії, м’ясу;
по технічним сільськогосподарським культурами: шкурам и шкірі, рослинним маслам і жирам, каучуку й натуральному каучуку, бавовні, джуту, жорстким волокнам, тропічній деревині;
по мінеральним корисним копалинам: нафті, олову, вольфраму, свинцю і цинку, нікелю, міді,.
Товарні угоди поділяються на три основних різновиди:
Стабілізаційні угоди (укладені по натуральному каучуку, какао, каві, олову. В них передбачені заходи з організаційного забезпечення стабілізації ринку сировини, зокрема процедури:
· з визначення лімітів коливання ринкових цін і механізму їх стабілізації;
· з визначення експортних квот і зобов’язань з закупівлі;
· створення стабілізаційних (буферних) запасів;
· заходи з регулювання обсягів виробництва
Адміністративні угоди (по зерну, цукру, каві, бавовні та ін.). Вони не передбачали заходів з регулювання ринків. Ці угоди спрямовані на координацію політики країн-виробників кран-споживачів для підтримки балансу виробництва і споживання; на вивчення кон’юнктури ринку; ведення економічного моніторингу і постійне інформування про ринки сировини, а також проведення регулярних консультацій з проблем торгівлі відповідними товарами.
Угоди з заходів розвитку спрямовані на розробку заходів з розвитку виробництва, включаючи переробку і збут, зміцнення експортного потенціалу країн-виробників сировини (оливкова олія, топічна деревина, джут і вироби з нього тощо).