Групова діяльність операторів

Сучасний етап розвитку меха­нізації і автоматизації вироб­ничих процесів характеризується тим, що управління іоніч­ними комплексами здійснюється групою операторів. Ефек­тивність таких соціотехнічних систем залежить не тільки від діяльності кожного оператора, а й від взаємодії між ними міжособистісних стосунків, форм спілкування, сумісності і спрацьованості між членами групи, композиції групи, розподілу функцій тощо. Ось чому надійність і ефективність склад­них систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени трупи пов'язані між собою од­нією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і пев­ними засобами діяльності,

Реальною малою групоюназивається невеликий загал людей який існує о спільному просторі й часі та об'єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування. Прикладами таких груп є виробничі бригади, екіпажі спеціальні підрозділи.

Взаємодія операторів у малій групі може розглядатися на двох основних рівнях:

- офіційному, формальному, в якому реалізуються ділові взаємовідносини;

- неофіційному, неформальному, для якого характерні між особистісні стосунки.

Ділові в з а є м о в і д н о с и н и визначаються змістом завдання, то вирішується, штатним розписом, службовими інструкціями та іншими офіційними документами, спрямо­ваними на отримання необхідного результату, враховуючи об'єктивні умови його досягнення. 5а своїм характером ділові взаємовідносини можуть бути як безпосередні (особистісне спілкування), так і опосередковані за допомогою інших людей або технічних засобів, наприклад ЕОМ

М і ж о с о б и с т і стосунки виникають на ос­нові суб'єктних відносин між членами трупи і будуються па принципах моральних трупових норм поведінки, суб'єктив­них установок і стереотипів, почуттів симпатії або антипатії, довіри або недовіри, притягування або відштовхування, вдячності або негативізму.

Залежно від виду взаємовідносин (ділові і міжособистісні) виокремлюють формальну і неформальну структури гру­пи. Формальна структура відображає взаємодію операторів за діловими, офіційними ознаками, а неформальна визна­чається системою емоційних зв'язків, взаємними симпатіями і антипатіями.

Вважається оптимальним, коли офіційна структура групи може регулювати міжособистісні стосунки в ній. Значну роль у цій регуляції відіграють групові цінності й оцінки, опосередковані особистісно значущим і суспільно Ціннісним змістом групової діяльності. Характер взаємодії у групі значною мірою залежить від особливостей завдання, що вирішується. Для цього оператори повинні обмінювати­ся необхідною інформацією, оптимально взаємодіючи між собою, приймати спільні рішення і за допомогою органів управління узгоджено їх виконувати. При цьому основними формами взаємодії можуть бути; психомоторна взаємодія, комунікативна взаємодія, взаємодія при вирішені мисленнєвих і перцептивно-пізнавальних задач (аналіз та дешиф­рування різних зображень).

Розглядаючи Інформаційну функцію, необхідно зазначи­ти, що в процесі спілкування інформація не тільки пере­дасться або сприймається, а й формується, Вивчення про­цесів формування інформації мас велике значення для оптимізації процесів групового прийняття рішень і виконання спільних керуючих дій.

Реалізація регулятивної функції передбачає формування цілей, мотивів і програми поведінки членів групи, а також вза­ємну стимуляцію і контроль поведінки у процесі спілкування. Афективна функція може впливати на психофізіологіч­ний стан людини, зумовлюючи рівень емоційної напруже­ності. За певних умов ця функція спілкування забезпечує емоційну розрядку.

У реальному спілкуванні означені функції поєднані, і для кожного з членів групи кожна з них може стати домінуючою,

Лідерство — це психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво - більшою мірою соціаль­на характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу функцій управління і встановлення підлеглості, а також виконання поставлених перед групою цілей.

Психологічний клімат групи може визначатися через за­доволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (ке­рівник—підлеглі) й горизонталі (виконавці), а також через задоволеність змістом діяльності, що виявляється у суміс­ності й спрацьованості.

Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один од­ним за певних енергетичних витрат і значної взаємної іден­тифікації. Суб'єктивна задоволеність, задоволеність спілку­ванням —головні ознаки сумісності.

Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних уча­сників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю со­бою, партнерами і змістом робіт.