Виникнення товарного виробництва
Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми суспільного виробництва — натуральну і товарну.
Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральним. Найбільш характерним цей тип виробництва був у докапіталістичних формаціях. У певній мірі він зберігся в сучасному світі , хоча й не відіграє помітної ролі.
Типовою формою натурального виробництва є багатогалузеве особисте підсобне господарство селян, яке практично не пов’язано з ринком або епізодичне , від випадку до випадку. Характерними рисами натурального господарства є економічна замкнутість, універсальний характер робочої сили низький рівень спеціалізації і продуктивності праці, консерватизм.
Другою, дещо пізнішою формою суспільного виробництва є товарне виробництво. Найбільш розквіту і всеосяжного характеру товарне виробництво досягло при капіталізмі. В сучасних умовах воно продовжує залишитися панівною і досить ефективною формою суспільного виробництва. Однак поряд з ним поступово виникає планомірна форма, яка й бере на себе деякі функції товарного виробництва.
Остання із суто стихійного поступово перетворюється в регульоване виробництво. У зв’язку з цим розрізняють три етапи і, відповідно, три форми товарного виробництва.
Першою формою товарного виробництва є капіталістичне товарне виробництво. Його характерними рисами є розвинутий суспільний поділ праці, функціонування найманої робочої сили, приватна власність, мало відчутна конкуренція товаровиробників, стихійність.
Другою формою товарного виробництва є капіталістичне товарне виробництво. Його характерними рисами є розвинутий суспільний поділ праці, функціонування часткової робочої сили, приватно-підприємницька та колективно-капіталистична форма власності, жорстока конкуренція та стихійність, кризи надвиробництва.
Третьою, сучасною формою товарного виробництва, що притаманна високо розвинутим країнам, є соціальне ринкове господарство. Характерними рисами цієї форми є досить розвинутий суспільний поділ праці, поступове формування сукупної суспільної робочої сили, різноманітність форм власності, державне регулювання економіки, соціальний захист товаровиробників і всього населення , відсутність глибоких економічних криз.
Під товарним виробництвом слід розуміти таку форму суспільного виробництва, коли продукти виробляються не для власного споживання виробника, а для продажу тобто для споживання іншими членами суспільства. Його рисами є суспільний поділ праці, спеціалізація виробництва, обмін, економічна відокремленість виробників, свобода вибору ресурсів, засобів і цілей виробництва, конкуренція.
Суспільний поділ праці є об’єктивною умовою і матеріальною основою виникнення та існування товарної форми суспільного виробництва. В той же час суспільний поділ праці сам по собі ще не зумовлює необхідність товарного виробництва. Адже обмін продуктами може здійснюватись як в еквівалентній, так і в безеквівалетній формах. Товарне виробництво передбачає виключно еквівалентній обмін продуктами.
Корінною причиною, що зумовлює еквівалентну форму обміну продуктами, а також і саме товарне виробництво, є економічне відособлення виробників, тобто відособленість привласнення благ. Кожний самостійний товаровиробник витупає власником виготовленого продукту. Цей продукт , завдяки спеціалізації, він повинен обміняти на продукти інших виробників, бо тільки в такому випадку може задовольняти свої різноманітні потреби. Вступаючи в мінові відносини, він повинен відчужувати свій продукт, свою власність і привласнювати чужий продукт, чужу власність.
Визначення мінових пропорцій є об’єктивною необхідністю для обміну, бо кожен агент обміну є власником відчужуваного продукту і об’єктивно повинен привласнити стільки ж чужих продуктів скільки він відчужує своїх. Але ж в обмін вступають неоднорідні продукти, тобто продукти різної корисності.
Цукор, наприклад, обмінюється не на цукор, а на автомобіль, верстат, одяг, взуття, меблі та інші продукти. За своїм речовим змістом ці продукти є абсолютно неспівставні. Визначення ж пропорції обміну різних продуктів неминуче потребує їх співставлення. Така сумірність і відповідно мінова пропорція різних за споживною формою продуктів досягається тільки на ринку в процесі здійснення самого акту обміну.
Кожний міновий акт неминуче характеризується суперечливістю та боротьбою економічних інтересів товаровласників, бо всі агенти обміну, протиставляючи один одному товари, протиставляють тим самим свої інтереси, свою волю і свої ж прагнення до безмежної нерівності. Зіткнення і боротьба економічних інтересів тут неминучі, а в цій боротьбі немає переможців і переможених . Адже воля до перемоги одного товаровласника противостоїть волі іншого, направленість же їх діаметрально протилежна , а їх сила рівнозначна. Саме тому рівновага і тільки рівновага — такий закономірний фінал і результат цієї боротьби.
Матеріальною формою рівноваги, досягнутою ринком, є не що інше , як пропорція, в якій обмінюються одні продукти на інші. Досягнута рівність або еквівалентність обміну свідчить про те, що різні за своєю споживною формою продукти стали співставними і обмінюються між собою, як рівновеликі обсяги людською праці в різних продуктах.
Саме праця як згусток фізичної та розумової енергії виробників, втіленої у різних продуктах, робить ці продукти сумірними між собою і саме на цій об’єктивної основі ринок визначає еквівалентність їх обміну. Спонукальною ж причиною цієї еквівалентності є завжди відособленість привласнення матеріальних благ та послуг суб’єктами суспільного виробництва. У тих же суспільствах, де немає такої відособленості привласнення , не може бути і еквівалентного обміну продуктами, а отже , не може бути і товарного виробництва як природної соціальної форми суспільного виробництва.
Таким чином, суспільний поділ праці зумовлює об’єктивну необхідність обміну різноманітними продуктами, а економічна відособленість зумовлює еквівалентну, товарно-ринкову форму цього обміну.
Товар і його властивості
В умовах товарного виробництва вироблений продукт набуває форми товару. Товар – це продукт труда , що призначений не для безпосереднього споживання, а для обміну шляхом купівлі-продажу.
Товар має дві властивості: споживну вартість і вартість ( цінність). Здатність речі задовольняти певну потребу людини називається споживною вартість. Різні речі здатні задовольняти різні потреби людини.
Споживна вартість може або безпосередньо задовольняти особисту потребу людини, або бути засобом виробництва необхідних людині благ. Наприклад, хліб задовольняє потребу в їжі, тканина — в одязі, споживна вартість ткацького верстата полягає в тому, що з його допомогою виробляються тканини. Крім того, товари мають здатність в певних кількісних співвідношеннях (пропорціях) обмінюватися на інші. Ця властивість товару називається міновою вартістю.
Наприклад, один стіл обмінюється на 100 кг картоплі. У усіх цих кількісних співвідношеннях виражається мінова вартість стола. Рівні за споживною вартістю товари прирівнюються в обміні, тому що за кількісним співвідношенням стоїть щось якісне спільне, єдине. Цим спільним, що міститься в усіх товарах і робить їх співмірними, є праця. Всі товари — продукти праці. Уречевлена в товарі суспільна праця становить вартість товару, яка лежить в основі мінових пропорцій. Слід пам’ятати, що праця — єдине джерело вартості. Але товар має дві властивості: споживну вартість і вартість. То чи може бути одна й та ж праця джерелом (творцем) різних, протилежних властивостей товару?
Двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці, що його створює. Уже представники класичної економічної школи вказували на двоїсту природу товару, трудове походження вартості, але не могли пояснити цього явища. Вперше в економічної науці цю проблему розв’язав К. Маркс, відкривши двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Праця, що створює товар, є, з одного боку, конкретною працею. В цей якості вона створює споживну вартість.
З другого боку, праця товаровиробника — це витрата людської робочої сили у фізіологічному розумінні — енергії мускулів, мозку, нервів тощо. У цій своїй якості вона є абстрактною і створює вартість товару. Види конкретної праці, як і створювані нею споживні вартості різноманітні. Вони різняться між собою предметами і знаряддями праці, професійними навичками, метою і результатами виробництва. При цьому слід пам’ятати, що людська праця не виступає єдиним джерелом споживних вартостей.
Абстрактна праця, що створює вартість — це специфічна суспільна форма праці, яка властива лише товарному виробництву і виражає відносини відособлених товаровиробників. Тому і вартість, в який втілена абстрактна праця, є також суспільною властивістю товару, а не природною. Це означає, що відособлені виробники, працюючи один на одного, вступають між собою у виробничі відносини. Отже, вартість — це суспільна форма відносин між людьми.
До сказаного вище потрібно додати, що марксистська характеристика властивостей товару не повна. Справа в тому, що речі можуть бути в необмеженій кількості, або рідкісні. Повітря, вода, які мають високу споживну вартість для людини, можуть отримуватись безкоштовно і разом з тим вони можуть мати високу ціну. Тому в товарній формі виступає лише річ, кількість якої обмежена. Третьою ознакою товару є обмеженість, рідкість.
Трудова теорія вартості висвітлює її об’єктивну сторону, але існують інші теорії вартості, які розкривають вартість з інших позицій. Вони детально висвітлюються у дисципліні «Історія економічних вчень», з якої ми ознайомимося пізніше.