Тема. Бонітировка грунтів, грунтова карта та розрахунок економічного ефекту в залежності від родючості грунтів
Мета заняття: ознайомитись з методикою кількісної та якісної оцінки ґрунтів; навчитись користуватися ґрунтовою картою та розрахункам економічної ефективності ґрунтового покриву.
Зміст заняття: викладач знайомить студентів з метою бонітировки і методами її проведення.
Слово “бонітет” походить від латинського «bonitus» – добрий, гарний. Тобто, бонітет – це показник якості, продуктивності ґрунту. Бонітировка ґрунтів – це класифікаційна їх оцінка за природними властивостями, найбільш важливими для сільського господарства. Для того, щоб з’ясувати зв’язки між якісними властивостями ґрунтів (бонітировкою), їхньою біологічною продуктивністю і урожайністю сільськогосподарських культур, треба виходити з поняття родючості ґрунту. Останнє – здатністю ґрунту забезпечувати рослини поживними речовинами, вологою, а також створювати інші умови, необхідні для життєдіяльності рослин. Таким чином, бонітировка – це комплексна оцінка здатності ґрунтів забезпечувати урожайність сільськогосподарських культур, виходячи з визначення потенційної родючості цих ґрунтів.
Бонітировка ґрунтів проводиться після грунтово-агрохімічних досліджень, в наслідок яких різні ґрунти об’єднуються в групи, згідно умов вирощування певних сільськогосподарських культур. Після цього складається ґрунтова карта, яка дає уявлення про розташування цих груп ґрунтів на місцевості. Ґрунтові карти дають можливість економічно вірно використовувати всі дані, що характеризують ґрунти і мають значення для подальшої розробки системи агротехнічних заходів, меліорації, рекультивації, боротьби з ерозією і охорони ґрунтового покриву. Бонітировка ґрунтів проводиться на основі складеної ґрунтової карти.
 |
Згідно з відповідними ґрунтовими показниками, проводиться класифікація ґрунтів, що відображується на ґрунтовій карті. Для класифікації ґрунтів в центральній чорноземній зоні беруться до уваги глибинагумусового горизонту, кількість гумусу, запаси гумусу (т/га), валові запаси азоту, фосфору, калію, агрегатний склад та деякі інші показники. Велике значення, особливо для середнього та південного степу, має водний режим. Одним із показників розподілу вологи в карбонатних чорноземах є глибина лінії скипання від 10% соляної кислоти (HCl).
Лінія скипання вказує глибину, на яку постійно промочуються ґрунти і де відкладаються карбонати. Практичне визначення лінії скипання полягає в тому, що:
а) генетичні горизонти ґрунту, які містять карбонати (особливо Ca та Mg) мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину;
б) карбонатні горизонти містять менше легкорозчинних фосфатів, тому фосфорні добрива треба вносить в гранульованому вигляді.
Ще однин параметр, пов’язаний із зволоженням ґрунту є горизонт “білозірки”, який на чорноземах звичайних та південних також є індикатором ступеню зволоження. Цей горизонт знаходиться у ґрунті на глибині, де проходить локалізація ґрунтових розчинів.
Таким чином, глибина лінії скипання та глибина залягання “білозірки” характеризують багаторічний водний режим ґрунту і є показниками його родючості.
На основі комплексного аналізу п’яти показників (запаси гумусу, потужність гумусованого профілю, гідротермічний коефіцієнт, глибина залягання горизонту “білозірки” та лінії скипання) визначається бонітет ґрунтів.
По-перше, визначається умовний бонітет (за Г. М. Висоцьким) у балах за середнім від суми трьох показників: потужності гумусованого профілю, глибини залягання горизонту “білозірки” і лінії скипання. За 100 балів вважається умовний бонітет з максимальним значенням середнього для даної місцевості Інші бальні оцінки даються по відношенню до значення цього середнього.
По-друге, окремо визначається бонітет ґрунтів за гідротермічним коефіцієнтом (ГТК). За 100 балів приймаємо оптимальне значення ГТК для даної місцевості. Інші бальні оцінки визначаються по відношенню до значення цього ГТК.
По-третє, окремо визначається бонітет ґрунтів по запасам гумусу. За 100 балів визначається максимальне значення запасів гумусу для даного типу ґрунту.
Четверте, визначається загальний бонітет, як середнє трьох визначених бонітетів для всіх генетичних груп ґрунтів.
Бонітировка еродованих ґрунтів має свої особливості, оскільки:
1. Продуктивність сільськогосподарських культур та їх якість знижуються на еродованих (змитих) ґрунтах, але підвищуються на ґрунтах намитих при порівнянні з не еродованими повнопрофільними ґрунтами.
2. Реакція різних сільськогосподарських культур на ступінь змитості неоднакова і визначається їх біологічними особливостями.
3. Під впливом оптимальних доз органічних та мінеральних добрив, покращення умов зволоження урожайність сільськогосподарських культур на еродованих ґрунтах підвищується швидше, ніж на не еродованих.
Різниця у врожайності культур на еродованих і нееродованих ґрунтах значно вища на важкосуглинкових та глинистих ґрунтах; по мірі полегшення гранулометричного складу, вона знижується, особливо у цукрових буряків, озимої пшениці та ячменю. Академік М. Т. Масюк запропонував для спрощеної оцінки (бонітировки) ґрунтів використовувати тільки три показника: глибину гумусового профілю (Гп), глибину лінії скипання від 10% HCl (Лс) і глибину залягання “білозірки” (Бл). Оцінка в бала така ж, як і для не еродованих ґрунтів.
Якщо бонітировка ґрунту – це його оцінка як природного тіла, то в економіці грунт оцінюється як засіб виробництва. Взаємовідношення між бонітировкою та економічною оцінкою полягає в тому, що перша формує градацію ґрунтів за їх природним якостям, яка є основою для визначення шкали економічної оцінки.
Економічна оцінка земель включає не тільки еколого-землеробські показники, наприклад, родючість, але і інші, розміри території, конфігурацію полів, віддаленість від населених пунктів і центрів реалізації сільськогосподарської продукції, забезпеченість робочою силою, тобто параметри, які впливають на кількість витрат і собівартість продукції. Найважливішими показниками економічної оцінки земель є: загальна вартість продукції, витрати на її вирощування і чистий прибуток.
Таким чином, бонітировка ґрунтів, ступінь їх родючості і економічна оцінка – різні поняття, які треба чітко розрізняти.
Список літератури
1. Патика В.П., Тараріко О.Г. Агроекологічний моніторинг і паспортизація земель. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – 296 с
2. Смаглій О.Ф., Кардашов А.Т., та ін.. Агроекологія. – К.: Вища освіта, 2006. – 650 с.
Лабораторна робота № 17